вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" січня 2024 р. Справа№ 910/6530/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2022
у справі № 910/6530/22 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 9 652,44 грн.
Підприємство з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 9652,44 грн штрафу за порушення строків доставки вантажу за закладною № 23279782 від 05.11.2021.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 у справі №910/6530/22 позов задоволено частково.
Вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп. штрафу та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору.
В іншій частині в позові відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що наявні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 9652,44 грн., при цьому, судом прийнято до уваги відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу збитків порушенням відповідачем умов вказаного договору, причини та наслідки невиконання спірного зобов'язання, а також розмір нарахованих штрафних санкцій, з огляду на що, зменшено розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій до 4000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині зменшення розміру неустойки до 4 000,00 грн. та відмови у задоволенні частини позовних вимог та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
- місцевий суд, здійснюючи розрахунок, неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.ст.24, 45 УМВС, здійснив помилкове тлумачення вказаних норм, що призвело до безпідставних висновків про те, що строк доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 «Строк доставки вантажу», є нормативним, а фактичний термін доставки (кількість діб загального строку доставки обраховується відповідно від дати календарного штемпеля графи 26 до дати календарного штемпеля графи 27 накладної) є загальним строком доставки, хоча це і не вплинуло на визначення розміру неустойки;
- відповідач не довів винятковості випадку порушення строків доставки вантажу за накладною, а суд першої інстанції не врахував, що зменшення розміру неустойки до 4000,00 грн. фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін, окрім того, несвоєчасна доставка залізницею вантажу відбулась до початку воєнних дій на території України і тому відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням відповідачем строків доставки вантажу та воєнними діями в Україні, наведене призвело до помилкового вирішення справи шляхом часткової відмови у задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що суд першої інстанції правомірно встановив, що розрахунок позивача виконаний невірно, та цілком обґрунтовано застосував при цьому методологію розрахунку неустойки, наведену відповідачем; зауважує, що факт порушення відповідачем зобов'язань до початку військової агресії Російської Федерації не нівелює права суду зменшити розмір неустойки, оскільки якби порушення строків перевезення вантажів мало б місце після 24.02.2022, то підлягав би доведенню сам факт наявності такого порушення, з огляду на очевидність причин затримки.
Разом із відзивом подано заяву, у якій просить визнати поважними причини пропуску строку для подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №910/6530/22, поновити пропущений строк для подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №910/6530/22.
Зважаючи на необхідність у дотриманні принципів змагальності та рівності всіх учасників процесу, обставини викладені відповідачем у якості причин недотримання встановлених строків, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви представника відповідача про поновлення пропущенного строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, керуючись ст.119 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 у справі № 910/6530/22; вирішено розгляд апеляційної скарги Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 у справі № 910/6530/22 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
05.11.2021 між позивачем та відповідачем було укладено договір міжнародного перевезення шляхом оформлення залізничної накладної № 23279782.
Відповідно до вказаної накладної з відомістю вагонів відповідач прийняв до міжнародного перевезення вантаж - бензин моторний, відправник вантажу - ВАТ "Мозирький НПЗ", станція відправлення - Барбаров, отримувач вантажу - ПІІ "Амік Україна", станція призначення - Кременець.
Вантаж за залізничною накладною був доставлений з порушенням термінів доставки, передбаченого ст. 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, що є підставою для нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Положеннями статті 908 Цивільного кодексу України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Згідно із статтею 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною першою статті 919 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Відповідно до частини 1 статті 313 Господарського кодексу України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.
Згідно із статтею 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Оскільки правовідносини з перевезення вантажу залізничним транспортом за залізничною накладною виникли у сторін у міжнародному сполученні (між Литовською Республікою, Республікою Білорусь та Україною) то такі відносини регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 року (далі - УМВС).
Відповідно до параграфу § 1 ст. 3 УМВС ця Угода встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому міжнародному залізнично-поромному сполученні.
Параграфом § 1 ст. 14 УМВС передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти ввірений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, узгодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу.
Відповідно до параграфу § 3 ст. 14 УМВС укладення договору перевезення підтверджується накладною.
Згідно із § 5 ст. 14 УМВС кожен наступний перевізник, приймаючи до перевезення вантаж разом із накладною, вступає тим самим в договір перевезення та приймає на себе виникаючі за ним зобов'язання.
Згідно із ст. 24 УМВС:
§ 1. Якщо відправником і перевізником не погоджене інше, термін доставки визначається на весь шлях прямування вантажу і не повинен перевищувати терміну, обчисленого виходячи з норм, які містяться у цій статті.
§ 2. Термін доставки вантажу визначається виходячи з таких норм:
- для контейнерів - 1 доба на кожні початі 150 км;
- для інших відправок -1 доба на кожну почату 200 км.
§ 3. Термін доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу.
Термін доставки вантажу збільшується на 2 доби на кожне перевантаження вантажу у вагони іншої ширини колії; на кожну перестановку вагонів, вантажу на власних осях на візки іншої ширини колії.
§ 5. Перебіг терміну доставки вантажу починається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі одержувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповну добу розраховують як за повну.
Відповідно до § 1 ст. 45 УМВС якщо перевізником не було дотримано термін доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 "Термін доставки вантажу", перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки.
Так, § 2 статті 45 УМВС розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, і величини (тривалості) перевищення терміну доставки, що розраховується як відношення перевищення терміну доставки (в добі) до загального терміну доставки, а саме:
6% провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки;
18% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше однієї десятої, але не більше трьох десятих загального терміну доставки;
30% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки.
Величина перевищення відповідно параграфу 2 ст. 45 УМВС розраховується:
1) кількість діб перевищення строку доставки/кількість діб загального строку доставки = величина перевищення
2) Тариф Перевізника х Величина перевищення - розмір неустойки.
Кількість діб загального строку доставки обраховується відповідно від дати календарного штемпеля графи 26 до дати календарного штемпеля графи 27 накладної, а кількість діб перевищення терміну доставки - це різниця між кількістю діб загального строку доставки та строком доставки вантажу, визначеним відповідно до § 3, 5 статті 24 УМВС.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем розраховано суму штрафу за порушення строків доставки вантажу на 8 діб.
Відповідач з таким обрахуванням не погоджується та вказує, що прострочення складало 6 днів, а термін доставки вантажу було подовжено на 4 доби у зв'язку із митним оформленням вантажу, що підтверджується актами загальної форми № 14937 від 07.11.2021 на затримку вагонів та № 14996 від 08.11.2021 на випуск вагонів. У той же час, позивач зазначає, що акти загальної форми № 14937 від 07.11.2021 та № 14996 від 08.11.2021 підтверджують затримку товарів на 2 доби.
Відповідно до розділу II "Накладна" статті "8. Пояснення щодо заповнення накладної" додатку 1 до УМВС у графі 32 "Подовження строку доставки" для подовження нормативного строку доставки повинні міститись, зокрема, відбиток штемпеля перевізника. У накладній міститься відбиток штемпеля перевізника відповідно до акта 14937 від 07.11.2021 та № 14996 від 08.11.2021, відбитка штемпеля перевізника щодо затримки на інший період часу (строк) не зазначений у накладній.
У той же час, згадані акти загальної форми до матеріалів справи сторонами надано не було, тож доводи відповідача про подовження строку доставки вантажу на 4 доби є недоведеними та правомірно не прийнято судом першої інстанції до уваги.
При цьому, місцевим господарським судом вірно встановлено правильність визначення позивачем тривалості перевищення строку доставки вантажу, відповідно до §2, 3 статті 24 УМВС, та правильність розрахунку штрафу в розмірі 9652,44 грн.
Відповідач також просить суд зменшити суму нарахованого позивачем штрафу до 0 грн.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Обґрунтовуючи подану заяву, відповідач посилається на скрутне фінансове становище, відсутність збитків позивача, складну ситуацію із комерційним перевезенням вантажів внаслідок повномасштабної військової агресії рф проти України; вказує, що після початку військових дій вантажні перевезення значно скоротились (на 70%), а в деяких регіонах повністю припинились, ракетними обстрілами завдано пошкодження залізничній інфраструктурі, що потребує значних коштів для відновлення. Також, спостерігається значне зниження обсягів та прибутковості від перевезення пасажирів залізничним транспортом. Окрім того, відповідачем здійснюються евакуаційні рейси, перевезення пасажирів з територій де ведуться активні бойові дії на безпечні території. Зазначене свідчить про надскрутне матеріальне становище АТ "Укрзалізниця" та відсутності коштів навіть на виплату заробітної плати працівникам.
Аналізуючи наведені доводи відповідача, врахувавши статус та особливості діяльності відповідача в сфері перевезень та роль АТ "Укрзалізниця" під час військового стану, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про існування виняткових обставин, з якими законодавець пов'язує можливість зменшення неустойки за порушення зобов'язання.
Судом першої інстанції вірно прийнято до уваги відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу збитків порушенням відповідачем умов вказаного договору, причини та наслідки невиконання спірного зобов'язання, а також розмір нарахованих штрафних санкцій. Неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання і не може лягати непомірним тягарем на боржника й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
З огляду на наведені обставини, місцевим господарським судом, з чим погоджується апеляційний суд, правомірно зменшено розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій до 4000,00 грн.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на необхідність застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, оскільки предмет спору, обставини справи та суб'єктний склад у наведеній справі та справі, що розглядається, різниться.
Окрім того, апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові №917/530/21 від 16.06.2022, зокрема у п. 43, 44, 45 постанови.
У цій постанові викладено наступне:
"43. Змінюючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду вказала на те, що хоча пеня і заявлена АМК на підставі статті 56 Закону № 2210, втім стаття 551 ЦК України підлягає застосуванню судом, як норма загальної дії.
44. Натомість, у застосуванні приписів статті 56 Закону № 2210 (щодо стягнення з суб'єктів господарювання штрафу та пені у зв'язку з порушенням ними законодавства про захист економічної конкуренції) необхідно враховувати, що названий Закон не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу та/або пені (у разі їх правомірного нарахування). Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 зі справи № 910/20661/16, від 22.01.2019 №915/304/18.
45. Суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду та дійшов помилкових висновків про можливість зменшення розміру пені згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.".
З наведеного слідує, що висновки, викладені у цій постанові не є релевантними з обставинами справи у цій справі, оскільки предметом спору у цій справі №910/6530/22 є стягнення неустойки за прострочення строків поставки вантажу, при цьому немає жодних рішень органів чи установ, які є обов'язковими до виконання. Таким чином, відсутні підстави для застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду №917/530/21 від 16.06.2022.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 у справі № 910/6530/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 у справі № 910/6530/22 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Підприємство з іноземними інвестиціями "АМІК Україна".
4. Матеріали справи №910/6530/22 повернути до Господарського суду м.Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська