Житомирський апеляційний суд
Справа №283/1810/17 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ч.1 ст. 115, ч.3 ст. 15 КК України Доповідач ОСОБА_2
03 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року, яким засуджено
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Краснобірка Малинського району Житомирської області, українця, громадянина Республіки Білорусь, із середньою спеціальною освітою, не працюючого, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , тимчасово проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше судимого,
-за ч.2 ст.125 КК України на 2 (два) роки обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.72 КК України зараховано у строк покарання період перебування ОСОБА_6 під вартою з 26.07.2017 року по 07.04.2018 року з розрахунком одному дню попереднього ув'язнення під вартою відповідають два дні обмеження волі, що становить 1(один) рік 4 (чотири) місяці 24 двадцять чотири дні обмеження волі.
На підставі ч.5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання у виді обмеження волі строком 7 (сім) місяців 6 (шість) днів.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_6 не застосовувався.
Речові докази: майку та халат, які є в непридатному стані; багнет (які зберігаються в кімнаті речових доказів Малинського ВП Коростишівського ГУ НП в Житомирській області) ухвалено знищити.
встановила:
Згідно обвинувального акту ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що 22 липня 2017 року близько 11 години прибув до місця проживання своєї співмешканки ОСОБА_10 та її матері ОСОБА_11 , 1938 року народження за адресою: АДРЕСА_3 , з метою побачитися з ОСОБА_10 .
Під час розмови ОСОБА_11 не допустила до свого будинку ОСОБА_6 , пояснила останньому, що ОСОБА_10 немає за місцем проживання, хоча ОСОБА_6 достовірно знав, що його співмешканка перебувала у житловому будинку. Тому, ОСОБА_6 образився на ОСОБА_11 та вирішив умисно вбити її.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне вбивство, ОСОБА_6 відшукав за будинком на подвір'ї ОСОБА_11 багнет моделі № 2 від гвинтівки калібру 7,26 мм, системи "Мосіна" зразку 1891-1933 років, після чого ОСОБА_6 , виявивши ОСОБА_11 на подвір'ї наблизився до неї та застосовуючи фізичну силу, рукою штовхнув її в область грудної клітини, після чого ногою збив ОСОБА_11 з ніг, у результаті чого остання втратила рівновагу і впала на подвір'ї.
Доводячи свій злочинний умисел на умисне позбавлення життя, ОСОБА_6 , утримуючи штик у руках, на ґрунті особистих неприязних стосунків, з достатньою силою наніс клинком багнету не менше 9 - ти ударів потерпілій ОСОБА_11 в область лівої руки, грудної клітини, в область життєво-важливих органів, усвідомлюючи, що своїми діями позбавляє життя потерпілу та бажаючи настання таких злочинних наслідків шляхом нанесення ударів у грудну клітину, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, а саме, в силу того, що злочинні дії ОСОБА_6 були виявлені ОСОБА_10 , яка почувши крики своєї матері, кинулася їй на допомогу із житлового будинку, після чого відібрала у ОСОБА_6 багнет.
ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що за скоєний злочин він буде затриманий та покараний, втік з місця вчинення злочину, погрожуючи ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вбивством.
В процесі замаху на вбивство, ОСОБА_6 заподіяв потерпілій ОСОБА_11 тілесні ушкодження у вигляді: рани на попередній поверхні середньої частини лівого передпліччя, рани по задній поверхні середньої частини лівого передпліччя, рани по внутрішній поверхні середньої частини лівого передпліччя, двох ран по внутрішній поверхні нижньої частини лівого плеча, рани в ділянці тіла грудини, рани по внутрішній половині лівої молочної залози, рани по внутрішній поверхні середньої частини правого передпліччя, синця по задній поверхні середньої частини правого передпліччя, рани по лівій боковій поверхні грудної клітини в проекції 7 ребра по середній пахвинній лінії, які відповідно до висновку експерта №203 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України, як незакінчений замах на вбивство, тобто замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Суд першої інстанції з такими обвинуваченням не погодився та перекваліфікував дії ОСОБА_6 на ч.2 ст. 125 КК України.
У вироку суд зазначив, що дослідивши докази в їх сукупності, дотримуючись принципу змагальності сторін, переконливості, об'єктивності та неупередженості, пред'явлене обвинуваченому ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачення за ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України в наданих суду доказах підтвердження не знайшло, оскільки ні в ході досудового розслідування, ні в ході судового слідства не встановлено наявність умислу в обвинуваченого на протиправне заподіяння смерті потерпілій.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_6 необхідно кваліфікувати за ч.2 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 не погоджуючись з вироком суду, просить його скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання - 7 (сім) років позбавлення волі.
Вважає, що при постановленні вироку суд неналежно виконав вимоги ст. 91 КПК України, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та як наслідок призначив покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення.
На думку прокурора, суд перекваліфікувавши дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 125 КК України не взяв до уваги покази потерпілої, які є послідовними, відповідають характеру та механізму заподіяння тілесних ушкоджень, узгоджуються з висновком судово-медичної експертизи №198 та іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Вважає, що висновки суду про відсутність в діях обвинуваченого умислу на вбивство потерпілої ОСОБА_11 не відповідають фактичним обставинам справи, є неповними та суперечливими за своїм змістом.
На думку сторони обвинувачення, з показань ОСОБА_11 про обставини події, встановлених тілесних ушкоджень у потерпілої, віку та фізичного стану, характеру, кількості і локалізації ран на тілі, знаряддя, що використане для вбивства, вбачається, що ОСОБА_6 бажав настання наслідків у виді смерті потерпілої.
Зазначає, що визначне значення для оцінки дій ОСОБА_6 має те, що потерпіла ОСОБА_11 є жінкою похилого віку 1937 р.н., за фізичними даними поступається перед значно молодшим, фізично сильним чоловіком, а тому не могла чинити опір насильству.
Також зазначає, що застосовуючи штик-ніж ОСОБА_6 усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті ОСОБА_11 і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин.
Просить провести часткове судове слідство, в ході якого дослідити докази, які на думку сторони обвинувачення судом першої інстанції досліджено не належно.
В доповненнях до апеляційної скарги прокурор вказує, що з врахуванням того, що вирок суду від 04.04.2018 року щодо ОСОБА_6 було скасовано з підстав неповноти судового розгляду, висновки суду про неможливість застосування при новому розгляді більш тяжкого кримінального правопорушення або посилення покарання з огляду на вимоги ч. 2 ст. 416 КПК України відображені в висновках Об'єднаної палати ККС ВС №51-7543кмо18 від 23.09.2019 року не грунтуються на вимогах закону.
На переконання сторони обвинувачення, суд першої інстанції залишивши без розгляду доводи прокурора щодо наявності в діях обвинуваченого ознак кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 115 КК України не врахував висновків Житомирського апеляційного суду викладених в ухвалі від 25.11.2020 року.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, заперечення обвинуваченого та захисника на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
У ч.1 ст. 91 КПК України наведені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Серед іншого у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення та мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що встановлення мотиву при заподіянні тілесних ушкоджень є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певного мотиву є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями Кримінального кодексу України.
Урахування мотиву та мети вчиненого також сприяє правильному визначенню ступеню суспільної небезпечності та індивідуалізації покарання.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25.11.2020 року вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04.04.2018 року щодо ОСОБА_6 , яким останнього було засуджено за ч.2 ст. 125 КК України було скасовано з підстав неповноти судового розгляду та істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства, в тому числі - не зазначення у вироку суду мотиву вчинення злочину.
Відповідно до положень ч.3 ст. 415 КПК України висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.
Однак, суд першої інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону, а також висновків та мотивів викладених в ухвалі колегії суддів апеляційного суду від 25.11.2020 року не дотримався.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд у формулюванні обвинувачення визнаного ним доведеним, перекваліфікувавши дії ОСОБА_6 з ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України за ч.2 ст.125 КК України вказав:« ОСОБА_12 намагаючись перешкодити ОСОБА_6 проникнути до будинку, підійшла ззаду до ОСОБА_6. Останній утримуючи багнет в руці відштовхуючи потерпілу, наніс клинком багнету декілька ударів ОСОБА_12 в область грудної клітини, після чого остання втратила рівновагу і впала на подвір'я після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення».
Разом з тим, суду формулюючи нове обвинувачення форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 не встановив та не зазначив.
Питання щодо встановлення форми вини, мотиву і мети вчинення правопорушення має особливе значення, оскільки пов'язано зі змістом висунутого обвинувачення та необхідністю належного обґрунтування висновків суду щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненні правопорушення, правильності кваліфікації.
Вказане порушення вимог кримінального процесуального закону є істотним, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування вироку щодо ОСОБА_6 .
Недотримання судом першої інстанції при складанні вироку положень ст.374 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, у зв'язку з чим вирок не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, оскільки такий недолік суд апеляційної інстанції, виходячи з меж апеляційного розгляду самостійно виправити не може.
При новому судовому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на допущені недоліки, усунути їх і постановити рішення, яке відповідає вимогам закону.
Оскільки вирок скасовується у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, при призначенні нового судового розгляду апеляційний суд, відповідно до вимог ч.2 ст.415 КПК України, не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, тому інші доводи апеляційної скарги не розглядаються, а підлягають перевірці при новому судовому розгляді.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 407 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу прокурора Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: