Справа № 154/21/23 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А.
Провадження № 22-ц/802/47/24 Доповідач: Карпук А. К.
08 січня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 подану її представником ОСОБА_3 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04 липня 2023 року,
В січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25.06.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя ухвалено стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 83 808,36 грн компенсації різниці у вартості майна та 8 056,22 грн судових витрат.
Постановою Волинського апеляційного суду від 19.10.2021, з урахуванням ухвали Волинського апеляційного суду про виправлення описки від 28.10.2021, постановлено рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25.06.2021 в частині відмови в позові про поділ нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 скасувати та стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 674 000 гривні.
Всього судовими рішеннями стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 765 864,58 гривні.
В ході примусового виконання судового рішення приватним виконавцем стягнуто із ОСОБА_2 2 329,11 гривні. Таким чином, заборгованість ОСОБА_2 становить 763 535,47 гривні.
Позивач зазначає, що оскільки відповідач порушила строки виконання грошового зобов'язання, а тому відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язана сплатити йому за період 20.10.2021 по 30.11.2022 209 972,25 гривень інфляційних втрат та за період з 20.10.2021 по 31.12.2022 27 424,52 гривні, що становить 3% річних, котрі він просить стягунти із відповідача на його користь.
Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з ОСОБА_2 209 972,25 гривень інфляційних втрат, 27 424,52 гривні, що становить 3% річних, всього 237 396,77 гривень.
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04 липня 2023 року позов задоволено.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 209 972,25 гривень інфляційних втрат, 27 424,52 гривні, що становить 3% річних, а всього на загальну суму 237 396, 77 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 374 гривні судового збору.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 ,, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що правовідносини є сімейними, а тому положення ст. 625 ЦК України до них не застосовуються. Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).
Позивач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (237 396,77 грн.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 08.01.2024, тобто дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких мотивів.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25.06.2021 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя ухвалено стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 83 808,36 грн компенсації різниці у вартості майна та 8 056,22 грн судових витрат.
Постановою Волинського апеляційного суду від 19.10.2021, з урахуванням ухвали Волинського апеляційного суду про виправлення описки від 28.10.2021, постановлено рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25.06.2021 в частині відмови в позові про поділ нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 скасувати та стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 674 000 гривні.
Всього судовими рішеннями стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 765 864,58 гривні.
Довідкою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Поха В.А. підтверджується, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 674 000 гривні грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності подружжя.
В ході примусового виконання судового рішення приватним виконавцем стягнуто із ОСОБА_2 2 329,11 гривні.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Аналізуючи зміст судових рішень та зазначені вище норми матеріального закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виникле на підставі рішення суду зобов"язання ОСОБА_2 сплатити грошові кошти на користь ОСОБА_1 , розмір яких з урахуванням часткового погашення заборгованості становить 763 535,47 гривні (765 864,58 грн - 2 329,11грн), і це зобов"язання не виконане.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України у конструкції Цивільного кодексу України розташована у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Кодексу. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а так само й на грошові зобов'язання, що виникли на підставі рішення суду та за своєю правовою природою носять цивільно-правовий характер.
Тобто у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт)., а приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), відступаючи від висновку Верховного Суду України, зокрема викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування та стягнення з ОСОБА_2 трьох відсотків річних та індексу інфляції у зв"язку із невиконанням рішення суду є правильним. Апеляційним судом перевірено правильність розрахунку, проведеного позивачем та встановлено його відповідність закону, тому колегія суддів вважає законним та обгрунтованим рішення суду першої інстанції у даній справі, яким стягнуто на користь позивача кошти в розмірі 237 396,77 гривень.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом при ухваленні судового рішення не враховано, що до правовідносин, які виникли між сторонами не можуть бути застосовані норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) є безпідставними, оскільки згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 16 травня 2018 року (провадження № 14-16цс18) приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, а нормами Сімейного Кодексу не передбачено іншого виду відповідальності за невиконання одним із подружжя виниклого на підставі судового рішення зобов"язання щодо компенсації різниці у вартості майна подружжя.
Посилання представника відповідача на те, що задоволення позову призведе до скрутного матеріального стану його довірительку не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного у справі судового рішення. До того ж, нормами Цивільного Кодексу не передбачено можливості звільнення особи, виходячи із її майновго стану, від встановленої статтею 625 ЦК України міри цивільно-правової відповідальності за невиконання грошового зобов"язання.
Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Доводи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 подану її представником ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04 липня 2023 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: