Справа № 595/1215/23
Провадження № 1-кп/595/26/2024
про призначення до судового розгляду
03 січня 2024 року
Бучацький районний суд Тернопільської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисників обвинуваченого ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Бучач кримінальне провадження №42022212020000005 від 27 липня 2022 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , уродженця с. Пилява Бучацького району Тернопільської області, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст. 332 КК України,
У провадженні Бучацького районного суду Тернопільської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 липня 2022 року за №42022212020000005 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст. 332 КК України.
04 жовтня 2023 року ухвалою Бучацького районного суду Тернопільської області кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст. 332 КК України, призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Під час проведення підготовчого судового засіданні поставлено на обговорення питання можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 липня 2022 року за №42022212020000005 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст. 332 КК України.
Прокурор під час проведення підготовчого судового засідання вважала за можливе призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту у відкритому судовому засіданні. На думку останньої, обвинувальний акт підсудний Бучацькому районному суду Тернопільської області, складений відповідно до вимог ст. 291 КПК України, підстави для його повернення чи закриття кримінального провадження відсутні.
Зокрема, на думку прокурора, в обвинувальному акті викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими. Обвинувальний акт містить відомості про час, місце вчинення кримінального правопорушення та інші встановлені обставини. Щодо підсудності кримінального провадження Бучацькому районному суду прокурор пояснила, що ОСОБА_4 обвинувачується саме в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, вчинених повторно, організованою групою з корисливих мотивів. Зважаючи на те, що усі дії щодо організації даного злочину
ОСОБА_4 вчиняв на території, яка належить до підсудності Бучацького районного суду, обвинувальний акт скеровано до належного суду.
Захисник ОСОБА_6 , якого підтримали обвинувачений ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_5 , у підготовчому судовому засіданні заперечив щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Вказав, що прокурор, заперечуючи проти зняття арешту з т/з вказала, що такий є знаряддям злочину і його підзахисний обвинувачується в переміщенні осіб через державний кордон. Виходячи з повідомлених прокурором обставин, він вважає, що відповідно до ст.32 КПК України необхідно брати до уваги місце, де вчинений останній епізод кримінального правопорушення, а саме с. Волиця Яворівського району Львівської області. Захисник ОСОБА_6 вважає, що оскільки вибуття т/з із користування ОСОБА_7 та отримання ОСОБА_4 коштів відбулося не в м. Бучач, то справа не підсудна Бучацькому районному суду Тернопільської області.
Окрім того, захисник стверджує, що органом досудового розслідування під час здійснення досудового слідства допущено ряд порушень норм КПК України. В обґрунтування своїх тверджень захисник ОСОБА_6 подав шість скарг в порядку ч. 2 ст. 303 КПК України щодо законності прийнятих процесуальних рішень та дій органу досудового розслідування, що виражені у процесуальних формах - документах, які містяться у матеріалах кримінального провадження, з приводу законності їх прийняття та, відповідно, наслідків прийняття таких, які в підготовчому судовому засіданні підтримали також обвинувачений ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_5 .
Так, у скарзі №1 захисник ОСОБА_6 просить визнати незаконним рішення заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_8 про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №42022212020000005, до якої включений прокурор Тернопільської окружної прокуратури Тернопільської області ОСОБА_9 та визначений старшим прокурором такої групи, а також включені керівник та прокурор Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 і ОСОБА_3 . Скаргу мотивує тим, що незважаючи на те, що КПК України не містить прямих норм, які визначають порядок розгляду скарг судом на стадії підготовчого судового засідання, разом з тим, диспозиція ч.6 ст.9 КПК України свідчить про те, що законодавець передбачив можливість застосування аналогії права, відтак, вважає, що скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора повинна розглядатися на стадії підготовчого судового засідання з дотриманням загальних засад кримінального провадження. На його переконання, працівники як Бучацької так і Тернопільської оружних прокуратур незаконно увійшли у групу прокурорів у кримінальному провадженні №42022212020000005, у зв'язку з чим позбавлені права підтримувати публічне обвинувачення у даному кримінальному провадженні. 20.03.2023 керівник Тернопільської обласної прокуратури доручив здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні Четвертому слідчому відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Львів, до цього часу слідство проводили слідчі підрозділи ГУ Національної поліції в Тернопільській області. Постановою від 21.03.2023 заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_8 визначив групу прокурорів у кримінальному провадженні №42022212020000005, згідно якої до групи прокурорів у вказаному кримінальному провадженні, окрім інших, включені прокурор Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_11 , який визначений старшим групи прокурорів; керівник та прокурор Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 і ОСОБА_3 . Однак, заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_12 не уповноважений кримінальним процесуальним законом приймати рішення про створення груп прокурорів, до яких включати прокурорів інших прокуратур, окрім Тернопільської обласної прокуратури. Вважає, що такий вийшов за межі своїх повноважень як керівника органу прокуратури, що надані йому КПК України, включивши до групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_13 , керівника та прокурора Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , що суперечить п.9 ч.1 ст.3, ч.1 ст.37 КПК України, а винесена ним постанова є незаконною.
Окрім того, захисник ОСОБА_6 подав скаргу №2, в якій просив визнати незаконним рішення керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_14 про повторне визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №42022212020000005, до якої включені прокурор Тернопільської окружної прокуратури Тернопільської області ОСОБА_11 , керівник та прокурор Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 і ОСОБА_3 . Вважає, що керівник Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_14 при визначенні 19.06.2023 групи прокурорів у кримінальному провадженні №42022212020000005 перевищив надані йому кримінальним процесуальним законом повноваження. Група прокурорів, у такому ж складі, як і висвітлено у першій скарзі, визначена 19.06.2023 керівником Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_14 , що підтверджується відповідною постановою. Вважає, що керівник Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_14 не уповноважений кримінальним процесуальним законом приймати рішення про визначення групи прокурорів у тому провадженні, де вона вже створена, змінювати старшого прокурора групи прокурорів без передбачених законом підстав, а також включати до такої групи прокурорів інших прокуратур, окрім Тернопільської обласної прокуратури. Також, своїм рішенням від 19.06.2023 ОСОБА_14 змінив старшого прокурора групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні. Хоча він вважає, що прокурор Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_11 визначений старшим прокурором групи прокурорів незаконно, однак у рішенні керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_14 від 19.06.2023 відсутнє будь-яке обґрунтування заміни старшого прокурора групи прокурорів на заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_8 . З вищевказаної постанови взагалі не зрозуміло чому виникла потреба у створенні ще однієї групи прокурорів у кримінальному провадженні №42022212020000005, не зрозумілі і мотиви заміни старшого прокурора групи прокурорів ОСОБА_11 , якого залишають у складі такої групи. Вважає, що своїми діями ОСОБА_14 порушив принцип незмінності прокурора, закріплений у ч.2 ст.37 КПК України.
Також, у скарзі №3 захисник ОСОБА_6 просить визнати незаконним рішення керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_14 від 20.06.2023 про визначення груп прокурорів у кримінальних провадженнях №62023140140000078, №62023140140000079, №62023140140000080 та №62023140140000081, до яких включені прокурор Тернопільської окружної прокуратури Тернопільської області ОСОБА_11 , керівник Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_10 та прокурор Бучацької окружної прокуратури ОСОБА_3 . Зазначає, що у Реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні дані про внесення відповідних відомостей до ЄРДР та початку слідства у вищевказаних кримінальних провадженнях, лише у п.96 розділу ІІ Реєстру відображено відомості про об'єднання матеріалів досудових розслідувань за рішенням прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_11 , прийнятим 20.06.2023. Натомість, у таких матеріалах наявні чотири рапорти старшого слідчого четвертого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львів, ОСОБА_15 , у яких він повідомляє керівника четвертого слідчого відділу про те, що здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022212020000005 за підозрою ОСОБА_4 та ОСОБА_16 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, під процесуальним керівництвом прокурорів Тернопільської обласної прокуратури. Згідно вказаних рапортів слідчий ОСОБА_17 вважає за доцільне внести до ЄРДР відповідні відомості та розпочати слідство, визначивши попередньо правову кваліфікацію кримінальних правопорушень за ч.3 ст.332 КК України. Після кожного з таких рапортів знаходяться постанови керівника Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Тернополі) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львів, ОСОБА_18 , відповідно до яких досудове розслідування у кримінальних провадженнях №62023140140000078, №62023140140000079, №62023140140000080 та №62023140140000081 доручено слідчому цього ж відділу ОСОБА_19 . Однак, з таких постанов неможливо зрозуміти за якими фактами розпочато досудове розслідування у кожному з цих кримінальних проваджень. Після кожної постанови керівника органу досудового розслідування знаходилися чотири постанови керівника Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_14 про призначення групи прокурорів у кримінальних провадженнях №62023140140000078, №62023140140000079, №62023140140000080 та №62023140140000081, які винесені 20.06.2023, які є аналогічними за змістом і відрізняються лише номерами кримінальних проваджень. Вважає, що керівник Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_14 не уповноважений кримінальним процесуальним законом включати до групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні інших прокуратур, окрім прокурорів Тернопільської обласної прокуратури. Відтак, рішення ОСОБА_14 суперечать п.9 ч.1 ст.3, ч.1 ст.37 КПК України, а винесені ним постанови є незаконними.
Окрім того, за даними скарги №4, поданої захисником ОСОБА_6 , такий просить витребувати у прокурора всі процесуальні документи (витяги з ЄРДР, письмові повідомлення слідчого про початок досудового розслідування тощо), які стосуються початку розслідування у кримінальних провадженнях №62023140140000078, №62023140140000079, №62023140140000080 та №62023140140000081, а також письмове підтвердження того, що стороні захисту надавався доступ до таких документів у порядку статті 290 КПК України; визнати незаконною бездіяльність старшого слідчого четвертого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львів, ОСОБА_15 , який не долучив до матеріалів кримінального провадження та не надав доступу стороні захисту в порядку ст.290 КПК України до витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальних провадженнях №62023140140000078, №62023140140000079, №62023140140000080 та №62023140140000081, створених (регенерованих) у день початку розслідування у таких провадженнях; у порушення вимог ч.6 ст.214 КПК України не повідомив у письмовій формі керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені ч.5 ст.214 КПК України. В обґрунтування скарги посилається на те, що з постанов керівника Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Тернополі) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львів, ОСОБА_18 слідує, що досудове розслідування у кримінальних провадженнях №62023140140000078, №62023140140000079, №62023140140000080 та №62023140140000081 доручено слідчому цього ж відділу ОСОБА_19 , проте неможливо зрозуміти за якими фактами розпочато досудове розслідування у кожному з цих кримінальних проваджень.
У скарзі №5 захисник ОСОБА_6 просить визнати незаконним рішення прокурора Тернопільської окружної прокуратури Тернопільської області ОСОБА_11 від 20.06.2023 про об'єднання в одне провадження матеріалів досудових розслідувань у кримінальних провадженнях №62023140140000078, №62023140140000079, №62023140140000080 та №62023140140000081; визнати незаконною бездіяльність, призначених у відповідності до вимог ст.37 КПК України, прокурорів групи прокурорів у кримінальному провадженні №42022212020000005, які у порушення вимог ч.10 ст.216 КПК України не визначили підслідність кримінальних правопорушень, досудове розслідування щодо яких проводилось у згаданому провадженні, так як і у кримінальних провадженнях №62023140140000078, №62023140140000079, №62023140140000080 та №62023140140000081. В обґрунтування скарги посилається на те, що прокурор ОСОБА_11 зробив незаконний висновок, що згідно ч.4 ст.216 КПК України кримінальні правопорушення у кримінальних провадженнях №62023140140000078, №62023140140000079, №62023140140000080 та №62023140140000081 підслідні слідчим органам Державного бюро розслідувань, у зв'язку з чим об'єднав їх в одне провадження на підставі ч.1 ст.217 КПК України. 20 березня 2023 року керівник Тернопільської обласної прокуратури визнав досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022212020000005 неефективним та доручив його здійснення четвертому слідчому відділу (з дислокацією у м. Тернополі) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Львові. Як зрозуміло з постанови про об'єднання матеріалів досудових розслідувань від 20.06.2023, а також копій процесуальних документів, долучених до скарг №3 і №4, слідчий, в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022212020000005 самостійно виявив ознаки інших кримінальних правопорушень, а тому розпочав досудове розслідування у кримінальних провадженнях №62023140140000078, №62023140140000079, №62023140140000080 та №62023140140000081. Однак, вважає, що ні ОСОБА_16 , ні ОСОБА_4 , ані ОСОБА_20 не були тими суб'єктами, досудове розслідування щодо яких мали право здійснювати слідчі органів державного бюро розслідувань, згідно приписів ч.4 ст.216 КПК України. Відтак, розпочавши досудове розслідування у вищевказаних кримінальних провадженнях, слідчий чи прокурор мали скерувати їх до слідчого підрозділу органу Національної поліції з дотриманням правил предметної (інстанційної) та територіальної підслідності. Також, вважає, що прокурор міг скористатися приписами ч.10 ст.216 КПК України і у разі неможливості виділення матеріалів стосовно ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , ОСОБА_20 в окреме провадження та скерування їх у належний орган досудового розслідування, мав своєю постановою визначити підслідність усіх кримінальних правопорушень, досудове розслідування яких проводилося у вказаних вище кримінальних провадженнях. Однак прокурором ці вимоги кримінального процесуального закону щодо підслідності не дотримані, що свідчить про те, що постанова, винесена згідно ч.10 ст.216 КПК України, стороні захисту у порядку, визначеному ст.290 КПК України, не відкривалася. Також відомості про прийняття такого рішення відсутні у Реєстрі. Оскільки досудове розслідування кримінальних правопорушень у згаданих п'яти провадженнях закінчено слідчим органу державного бюро розслідувань, то вважає, що в такому випадку наявна бездіяльність законно визначених (призначених) прокурорів, які у порядку ч.10 ст.216 КПК України не прийняли рішення про визначення підслідності всіх цих кримінальних правопорушень.
Також, у скарзі №6 захисник ОСОБА_6 просить визнати незаконним рішення заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_21 про визначення загального строку досудового розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні №42022212020000005. В обґрунтування скарги посилається на те, що у відкритих стороні захисту матеріалах досудового розслідування знаходиться постанова заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_8 про визначення загального строку досудового розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні №42022212020000005. Однак, ОСОБА_8 не міг обрахувати такий строк, оскільки за день до об'єднання матеріалів досудових розслідувань в одне провадження вже був призначений (визначений) старшим прокурором групи прокурорів. Окрім того, вказана постанова не відповідає вимогам ст.110 КПК України, зокрема, не містить дати її винесення та підпису службової особи, яка її винесла.
У підготовчому засіданні прокурор ОСОБА_3 заперечила щодо поданих захисником ОСОБА_6 скарг, вважає такі необґрунтованими та безпідставними, вказавши, що в законодавстві немає заборони можливості призначення прокурорів підпорядкованих прокуратур у групи прокурорів, вказана можливість забезпечена керівникам у системі ЄРДР. З приводу неповідомлення керівника про початок досудового розслідування прокурор зазначила, що вказані кримінальні провадження зареєстровані 20.06.2023, того ж дня керівником органу прокуратури призначено процесуальних прокурорів. Старшим групи прокурорів вирішено питання об'єднання кримінальних проваджень. За наведених обставин вважає, що керівник був належним чином проінформований про початок досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні. Щодо постанови про об'єднання матеріалів досудового розслідування, то вважає, що така є законною і обґрунтованою. Прокурор ОСОБА_11 , як на підставу прийняття такої, послався на ч.1 ст.217 КПК України, оскільки на момент об'єднання вказаних кримінальних проваджень було достатньо підстав вважати, що вказані кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_4 . По матеріалах кримінальних проваджень, які зазначила сторона захисту, у матеріалах досудового розслідування наявні рапорти про реєстрацію вказаних кримінальних проваджень, містяться дані про їх об'єднання, про обрахування строків, де зазначені відповідні номери проваджень, також містяться рапорти, відповідно до яких встановлено факти, за якими такі кримінальні провадження зареєстровані. З приводу витягів з ЄРДР, то при об'єднанні матеріалів кримінальних проваджень формується єдиний витяг з ЄРДР із номером кримінального провадження з яким вони об'єднуються, в якому, відповідно, міститься фабула кожного кримінального провадження, які є об'єднаними. Щодо скарги №6, то прокурор пояснила, що як зазначає сам захисник, постанова не підписана, а тому немає що оскаржувати. Разом із тим, у матеріалах досудового розслідування міститься постанова про обрахування строку досудового розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні, яка підписана керівником Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_14 .
Суд, вивчивши подані скарги та їх обгрунтованість, вважає за необхідне зазначити таке.
Так, відповідно до ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які передбачені п.п. 1-11 ч. 1 цієї статті.
Положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 303 КПК України передбачено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті, а саме: рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою; рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом.
Судова палата у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 4 свого листа «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» №1640/0/4-12 від 09.11.2012, роз'яснила, що рішення, дії, бездіяльність, перелік яких визначено у ч.1 ст. 303 КПК, можуть бути оскаржені на стадії досудового розслідування, але не можуть бути предметом оскарження на стадії підготовчого судового засідання. Водночас рішення, дії, бездіяльність слідчого чи прокурора, які не визначені у ч. 1 ст. 303 КПК, можуть бути оскаржені під час підготовчого судового засідання. Як під час досудового розслідування, так і під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені лише 2 різновиди рішень: 1) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим; 2) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки.
При цьому, норми частини 2 статті 303 КПК України не містять імперативних вимог щодо обов'язкового розгляду по суті будь-яких скарг у підготовчому судовому засіданні, а лише вказують на можливість такого розгляду з урахуванням завдань підготовчого провадження, повноважень суду та з дотриманням правил, передбачених статтями 314-316 КПК України (на що, зокрема, вказує використане законодавцем формулювання «можуть бути предметом розгляду», а не «розглядаються» чи «підлягають розгляду» тощо, а також пряме відсилання до правил статей 314-316 КПК України).
Проаналізувавши подані стороною захисту вищевикладені скарги, які було подано в порядку ч. 2 ст. 303 КПК України, встановлено, що усі наведені у них доводи стосуються законності прийнятих процесуальних рішень та дій органу досудового розслідування, що виражені у процесуальних формах - документах, які містяться у матеріалах кримінального провадження, з приводу законності прийняття яких та їх наслідків ставить у своїх скаргах питання сторона захисту, не відкриття певних матеріалів досудового розслідування, а відтак, і недопустимість доказів сторони обвинувачення.
Разом з тим, підготовче судове засідання в судовому провадженні є обов'язковою, самостійною стадією кримінального процесу, основною метою проведення якого є визначення судом можливості на законних підставах призначити кримінальне провадження до судового розгляду. Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 314 та ст. 315 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти обмежене коло рішень та вирішити питання, пов'язані з призначенням кримінального провадження до судового розгляду.
Крім того, положеннями ч. 4 ст. 291 КПК України заборонено надання суду до початку судового розгляду інших документів ніж обвинувальний акт та додатки до нього.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки дані скарги подані захисником на стадії підготовчого судового засідання, а доводи, викладені у них, повно, всебічно та об'єктивно можуть бути досліджені судом тільки під час безпосереднього судового розгляду та дослідження відповідних їм матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, наведені обставини стороною захисту на даному етапі є передчасними. Питання, пов'язані з допустимістю доказів по даному кримінальному провадженню судом будуть вирішуватися у нарадчій кімнаті при прийнятті рішення у справі, де буде надана оцінка всім дослідженим у справі доказам, а також процесуальним рішенням, про які йде мова у поданих скаргах, що також відповідатиме вимогам ст. 22 КПК України.
За наведених обставин, у задоволенні скарг сторони захисту, поданих до суду в порядку ч. 2 ст. 303 КПК України на незаконні рішення, прийняті в процесі провадження досудового розслідування, бездіяльність слідчого та прокурорів у кримінальному провадженні необхідно відмовити.
Крім того, захисником ОСОБА_5 подано клопотання про зменшення розміру застави, в якому він просить змінити раніше обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_4 розмір запобіжного заходу у вигляді застави із 200 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило 535800 грн на 40 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 107360 грн, решту сплаченої застави повернути заставодавцю ОСОБА_22 . В обґрунтування клопотання посилається на те, що вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу та визначаючи розмір застави слідчий суддя жодним чином не мотивував необхідність застосування розміру застави поза межами розміру такої відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України. Оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, то розмір застави мав би становити в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Будь-які особливі обставини, які б свідчили про те, що звичайний розмір застави не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого відсутні. Відтак, заставодавець ОСОБА_4 виконує необґрунтовані зобов'язання, що значно перевищують ті, що визначені КПК України.
Окрім того, захисник ОСОБА_5 також подав клопотання, в якому просить скасувати арешт на автомобіль марки «Mercedes Benz 313 CDI», р.н. НОМЕР_1 , та на свідоцтво про реєстрацію вказаного автомобіля № НОМЕР_2 , що накладений ухвалою Чортківського районного суду від 23 січня 2023 року у справі №608/216/23, які повернути ОСОБА_4 . Клопотання мотивує тим, що автомобіль марки «Mercedes Benz 313 CDI», р.н. НОМЕР_1 , та свідоцтво про реєстрацію вказаного т/з № НОМЕР_2 будь-якого відношення до вказаного кримінального провадження не мають. Так як у відповідності до викладених обставин у обвинувальному акті вказаний т/з не використовувався для вчинення дій, що становлять об'єктивну сторону кримінального правопорушення, вказаний т/з не зберіг на собі будь-яких слідів кримінального правопорушення. Оскільки такий не є знаряддям вчинення злочину, вважає, що подальша мета арешту є незрозумілою у світлі завдань кримінального провадження. Звертає увагу, що вказаний т/з та документ перебувають у розпорядженні органу досудового слідства майже упродовж одного року, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні завершене та в ході його проведення відношення вказаного автомобіля до вчинення кримінальних правопорушень не доведене. Після проведення обшуку із т/з «Mercedes Benz 313 CDI», р.н. НОМЕР_1 , не проводились будь-які слідчі дії, а також експертизи, про які зазначено в ухвалі суду про накладення арешту. Вважає, що станом на даний час будь-якої необхідності обмежувати право користування ОСОБА_4 належним йому т/з немає, оскільки він має намір використовувати вказаний автомобіль для отримання законного доходу з метою задоволення потреб своєї сім'ї.
Також, захисник ОСОБА_5 подав клопотання, в якому просить скасувати арешт на: ноутбук марки «Erazer» та зарядний пристрій до нього; ноутбук марки «Lenovo»; флеш-носій інформації чорного кольору; гроші в сумі 8400 доларів США, що накладений ухвалою Чортківського районного суду від 23 січня 2023 року у справі №608/216/23 та повернути вказані речі особам у яких вони були вилучені. В обґрунтування клопотання посилається на те, що житлове господарство за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , які є батьками підозрюваного ОСОБА_4 . Натомість, ОСОБА_4 упродовж 6-7 років проживає за адресою по АДРЕСА_2 разом зі своєю сім'єю - дружиною та сином. Відтак, ОСОБА_4 жодного відношення до господарства своїх батьків не має, тривалий час там не проживає. Речі, вилучені в ході обшуку не належать ОСОБА_4 . Грошові кошти в сумі 8400 доларів США є спільною власністю його батьків, ноутбук марки «Erazer» належить сестрі ОСОБА_4 - ОСОБА_24 , ноутбук марки «Lenovo» та флеш-носій є несправними, відтак не становлять матеріальної цінності. На момент звернення до суду з клопотанням про проведення обшуку у житловому будинку батьків ОСОБА_4 , орган досудового розслідування та прокурор не володіли інформацією про реальне місце проживання ОСОБА_4 .. Вважає, що орган досудового розслідування та прокурор не довели будь-якими доказами той факт, що вилучені речі в АДРЕСА_1 , є речовими доказами в розумінні ст.98 КПК України, у зв'язку з чим просить скасувати арешт на вищевказане майно.
Крім того, захисник ОСОБА_5 просить також скасувати арешт на: мобільний телефон марки «Redmi»; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий на ім'я ОСОБА_4 ; два флеш-накопичувачі інформації, ємкістю 8 Gb та 16 Gb, що накладений ухвалою Чортківського районного суду від 07 лютого 2023 року у справі №608/216/23. В обґрунтування клопотання посилається на те, що вищевказані матеріальні об'єкти ніякого відношення до вказаного кримінального провадження не мають так як у відповідності до обставин, викладених у обвинувальному акті, вказані речі не використовувалися для вчинення дій, що становлять об'єктивну сторону кримінального правопорушення та не зберегли на собі будь-яких слідів кримінального правопорушення. Із носіями інформації та мобільним телефоном марки «Redmi» проведені всі слідчі дії, експертизи зокрема. Відтак, доцільності позбавляти ОСОБА_4 права користування мобільним телефоном немає. Окрім того, звертає увагу, що вказані речі перебувають у розпорядженні органу досудового слідства протягом майже одного року, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні завершене, та в ході його проведення відношення мобільного телефону марки «Redmi» до вчинення кримінальних правопорушень не доведене. Станом на даний час будь-якої необхідності обмежувати права користування ОСОБА_4 належним йому майном немає. Оскільки у ОСОБА_4 немає іншого мобільного телефону, такий необхідний останньому у повсякденному житті для спілкування з рідними та близькими. Відносно паспорта громадянина України для виїзду за кордон, то вважає, що такий фізично не може бути речовим доказом у справі, оскільки ОСОБА_4 не обмежений у виїзді за межі України жодним чином, однак арешт, накладений на його паспорт не дозволяє йому вчинити такі дії за необхідності.
Захисник ОСОБА_5 просив заявлені ним клопотання задовольнити з підстав, викладених у них.
Захисник ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_4 підтримали клопотання захисника ОСОБА_5 та просили їх задовольнити.
У підготовчому засіданні прокурор ОСОБА_3 заперечила проти клопотання сторони захисту щодо зменшення розміру застави, вказавши, що ОСОБА_4 вчинив інкримінований йому злочин з корисливих мотивів, відтак, розмір застави, встановлений судом є виправданим, а зменшення такого не забезпечить виконання обвинуваченим обов'язків. Окрім того, вважає, що клопотання про скасування арешту на т/з марки «Mercedes Benz» не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_4 використовував вказаний автомобіль як знаряддя вчинення злочину, і в майбутньому наявність в останнього вказаного т/з може сприяти вчиненню ним нових кримінальних правопорушень. Окрім того, зазначила, що санкцією ч.3 ст.332 КК України передбачена конфіскація майна. Також прокурор заперечила з приводу задоволення клопотання щодо скасування арешту на грошові кошти та техніку вказавши, що з метою незаконних дій, а саме організації переправлення осіб через державний кордон України обвинуваченим ОСОБА_4 було зареєстровано ТОВ «Булонд», з метою отримання ліцензії на міжнародні перевезення, внесення осіб в систему «Шлях». Звертає увагу, що при реєстрації вказаного товариства було зазначено адресу, за якою проживала мати обвинуваченого, у зв'язку з чим там і було проведено обшук в результаті якого вилучено грошові кошти та техніку. Зважаючи на те, що вказане приміщення було зазначене, як юридична адреса товариства, за допомогою якого ОСОБА_4 організовував переправлення осіб через державний кордон України, за що отримував кошти, є всі підстави вважати, що вилучені кошти могли бути отримані злочинним шляхом та мають відношення до вчинюваного кримінального правопорушення. Також заперечила щодо задоволення клопотання про скасування арешту на мобільний телефон та паспорт, оскільки, в разі наявності у ОСОБА_4 вказаних речей останній може покинути територію України з метою уникнення розгляду справи.
Щодо клопотання захисника ОСОБА_5 про зменшення розміру застави, суд зазначає таке.
Так, відповідно до інформації з ЄДРСР вбачається, що ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 22 січня 2023 року до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави в розмірі 536 800 (п'ятсот тридцять шість тисяч вісімсот) гривень в національній грошовій одиниці.
У своєму клопотанні та поясненнях, наданих в судовому засіданні, сторона захисту ставить питання про зміну застосованого запобіжного заходу у вигляді застави шляхом її зменшення, зазначаючи підставами своїх вимог невмотивованість слідчим суддею необхідності визначення застави поза межами розміру такої відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України та належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
Розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлено п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
Також ч.5 ст.182 КПК України передбачено, що у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Відповідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Посилання сторони захисту на належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 та не продовження покладених на нього судом обов'язків, що може свідчити про значний рівень зменшення ризиків, на переконання суду, не є тією беззаперечною обставиною, яка може свідчити про зменшення ризиків. Положення КПК України передбачають, що у випадку неналежної процесуальної поведінки (невиконання покладених на обвинуваченого обов'язків), запобіжний захід може бути змінений на більш суворий.
З приводу покликання захисника на невмотивованість ухвали слідчого судді щодо необхідності визначення застави в більшому розмірі, аніж визначено п.2 ч.5 ст.182 КПК України, то слід зазначити, що сторона захисту не була позбавлена права оскаржити таку в апеляційному порядку.
У контексті наведених обставин, зазначені доводи не можуть бути підставою для зменшення розміру застави. З урахуванням існуючих ризиків, тяжкості та характеру кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , судом не встановлено правових підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_5 щодо зміни застосованого до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 536 800 грн, шляхом зменшення її розміру.
Щодо клопотань захисника ОСОБА_5 про скасування арешту на майно, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Судом встановлено, що в даному кримінальному провадженні, з метою збереження речових доказів, накладено арешт на: автомобіль марки «Mercedes Benz 313 CDI», р.н. НОМЕР_1 , та на свідоцтво про реєстрацію вказаного автомобіля № НОМЕР_2 ; ноутбук марки «Erazer» та зарядний пристрій до нього; ноутбук марки «Lenovo»; флеш-носій інформації чорного кольору; гроші в сумі 8400 доларів США, що стверджується ухвалами Чортківського районного суду від 23 січня 2023 року у справі №608/216/23; а також на мобільний телефон марки «Redmi»; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий на ім'я ОСОБА_4 ; два флеш-накопичувачі інформації, ємкістю 8 Gb та 16 Gb, що слідує з ухвали Чортківського районного суду від 07 лютого 2023 року у справі №608/216/23
Згідно ч.4 ст.174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Враховуючи вищевикладені обставини, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що на даній стадії судового розгляду відпала потреба у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт на вищевказане майно, оскільки судовий розгляд у вказаному кримінальному провадженні лише розпочався, арешт накладено з підстав визначених чинним законодавством, вказане вище майно було визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, а тому клопотання про скасування арешту майна є передчасним та задоволенню не підлягає.
Щодо можливості призначення справи до судового розгляду суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження в умовах воєнного стану повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей здійснення кримінального провадження, визначених розділом IX-1 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.
З положень ст. 291 КПК України вбачається, що законодавець встановив процесуальний порядок складення обвинувального акту в кримінальному провадженні. Зокрема повинен містить певні відомості, а також чітко визначив ті процесуальні документи, що в обов'язковому порядку додаються органом досудового розслідування до обвинувального акту. Отже, перелік вимог щодо обвинувального акту є вичерпно визначеним та будь-яких інших вимог, яким повинен відповідати обвинувальний акт, не передбачено.
Крім того, відповідно до пунктів 3, 13 ч. 1 ст. 3 КПК України державне обвинувачення - процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, а обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
У судовому засіданні встановлено, що обвинувальний акт, на думку суду, складений відносно ОСОБА_4 відповідає вимогам статті 291 КПК України, так як містить, окрім іншого, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Щодо позиції захисника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 , що даний обвинувальний акт не підсудний Бучацькому районному суду, то суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 34 КПК України кримінальне провадження передається на розгляд до іншого суду, якщо:
1) до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності;
2) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для судового розгляду;
3) обвинувачений чи потерпілий працює або працював у суді, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадження;
4) ліквідовано суд, який здійснював судове провадження.
До початку судового розгляду у виняткових випадках кримінальне провадження (крім кримінальних проваджень, що надійшли на розгляд Вищого антикорупційного суду) з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження може бути передано на розгляд іншого суду за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків, а також у разі неможливості здійснювати відповідним судом правосуддя (зокрема, надзвичайні ситуації техногенного або природного характеру, епідемії, епізоотії, режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях).
Згідно ч.ч.2,3 ст.34 КПК України питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п'яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала. Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п'яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.
У заявленому клопотанні адвокат ОСОБА_6 посилається на те, що останній епізод кримінальних діянь ОСОБА_4 із застосуванням т/з марки «Mercedes Benz», як знаряддя вчинення злочину, про що йому стало відомо з виступу прокурора, відбувався у с. Волиця Яворівського району Львівської області, з посиланням на ст.32 КПК України.
Так, відповідно до ч.1 ст.32 КПК України, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
З об'єктивної сторони злочин за ст. 332 КК України може проявитися у чотирьох формах: 1) незаконному переправленні осіб через державний кордон України; 2) організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 2) керівництві незаконним переправленням осіб через державний кордон України; 3) сприянні незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.
Тобто, переправлення через державний кордон України - це дії, спрямовані на переведення, перевезення осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України. При цьому всі дії організатора, керівника такого переправлення або особи, яка сприяє йому, можуть бути повністю виконані ще до того, як особи, яких вони переправляють через державний кордон України, перетнули його. Тому вчинений ними злочин є закінченим в момент, коли виконано відповідні дії: організаційні дії по переправленню осіб через державний кордон України, дії по керівництву таким переправленням, надані необхідні поради, вказівки чи засоби для незаконного перетинання державного кордону України іншими особами або усунені відповідні перешкоди для цього, незалежно від того, чи фактично опинились особи, яких вони переправляють через державний кордон України, за межами України.
Так, основною юридичною ознакою для визначення територіальної підсудності є місце вчинення злочину, яке згідно з п.1 ч.1 ст.91 КПК України належить до обставин, що підлягають доказуванню у кожному конкретному провадженні. При чому «місце вчинення злочину» в контексті ч.1 ст.32 КПК України розглядається лише як ознака, що дозволяє визначити підсудність кримінального провадження.
Згідно обвинувального акту, ОСОБА_4 обвинувачується в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, вчинених повторно, організованою групою з корисливих мотивів.
Зі змісту обвинувального акту вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 з метою забезпечення організації незаконного перетину особами державного кордону України, використовуючи ТОВ «Булонд», будучи його директором, яке було зареєстроване на території, що належить до підсудності Бучацького районного суду Тернопільської області, отримав можливість внесення неправдивих відомостей до інформаційної системи «Шлях» з метою переправлення осіб через державний кордон України.
Відтак, зважаючи на те, що усі дії, які стосуються організації перетину особами державного кордону України, ОСОБА_4 вчиняв на території, яка належить до підсудності Бучацького районного суду Тернопільської області, обвинувальний акт скеровано до належного суду.
Беручи до уваги вищенаведене, перешкод для призначення справи до судового розгляду судом не встановлено, підстави для прийняття рішення в порядку, передбаченому пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України відсутні, як і підстави для закриття кримінального провадження, передбачені пунктами 4-8, 10 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України. Кримінальне провадження підсудне Бучацькому районному суду Тернопільської області.
Як встановлено судом, копії обвинувальних актів та копії реєстру матеріалів досудового розслідування надані прокурором обвинуваченому ОСОБА_4 та його захисникам, адвокатам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в порядку ст.293 КПК України 29 червня 2023 року.
Обвинувальний акт складено у відповідності до вимог ст. 291 КПК України, під час його затвердження прокурором дотримано вимоги процесуального закону.
Судове засідання, з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження, слід проводити відкрито, оскільки обмеження щодо цього, передбачені ч. 2 ст. 27 КПК України, судом не встановлені.
Коло осіб, які беруть участь у судовому розгляді, є наступним: прокурор, обвинувачений, захисники обвинуваченого.
Таким чином, беручи до уваги, що у підготовчому судовому засіданні жодних обставин, які б перешкоджали призначенню судового розгляду, не встановлено, суд під час підготовки до судового розгляду, вчинивши всі необхідні для підготовки судового розгляду дії, завершує підготовку до судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КПК України, суд після завершення підготовки до судового розгляду постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.
Керуючись ст. ст. 314-316, 369-372 КПК України, -
Обвинувальні акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022212020000005 від 27 липня 2022 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст. 332 КК України призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Бучацького районного суду Тернопільської області (м. Бучач, вул. Міцкевича, 11 Чортківського району Тернопільської області) на 10 січня 2024 року о 15:00 год.
В судове засідання викликати обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисників - адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та повідомити прокурора.
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зменшення розміру застави і повернення застави та про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №42022212020000005 від 27 липня 2022 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27, ч.3 ст. 332 КК України, - залишити без задоволення.
Скаргу на постанову заступника керівника органу прокуратури про визначення (заміну) групи прокурорів у кримінальному провадженні №42022212020000005 від 27 липня 2022 року; скаргу на постанову керівника органу прокуратури про повторне визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №42022212020000005 від 27 липня 2022 року; скаргу на постанови керівника органу прокуратури про визначення груп прокурорів у кримінальних провадженнях, матеріали досудових розслідувань у яких об'єднані в одне провадження з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022212020000005; скаргу на бездіяльність слідчого при початку досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, матеріали яких об'єднані в одне провадження з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022212020000005; скаргу на постанову прокурора про об'єднання матеріалів досудових розслідувань в одне провадження та його бездіяльність при визначенні підслідності кримінальних правопорушень у кримінальному провадженні №42022212020000005; скаргу на постанову про обрахування строку досудового розслідування в об'єднаному кримінальному провадженні - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення щодо неї можуть бути включені в апеляційну скаргу на рішення, яке буде прийнято судом по суті розгляду кримінального провадження.
Повний текст ухвали проголошено 08 січня 2024 року о 12.00 год.
Суддя ОСОБА_1