Справа № 752/28834/21
Провадження № 2/752/617/24
Іменем України
03 листопада 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Плахотнюк К.Г.,
за участі секретаря судового засідання Давиденко С.Р.
за участі сторін:
позивача - ОСОБА_1
відповідачки - ОСОБА_2
представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Рєзнік К.О.
за участі представника третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації - Годун Л.М.
в місті Києві в приміщенні суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір'ю,
25.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яким позивається до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.
В обґрунтування заявленого позову ОСОБА_1 зазначив, що він є громадянином США, з 21.03.2014 року перебуває у законному шлюбі з ОСОБА_2 , мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали родиною в місті Чикаго.
05.06.2018 року ним було надано згоду на виїзд за межі території США його сина кішки ОСОБА_4 в супроводі матері ОСОБА_2 , даний дозвіл було видано терміном від 05.06.2018 року до 06.06.2028 року. Він, як батько надав згоду на подорож дитини до України з умовою обов'язкового повернення дитини до США, однак відповідачка протягом трьох років утримує сина і не повертає його додому в США.
19.02.2020 року ним у встановленому законом порядку скасовано дозвіл на виїзд сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина США до України, з цього ж часу в останньої відсутні підстави для перебування їх спільного сина в Україні.
Проте, починаючи з січня 2019 року ОСОБА_2 , проживає разом із сином на території України та не повертає дитину до США, не дає йому як батькові, змоги спілкуватися, бачитися з сином та піклуватися про нього.
ОСОБА_2 ігнорує всі його прохання бачитися з сином, в яких умовах проживає його син, він не знає. З цього приводу він неодноразово звертався до Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївського району м. Києва, а також до ювенальної превенції Голосіївського управління поліції, до Офісу Президента, до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до районного відділу поліції в Голосіївському районі міста Києва, до Міністерства юстиції України, в Посольство США в м. Києві, однак жодне зі звернень не мало позитивного результату, відповідачка не надала йому жодної можливості поспілкуватися з сином, він дуже схвильований за життя та здоров'я сина. Така поведінка відповідачки є жорстокою, незаконною та такою, що порушує права не лише його як батька, а й права їх спільного малолітнього сина.
Він має роботу, самостійний дохід і постійне місце проживання, не зловживає спиртними напоями, за місцем роботі і проживання характеризується позитивно, добре відноситься до сина, а тому вважає, що син повинен жити з ним.
Позивач, посилаючись на Конвенцію ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 року (Гаазька конвенція) стверджує, що виникнення правовідносин між дитиною та особами, яким належить право піклування про неї (у першу чергу, як правило йдеться про батьків), слід пов'язувати із законодавством тієї держави, в якій дитина постійно проживає.
Зміна країни проживання дитини вимагає узгодження з іншим із батьків, оскільки такий переїзд, як правило, спричиняє зміну режиму спілкування дитини з другим з батьків, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичного соціального, культурного, мовного середовища дитини, тобто впливає на питання, пов'язані з її (дитини) подальшим життям, розвитком і вихованням.
Такі положення міжнародно-правових актів також узгоджуються з законодавством України, зокрема ст. 313 ЦК України, а також статтями 157,160,162 СК України.
Стверджував, що він не має наміру перешкоджати відповідачці ОСОБА_2 в здійсненні її прав та обов'язків щодо їхньої дитини, а також спілкуватися та бачитися у прийнятний та зручний час з сином і в його присутності.
Просив визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Провадження у справі було відкрито 09.12.2021 року з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження.
29.05.2023 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
У відзиві на позов ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 просила відмовити у позові про визначення місця проживання їх спільного з відповідачем сина з батьком. ОСОБА_2 заперечила судження позивача, що вона заздалегідь спланувала викрадення сина через довіру позивача та утримує сина протягом останніх трьох років. Такі твердження позивача вважає наклепом на неї та викривленням подій, оскільки вона мати і діє в інтересах сина, своїми діями вберігає дитину від звістки, що його тато веде аморальний спосіб життя та має близькі стосунки з рідною сестрою.
Відповідачка стверджує, що самостійно здійснює догляд за дитиною, створила для нього належні побутові умови для проживання. Має власне житло, опікується станом здоров'я та фізичним розвитком дитини, займається його вихованням, піклується про шкільні досягнення сина та повністю фінансово забезпечує його. Оскільки їх з відповідачем син є малолітній, проживає з матір'ю у звичних для нього умовах, відповідачка вважає, що відсутні підстави, які б унеможливили подальше проживання дитини з матір'ю.
Крім того відповідачка стверджувала, що між нею та позивачем наразі існують неприязні відносини. Відповідачка вважає неприйнятним повернення ОСОБА_3 до США, оскільки за обставин, що викладені вище, дитину неможливо розлучити з матір'ю, а проживання дитини разом із позивачем внаслідок їх теперішніх відносин може призвести до заподіяння серйозної психічної та психологічної шкоди дитині тому, як дитина може стати безпосереднім свідком конфліктів між її батьками. Дитина вже тривалий час перебуває не в країні її народження, навчається у приватному закладі «Гнатівський ліцей «МІЦВА-613», має велику кількість друзів, здібна до навчання та швидко розвивається, прижилася в Україні. Розлука з матір'ю на тривалий проміжок часу і зміна місця проживання з України на США негативно позначиться, як на психологічному так і на фізичному благополуччі дитини, може заподіяти їй психічної та психологічної шкоди.
Просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
26.06.2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Білецька О.В. подала до суду відповідь на відзив ОСОБА_2 ..
У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Білецька О.В. вказала, що доводи, обґрунтування, пояснення та вимоги ОСОБА_2 не відповідають дійсності, фактичним обставинам справи. ОСОБА_3 від народження є громадянином США та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка разом із малолітнім сином ОСОБА_6 з січня 2019 року по теперішній час проживає на території України, незважаючи, що всі дозволи на виїзд в Україну скасовані і втратили свою чинність, про що її повідомлено належним чином. Відповідно малолітній ОСОБА_3 перебуває на території України без законних на те підстав. Відповідачка ОСОБА_2 не надає можливості позивачу спілкуватися та бачитися з сином. Починаючи з березня 2019 року позивачем направлялися посилки та грошові перекази на дитину, які відповідачка отримувала до 19.08.2021 року включно. Вже з 19.08.2021 року відповідачка відмовлялася отримувати посилки від позивача та фінансові перекази на дитину. Всі відправлення були повернуті позивачу у зв'язку з відмовою отримати відповідачкою. На листи і дзвінки від позивача відповідачка не відповідає. Отже ОСОБА_1 немає ніякого контакту, ніякої можливості доступу до свого сина, не може надавати допомогу сину, повноцінно піклуватися про нього і брати участь у вихованні та розвитку дитини.
Просила визначити місце проживання сина сторін у справі ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою суду від 27.06.2023 року прийнято до провадження зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір'ю, яка об'єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 вказала, що з позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 21.03.2014 року, від шлюбу мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя з ОСОБА_1 поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Погіршення їх сімейного життя було пов'язано з тим, що кожен із них має абсолютно протилежні погляди як на шлюб, так і на сім'ю. ОСОБА_1 часто її обманював та постійно нехтував такими сімейними цінностями як повага до жінки, піклування про створення в сім'ї доброзичливої сприятливої морально-психічної атмосфери. Остаточною підставою для припинення шлюбних відносин стали близькі стосунки відповідача з рідною сестрою. Після цього вона не змогла витерпіти аморальну поведінку відповідача та не бажала жити та виховувати маленьку дитину у такому середовищі. Зі згоди ОСОБА_1 вона разом із дитиною виїхала до України. Син ОСОБА_3 зареєстрований громадянином України у Генеральному консульстві України в Чикаго, громадянство набув автоматично за своїм походженням від матері громадянки України. З червня 2018 року вони з відповідачем не проживають разом, позивачка не заперечує аби відповідач проводив час із сином на території України, оскільки повертатися до США вона не має наміру.
Відповідач виявив бажання, щоб син проживав разом із ним, однак це буде суперечити інтересам дитини, оскільки дитині треба буде змінити школу, звикати до нових друзів, сусідів та життєвого укладу, що спровокує новий стрес для дитини. Відповідач більше трьох років не виконує свої батьківські обов'язки, проявляє байдужість до сина, матеріально не забезпечує, не цікавиться здоров'ям та успіхами шкільного життя. Саме позивачка, як мати здійснює догляд за дитиною, створила для нього належні побутові умови для проживання , має власне житло, опікується станом здоров'я та фізичним розвитком дитини, займається його вихованням, піклується про шкільні досягнення сина, повністю фінансово забезпечує. Виходячи із якнайкращого забезпечення інтересів дитини, беручи до уваги його малолітній вік, а також те, що дитина проживає з матір'ю у звичних для нього умовах, позивачка вважає, що відсутні підстави, які б унеможливили проживання дитини з матір'ю.
Позивачка вважає, що їх спільному з відповідачем сину буде краще та безпечніше проживати з нею, оскільки її оточення є близьким дитині, дитина звикла до цього оточення та помешкання, в якому проживає, зміна усталеного оточення без попереднього відновлення психологічного зв'язку батька з дитиною може негативно вплинути на дитину.
Просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 з ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати по сплаті судового збору.
20.09.2023 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 подав відзив на зустрічний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_7 з матір'ю.
ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , а також вказав, що зазначені позивачкою за зустрічним позовом підстави для позову не відповідають дійсності, фактичним обставинам, зокрема: щодо їх сімейного життя , то воно не погіршувалося між ними, воно змінилося після того, як ОСОБА_2 поїхала з дитиною в Україну і перестала спілкуватися та повністю заблокувала зв'язок за власною ініціативою і переконанням; щодо його стосунків з сестрою, то це є наклепом і надуманим позивачкою за зустрічним позовом. ОСОБА_1 стверджував, що його сестра ОСОБА_8 та він є віруючими і відносяться до християн віри євангельської-п'ятидесятників. Починаючи з 2018 року позивачка ОСОБА_2 вказувала різні причини припинення їхніх стосунків та причини не повернення до США. Зокрема: в одному з позовів від 03.09.2019 року у справі №752/16691/19 вказала « у зв'язку з сімейними непорозуміннями, які виникли у подружжя і у зв'язку із негативним впливом сестри відповідача ОСОБА_9 на наше приватне життя, змушена була покинути країну, та повернутися в Україну разом із сином»; в електронному листі від 13.10.2019 року ОСОБА_2 стверджувала, що не повернеться до США по тій причині, що сестра ОСОБА_10 , начебто збирала підписи, для того, щоб відібрати дитину, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері; у зверненні до Міністерства юстиції України від 17 червня 2021 року і до заяви про вчинення кримінального правопорушення від 3 листопада 2021 ОСОБА_2 заявила, що він і його сестра ще з 2015 року збирали підписи у спільних знайомих, щоб відібрати у неї сина. Стверджує, що кожне звернення позивачки у різні періоди змінювалися, також свої слова остання не підкріплювала жодними доказами, оскільки це є брехнею. Такі обвинувачення він терпів заради сина, обвинувачення у зустрічному позові відносно нього та його сестри, переступило всі допустимі межі людської гідності.
Вважає, що законні підстави для перебування його сина ОСОБА_3 на території України відсутні, оскільки син перебуває в Україні без його, як батька на те згоди. ОСОБА_3 є громадянином США.
06.09.2023 року Комісією з питань захисту прав дитини, під час вирішення питання щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 було заслухано батьків дитини та зроблено висновок , що дитина має жити з ним.
Позивачка за зустрічним позовом умисно позбавляє та обмежує його у спілкуванні з сином, позбавляє можливості піклуватися про сина. У своїх заявах, що вона не заперечує щодо спілкування батька з сином ОСОБА_2 доводить неправдиву інформацію, оскільки остання навіть і не розглядає будь-яких варіантів його спілкування з сином.
У відзиві на зустрічний позов, ОСОБА_1 також заперечив твердження у зустрічному позові, що він більше трьох років не виконує свої батьківські обов'язки, проявляє байдужість до сина, матеріально не забезпечує, не цікавиться здоров'ям та успіхами шкільного життя. Стверджував, що ним направлялися посилки та грошові перекази на Україну для сина, однак з 19.08.2021 року ОСОБА_2 з невідомих йому причин, відмовлялася отримувати посилки від нього та фінансові перекази на дитину, на його листи і дзвінки також не відповідає. Він не має ніякого контакту , ніякої можливості доступу до свого сина, та не може надавати допомогу сину, повноцінно піклуватися про нього і брати участь у вихованні та розвитку дитини.
Якщо батько не позбавлений батьківських прав, жоден закон чи правовий акт України, жоден закон США не наділяє маму переважним правом встановлювати та визначати, що краще для дитини. Лише через узгодження та повагу заради самої дитини, батьки які мають неприязні відносини, повинні знаходити компроміс і думати першу чергу про дитину і як краще їй, особливо коли це питання стосується самої дитини.
Зі свого боку ОСОБА_1 стверджував, що не буде чинити так зі своїм сином, коли він буде жити з ним. Їх спільний з позивачкою син матиме можливість за власним проявом та по бажанню спілкуватися та бачитися з матір'ю.
Просив відмовити ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання їх спільного сина з матір'ю, визначити місце проживання сина з батьком.
Третьою особою Службою у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації 20.09.2023 року до суду подано висновок №100-11161 від 19.09.2023 року Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком.
Підготовче провадження у справі закрито 10 жовтня 2023 року.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, просив визначити місце проживання їх спільного з позивачкою сина з ним. Стверджував, що їх спільний з позивачкою син ОСОБА_3 проживає на території України без законних на те підстав та без його дозволу, оскільки син з народження є громадянином США. ОСОБА_2 29.12.2018 року виїхала з Чикаго до України з його дозволу, була усна домовленість, що вона разом із сином повернуться до нього. До України ОСОБА_2 поїхала разом із сином, повідомивши йому, що хоче побути там де її люблять, хоче побути одна. Певний період часу вони спілкувалися засобами зв'язку, а з часом відповідачка припинила з ним спілкування, без пояснень не отримує його посилки для сина та грошові перекази, переховує від нього сина, що він позбавлений можливості навіть побачити його, взагалі не має доступу до сина, що свідчить про його викрадення . Відповідачка ОСОБА_2 позбавила його та сина спілкування, його як батька повноцінно піклуватися про сина, брати участь у вихованні та розвитку дитини, забезпечувати його фінансово. Твердження відповідачки ОСОБА_2 , що він має інтимні стосунки зі своєю сестрою, що він не брав участі у вихованні сина, не забезпечував дитину фінансово, є суцільною брехнею та наклепом. За його місцем проживання в Чикаго були створені всі умови для проживання його сім'ї, його сестра надавала їм допомогу, він має роботу у своєї сестри. Позивач стверджує, що відповідачка фактично викрала сина, скориставшись його довірою. 19 лютого 2020 року ним було скасовано надання дозволу на виїзд сина ОСОБА_3 , коли переконався, що відповідачка не виконує свого обов'язку повернення сина до США, а органи виконавчої влади України не можуть надати йому допомогу і забезпечити повернення дитини до країни народження, або ж хоча б його зустріч з сином, незважаючи на те, що він вже тривалий час перебуває в Україні, куди прибув заради сина. У судовому засіданні позивач також стверджував, що, перебуваючи в Україні під час військової агресії, його син перебуває у небезпеці, що його дуже хвилює. Він же пропонує ОСОБА_2 повернутися до Чикаго , де ним створені умови для її проживання з сином, де вони вирішать всі їх питання що стосуються їх шлюбу, будуть мати можливість виховувати свого спільного сина.
Просив задовольнити його первісний позов, визначити місце проживання їх спільного з ОСОБА_2 сина ОСОБА_3 з ним - батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 з матір'ю відмовити.
Відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 пояснила суду, що вона не має наміру повертатися на проживання до США. Вказала, що ОСОБА_1 не належним чином виконував свої обов'язки по відношенню до неї, як дружини так і їх сина. Вона має зелену карту, що дає їй право на проживання в США, проживаючи в США завжди працювала і самостійно себе забезпечувала, а також і дитину. Вони жили в будинку сестри відповідача, котра завжди втручалася в їх життя, слідкувала за нею, коли вона була вагітна. Після народження нею сина, то ОСОБА_1 разом із сестрою гуляли з дитиною, для всіх це було дивним. Також стверджувала, що вони підтримують інтимні стосунки. Вказала, що мав місце випадок побиття їх спільного сина в садочку, що, на думку ОСОБА_2 , свідчить про негативний вплив ОСОБА_1 на дитину. З усіма проблемами вона справлялася сама, тому прийняла рішення повернутися до України, щоб зберегти психіку сина. Наразі в Україні нею створені всі умови для проживання та зростання сина. Син навчається в школі, має друзів, звик до свого оточення. Наполягає на тому, що для сина буде краще, коли він залишиться проживати з нею. Просила задовольнити її зустрічний позов, про визначення місця проживання їх спільного з відповідачем сина з нею, у задоволенні первісного позову про визначення місця проживання сина з батьком відмовити.
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації у судовому засіданні підтримала висновок Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 .. Пояснила суду, що Службою у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві розглядалися заяви ОСОБА_2 щодо надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_3 без згоди батька, а також заяви ОСОБА_1 щодо створення матір'ю перешкод у його спілкуванні з сином. ОСОБА_2 всіляко перешкоджала працівникам Служби у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, працівникам Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб у проведенні роботи щодо проведення оцінки потреб дитини, обстеження умов його проживання, надання соціальної послуги з консультування психологом родини, уникала спілкування з фахівцями, на неодноразові виклики до служби не з'являлася, про причини неявки не повідомляла, незважаючи на наявну інформацію від сусідів та представників будинкового комітету, що ОСОБА_2 разом із сином проживають за адресою - АДРЕСА_2 .
02.06.2023 року працівниками Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації з'ясовано, що за місцем проживання ОСОБА_2 та дитини ОСОБА_3 умови для проживання, виховання та розвитку дитини створені належним чином. 06.07.2023 року фахівцями Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб встановлено, що базові потреби дитини, матір задовольняє по мірі своїх можливостей, дитина забезпечена всім необхідним для повноцінного розвитку та виховання. За результатами проведених обстежень малолітнього ОСОБА_13 психологом встановлено, що дитина має прихильність до матері та прагне до емоційно-сприятливого контакту з батьком.
Службою також отримано належні докази, що за місцем проживання батька дитини - ОСОБА_1 також створені належні умови для проживання та виховання сина, що батько брав участь у матеріальному забезпеченні сина, однак мати відмовилася від допомоги. ОСОБА_1 відкрив рахунок в українському банку в Чикаго на ім'я сина на якому станом на 22.08.2022 року розміщено 6 000 доларів США.
Комісія з питань захисту прав дитини після спілкування з батьками малолітнього ОСОБА_13 на засіданні, що відбулося 06.09.2023 року та дослідження зібраних матеріалів дійшла до висновку за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 ..
Заслухавши учасників судового розгляду справи, дослідивши докази наявні у справі, оцінивши все в сукупності суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з огляду на наступне.
Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21 березня 2014 року перебувають у законному шлюбі, зареєстрованому в окрузі Кук, штату Іллінойс, місто церемонії Чикаго (а.с. 13,14).
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є - ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , місце народження - округ Кук, місто Чикаго, штат Іллінойс (а.с.10-12).
ІНФОРМАЦІЯ_3 батько ОСОБА_16 дав свою згоду на виїзд за межі території України та/або США, його неповнолітньої дитини , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина США, який буде подорожувати в супроводі матері ОСОБА_17 . Даний дозвіл було видано терміном від 05.06.2018 року по 05.06.2028 року (а.с.15).
19 лютого 2020 року ОСОБА_1 зробив заяву, якою скасував свою згоду на виїзд за межі території України, та/або США, його неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство США, котрий був виданий 05 червня 2018 року від його імені на ім'я його дружини та матері дитини ОСОБА_17 (а.с. 18-20).
ІНФОРМАЦІЯ_4 батько ОСОБА_1 , громадянин США, постійно проживаючий в США за адресою : АДРЕСА_3 звернувся з заявою до Генерального Консульства України в Чикаго про скасування довідки про реєстрацію особи громадянином України, виданої його неповнолітньому сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянину США і рахувати її нелегітимною, оскільки Україна не визнає подвійного громадянства, а саме Україна не визнає його сина як громадянина Америки по місцю його народження, а лише як громадянина України. Просив скасувати набуте громадянство України його сина ОСОБА_3 , видане 23 січня 2015 року №61411/19-536-2 Консулатом України в Чикаго.(а.с.21).
Однак, інформацію про розгляд Генеральним Консульством України в Чикаго зазначеного вище звернення ОСОБА_1 , так само і підтвердження, що консулом України в м. Чикаго зареєстровано дитину ОСОБА_3 громадянином України суду не надано.
Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, позивач ОСОБА_1 , стверджував, що ОСОБА_2 з його дозволу виїхала разом із малолітнім сином ОСОБА_3 до України з умовою обов'язкового повернення, однак у такий спосіб викрала дитину і не повертає його додому в США.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 також звернулася до суду з зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з нею, при цьому підтвердила, що її чоловік ОСОБА_1 не належним чином виконував свої обов'язки в сім'ї, підтримує інтимні стосунки зі своєю сестрою , і для того щоб зберегти психіку дитини вона виїхала до України, де створила всі умови для проживання, зростання та розвитку дитини, вважає, що місце проживання їх спільного з ОСОБА_1 сина має бути визначено з матір'ю.
Згідно частини 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а згідно частини 1 статті 161 цього ж Кодексу, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , є громадянином США, їх спільний з відповідачкою за первісним позовом ОСОБА_2 син ОСОБА_3 з народження, а саме з 02.11.2014 року зареєстрований, як громадянин США, крім того за заявою матері дитини ОСОБА_2 дитина ОСОБА_3 з 23.01.2015 року в Консульстві України в м. Чикаго був зареєстрований і як громадянин України.
Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 просив вирішити відповідно до ст. 11 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.19809 року (Гаазька конвенція), до яких приєдналася в тому числі і Україна з 27.02.1991 року та 01.09.2006 року відповідно.
На думку суду, встановлені обставини, що ОСОБА_2 , виїхавши у грудні 2018 року разом із малолітнім сином зі США до України з метою зберегти психіку сина не мала наміру повертатися до США, що свідчить про протиправність дій останньої та є підставою для висновку, що ОСОБА_2 самочинно, без згоди батька дитини, позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , змінила країну місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 та утримує дитину в Україні.
Відповідно до національного законодавства України, а саме статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за місцем проживання.
Стаття 11 Конвенції ООН про права дитини, від 20 листопада 1989 року покладає на Держави зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і поверненням і неповерненням дітей із-за кордону.
Гаазька конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років і постійно проживає у державі - учасниці Конвенції безпосередньо перед вчиненням порушення прав піклування , у випадках, коли викрадення батьками власної дитини (у тому числі матір'ю, що проживає окремо, у батька) не створює складу злочину, передбаченого ст.124 КК України.
Наразі, як національним законодавством України так і міжнародним правом передбачено узгодженість дій батьків по відношенню до своєї дитини при вирішенні її місця проживання.
У той же час, беручи до уваги, що ОСОБА_2 відповідачка за первісним позовом у грудні 2018 року залишила постійне їх з малолітнім сином (який з народження є громадянином США) місце проживання у штаті АДРЕСА_4, наразі категорично не надає батьку доступу до дитини, відповідно при вирішенні судом заявленого сторонами у справі спору в першу чергу підлягають застосуванню міжнародно-правові акти, а саме Гаазька конвенція, статтею 4 якої передбачено, що Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу. Застосування Конвенції припиняється, коли дитина досягає віку 16 років.
Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 визначив спосіб захисту порушеного його права на участь у спілкуванні, вихованні та утриманні його малолітнього сина ОСОБА_3 у спосіб визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_1 за адресою - АДРЕСА_1.
Відповідно до правил статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 76, ч. ч. 1, 2 ст. 77, ст. 79, ч. 1 ст. 80, ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; відповідні докази мають бути подані позивачем разом з поданням позовної заяви.
За результатами судового розгляду, заявлених сторонами у справі спорів, щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 судом не встановлено доказів, які б підтверджували неналежне виконання сторонами у справі батьківських обов'язків щодо матеріального забезпечення сина, створення умов проживання малолітньої дитини, зростання, фізичного та духовного розвитку,а також наявності у батька дитини близьких відносин з його рідною сестрою. При цьому судом встановлено, що сторона у справі ОСОБА_2 категорично заперечує надати батьку дитини ОСОБА_1 доступ до дитини, зокрема - можливість побачити дитину, спілкуватися з сином, в тому числі участі у вихованні, матеріальному забезпеченні.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_2 протиправно позбавила ОСОБА_1 можливості піклуватися сином ОСОБА_3 , без згоди батька дитини ОСОБА_1 змінила країну місця проживання дитини, на вимогу останнього не повертає малолітнього сина ОСОБА_3 до США, що отримує оцінку суду, як викрадення дитини.
Положеннями Конвеції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 року передбачено, зокрема:
Статтею 1, Цілями цієї Конвенції є:
a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та
b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах;
Статтею 3, переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо:
a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та
b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Права піклування, згадані в пункті a, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави;
Статтею 5, д ля цілей цієї Конвенції:
a) "права піклування" включають права, пов'язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини;
b) "права доступу" включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.
Статтею 6, договірна держава визначає Центральний орган для виконання функцій, покладених Конвенцією на такі органи;
Статтею 7, центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції. Зокрема, безпосередньо або через посередника, вони вживають усіх належних заходів для того, щоб:
a) виявити місцезнаходження дитини, що була незаконно переміщена або утримується;
b) запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів;
c) забезпечити добровільне повернення дитини або досягнення дружнього вирішення питань;
d) обмінюватися там, де це бажано, інформацією про соціальне походження дитини;
e) надавати інформацію загального характеру про законодавство їхніх держав, пов'язане із застосуванням Конвенції;
f) ініціювати судові або адміністративні процедури або сприяти таким процедурам з метою домогтися повернення дитини та, якщо це доречно, організовувати або забезпечити ефективне
здійснення права доступу;
g) якщо потребують обставини, надавати або сприяти наданню юридичної допомоги і консультацій, включаючи участь адвокатів і юридичних радників;
h) надавати таку організаційну допомогу, яка може бути необхідна і доречна для забезпечення безпечного повернення дитини;
i) обмінюватися інформацією про хід реалізації цієї Конвенції й у міру можливості усувати будь-які перешкоди до її застосування;
Статтею 8 , б удь-яка особа, установа або інший орган, які стверджують, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, може звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.
Заява повинна містити:
a) інформацію про особу заявника, особу дитини і про особу того, хто підозрюється в переміщенні або утримуванні дитини;
b) якщо можливо, дату народження дитини;
c) підстави, на яких заявник вимагає повернення дитини;
d) всю наявну інформацію про дитину і про особу того, у кого ймовірно знаходиться дитина.
Заяву може бути доповнено:
e) завіреною копією будь-якого рішення або угоди, що має
відношення до справи;
f) посвідченням або письмовим свідченням, виданим Центральним органом або іншим компетентним органом держави постійного проживання дитини або кваліфікованою особою, стосовно відповідного законодавства такої держави;
g) будь-яким іншим документом, що має відношення до справи;
Статтею 10, центральний орган держави, де знаходиться дитина, вживає або забезпечує вживання всіх належних заходів для добровільного повернення дитини;
Статтею 1 1, с удові й адміністративні органи Договірних держав без затримок здійснюють усі процедури для повернення дітей.
Якщо відповідні судові або адміністративні органи не досягли ніякого рішення протягом шести тижнів із дати початку процедур, заявник або Центральний орган запитуваної держави за власною ініціативою або на прохання Центрального органу держави, що запитує, мають право просити про надання їм пояснень про причини затримки. Якщо відповідь отримана Центральним органом запитуваної держави, такий орган передає відповідь Центральному органові держави, що запитує, або заявнику;
Статтею 12 , якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі;
Стаття 13, незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:
a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або
b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини;
Статтею 16, після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення;
Статтею 20, У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод.
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 у лютому 2020 року зверталася до суду з позовом про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька, яким позивалася до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, відділу з питань реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в позові ОСОБА_2 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, відділу з питань реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька відмовлено.
Правилами частини 4 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як видно зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року прийнятої за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, відділу з питань реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька, судом апеляційної інстанції зроблено висновки, що мати дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 без згоди батька ОСОБА_1 змінила країну проживання дитини, у такий спосіб спричинила зміну режиму спілкування дитини з батьком, усунула батька від участі у вихованні дитини, змінила звичне соціальне, культурпне, мовне середовище дитини, що впливає на питання, пов'язані з її подальшим життям, розвитком і вихованням.
Особа або установа, які стверджують, що дитина була вивезена з держави - учасниці або утримується на території іноземної держави з порушенням прав піклування про дитину, може відповідно до статті 8 Конвенції звернутися із заявою до спеціально призначеного Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.
У тому ж порядку, який передбачений для звернення з заявою про повернення дитини, відповідно до статті 21 Конвенції може бути подана заява з проханням організувати або забезпечити ефективне здійснення прав доступу до дитини.
У таких справах, як правило, дитину вивозить або відмовляється повернути в державу постійного проживання один із батьків, не погодивши це з тим, хто також має права піклування про дитину.
Такі дії завдають серйозної школи дитині, адже по-перше, дитину вилучають з сім'ї та соціального середовища, в якому вона розвивалася як людина, по-друге, особа, яка забирає дитину за кордон, є членом сім'ї дитини і дитина стає «заручником» одного з батьків та особистих негараздів у відносинах між батьками.
Важливо враховувати, що вирішувати будь-які спори стосовно місця проживання і здійснення піклування про дитину мають право лише органи за місцем постійного проживання дитини.
Таким чином, невідкладне повернення дитини дозволяє захистити її права, а дуже часто перешкодити завданню їй моральної шкоди і страждань.
Стаття 16 Конвенції забороняє вирішувати по суті спір щодо піклування про дитину або визначення її місця проживання, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції.
Факт незаконного переміщення (утримання) дитини слід розглядати в контексті ст.3 Конвенції.
Так, переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування та у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Спори стосовно місця проживання та здійснення піклування про дитину не є предметом розгляду справ про повернення дитини на підставі Гаазької конвенції і вирішуються судом держави постійного проживання дитини.
Отже, на думку суду, до вирішення питання про повернення малолітнього ОСОБА_3 до держави його постійного проживання - США, суд позбавлений можливості вирішити заявлений ОСОБА_1 спір про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком, а з урахуванням встановлених судом обставин, що ОСОБА_2 , без згоди батька дитини змінила державу проживання дитини, категорично заперечує щодо надання батьку доступу до дитини, яка прагне до спілкування з батьком, то у суду також відсутні підстави для висновку про задоволення позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір'ю до вирішення питання про повернення дитини до держави його постійного проживання, звідки він був вивезений 29.12.2018 року.
Відповідно, заявлені сторонами у справі спори про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з кожним із батьків не підлягають задоволенню.
Понесені сторонами у справі судові витрати по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню відповідно до правил статті 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення, заявлених сторонами у справі возовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись: Конвенцією ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 25.10.1980 року, ст.ст. 19, 160, 161, 162 СК України, ст.ст. 4, 5, 6, 12, 13, 18, 76,77,78,82, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_19 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з матір'ю, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя К.Г. Плахотнюк