СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/17184/23
пр. № 2/759/1533/24
09 січня 2024 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Радзівіл А.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.01.2022 року у справі № 759/22174/19, зміненого та доповненого постановою Київського апеляційного суду від 22.12.2022 року, стягнуто з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 464 191,20 грн., витрати за послуги евакуатора в розмірі 6 500,00 грн., витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 2 000,00 грн., моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн., сплачений судовий збір в розмірі 4 832,76 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн., а всього - 483 523,96 грн.; зобов'язано його передати ОСОБА_2 автомобіль марки «Ауді», модель А6, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 .
Вказав, що ОСОБА_2 рішення суду не виконує, кошти, розмір яких встановлений судовим рішенням, не сплачує, тому відповідно до положень ст. 625 ЦК України просив стягнути на його користь від суми боргу у розмірі 464 191,20 грн. 3% річних з 10.10.2019 року по 31.08.2023 року, що складає 5 412,65 грн., та інфляційні втрати з 10.10.2019 року по 31.08.2023 року, що складають 254 840,90 грн.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08 вересня 2023 року позовну заяву залишено без руху (а.с. 13).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19 вересня 2023 року відкрито провадження у справі з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 33).
27.11.2023 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Басараб Н.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на пропуск строку позовної давності, який просив застосувати.
06.12.2023 року до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказав, що відповідач, посилаючись на пропуск строку позовної давності наводить лише норми права без відповідних висновків, не зазначаючи конкретної дати. Просив позов задовольнити в повному обсязі, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, з посиланням на правові позиції Верховного Суду.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.01.2022 року у справі № 759/22174/19, зміненого та доповненого постановою Київського апеляційного суду від 22.12.2022 року, стягнуто з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 464 191,20 грн., витрати за послуги евакуатора в розмірі 6 500,00 грн., витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 2 000,00 грн., моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн., сплачений судовий збір в розмірі 4 832,76 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн., а всього - 483 523,96 грн.; зобов'язано його передати ОСОБА_2 автомобіль марки «Ауді», модель А6, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 (а.с. 38-47).
Як вбачається із вказаного рішення, 10.10.2019 року о 07 год. 30 хв. на а/д Чоп-Київ сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «КІА», д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Ауді», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок вищевказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Ауді», д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 . Відповідно до постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зазначене судове рішення набрало законної сили 22.12.2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи Святошинським районним судом м. Києва 23.01.2023 року виданий виконавчий лист № 759/22174/19, який пред'явлений позивачем до виконання.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кісельовою В.В. від 03.02.2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6 (а.с. 11).
Згідно листа приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кісельовою В.В. від 29.06.2023 року виконавче провадження № НОМЕР_6 перебуває на виконанні (а.с. 12).
Згідно наданого позивачем розрахунку від суми боргу у розмірі 464 191,20 грн. 3% річних з 10.10.2019 року по 31.08.2023 року складає 5 412,65 грн., інфляційні втрати з 10.10.2019 року по 31.08.2023 року складають 254 840,90 грн.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд встановив наступне.
Предметом позову у справі є стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання в сумі 464 191,20 грн. та інфляційних втрат.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст. ст. 525, 526ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст. ст. 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу І «Загальні положення про зобов'язання» Книги п'ятої ЦК України. Тому ця стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або законом.
Приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальним законом, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань, незалежно від підстав виникнення останніх (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 25; № у ЄДРСР 74838873)).
Інфляційні втрати та три проценти річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України слід нараховувати до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 (пункт 53; № у ЄДРСР 82424013)).
Положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із тих, які ним не передбачені, але не суперечать йому; в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права й обов'язки можуть виникати з делікту та з рішення суду. Грошове зобов'язання має бути виконаним із дня набрання судовим рішенням законної сили.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08.04.2020 року у справі № 339/400/16-ц (№ у ЄДРСР 88833061) зазначив, що приписи ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати також з делікту та з рішення суду; у рішенні суд визнав грошові зобов'язання держави, визначив їхній розмір; ці зобов'язання належно не виконані; тому слід застосувати припис ч. 2 ст. 625 ЦК України. Такий висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
Отже, з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак, саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди.
Зобов'язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов'язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами.
Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то в цьому випадку між сторонами виникло грошове зобов'язання, адже, одна сторона зобов'язана сплатити певну визначену грошову суму стягувачу.
Отже, суд вважає обґрунтованим посилання позивача про застосування до виниклих правовідносин положень ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, суд зауважує, що у справі № 759/22174/19 суди підтвердили (визначили, конкретизували) загальний обсяг грошового зобов'язання відповідача з відшкодування завданої ним позивачу майнової шкоди. Тому саме у тій справі, а не у даній справі, позивач, обґрунтовуючи загальний грошовий розмір завданої йому шкоди, міг ставити питання про стягнення з відповідача 3 % річних й інфляційних втрат як частини відшкодування завданої шкоди за період із 10.10.2019 року (дати ДТП) до дня ухвалення рішення у справі № 759/22174/19.
Як вбачається з матеріалів справи, при розгляді справи № 759/22174/19, позивачем вимог до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не заявлялось. Доказів на підтвердження зворотного матеріали справи не містять.
В той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач був обізнаний про існування судової справи, про ухвалення рішення судом першої інстанції, не погодившись з яким ним було подано апеляційну скаргу. Факт завдання шкоди відповідач визнав і при поданні відзиву у даній справі.
Разом з тим, добровільного відшкодування відповідачем завданої шкоди позивачу не проведено. Відповідачем доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України з даного приводу не надано.
В примусовому порядку відшкодування відповідачем шкоди позивачу також не проведено.
Отже, днем початку прострочення відповідачем та нарахування 3 % річних й індексу інфляції за ч. 2 ст. 625 ЦК України є 23.12.2022 року, а днем завершення - 31.08.2023 року (день подання позову як визначено позивачем). У цьому періоді було 252 дні прострочення. Тому 3 % річних за цей період склали: 464 191,20 грн х 252 дні х 3 % / 365 днів = 9 614,48 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня.
Норма ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суду України у постанові від 01.03.2017 року у справі № 6-284цс17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).
Оскільки предметом в даному випадку є грошові кошти, визначені у гривні, то наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.
Тому, суд приходить до висновку про те, що з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню інфляційні втрати у розмірі 11 593,60 грн. за період з 23.12.2022 року по 31.08.2023 року (індекс інфляції за весь період = (100.8 : 100) x (100.7 : 100) x (101.5 : 100) x (100.2 : 100) x (100.5 : 100) x (100.8 : 100) x (99.4 : 100) x (98.6 : 100) = 1,024976; інфляційне збільшення = 464 191,20 x 1,024976 - 464 191,20 = 11 593,60 грн.).
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тому, враховуючи викладене, суд надходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем згідно квитанції № 13476216 від 05.09.2023 року сплачено 2 605,00 грн. судового збору (а.с. 1).
Оскільки позовні вимоги задоволені частково, то судові витрати у межах судового збору підлягають стягненню із відповідача на користь позивача в розмірі 212,28 грн. (8,15% від задоволених позовних вимог).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
За положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивач просив стягнути із відповідача на свою користь витрати на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
Як вбачається з положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 12 частини 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2018 року у справі № 826/856/18.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та постанові Верховного Суду від 10.08.2022 року у справі № 357/9440/20 (провадження № 61-15073св21).
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в ч. 4 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 141 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).
Саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Згідно із ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На обґрунтування вимог про стягнення витрат на професійної правничу допомогу суду під час розгляду справи було надано:
- копію договору про надання правничої допомоги від 17.08.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Гребенюком В.О., п. п. 4.1., 5.1. якого визначено, що за послуги за п. п. 1.1. даного договору (надання правової допомоги щодо захисту (представництва) інтересів в судових інстанціях усіх рівнів, в тому числі в Святошинському суді м. Києва у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення індексу інфляції та 3% річних) замовник сплачує виконавцю гонорар, який встановлюється сторонами за домовленістю, оплата здійснюється після підписання сторонами акту прийому-передачі правової допомоги, замовник здійснює оплату за даним договором передоплатою в безготівковому та/або готівковому порядку;
- детальний опис робіт (наданих послуг) від 31.08.2023 року суми гонорару за надану професійну правничу допомогу, згідно якого надано правничу допомогу наступного характеру: аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини; аналіз судової практики за подібними справами, пошук ревалентних судових рішень; підготовка та подача доказів у справі; складання відповідних процесуальних документів, зокрема, позову, відповіді на відзив (за необхідності), клопотань тощо їх звернення суду;
- акт прийому-передачі наданих послуг від 31.08.2023 року;
- квитанцію № 68/23 до договору про надання правничої допомоги від 17.08.2021 року на суму 25 000,00 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 року у справі № 283/2791/19, від 21.04.2021 року у справі № 705/2550/16-ц.
Наведене надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, суд, взявши до уваги співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку про те, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню частково й з відповідача підлягає стягненню 2 037,50 грн.
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд не вирішує питання щодо пропуску позивачем строків позовної давності, оскільки таких обставин не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошові кошти в сумі 11 593,60 грн. (одинадцять тисяч п'ятсот дев'яносто три гривні 60 копійок) інфляційних втрат та 9 614,48 грн. (дев'ять тисяч шістсот чотирнадцять гривень 48 копійок) 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 037,50 грн. (дві тисячі тридцять сім гривень 50 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 212,28 грн. (двісті дванадцять гривень 28 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Суддя Н.О. Горбенко