Справа № 761/43839/23
Провадження № 1-кс/761/28527/2023
15 грудня 2023 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Служби безпеки України щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Служби безпеки України (далі - ГСУ СБУ) щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).
На обґрунтування скарги заявник зазначив, що він 21.11.2023 звернувся до вказаного вище органу досудового розслідування із заявою про вчинення суддями Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також секретарями судового засідання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кримінальних правопорушень.
Заява органом досудового розслідування отримана того ж дня, однак на день звернення зі скаргою до слідчого судді відомості за заявою гр. ОСОБА_3 до ЄРДР не внесені.
Вважаючи викладене бездіяльністю посадових осіб ГСУ СБУ, заявник просив зобов'язати уповноважену особу вказаного органу досудового розслідування внести відповідні відомості до ЄРДР.
У судове засідання, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду скарги, заявник не прибув.
Представник ГСУ СБУ до суду також не з'явився, що відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України не є перешкодою для розгляду скарги.
У зв'язку з неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, у відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК фіксація за допомогою технічних засобів кримінального провадження у суді не здійснювалась.
Суддя, дослідивши скаргу, долучені до неї документи, дійшов висновку про таке.
Як вбачається з долучених до скарги документів, ОСОБА_3 звернувся до ГСУ СБУ із заявою про вчинення суддею Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_4 та секретарем судового засідання ОСОБА_6 кримінальних правопорушень за ст. 365, 366 КК України.
У своїй заяві про вчинені кримінальні правопорушення ОСОБА_3 також зазначив, що суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_5 , секретар судового засідання ОСОБА_7 вчинили кримінальні правопорушення за ст. 365, 366 КК України.
На думку ініціатора скарги протиправні дії зазначених вище суддів та секретарів судового засідання полягали у частковому задоволенні скарг гр. ОСОБА_3 та несвоєчасному направленні останньому судових рішень за наслідками розгляду його скарг.
Зокрема, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від 22.08.2023 (справа № 757/35162/23-к) частково задоволено скаргу гр. ОСОБА_3 на бездіяльність посадових осіб Офісу Генерального прокурора (далі - ОГП), останніх зобов'язано внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення від 09.08.2023.
Однак, вказаним рішенням слідчий суддя ОСОБА_4 не задовольнила вимоги скарги ОСОБА_3 у частині покладення на уповноважених осіб ОГП зобов'язання внести до ЄРДР відомості саме за визначеною заявником кваліфікацією - за ст. 367, ч. 2 ст. 382, ст.366 КК України.
Також, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_5 від 31.08.2023 (справа № 757/35225/23-К)частково задоволено скаргу гр. ОСОБА_3 на бездіяльність посадових осіб ОГП.
Однак заявник вважав, що слідчий суддя, не визначивши уповноваженим особам ОГП кваліфікацію діянь, на якій наполягав ОСОБА_3 , умисно вчинив кримінальне правопорушення, оскільки вніс у рішення завідомо неправдиві відомості.
Крім того, секретарі судового засідання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 несвоєчасно направили зазначені вище рішення, що, на думку заявника, свідчить про вчинення останніми кримінальних правопорушень за ст. 365, 366 КК України.
Аналізуючи наведене, слідчий суддя бере до уваги, що згідно з ч.1 ст. 214 КПК слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви про вчинене кримінальне правопорушення зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Відповідно до п. 2 Розділу II Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (затв. наказом Генерального прокурора України від 30.06.2020 № 298), відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК, зокрема, мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Також, відповідно до позиції Касаційного кримінального суду, якщо не було події кримінального правопорушення або у діях особи немає складу кримінального правопорушення, за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин.
Таким чином, зазначений обов'язок слідчого не є абсолютним, оскільки наведені вище положення Закону покладають на слідчого обов'язок внести до Реєстру відомості про вчинене кримінальне правопорушення, тобто передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Сукупність вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що до ЄРДР мають вноситися лише ті заяви чи повідомлення, що можуть об'єктивно свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
На переконання слідчого судді, не є виправданим здійснення досудового розслідування у тих випадках, коли безпосередньо з самої заяви не вбачається наявність хоча би загальних ознак кримінального правопорушення.
Як встановлено вище, заява ОСОБА_3 містила повідомлення про вчинення суддями та секретарями судових засідань Печерського районного суду м. Києва кримінальних правопорушень, які полягали у перевищенні влади або службових повноважень та зловживання своїми повноваженнями.
У той же час, слідчий суддя бере до уваги, що аргументи, викладені заявником у заяві є формою незгоди з рішеннями слідчих суддів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та спробою дискредитації ухвалених суддями рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що судовий розгляд має здійснюватися незалежним та безстороннім судом.
Згідно з п.п. 1, 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її.
Незалежність і недоторканість суддів гарантується статтею 126 Конституції України, відповідно до ч. 4 якої суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.06.2020 № 7-р/2020 визначив, що суддю може бути притягнуто до кримінальної відповідальності лише у випадку, коли правопорушення вчинено умисно, має місце свавільне зловживання повноваженнями судді, що перешкоджає здійсненню правосуддя чи переслідує нелегітимні цілі (заподіяння шкоди іншим особам або суспільним інтересам тощо), прикриваючись виконанням вимог закону.
З викладеного витікає, що суддя під час розгляду справи та ухвалення рішення за наслідком її розгляду володіє «функційним імунітетом», тобто імунітетом від кримінального переслідування за діяння, вчинені під час виконання функційних обов'язків судді.
Слідчий суддя також бере до уваги, що ефективна реалізація права на судовий захист залежить, зокрема, від забезпечення гарантій незалежності суддів під час здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України у Рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 наголосив, що «закріплення на конституційному рівні положення, відповідно до якого правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, та положення щодо незалежності суддів створює найважливішу гарантію додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина» та «спрямоване на створення ефективного механізму виконання покладених на судову владу завдань, які полягають, насамперед, у захисті прав і свобод людини і громадянина, забезпеченні верховенства права та конституційного ладу в державі»
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17.11. 2010 № CM/Rec (2010) 12 (далі - Рекомендація), з посиланням на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що «метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу».
Згідно з п.68 Рекомендації тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності.
Таким чином, передбачена КПК можливість здійснення впливу на суддю у зв'язку з прийняттям ним судового рішення через процедуру кримінального переслідування є зазіханням на гарантовану Конституцією України та міжнародними зобов'язанням України незалежність судді, що порушує зазначені акти міжнародного законодавства.
Слідчий суддя враховує, що стадія ініціювання кримінального провадження є важливою для виконання наведеного завдання і покликана, з одного боку, забезпечити рішуче оперативне реагування на кожне повідомлення про злочин, що є гарантією швидкого та повного його розкриття, притягнення винних до відповідальності, а з іншого - виключити незаконне і необґрунтоване залучення громадян в орбіту кримінального процесу.
Якщо ж зі змісту повідомлення про кримінальне правопорушення є очевидним, що обставини, викладені у ньому, не свідчать про те, що існує ймовірність вчинення будь-якого кримінального правопорушення і ці обставини для отримання зазначеного вище висновку не потребують перевірки засобами кримінального процесу, то такі повідомлення не мають вноситися до ЄРДР.
Таким чином, оцінка слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення у ньому інформації саме про кримінальне правопорушення є обов'язковим етапом реалізації визначених Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України завдань.
За таких обставин слідчий суддя дійшов висновку про відсутність у заяві ОСОБА_3 достатніх об'єктивних даних, які б свідчили, що описані у ній події доводять ймовірність вчинення кримінальних правопорушень, оскільки заявник фактично не згодний з ухваленими суддями Печерського районного суду м. Києва рішеннями за наслідками розгляду його скарг.
На підставі викладеного слідчий суддя вважає, що у цьому випадку органом досудового розслідування не допущено бездіяльності, тому підстави для задоволення скарги відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись ст.126 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 7, 9, 480 КПК України, слідчий суддя
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених Служби безпеки України щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду упродовж п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1