Справа № 346/1298/23
Провадження № 2/346/820/23
28 грудня 2023 р.м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Третьякової І.В.,
за участю:
секретарів судових засідань - Дутчак Х.В., Вербіщук О.Д.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Коломийської міської ради про позбавлення батьківських прав, -
15 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Коломийського міськрайонного суду з позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 12.05.2018р. вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 . У шлюбі у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З січня 2020 року сторони припинили спільне проживання та в подальшому подружні відносини між собою більше не підтримували, дитина залишилась проживати з матір'ю. Рішенням Коломийського міськрайонного суду шлюб сторін був розірваний. Позивач вказує, що після того, як вона та відповідач стали проживати окремо, останній свого сина жодного разу не бачив, ніяким чином з ним не спілкувався, про нього не піклувався, не проявляв зацікавленості в його подальшій долі, станом здоров'я та розвитком хлопчика, як фізичним так і духовним, не переймався, не забезпечував необхідного харчування та медичного догляду, ухилявся від сплати аліментів на утримання дитини, тим самим фактично створював умови на шкоду інтересам свого сина. При цьому ОСОБА_1 жодних перешкод у спілкуванні дитини та її батька не створювала, а отже ОСОБА_4 з власної волі самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків. У серпні 2022 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина. Однак, дана справа за заявою позивача була залишена без розгляду. Подати заяву про залишення свого позову без розгляду ОСОБА_1 спонукало те, що на засіданні органу опіки та піклування Коломийської міської ради, ОСОБА_4 зобов'язався повернутися в Україну, поновити спілкування з сином, піклуватися про нього та допомагати йому фінансово. Проте, своїх слів відповідач не дотримався, на територію України не повернувся, продовжує ухилятися від виконання своїх батьківських обов'язків, що призвело до нового звернення позивача до суду з аналогічним позовом. За викладених обставин, ОСОБА_1 вважає, що наявні законні підстави для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно спільного малолітнього сина ОСОБА_5 . Крім цього, позивач зазначила, що в 2021 році вона уклала шлюб з ОСОБА_6 , в якого склалися гарні відносини з малолітнім сином сторін. Теперішній чоловік всесторонньо дбає про дитину, займається її вихованням, утримує, фактично виконує всі обов'язки батька для хлопчика та має намір усиновити ОСОБА_7 у випадку задоволення даного позову. Дитина також приязно ставиться до ОСОБА_6 та називає його татом.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2023 року відкрито загальне провадження у цивільній справі. Зобов'язано Орган опіки та піклування виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області подати до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору. Витребувано з Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України в період з 13 грудня 2022 року по час надання відомостей ОСОБА_4 .
05.05.2023р. представник відповідача ОСОБА_3 подала до суду відзив в якому вказала, що наведені ОСОБА_1 в позовній заяві обставини щодо небажання ОСОБА_4 турбуватися про сина та спілкуватися з ним не відповідають дійсності, адже відповідач дуже сильно любить свою дитину і хотів би якомога більше часу проводити разом з ним. Про вказане свідчить те, що відповідач ініціював визначення способів його участі у вихованні та спілкуванні з сином. Однак, позивач навмисно ігнорувала представників служби у справах дітей, не відповідала на телефонні дзвінки. Протягом тривалого часу ОСОБА_1 навмисно зводить нанівець спілкування батька з сином, ігноруючи рішення Виконавчого комітету Коломийської міської ради №203 від 20.07.2021р., в якому встановлений графік спілкування, тим самим штучно створює ситуацію, коли відповідач нібито не цікавиться життям свого сина. Крім цього, позивач заблокувала відповідача у соціальних мережах та у додатку «Viber», тим самим позбавивши його можливості спілкування з сином в телефонному режимі. Також відвертою неправдою та спробою ввести суд в оману є твердження позивача про ухилення ОСОБА_4 від сплати аліментів, оскільки станом на 01.05.2023р. розмір його заборгованості становив лише 2000,00 грн. Невідвідування батьком сина в дошкільному навчальному закладі було зумовлено постійними конфліктними ситуаціями, які виникали між сторонами, через що ОСОБА_8 не міг повноцінно спілкуватися з сином. Відповідач не має наміру на ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, нестабільне спілкування з сином відбувається не з його вини, а внаслідок дій матері дитини, яка чинить перешкоди в цьому не лише ОСОБА_8 , а й його батькам. Твердження позивача про те, що теперішній її чоловік фактично взяв на себе обов'язки батька ОСОБА_7 жодними доказами не підтверджуються, є формальним виразом і не може впливати на обсяг прав відповідача в плані батьківства. Позивач не звертає увагу на психологічний стан дитини та потребу в спілкуванні з біологічним батьком, а лише переслідує власні амбіції, намагаючись без будь-яких підстав позбавити відповідача батьківських прав. За викладених обставин та вказуючи на відсутність підстав для задоволення позовних вимог, представник відповідача просила відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі, а також стягнути з позивача витрати на правничу допомогу.
15.06.2023р. позивач подала до суду відповідь на відзив в якій вказала, що ініціювання відповідачем визначення способів його участі у вихованні та спілкуванні з сином, саме по собі не свідчить, що метою такого ініціювання було бажання брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, оскільки отримавши рішення про встановлення графіку, відповідач дане рішення так і не реалізував, до дитини не приходив. Подавши заяву про визначення його участі у вихованні сина в службу у справах дітей 17.09.2020р., ОСОБА_4 27.09.2020р. виїхав закордон і повернувся в Україну лише 20.12.2020р., а тому сам не приймав участі в засіданні комісії, що ставить під сумнів його дійсне бажання вирішити дане питання, а не в такий спосіб з'ясувати стосунки з позивачем. 20.07.2021р. було прийнято рішення про визначення способів участі відповідача у вихованні і спілкуванні з сином, однак 30.09.2021р. він знову виїжджає закордон і повертається лише 23.12.2021р. Навіть перебуваючи в Україні, ОСОБА_4 з сином не спілкувався та до нього не приходив. В лютому 2022 року відповідач в черговий раз виїхав і до теперішнього часу не повернувся. На дні народження сина, батько його не вітає, подарунків не присилає. Позивач також зазначає, що якби вона дійсно не виконувала рішення і перешкоджала відповідачу бачитися з сином, то останній з даного приводу міг звернутися до суду, однак таких дій не вчиняв. Натомість, звернувшись у службу у справах дітей, ОСОБА_4 зазначив недостовірні відомості щодо адреси позивача та номеру її телефону, а тому жодних викликів на засідання комісії вона не отримувала. Створення позивачем перешкод у спілкуванні батьків відповідача з дитиною та виниклий між ними конфлікт з даного питання не стосується суті цієї справи, а тому докази, на підтвердження цих обставин не повинні прийматися до уваги суду, як такі, що не відносяться до предмету спору. ОСОБА_1 не заперечує, що в грудні 2022р. заблокувала відповідача в соціальних мережах та в додатку «Viber». Проте вказує, що відповідач почав телефонувати лише після того, як вона ініціювала позов про позбавлення його батьківських прав. До цього часу він спілкуватися з дитиною не прагнув, наміру брати участь у вихованні сина не мав, адже постійно знаходився закордоном. Сума заборгованості по аліментам також була ним сплачена лише в грудні після подачі позову. Таким чином, її твердження про те, що відповідач дійсно ухилявся від сплати аліментів відповідає дійсності і не є намаганням ввести суд в оману, як про це вказано у відзиві. Позивач вважає, що якщо зараз в житті хлопчика з'явиться біологічний батько, який буде періодично появлятися та пропадати, то такий спосіб спілкування буде негативним для дитини та спричинить їй психологічну травму, оскільки син сторін вважає своїм батьком теперішнього чоловіка ОСОБА_1 . Позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 і усиновлення дитини ОСОБА_6 є необхідним для того, щоб коли син підросте і піде в школу до нього не було запитань з приводу відмінності в прізвищі та по батькові, а була повноцінна родина з однією мамою та одним татом.
28.06.2023р. представник відповідача ОСОБА_3 подала до суду письмові заперечення в яких зазначила, що наявність рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради №203 від 20.07.2021р. наштовхує на думку про те, що у відповідача справді існували перешкоди у спілкуванні з своїм сином. Відтак можна зробити висновок, що дитина для відповідача не байдужа, бо в іншому випадку він би не намагався встановити з ним контакт. У відповіді на відзив позивач вказує, що їй не було відомо про існування вищевказаного рішення. Проте, це не відповідає дійсності, оскільки з ОСОБА_1 неодноразово зв'язувалися відповідні посадові особи та запрошували взяти участь у засіданні комітету. Проте, позивач ігнорувала такі прохання розуміючи, що якесь рішення все одно буде прийняте. Позивач постійно вчиняє перешкоди щодо спілкування та участі у вихованні батьком свого сина, ігнорує дзвінки відповідача, формує у дитини негативне бачення батька, перекручуючи фактичні обставини, вчиняє конфлікти, що унеможливлює встановлення зв'язку з дитиною. Крім цього, ОСОБА_1 та її родичі чинять перешкоди у спілкуванні онука з бабусею та дідусем, здійснюють постійний тиск, всі їхні дії проходять з негативними емоціями, а в ході останніх подій закінчилися побиттям. Дані дії позивача умисно направлені на позбавлення можливості будь-яких способом та у будь-якій мірі спілкування батька з сином. Також недоречним є намагання охарактеризувати відповідача, як злісного ухилянта від сплати аліментів, оскільки останній за відповідні дії до кримінальної відповідальності не притягувався і заборгованості за даним обов'язком не має. В позові просили відмовити.
27.07.2023р. ОСОБА_1 подала письмові пояснення на заперечення на позовну заяву про позбавлення батьківських прав, які суд не враховує при розгляді даної справи, оскільки згідно ч.1, 2 ст. 174 ЦПК України, учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Відповідно до ч.5 ст. 174 ЦПК України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне. Однак, в даній справі вказана норма не застосовувалась, а подані позивачем письмові пояснення стосуються не конкретного питання, а суті спору сторін в цілому.
Ухвалою суду від 14.08.2023р. підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої вимоги підтримала та зазначила, що звернулася з даним позовом, бо відповідач не виконує свої батьківські обов'язки відносно їхньої спільної дитини. Пояснила, що коли ОСОБА_7 виповнилось п'ять місяців, ОСОБА_4 вигнав її з дитиною з житла, в якому вони разом проживали сім'єю. Позивач почала мешкати у своїх батьків і сподівалася, що відповідач їх поверне, але цього не відбувалося і через тиждень вона сама почала його шукати і не знайшла. З того часу вони не спілкувалися. Бачилися лише в судових засіданнях при розгляді справи про стягнення аліментів. Жодних пропозицій про зустрічі з сином від ОСОБА_4 не було. Графік зустрічі з сином за заявою відповідача був встановлений органом опіки та піклування. Вказаний графік не виконувався, оскільки у визначені дні батько до свого сина не приходив, хоча знав місце проживання позивача й дитини. Графік побачень ОСОБА_1 не оспорювала і перешкод в спілкуванні з батьком вона не чинила. На дні народження сина ОСОБА_4 його не вітав, жодного разу не цікавився коли син зробив перші кроки, коли перші зуби, чи здоровий він чи ні. За два роки, що син відвідує садочок, відповідач до нього не приходив та не телефонував, хоча мав таку можливість, оскільки перешкодити їм зустрічатися в навчальному закладі позивач змоги би не мала. Після одруження з іншим чоловіком, ОСОБА_1 заблокувала відповідача в соціальних мережах та месенджерах, щоб припинити їхнє спілкування, яке їй створює погане самопочуття. Вона не може пояснити дитині, хто такий відповідач та вважає, що його дзвінки не є правильними та можуть зробити боляче сину, який не усвідомлює всієї ситуації і без його підготовки давати йому телефон спілкуватися з невідомим чоловіком не буде вірним. Позивач вважає, що повідомити дитині про біологічного батька слід після досягнення сином повноліття. На зараз вона не хоче травмувати дитину і повідомляти йому про існування біологічного батька, заявила. Що не дасть дитину для спілкування відповідачу. Також повідомила, що після того, як дитині виповнився один рік, позивач подала на аліменти, які рішенням суду були присуджені до стягнення з відповідача. Однак, ОСОБА_4 їх не сплачував, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі близько 30000,00 гривень, яку в серпні 2023р. боржник виплатив в повному обсязі і на сьогоднішній день продовжує сплачувати аліменти. Резюмуючи свої пояснення, ОСОБА_1 наголошувала на тому, що з п'яти місяців після народження, син проживав лише з нею та свого біологічного батька не знає, оскільки останній ним не цікавився. З доглядом за дитиною позивачу допомагали її батьки. Коли сину виповнилося 2,2 роки, позивач одружилася з іншим чоловіком, якого ОСОБА_7 називає батьком, а той піклується про нього та виховує. Дитина наразі живе в повноцінній сім'ї, а тому на думку позивача, позбавлення батьківських прав відповідача буде відповідати інтересам їхнього сина, так як ОСОБА_4 для хлопчика зовсім чужа людина.
Представник позивача ОСОБА_9 в судовому засіданні також позов підтримала. Зауважила та просила звернути увагу на те, що коли дитині було п'ять місяців позивачка була змушена залишити домівку. Намагаючись розшукати батька своєї дитини цього зробити не змогла. В той період син сторін особливо потребував підтримки батька. На теперішній час дитина чотири роки не бачила ОСОБА_4 , не знає його та називає татом іншого чоловіка. Тому зрозуміло чому ОСОБА_1 не хоче травмувати дитину. Відповідач почав проявляти інтерес до дитини лише після розлучення та стягнення аліментів. На засідання комісії не ходив, після встановлення графіку органом опіки та піклування, до дитини не приходив. Якби рішення про побачення з сином не виконувалось позивачем, ОСОБА_4 міг би звернутися до суду, але цього не було. Періодично перебуваючи то за кордоном, то в Україні, батько до сина все одно не приходив. За два роки роздільного проживання сторін, чоловік не проявляв жодного інтересу до дитини і не піклувався про сина ані під час коронавірусу, ані під час війни, постійно перебуваючи закордоном. Вважає, що відповідач лише каже про любов до сина, однак жодними діями свої слова не підтверджує.
Представник позивача ОСОБА_2 , підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав заявлених в позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила та зазначила, що відсутні підстави для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_5 , а задоволення позову не відповідатиме інтересам дитини. Свою позицію мотивувала тим, що після припинення спільного проживання сторін, позивач знала де проживає її чоловік, а тому твердження останньої про те, що вона не могла знайти відповідача є сумнівними. Через деякий час відповідач намагався зустрічатися з сином, але дружина забороняла їм бачитися і не давала можливість для спілкування. В зв'язку з цим, в 2020 році ОСОБА_5 звернувся до служби у справах дітей, але позивач на комісію не з'являлася. Ще до початку війни відповідач виїхав за кордон на заробітки, але це не вплинуло на його бажання спілкуватися з сином та сплачувати аліменти на його утримання. Коли дитина хворіла, позивачка не зверталася за допомогою та про це його не повідомляла. В садок до сина батько не приходив, оскільки на той час, коли ОСОБА_7 почав відвідувати ДНЗ, ОСОБА_4 вже перебував закордоном, проте хлопчика навідували дідусь та бабуся - батьки відповідача. Крім цього, представник відповідача вказала, що відповідач має намір налагодити спілкування з сином, однак необхідне сприяння та допомога в цьому матері. Але позивач всіма способами намагається перешкодити цьому, не розуміючи, що її дії не відповідають інтересам спільного сина та його праву на спілкування саме з біологічним батьком, який є рідним. Також зауважила, що ОСОБА_4 намагався зв'язуватися та розмовляти з позивачкою, приходив до неї аби вирішити питання спілкування з сином компромісним шляхом. Однак, вона його заблокувала і в жоден спосіб не йде на контакт з ним, що спонукало відповідача звертатися в службу у справах дітей та встановлювати графік спілкування. Наразі відповідач перебуває за кордоном та через війну в країні не може повернутися, але планує це зробити в майбутньому. Без сприяння матері дитини відповідач не зможе налагодити спілкування з сином, через його малий вік. Дитина має право знати, хто його біологічний батько, має право на повноцінне спілкування з ним.
Представник третьої особи в судовому засіданні пояснила, що питання про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав розглядалося в 2022 році, коли позивачка вперше зверталася до суду з таким позовом. Тоді було прийнято рішення про недоцільність і ОСОБА_1 подала заяву про залишення позову без розгляду. Таким чином, ОСОБА_4 було надано можливість налагодити стосунки з дитиною, але за цей час ситуація не змінилася, відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, а тому комісією надано висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , оскільки той не бере участі у житті свого сина. Такий висновок було прийнято з урахуванням наданих позивачем документів, її поясненнями про те, що батько з сином не зустрічається, а також обставинами встановленими виходом за місцем проживання дитини, наявності у відповідача заборгованості по аліментам за пів року.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін та третьої особи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд прийшов до наступного висновку.
Фактичні обставини встановлені судом з письмових доказів та пояснень свідків.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_10 з 12.05.2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_11 та ОСОБА_4 являють батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 13 серпня 2020 року, шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_4 був розірваний. Неповнолітню дитину ОСОБА_5 залишено проживати з матір'ю. Після розірвання шлюбу позивачці присвоєно прізвище « ОСОБА_12 ».
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.09.2020р. стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_11 на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 аліменти у розмірі 1500 гривень щомісячно, починаючи стягнення з 01.09.2020р. і до повноліття дитини.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 12.03.2021 р. вирішено стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_11 на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 аліменти у розмірі 2000,00 гривень щомісячно. Виконавчий лист, виданий на виконання рішення Коломийського міськрайного суду від 24.09.2020р. за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів відкликано.
Згідно заяви ОСОБА_13 від 14.09.2021р. поданої на ім'я начальника Коломийського ДВС, позивач просила виконавчий лист №346/702/21 від 21.04.2021р., виданий Коломийським міськрайонним судом про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина повернути їй без примусового виконання. Претензій до ОСОБА_4 у стягувача не має, заборгованість відсутня. Виконавчий лист отримано на руки.
З довідки за результатами перевірки по матеріалах ЄО №1484 від 05.02.2021р. слідує, що ОСОБА_13 звернулася до Коломийського РВП з приводу взяття без дозволу ОСОБА_4 спільних коштів. В своєму зверненні вона зазначила, що її чоловік поміняв замки в квартирі і через місяць після того, як вона змогла потрапити до приміщення, виявила відсутність грошових коштів в сумі 5000 доларів США, які були отримані з хрестин дитини. ОСОБА_4 пообіцяв, що грошові кошти поверне, але свою обіцянку не виконав, що спонукало її до написання заяви. За результатом вжитих заходів та прийнятих мір, заявниці рекомендовано звернутися до суду, оскільки між нею та ОСОБА_4 вбачалися цивільно-правові відносини.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , Коломийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 21.12.2021р. був зареєстрований шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 , актовий запис № 831. Прізвище дружини змінено на « ОСОБА_14 ».
З довідки №76 від 03.08.2022р., виданій директором Коломийського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №2 Дударик» вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідує вказаний заклад дошкільної освіти з 30 серпня 2021 року. Батько хлопчика ОСОБА_4 не бере участі у вихованні сина з часу поступлення до садочка. За весь період відвідування дитини у дошкільному закладі жодного разу не приводив і не забирав, не відвідував батьківські збори.
Відповідно до довідки директора комунального некомерційного підприємства Коломийської міської ради «Коломийський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 01.06.2023р. № 574/01-16 надано наступну інформацію:
1.Дитина ОСОБА_5 перебуває під медичним спостереженням лікаря-педіатра амбулаторії ЗП-СМ № 1 ОСОБА_15 з 26.07.2019р. відповідно до декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу.
2.За інформацією лікаря-педіатра ОСОБА_15 пацієнт ОСОБА_5 часто хворіє та звертається за медичною допомогою з періодичністю 6-8 разів на рік.
3.Під час візитів до сімейного лікаря дитину завжди супроводжує мати ОСОБА_1 .
4.Виклики сімейного лікаря на дім до пацієнта ОСОБА_5 здійснювала матір дитини. Під час огляду лікарем дитини на дому була присутня лише матір.
Відповідно до змісту психологічної характеристики дитини, ОСОБА_5 розвивається згідно свого віку, має всі навички та задатки, психологічний стан стабільний та задовільний. Дитина комунікабельна та доброзичлива, завдання виконує швидко та з розумінням. Відхилень не має.
В психологічній характеристиці дитини в сім'ї вказано, що дитина сприймає себе повноцінним членом сім'ї, комунікує з усіма членами сім'ї та має задовільне міжособистісне спілкування. Клімат в сім'ї психологічно наповнений. Відсутні конфлікти які б могли впливати на поведінку дитини. Батьківська позиція турботлива та допомагаюча. Мама надає якісну материнську турботу та спілкування. Дитина відчуває себе бажаною, нічим не обділеною та добре відгукується про сім'ю. Психологічний клімат сім'ї задовільний та сприятливий для розвитку дитини у сім'ї.
Відповідно до характеристики психолога, ОСОБА_5 є дитиною дошкільного віку, володіє емоційно-вольовою сферою на достатньому рівні, має задовільні навички та задатки для виконання будь-якої діяльності. Пізнає світ в повну міру своїх сил, потребує контролю з боку батьків. Батько хлопчика ОСОБА_4 разом з сином не проживає з моменту виповнення ОСОБА_5 5 місяців. Тобто, з раннього дитинства ОСОБА_7 виховувався окремо від біологічного батька, ОСОБА_4 , не знає його, з народження не відчуває від нього батьківської любові. Зі слів матері, батько успіхами дитини не цікавився, не відвідував дитину та не брав безпосередньої участі у його вихованні. Відповідно, ОСОБА_7 не має емоційного зв'язку з біологічним батьком, тому що дорослий не проявляє себе у дитячо-батьківських стосунках. Парадигма дорослий-дитина часткового втрачена через відсутність зв'язку дитини з батьком. В той час, як вітчим ОСОБА_17 , з яким мама ОСОБА_7 перебуває у шлюбі, виконує всі обов'язки батька. ОСОБА_7 знає його як люблячого і турботливого батька, називає його татом і зовсім не знає біологічного батька - ОСОБА_4 . ОСОБА_17 забезпечує дитину повноцінною увагою та турботою, компенсуючи всі функції батька. ОСОБА_7 в сім'ї відчуває себе бажаним та потрібним, за допомогою якісно проведеному часу з сім'єю в якій виховується має щасливе дитинство та здорове психологічне сприйняття себе. Для добробуту дитини важливо зростати та виховуватися в люблячій та турботливій сім'ї, яка надає дитині психологічну опору та підтримку. Будь-які непродумані дії зі сторони навіть біологічного батька, який хоча і є його батьком, але є чужим ОСОБА_7 , будуть мати наслідки: психологічні травми, блоки та страхи. А якщо він повідомить ОСОБА_7 , що саме він є його батьком і зробить це в присутності чужих людей, яких ОСОБА_7 не знає (працівників державних установ, поліції і ін..), така поведінка зруйнує світ в якому живе ОСОБА_7 , зранить і як наслідок в майбутньому ОСОБА_7 може мати труднощі у спілкуванні з оточуючими на тему сім'ї. Адже, будь-який токсичний вплив батьків негативно відображається на розвитку дитячої особистості, що згодом не дасть їй нормально розвиватися і побудувати щасливі відносини в дорослому житті.
Копією позовної заяви про позбавлення батьківських прав, копією ухвали судді Коломийського міськрайонного суду Валігурської Л.В. про відкриття провадження у справі № 346/3426/22 від 07.09.2022р. та запереченнями представника відповідача ОСОБА_3 підтверджується, що ОСОБА_18 раніше вже зверталася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно їхнього спільного малолітнього сина. Однак, вказаний спір між сторонами по суті вирішений не був, оскільки за заявою позивача її позов було залишено без розгляду.
Згідно листа начальника Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, наданого на виконання ухвали суду про витребування доказів, вбачається, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією громадянином України ОСОБА_4 в період з 13.12.2022 по 26.04.2023 в базі даних не виявлено.
Проте, даними Державної прикордонної служби України, наданими в межах цивільної справи №346/3426/22 підтверджується, що ОСОБА_19 виїхав за межі України через населений пункт «Чоп» 27.09.2020р. та повернувся 20.12.2020р., знову виїхав 06.04.2021р. та повернувся 02.07.2021р., виїхав 10.09.2021р., та повернувся 23.12.2021р. Останній раз залишив межі території України 10.02.2022р.
З матеріалів справи також вбачається, що в письмовому зверненні від 13.10.2020р. № 133/12-28/08 начальник служби у справах дітей Коломийської міської ради просив ОСОБА_4 прийти на засідання комісії з питань захисту прав дитини 19.10.2020р. на 10:00 год. по питанню визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свій контактний телефон ОСОБА_4 не зазначив, а мати дитини ОСОБА_11 на телефонні дзвінки не відповідає.
16.10.2020р. заступник голови Коломийської міської ради направив відповідачу письмове повідомлення № В/1766 в якому зазначив, що заява ОСОБА_4 була розглянута. ОСОБА_20 , мати малолітнього сина ОСОБА_5 на телефонні дзвінки не відповідає (0971104518) і на засідання комісії з питань захисту прав дитини 16.10.2020р. не прийшла. Повідомлено, що заява буде додатково розглянута на засіданні комісії в місяці листопаді 2020 року.
Рішенням комісії виконавчого комітету Коломийської міської ради від 20.07.2021р. № 203 «Про визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином» вирішено встановити ОСОБА_4 для участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такі дні та години в присутності матері: вівторок з 15 до 17 год.; четвер з 15 до 17 год; неділя з 16 до 18 год. При неможливості виконання графіку батько завчасно повідомляє матір, а матір - батька дитини. Рішення є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення зацікавлена особа не звернулася за захистом своїх прав та інтересів до суду.
З листа заступника голови Коломийської міської ради також вбачається, що з питанням щодо визначення графіку побачень з онуком ОСОБА_5 також зверталася мати відповідача ОСОБА_21 . Її заяву було розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 08.03.2023р. та 06.04.2023р. Дійти згоди з ОСОБА_1 мамою малолітнього ОСОБА_5 щодо зустрічей з онуком не вдалося. Оскільки служба у справах дітей не вирішує питання про визначення способів участі бабусів/дідусів у вихованні та спілкуванні з онуками, заявниці рекомендовано для вирішення даного питання звернутися до суду.
Скріншотами мобільного телефону відповідача з додатку «Viber», зроблених за період з грудня 2022 по березень 2023 року підтверджується, що телефонні дзвінки через вказаний додаток не здійснювалися, оскільки їхня тривалість завжди становила 00:00 год., що свідчить про неможливість з'єднання з позивачем через блокування даним абонентом номеру мобільного телефону ОСОБА_22 .
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів вбачається наступне. Так, згідно виконавчого листа № 346/702/12 від 23.04.2021р. виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_23 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 2000,00 гривень щомісячно. Стягування аліментів розпочато з 01.10.2021р. - з часу написання заяви стягувачки про повернення виконавчого документа без виконання та відсутність заборгованості по аліментах. Виконавчий лист повторно поступив на виконання 27.07.2022р. З жовтня 2021р. по червень 2022р. відповідач аліменти не сплачував, з липня 2022р. почав їх сплачувати, а в грудні 2022р. однією сумою на 21900,00 грн. погасив свою заборгованість та в подальшому належним чином виконував свої аліментні зобов'язання. Таким чином, станом на 01.05.2023р. сума його боргу по аліментним зобов'язанням становила 2000,00 грн.
З характеристики, наданої старостою Товмачицького старостинського округу від 10.08.2023р. № 134/3/1-15, слідує, що ОСОБА_4 зареєстрований та проживає в с. Товмачик та на теперішній час знаходиться закордоном. За період проживання зарекомендував себе з позитивної сторони, перебуває у добрих відносинах з сусідами та товаришами. Виховувався в повній та дружній сім'ї, приймав участь в спортивних змаганнях та у громадському житті села, виступав на заходах, які проводились в будинку культури, а також був учасником будівництва Хресної дороги в 2017-2018 роках та на толоках, які провадились в селі. Скарг на його поведінку до старостинського округу не поступало.
Рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради від 18.07.2023р. № 193 було затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Згідно, затвердженого вищевказаним рішенням, висновку вбачається, що на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини 25.04.2023р. та 26.05.2023р. питання про позбавлення батьківських прав відповідача по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_7 розглядалося в присутності заявниці ОСОБА_1 . З батьком дитини ОСОБА_24 через соцмережу «Вайбер» відбулося спілкування в ході якого ОСОБА_4 повідомив, що не згідний з тим аби його позбавляли батьківських прав по відношенню до сина. Батько розповів, що телефонує до колишньої дружини, але вона заблокувала його номер телефону і не сприяє спілкуванню з сином. ОСОБА_1 наголосила, що батько дитини в лютому 2022 року виїхав з України і не виконує рішення виконавчого комітету Коломийської міської раи від 20.07.2021р. № 203 «Про визначення способів участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином», не телефонує до дитини і не приходить на побачення. Малолітній ОСОБА_5 проживає разом з мамою і її теперішнім чоловіком в АДРЕСА_1 . Умови для проживання добрі, відносини між мамою і сином взаємні, дружні, доброзичливі. ОСОБА_5 відвідує Коломийський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №2 «Дударик». На підставі інформації директора закладу відомо, що ОСОБА_7 фізично здоровий, соціально адаптований, спокійний, не конфліктний, легко йде на контакт з дорослими. Батько не бере участі у вихованні сина, жодного разу не приводив і не забирав дитину із дошкільного закладу, не відвідував батьківські збори. За даних обставин, комісія вважала за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також за заявами представників сторін в судовому засіданні в якості свідків були допитані наступні особи.
Свідки позивача.
Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснила, що позивачка являється її донькою, а відповідач - колишнім зятем. З моменту укладення шлюбу, сторони проживали в квартирі відповідача в м. Коломия, мали бізнес (магазин). Відносини між ними були нормальними і свідок у них не вмішувалася. Але одного разу, коли дитині виповнилось п'ять місяців, ОСОБА_4 вигнав дружину з дитиною і вони прийшла жити до них. Свідок з чоловіком допомагали ОСОБА_26 доглядати та виховувати сина. Відповідач зрадив дружину і їх всіх, а також викрав подаровані на хрестини дитини гроші. Жодного разу він не прийшов і не зателефонував. Свідок хотіла поїхати до нього і запитати про мотиви його такого вчинку відносно дружини і сина, але донька заборонила це робити. Пройшов час, але ані він, ані його батьки, не телефонували, не цікавилися, як живе дитина. Хоча їм ніхто не забороняв цього робити. Згодом донька знайшла нового чоловіка, який став дитині батьком, любить та виховує його в повноцінній сім'ї. З приводу звернення відповідача у службу у справах дітей про встановлення графіку, пояснила, що лише один раз ОСОБА_4 прийшов до магазину, який розташований на першому поверсі будинку, в якому проживали вона та донька з дитиною, з поліцією аби зафіксувати, що йому не дають спілкуватися з дитиною і свідок була при цьому присутньою. Крім цього, від нього на ім'я доньки також надходили посилки, але поштар не видавала, оскільки була вказана інша адреса адресата.
Свідок ОСОБА_27 в судовому засіданні пояснила, що позивач була її сусідкою з якою вона познайомилася на дитячому майданчику у дворі, коли їхні діти були малими. Одного разу, ОСОБА_26 запросила її до себе додому і в ході бесіди розповіла, що в шлюбі не щаслива. Коли чоловік повернувся додому, то вона вся зжалась від страху. Близько 4 років тому в кінці року позивач прийшла до свідка і запитала, чи та не бачила її чоловіка, оскільки квартира була замкнена і замки на вхідній двері квартири змінені. ОСОБА_26 пояснила, що посварилася з чоловіком ОСОБА_28 і пішла до своїх батьків, сподіваючись, що вони примиряться, але цього не сталося, тому вона бажала забрати свої та дитини речі. На той момент свідок була знайома з позивачем близько 2х місяців і про обставини її життя їй було відомо лише ці два випадки. Відносини батька з дитиною свідку не відомі.
Свідок ОСОБА_29 в судовому засіданні пояснила, що знайома з позивачкою, оскільки з 2018 року працює продавцем в магазині, який належить її матері. Після укладення шлюбу сторін, подружжя проживало на квартирі. Потім чоловік вигнав дружину з дитиною з дому. Зі слів позивачки свідку відомо, що вона ходила на квартиру за речами, але там було зачинено. Потім десь через місяць вона забрала свої речі. З кінця січня 2020 року чоловік до ОСОБА_26 , яка жила у своєї матері в тому ж будинку, де розташований магазин, не приходив. Свідку це відомо, оскільки в їхню квартиру на третій поверх можна зайти лише через приміщення магазину, в якому вона працює. До теперішнього часу ОСОБА_29 відповідача не бачила та чи намагався останній приходити до сина, вона не знає. Коли хлопчику виповнилося два роки, ОСОБА_26 познайомилася з нинішнім чоловіком, який дбає про дитину, а ОСОБА_7 називає його татом.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що позивач являється його дружиною, а відповідача він не знає та ніколи його не бачив. З ОСОБА_26 він познайомився, коли ОСОБА_7 був 1 рік і 8 місяців. Зараз дитині вже 4 роки і 7 місяців і за весь цей час він ні разу не бачив та не чув батька дитини. Хлопчик називає батьком його і він турбується про нього, та вони живуть як повноцінна сім'я. До одруження з позивачем вони вісім місяців зустрічалися і ОСОБА_26 йому розповідала, що в неї є дитина, що чоловік її залишив і своїм сином не цікавиться. Як тільки вони почали подавати позови про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, то почали отримувати від нього листи, пов'язані із судовими справами. Щодо посилок і бандеролі для позивача чи її сина, то свідку відомо, що їх відповідач направляв на невірну адресу і вони всі йому поверталися.
Свідки відповідача.
Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні пояснила, що відповідач являється її сином, а позивачка колишньою невісткою, з якою на теперішній час у неї склалися неприязні відносини. Зазначила, що жодного спілкування між її сином та його дитиною немає тому, що позивачка заблокувала ОСОБА_28 в телефоні і не дозволяє бачитися йому з ОСОБА_7 . Син звертався в орган опіки та піклування, але на засідання комісії ОСОБА_1 не прийшла. Якось ОСОБА_4 приходив до дитини за місцем проживання позивачки, але йому хлопчика не дали та матір позивачки побила його, після чого було викликано поліцію. Хлопчика не дають бачити ні батькові, ні дідові та бабі. Син намагався по телефону та Вайберу зв'язатися з позивачкою, але вона його блокує та не розмовляє з ним. Двічі він направляв подарунки для ОСОБА_7 , але ті були повернуті, як неотримані. Аліменти ОСОБА_4 сплачує своєчасно і заборгованість по ним відсутня. Перебуваючи у шлюбі позивач та відповідач мали гарні відносини між собою, але після його розірвання їхні стосунки значно погіршилися і вже протягом чотирьох років вони не можуть їх нормалізувати. Коли подружжя жило разом, то свідок майже не бачила свого сина, оскільки той постійно працював в магазині своєї тещі. Ще до війни в лютому 2022 року ОСОБА_4 виїхав з України і до теперішнього часу перебуває в Польщі та звідти намагався поспілкуватися з сином через Вайбер, але позивач йому не дає цього зробити та заблокувала його номер на дзвінки. На теперішній час дитині понад 4,5 роки, він відвідує садочок і 09.03.2023р. свідок разом зі своїм чоловіком намагалися там зустрітися з онуком, проте виник конфлікт з позивачкою. Після розгляду справи про збільшення розміру аліментів ОСОБА_28 пішли разом з ОСОБА_26 і син купляв дитячі речі, а потім давав ще 200 доларів на коляску.
Свідок ОСОБА_32 в судовому засіданні пояснив, що являється батьком відповідача та колишнім свекром позивачки, з якою у нього відносини нормальні. Коли сторони жили в шлюбі, син рідко з сім'єю приїздив до них в гості, бо їм у них не подобалось. Онука їм також не давали і забороняли їм спілкуватися. Після розірвання шлюбу позивачка вже через декілька місяців мала іншого чоловіка. Син намагався спілкуватися з дитиною, дзвонив до колишньої дружини аби домовитися про зустріч, але одного разу вона не прийшла, а іншого - сина побили її родичі. Йому та дружині також не давали спілкуватися з онуком, побили і його, і дружину, коли вони намагалися в дитячому садочку зустрітися з онуком. ОСОБА_28 також намагався зв'язуватися з сином телефоном, але позивачка його заблокувала. ОСОБА_4 як будь-який свідомий чоловік має почуття до свого сина та бажає підтримувати з ним відносини, про що неодноразово він розповідав свідку в ході їхніх розмов. До виїзду за кордон він вживав заходів аби побачитися з сином, звертався у службу у справах дітей для визначення графіку побачень, а після виїзду за межі України пробував телефонувати до сина на мобільний номер його матері. За 4,5 роки свідок разом з дружиною лише одного разу приходили до онука в садочок, але їх побили. Більше змоги побачити ОСОБА_7 вони не мали. Позивачка на їхні телефонні дзвінки не відповідає, а забрати дитину з садка без відома та згоди матері, вони не можуть.
Свідок ОСОБА_34 в судовому засіданні пояснив, що відповідач є його племінником. ОСОБА_4 намагався бачитися зі своїм сином, але йому забороняла позивач та її мати. Зі слів самого ОСОБА_28 свідку відомо, що той одного разу зі своїм товаришем пішов до помешкання колишньої дружини аби побачити сина та поспілкуватися з ним, але йому цього зробити не дали та ще й побили. На теперішній час відповідач знаходиться закордоном, чи намагається він спілкуватися з дитиною, свідоку не відомо.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19) від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, посилалася на те, що ОСОБА_4 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться сином, тобто взагалі не виконує батьківські обов'язки, що є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.
Позивач наполягає на тому, що відповідач постійно перебуває за кордоном і самоусунувся від виконання покладених на нього батьківських обов'язків щодо виховання дитини, що виражається в його бездіяльності та свідомому нехтуванні своїми батьківськими обов'язками, і така поведінка є винною, під час розгляду справи не встановлено жодних обставин, які б унеможливлювали виконання відповідачем обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».
В даній справі судом було встановлено, що після припинення шлюбних відносин між сторонами, позивач була ображена на чоловіка, не підтримувала з ним спілкування, а їхні стосунки стали неприязними. Через деякий час відповідач почав через матір дитини намагатися встановити контакт та спілкування з сином, з урахуванням його малолітнього віку. Однак, позивач їхньому спілкуванню не сприяла, батька до сина не допускала, вирішити дане питання добровільним шляхом не бажала. Вказані обставини зокрема були підтверджені поясненнями свідків відповідача та самою позивачкою не заперечувались. Не знайшовши компромісу з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернувся до служби у справах дітей Коломийської міської ради для встановлення графіку побачень з сином. Позивач вказаний графік не оспорювала, але останній не виконувався, оскільки відповідач виїхав закордон. На теперішній час відповідач перебуваючи за кордоном не може відвідувати свого сина ні дома, ні в дошкількому закладі та проводити з ним спільно час. Проте, перебуваючи за межами України, відповідач ОСОБА_4 намагався підтримувати спілкування з сином за допомогою мобільного зв'язку, але позивач ОСОБА_1 заблокувала його в соціальних мережах, що підтверджується наданими представником відповідача скріншотами мобільного телефону ОСОБА_4 та поясненнями самої позивачки.
Таким чином, враховуючи дані обставини, суд вважає, що відповідач в умовах, які склалися, намагався знайти спосіб налагодити контакт з сином та приймати участь в його житті, однак через створені позивачем перешкоди, які вона не визнає, але підтверджує, досягнути цієї мети не зміг. Крім цього, суд бере до уваги, що ОСОБА_4 не відмовився від фінансової підтримки своєї дитини та належним чином сплачує аліменти на утримання малолітнього сина.
Відповідач, вжитими заходами демонструє бажання зберегти зв'язок з сином, налагодити з ним спілкування, бути присутнім в житті дитини.
Отже, вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд прийшов до висновку, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує та має намір на повернення в Україну та відновлення відносин з сином, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Позивач не надала достатніх доказів необхідності позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав стосовно дитини, винної поведінки відповідача щодо участі у вихованні дитини, свідомого ухилення його від виконання батьківських обов'язків та того, що поведінку відповідача в кращу сторону змінити неможливо. Крім того, суд враховує, що позивач сама чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, та не зважає на його бажання спілкуватися з дитиною і приймати участь в її житті. У зв'язку з цим, суд зауважує, що особисті непорозуміння між батьками не є підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, то аналізуючи даний доказ, суд виходить з такого.
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
З висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради від 18.07.2023р. № 193 слідує, що ОСОБА_4 доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проте, суд, ознайомившись зі змістом даного висновку, не приймає його до уваги, оскільки останній є недостатньо обґрунтованим, поверхневим та суперечливим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками. Крім того, при його винесенні не враховано заперечення батька про позбавлення його батьківських прав. Тобто, такий висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Крім цього, суд не приймає доводи позивача про те, що малолітній ОСОБА_5 не знає свого біологічного батька, проживає разом з вітчимом, який ним опікується та забезпечує всім необхідним, а тому позбавлення батьківських прав відповідача та подальше усиновлення дитини вітчимом буде безперечно слугувати корисній меті у зростанні та формуванні дитини, сприятиме зміцненню наявних зв'язків між нею та родиною, з якою вона проживає.
Суд зазначає, що проживання дитини з вітчимом не є підставою для позбавлення відповідача , біологічного батька дитини, батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20).
Відмовляючи в позові, суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин суд в даній справі не встановив.
Щодо судових витрат.
Згідно ст.. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В даній справі представником відповідача ОСОБА_35 укладеного з ОСОБА_4 договору про надання правничої допомоги, опису виконаних адвокатом робіт, а також документів на підтвердження оплати її послуг надано не було, що унеможливлює судом перевірку їх відповідності та присудження до стягнення з позивача.
За таких обставин витрати відповідача на професійну правничу допомогу є недоведеними, а тому заява представника відповідача про їх компенсацію залишається без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.. 141, 150, 155, 164-166, 169 СК України, ст.ст. 12, 81, 89, 137, 141, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, суд ,-
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 08 січня 2024 року.
Суддя: Третьякова І. В.