09 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/4851/22 пров. № А/857/15039/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Гудима Л.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року (суддя -Іванчулинець Д.В., м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 у листопаді 2022 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, в якому просив: визнати протиправним бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області, щодо невчасного розрахунку після звільнення 12.04.2021 року, який відбув фактично 27.10.2022 року; зобов'язати Головне управління Національної поліції України виплатити грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, яка тривала 564 дні, у розмірі середнього заробітку - 510.24 гривні, що становить 287775,36 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12 серпня 2022 року позивачем було подано заяву начальнику УФЗБО ГУНП в Закарпатській області із копією рішення суду та вимогою виконання рішення суду та виплати грошових коштів, однак вказане рішення відповідачем ГУНП в Закарпатській області не виконувалося до того часу коли відповідачу стало відомо, що позивачем отримано виконавчий лист № 260/5885/21/2022 та лише 27 жовтня 2022 року, а саме на 564 день - відповідачем ГУНП в Закарпатській області було зроблено повний розрахунок з ОСОБА_1 після його фактичного звільнення, яке відбулося 12 квітня 2022 року.Таким чином, позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, у зв'язку з чим і звернувся з даним позовом до суду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції. Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції за період з 13 квітня 2021 року по 13 жовтня 2021 у розмірі 74 478,30 грн. У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, щообов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що наказом № 82 «По особовому складу» начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, було звільнено зі служби в поліції з 12 квітня 2021 року (а.с.10).
Станом на день звільнення позивач мав невикористані ним відпустки за час проходження служби у поліції, відповідності до наданої йому відповіді з управління кадрового забезпечення у кількості за 2016 рік у кількості 10 календарних днів, за 2017 рік - 22 календарні дні, за 2018 рік - 45 календарних днів, 2019 - 36 календарних днів та 2020 рік - 45 календарних днів та за 2021 - 11 календарних днів.
Однак при звільненні Головним управління Національної поліції України в Закарпатській області було компенсовано невикористану відпустку лише за 2021 рік, а невикористану відпустку за інші роки відповідачем компенсовано не було.
У зв'язку з чим ОСОБА_1 звернутися з позовом суду про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та затримку розрахунку.
Згідно КП «Діловодство спеціалізованого суду», Закарпатським окружним адміністративним судом постановлено рішення у справі № 260/1675/21від 14 червня 2021 року, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки: за 2016 рік у кількості 10 календарних днів, за 2017 рік у кількості 22 календарні дні, за 2018 рік у кількості 45 календарних днів, за 2019 рік - у кількості 36 календарних днів та за 2020 рік у кількості 45 календарних днів. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки: за 2016 рік у кількості 10 календарних днів, за 2017 рік - у кількості 22 календарні дні, за 2018 рік - у кількості 45 календарних днів , за 2019 рік - у кількості 36 календарних днів та за 2020 рік у кількості 45 календарних днів. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 904,50 грн..
У частині стягнення грошової компенсації за затримку у проведенні розрахунку було відмовлено, через те що позивач набуває право на таку компенсацію після проведення повного розрахунку Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області.
Вказане рішення було оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.
Так, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі № 260/1675/21 - без змін.
Тобто, вищезазначеним рішенням суду зобов'язано Головне управління Національної поліції в Закарпатській області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в кількості 158 календарних днів.
Як вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, 27 жовтня 2021 року Головне управління Національної поліції в Закарпатській області провело оплату та нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 52353,93 грн. (а.с.60), тобто з розрахунку 331 гривню за один день, мотивуючи тим, що ними встановлено такий наступній середній заробіток за останній місяць роботи.
З вказаним рішенням про визначення такого середнього заробітку відповідачем ОСОБА_1 не погодився, та звернувся з позовною заявою до суду щодо стягнення недоплаченої суми грошової компенсації за невикористану відпустку та компенсацію за затримку у проведенні розрахунку.
Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року № 260/5885/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про стягнення недовиплаченої суми грошової компенсації за невикористану відпустку та компенсацію затримки розрахунку - задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 грошової компенсації за 158 днів невикористаної відпустки. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Закарпатській області виплатити недоплачену суму грошової компенсації за невикористані відпустки у розмірі 56819,33 грн.. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а.с.24-32).
Вищезазначене рішення було оскаржено в апеляційному порядку.
Так, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Закарпатській області задоволено частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 260/5885/21 змінено, викладено абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області виплатити недоплачену суму грошової компенсації за невикористані відпустки у розмірі 24829,70 грн.». У решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі № 260/5885/21 залишено без змін (а.с.33-37).
Частиною другою статті 14 КАС України, передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Однак, в супереч вимогам вищевказаної норми, Головне управління Національної поліції України в Закарпатській області, отримавши вказане рішення суду, яке є обов'язковим для виконання не виконувало його, грошові кошти, які судом їх було зобов'язано виплатити не виплачувало.
Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, 12 серпня 2022 року позивачем було подано заяву начальнику УФЗБО ГУНП в Закарпатській області із копією рішення суду та вимогою виконання рішення суду та виплати грошових коштів (а.с.38).
04 жовтня 2022 року Закарпатським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 260/5885/21/2022.
Однак вищезазначене рішення відповідачем виконано лише 27 жовтня 2022 року, а саме на 564 день відповідачем було зроблено повний розрахунок з позивачем після його фактичного звільнення, яке відбулося 12.04.2022 року.
Позивач вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся з відповідним позовом до суду.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 117 КЗпП України ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку, оскільки такий розрахунок з позивачем проведено 27 жовтня 2022 року, при тому, що його було звільнено з 12 квітня 2021 року.
Частиною другою стаття 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено положеннями Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Положеннями ст.60 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №260).
Згідно з абз.7 і 8 п.8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст.117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Проте, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби осіб начальницького та рядового складу поліції не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (п.71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).
За статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за неотримане речове майно, вихідна допомога тощо).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських, зокрема, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, а саме, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, відповідно до статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку, оскільки такий розрахунок з позивачем проведено 27 жовтня 2022 року, при тому, що його було звільнено з 12 квітня 2021 року.
Оскільки відповідач при звільнення позивача з поліції не виплатив йому компенсацію за невикористані дні відпустки, то суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми статей 116-117 КЗпП України та задовольнив вимогу щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стосовно розрахунку розміру середнього заробітку, то суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затв. Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).
Період затримки розрахунку при звільненні з 13.04.2021 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 27.10.2022 року (було здійснено виплату частини суми 24457,25 грн.) становить 563 дні.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року текст статті 117 викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
З вказаним позовом до суду позивач звернувся після набрання чинності приведеними положеннями закону, а відтак з урахуванням приведених змін середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців, тобто з 13 квітня 2021 року по 13 жовтня 2021 року, що становить 184 календарних дня.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 р. у справі № 260/1727/21 встановлено розмір середньоденного заробітку позивача у сумі 510,24 грн..
Так, в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більш як за шість місяців становитиме 93 884,16 грн. Розрахунок: 510,24 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 184 (кількість днів затримки розрахунку).
При цьому, при розмірі невчасно виплаченої компенсації за невикористану відпустку 24829,70 грн. (визначений судом апеляційної інстанції в справі № 260/5885/21), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 93 884,16 грн, що значно перевищує розмір невчасно виплаченої компенсації за невикористану відпустку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц)
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.
Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Згідно виписки з карткового рахунку позивача про зарахування коштів та платіжного доручення № 3620 від 26 жовтня 2022 року, позивачу до виплати при звільненні нараховано 24457,25 грн.(а.с.40, 61).
Отож з урахуванням несвоєчасно виплаченої компенсації за затримку розрахунку при звільненні, загальний розмір належних позивачу при звільнені виплат мав складати 118 341,41 грн (24457,25 грн. + 93 884,16 грн. компенсації), що становить 100%.
Отже відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума 93 884,16 грн, у співвідношенні до загальної суми становить 79,33% (93 884,16 грн х 100 / 118 341,41 грн).
Відповідно, відсоток середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасно виплачену компенсацію за шість місяців від загальної суми становитиме 74478,30 грн. (93884,16 грн. грн х 79,33%).
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, встановлюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, дійшов слушного висновку про необхідність застосування принципу співмірності та пропорційності та застосував правильний підхід до обчислення такої суми, а також врахував вимоги частини першої статті 117 КЗпП України щодо періоду, за який можливе стягнення середнього заробітку (не більше шести місяців).
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 рокув справі №260/4851/22- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
Л. Я. Гудим