Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/16238/2023
м. Київ Справа № 760/19015/17
06 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Музичко С.Г.
- Болотова Є.В.
при секретарі - Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2023 року та апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 на додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року, ухвалених під головуванням судді Українця В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Свої вимоги мотивує тим, що з 20 жовтня 2012 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З вересня 2016 року фактичні шлюбні відносини між сторонами припинились та нею подано до суду позов до відповідача про розірвання шлюбу.
За час шлюбу сторонами набуте спільне майно, а саме:
- автомобіль марки «Audi A6», 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (згідно оцінки, яку проводило АТ «СК «АХА Страхування» під час укладення договору добровільного страхування наземного транспорту, вартість автомобіля становить 380000 гривень);
- квартира за адресою: АДРЕСА_1 (згідно висновку про вартість майна станом на 30 березня 2017 року ринкова вартість квартири складає 1 658 405,00 грн.).
Зазначена квартира була придбана шляхом укладення договору № 65644 про участь у Фонді фінансування будівництва від 07 лютого 2013 року та договору № 65644 про уступку майнових прав від 27 лютого 2013 року.
Вартість квартири на момент її придбання становила 652 756 грн. 88 коп.
Квартира була придбана частково за кошти, які належали їй особисто та не становили спільну сумісну власність.
06 квітня 2009 року їй подарували квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
21 серпня 2013 року зазначена квартира була продана за 296 000 гривень, які в подальшому були спрямовані на придбання квартири АДРЕСА_3 .
23 лютого 2013 року її мати ОСОБА_4 подарувала їй грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США, що станом на 23 лютого 2013 року становило 159 860 гривень. Зазначений факт підтверджується письмовим договором, який був вчинений у присутності свідків. Зазначені кошти також були спрямовані на придбання квартири АДРЕСА_3 .
Таким чином, частина квартири у розмірі 69,84 % була придбана нею за особисті кошти, а тому є її особистою власністю.
Інша частина квартири у розмірі 30,16 % становить спільну сумісну власність.
Посилаючись на наведене, позивач просила суд: визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3 ; визнати за відповідачем право власності на автомобіль марки «Audi A6» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.
У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 77325/100000 частин квартири АДРЕСА_3 .
У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 22675/100000 частин квартири АДРЕСА_3 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 118 663,00 грн. вартості частки відчуженого автомобіля та 6 455,07 грн.судового збору.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила ухвалити додаткове рішення, яким стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 75 518,00 грн.
Також, у вересні 2023 року із заявою про ухвалення додаткового рішення звернувся представник відповідача, в якому просив ухвалити додаткове рішення про стягнення із позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 42 500,00 грн.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 35 500,00 грн.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що квартиру та машину було придбано за спільні кошти, частина яких була заощаджена, а частину яких вони отримали від батьків, які хотіли їм допомогти з власним житлом. Вказував, що наявні у справі докази, які нібито підтверджують факт належності на особистій власності коштів позивачу, не є належними та зовсім не підтверджують факт придбання спірної квартири за особисті кошти позивача. Зокрема, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , яка належала позивачеві ще до шлюбу, був укладений 21 серпня 2013 року, тобто вже після шести місяців здійснення повної оплати вартості спірної квартири. Таким чином, отримані позивачем кошти від продажу квартири не могли бути використані нею для придбання спірної квартири.
Зауважував, що він не наділяв адвоката Курдибаха І.І. правом визнавати позовні вимоги. Крім того, вказував щодо відсутності в реєстрі адвокатів відомостей про адвоката Курдибаха І.І., що дає підстави для сумніву, що він взагалі є адвокатом.
Не погоджуючись з додатковим рішенням, представник ОСОБА_2 адвокат Подоляко Н.П. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу з позивача, посилаючись на те, що судом було порушено норми процесуального права. Зазначала, що судом розглянуто заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення без повідомлення учасників справи, що суперечить ст. 270 ЦПК України. Вказувала на те, що витрати стягнуто без урахування пропорційності задоволених позовних вимог. Посилалася на те, що в порушення норми ч. 8 ст. 141 ЦПК України, суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення, визнав належними доказами понесених витрат, узгодженими відповідачем з його представником вже після закінчення розгляду справи. Зауважувала, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження представництва відповідача адвокатом.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Садовой А.В. підтримав доводи апеляційної скарги відповідача та просив її задовольнити, а у задоволенні апеляційної скарги представника позивача на додаткове рішення - відмовити.
Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Подоляко Н.П. підтримала доводи своєї апеляційної скарги та просила її задовольнити, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача - відмовити.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та судові рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 жовтня 2012 року (а.с. 8).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
За час шлюбу сторонами набуте спільне майно, а саме:
- автомобіль марки «Audi A6», 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 19 грудня 2014 року (т. 3, а.с. 68));
- квартира за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 10 квітня 2015 року (т. 1, а.с. 16)).
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана шляхом укладення договору № 65644 про участь у Фонді фінансування будівництва від 07 лютого 2013 року та договору № 65644 про уступку майнових прав від 27 лютого 2013 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем визнається факт того, що частка квартири, що належить на праві особистої приватної власності позивачу складає 54,65 %, тобто придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , тому поділу між сторонами підлягає частина спірної квартири, що становить 45,35 %.З огляду на наведене, у порядку поділу майна за ОСОБА_2 слід визнати право власності на 77325/100000 частин квартири АДРЕСА_3 (77,32 %), а за ОСОБА_1 - право власності на 22675/100000 частин зазначеної квартири (22,68 %). Крім того, суд, встановивши факт придбання автомобіля у шлюбі, його продаж відповідачем без згоди позивача, вважав, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає грошова компенсація вартості 1/2 частини автомобіля марки «Audi A6» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 118 663 гривні.
Колегія суддів не повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц (провадження № 14-108звц21), від 14 лютого 2023 року у справі № 759/864/20 (провадження № 61-10998св21).
Встановлено у даній справі, що спірна квартира та автомобіль придбаний під час шлюбу сторін.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Встановлено, що спірна квартира та автомобіль є спільним сумісним майном подружжя, так як набуте подружжям за час шлюбу за спільні кошти, і сторони презумпцію спільності майна подружжя не спростували.
Будь-яких належних та допустимих доказів того, що спірне майно було придбане за власні кошти позивача чи відповідача, матеріали справи не містять.
Факт продажу обома сторонами двох квартир не підтверджує, що спірна квартира була придбана за кошти з їх продажу, оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_2 (квартира позивача) була продана 21 серпня 2013 року, а квартира за адресою: АДРЕСА_5 (квартира батьків відповідача) була продана 29 березня 2013 року, тобто вже після оплати вартості квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Твердження суду про те, що відповідач визнав той факт, що частка квартири, що належить на праві особистої приватної власності позивачу складає 54,65 %, спростовується доводами апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів вважає, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 підлягає поділу між позивачем та відповідачем шляхом визнання за ними права власності на частину квартири.
Звертаючись до суду із позовом позивач також просила визнати за відповідачем право власності на автомобіль.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частини перша, четверта статті 65 СК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 755/20923/14-ц: при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна;
- у справі № 127/7029/15-ц: у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні;
- у справі № 301/2231/17: у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач здійснив продаж транспортного засобу без повідомлення про це позивача та без отримання її згоди, тому має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості, визначену відповідно до висновку (акта) експертної оцінки, за яким вартість транспортного засобу становить 132 500 грн;
- у справі № 402/849/18: у разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов'язаний був врахувати дійсну його вартість. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала звіт про оцінку майна, за яким середня ринкова вартість транспортного засобу становить 489 530 грн. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з'ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що сторони придбали автомобіль «Audi A6» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час перебування в зареєстрованому шлюбі і що вказаний транспортний засіб був відчужений відповідачем без згоди позивача, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що в такому випадку позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля.
При цьому, визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля, місцевий суд правильно виходив із Звіту про оцінку майна ТОВ «Агентство експертної оцінки України» від 22 лютого 2019 року, з якого вбачається, що ринкова вартість автомобіля станом на дату оцінки складає 237 326,00 грн.
Таким чином, суд першої інстанції при визначенні часток квартири, не врахував, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, домовленість між ними про інші частки відсутня, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя відсутні.
Враховуючи викладене, рішення суду в частині поділу квартири підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині, яким у порядку поділу майна визнати: за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 ; за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 ; в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Відтак, додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року підлягає зміні.
Відповідно до ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 цього закону) .
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, за правилами статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду в частині та ухвалення в цій частині нового рішення, необхідно змінити розподіл судових витрат.
Беручи до уваги визначений законом принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, та виконаної адвокатом роботи, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 21 250,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 600,00 грн.; а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 27 759,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2023 року в частині поділу квартири скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У порядку поділу майна визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .
У порядку поділу майна визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 21 250,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 600,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 27 759,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 08 січня 2024 року.
Головуючий: Судді: