Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" січня 2024 р. м. ХарківСправа № 922/4608/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу № 922/4608/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Бойко Наталії Миколаївни, м. Київ,
до відповідача Фізичної особи-підприємця Вороненко Ірині Анатоліївни, смт Хорошеве Харківського району Харківської області,
про стягнення помилково сплачених коштів у розмірі 24000,00 грн,
ФОП Бойко Наталія Миколаївна звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Вороненко Ірини Анатоліївни, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача помилково сплачені кошти в розмірі 24000,00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України, а також просить стягнути з відповідача 2684,00 грн витрат на сплату судового збору та просить розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач обґрунтовує свої вимоги з посиланням на те, що вона помилково здійснила платіж на рахунок відповідача по платіжному дорученню № 36 від 19.09.2019 на суму 24000,00 грн, однак, між позивачем та відповідачем не укладалися господарські договори (у письмовій чи усній формі), між сторонами не здійснювалися господарські операції та, відповідно, не підписувалися первинні бухгалтерські документи. Як зазначає позивач у позовній заяві, призначення платежу «Оплата за товар зг рах №2 від 19.09.2019» у вказаному вище платіжному дорученні було зазначено нею помилково, оскільки ФОП Бойко Н.М. рахунку № 2 від 19.09.2019 від ФОП Вороненко І.А. ніколи не отримувала. З метою повернення помилково сплачених коштів позивачем 18.08.2023 направлено на адресу відповідача лист з вимогою про повернення помилково сплачених коштів у розмірі 24000,00 грн. Відповідачем вказаний лист отримано 26.08.2023, втім зазначені грошові кошти позивачу не повернуто, відповіді позивачу на лист-вимогу з обґрунтуванням причин неповернення грошових коштів не надано, що стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.11.2023 у справі № 922/4608/23 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито позовне провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в справі матеріалами, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив та встановлено відповідачу 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь на відзив.
Зазначену ухвалу відповідно до вимог ст. 122 ГПК України вчасно офіційно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії в порядку ч. 3, 4 ст. 120, ч. 5 ст. 242 ГПК України направлено позивачу та відповідачу на їх адреси (які вказані в позовній заяві та значаться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) у паперовому вигляді листами з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Будь-яких заяв по суті справи або заяв чи клопотань з процедурних питань станом на день винесення судом даного рішення на адресу суду від учасників справи не надходило, хоча вони належно повідомлені про розгляд даної справи.
Зокрема, позивач - ФОП Бойко Н.М. отримала 17.11.2023 направлену на її адресу копію ухвали суду від 06.11.2023 про відкриття провадження у справі 922/4608/23, що підтверджується наявним у матеріалах справи відповідним зворотним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач - ФОП Вороненко І.А. своїм правом на захист не скористалася, в установлені судом строки відзив на позовну заяву та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подала. Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду від 06.11.2023 про відкриття провадження у справі 922/4608/23, що була направлена на адресу відповідача, яка вказана в позовній заяві та значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідачу не вручена та повернулася за зворотною адресою до суду з довідкою працівника оператора поштового зв'язку про причину повернення поштового відправлення: «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до приписів ч. 6 ст. 242 ГПК України свідчить про належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи. В підсистемі «Електронний Суд» відповідач станом на момент прийняття судом даного рішення не зареєстрований.
Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідач був обізнаний про подання позивачем до Господарського суду Харківської області даного позову про стягнення з відповідача помилково сплачених коштів у розмірі 24000,00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України, що підтверджується роздруківкою довідки про відстеження поштового відправлення № 0308706252015 з офіційного веб-сайту АТ «УКРПОШТА», яка свідчить про отримання відповідачем 08.11.2023 цінного листа позивача від 30.10.2023 № 0308706252015 з копією позовної заяви та доданих до неї матеріалів.
За приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. В разі відсутності заяви учасника справи про зміну адреси, ухвала про повідомлення чи виклик надсилається за останньою відомою суду адресою цього учасника справи, і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться.
Тобто, в разі, якщо ухвалу суду направлено за належною адресою, а саме: за адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або яка повідомлена суду стороною, вважається, що адресат належно повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, не може вважатися поважною причиною невиконання відповідачем зазначеної ухвали суду, оскільки таке неотримання зумовлене не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою самого учасника справи щодо отримання кореспонденції, яка надходить від суду на його адресу.
Крім того, як вже зазначалося вище, ухвала суду від 06.11.2023 про відкриття провадження у справі 922/4608/23 була вчасно офіційно оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень у відповідності до ст. 122 ГПК України.
У силу приписів ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, судом вчинено всіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи й надання йому можливості висловити свою позицію щодо заявлених до нього позовних вимог і звернутись до суду із заявами по суті справи та іншими заявами чи клопотаннями з процесуальних питань.
Втім, відповідач, будучи обізнаним про подання позивачем до Господарського суду Харківської області даного позову, не цікавився станом розгляду судом справи за вказаним позовом, на зв'язок із судом будь-яким чином не виходив, відзиву на позовну заяву, заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та жодних доказів для долучення до матеріалів справи не надавав та із заявами або клопотаннями по суті справи та з процедурних питань до суду не звертався.
У відповідності до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Тобто, подання відповідачем відзиву на позовну заяву є правом, а не обов'язком учасника справи, а отже не може бути підставою для невиправданого затягування судового розгляду справи.
За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
На підставі зазначеного, зважаючи приписи ст. 248 ГПК України щодо строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з огляду на те, що відповідач обізнаний про подання позивачем даного позову до Господарського суду Харківської області, а судом вчинено всіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи за вказаним позовом, та враховуючи, що подання відзиву на позовну заяву є правом (а не обов'язком) відповідача, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, а також враховуючи, що позивачем досить повно висловлено свою позицію по суті заявлених ним позовних вимог і в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду спору впродовж розумного строку, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у справі матеріалами.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані позивачем до позовної заяви докази, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.09.2019 позивачем - ФОП Бойко Наталією Миколаївною (дівоче прізвище Шандурська), код НОМЕР_1 , був здійснений платіж на рахунок відповідача - ФОП Вороненко Ірини Анатоліївни, код НОМЕР_2 , по платіжному дорученню № 36 від 19.09.2019 на суму 24000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за товар зг рах №2 від 19.09.2019», платіж проведено банком АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 19.09.2019 о 14:02, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією вищезазначеного платіжного доручення.
Станом на день прийняття судом даного рішення, в матеріалах справи відсутні, а ФОП Вороненко І.А. (відповідачем) не надано суду у відповідності до вимог ст. 73, 74 ГПК України докази, які б спростували отримання нею від ФОП Бойко Н.М. (позивача) грошових коштів у сумі 24000,00 грн, а також не надано жодних доказів, які б свідчили про укладення між позивачем та відповідачем господарського договору чи іншого правочину в будь-якій формі, в тому числі в письмовій або усній формі, у формі телефонних переговорів, шляхом електронного листування тощо. До матеріалів справи сторонами не надано також доказів про здійснення відповідачем будь-яких робіт на замовлення позивача або поставку товарів відповідачем на користь позивача та виставлення відповідачем на оплату позивачу рахунку № 2 від 19.09.2019.
18.08.2023 позивачем - ФОП Бойко Н.М. засобами поштового зв'язку цінним листом № 0318633213313 з описом вкладення було направлено на адресу відповідача - ФОП Вороненко І.А. лист від 17.08.2022 б/н з вимогою повернути помилково сплачені кошти в розмірі 24000,00 грн на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Відповідачем вказаний лист отримано 26.08.2023, що підтверджується роздруківкою довідки про відстеження поштового відправлення № 0318633213313 з офіційного веб-сайту АТ «УКРПОШТА». Втім, отримані грошові кошти в розмірі 24000,00 грн відповідачем не повернуто позивачу, відповіді на його лист-вимогу з обґрунтуванням причин неповернення грошових коштів не надано, що стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області з даною позовною заявою.
Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.
За змістом ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також як наслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
У відповідності до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
При цьому, положеннями чч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Тобто, виходячи зі змісту ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України, у разі недосягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору, такий правочин буде тільки підтвердженням наміру сторін укласти відповідний договір.
Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У відповідності до чч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).
Як вже було встановлено судом вище, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про укладення між позивачем - ФОП Бойко Наталією Миколаївною та відповідачем - ФОП Вороненко Іриною Анатоліївною договору чи іншого правочину в будь-якій формі, в тому числі в письмовій або усній формі, у формі телефонних переговорів, шляхом електронного листування тощо.
Також у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про виконання відповідачем будь-яких робіт на замовлення позивача або поставку товарів відповідачем на користь позивача та виставлення відповідачем на оплату позивачу рахунку № 2 від 19.09.2019.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання Глави 83 ЦК України.
Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України Глави 83 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них положень Глави 83 ЦК України.
За змістом глав 82 і 83 ЦК України, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц та постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 743/2174/19, від 13.10.2020 у справі № 917/32/17, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
На підставі викладеного, з огляду на відсутність укладеного між позивачем та відповідачем договору чи іншого правочину в будь-якій формі, в тому числі в письмовій або усній формі, у формі телефонних переговорів, шляхом електронного листування тощо, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 24000,00 грн, які були помилково перераховані по платіжному дорученню № 36 від 19.09.2019, тобто набуті без достатньої правової підстави, на підставі ст. 1212 ЦК України, є належним способом захисту, здатним забезпечити реальне поновлення прав позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного, перевіривши надану позивачем копію платіжного доручення № 36 від 19.09.2019 на суму 24000,00 грн та дослідивши інші наявні в матеріалах справи докази в усій їх сукупності, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, враховуючи, що станом на день прийняття судом даного рішення в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів, які б спростували отримання ФОП Вороненко Іриною Анатоліївною грошових коштів на суму 24000,00 грн, перерахованих на її користь позивачем - ФОП Бойко Наталією Миколаївною (дівоче прізвище Шандурська) по вказаному платіжному дорученню з призначенням платежу: «Оплата за товар зг рах №2 від 19.09.2019», та не надано доказів, які б свідчили про повернення відповідачем грошових коштів на суму 24000,00 грн позивачу, з огляду на відсутність правових підстав для набуття відповідачем від позивача грошових коштів у зазначеній сумі, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт помилкового перерахування на рахунок відповідача грошових коштів у розмірі 24000,00 грн, а відтак, вказані грошові кошти підлягають поверненню позивачу в повному обсязі на підставі ст. 1212 ЦК України, як такі, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави, тому суд задовольняє у повному обсязі позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача помилково сплачених коштів у розмірі 24000,00 грн.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір, що складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 складає 2684,00 грн.
Позивачем у позовній заяві заявлено 1 вимогу майнового характеру (про стягнення 24000,00 грн), отже за подання до суду зазначеної позовної заяви справляється судовий збір у мінімальному розмірі, встановленому ст. 4 Закону України "Про судовий збір", а саме: у розмірі 2684,00 грн. Позивачем при поданні позовної заяви надано суду належні докази про сплату судового збору.
На підставі зазначеного, враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору в сумі 2684,00 грн покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 73-74, 76-79, 86, п. 2 ч. 1 ст. 129, ст. 236-242, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вороненко Ірині Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) на користь Фізичної особи-підприємця Бойко Наталії Миколаївни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) помилково сплачені кошти в розмірі 24000,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано суддею 08.01.2024.
Суддя Н.А. Новікова