Справа № 372/69/24
Провадження 2-з-1/24
ухвала
Іменем України
03 січня 2024 року Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Потабенко Л.В.
при секретарі Буртовій О.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову,
01.01.2024 року до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку за адресою будинок АДРЕСА_1 площею 0,0932 га. та належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 05.10.2011 року серія ЯМ №420957, виданого на підставі рішення Трипільської сільської ради №4-26 31 сесії 5 скликання від 18.08.2010 року. Обґрунтовуючи заяву, посилається на те, що у 2009 році сторони спільно придбали будинок із земельною ділянкою, який було зареєстровано на ім'я відповідачки. Після придбання даний будинок зазнав значних змін, і на сьогоднішній день має іншу площу. Також будинок не введений в експлуатацію. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25.11.2021 року у справі №372/1147/19 встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача і відповідачки. 30.05.2014 року сторони зареєстрували шлюб. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05.07.2019 року шлюб між сторонами розірвано. Після спільного подружнього життя площа будинку збільшилась на 120,3 кв.м. Будівництво спірного будинку закінчено, останній фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача. Що не дає змоги позивачу скористатися правом визнання будинку після реконструкції об'єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ним права власності на 1/2 його частини. Отже накладення арешту на вказане майно є відповідним та співмірним заходом для забезпечення позову.
Розгляд заяви здійснюється без виклику сторін в порядку ч. 1 ст. 153 ЦПК України.
Перевіривши та дослідивши заяву та додані до неї докази, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішення Обухівського районного суду від 13.03.2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності - задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини матеріалів, обладнання тощо, які були використанні в процесі будівництва (реконструкції) будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та становлять 42,5 відсотка від 100 відсотків готовності будинку загальною вартістю 814 176 грн. станом на 05.07.2019 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 08.11.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13.03.2023 року та додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 17.03.2023 року скасовано та прийнято постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності.
Згідно вимог ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 р. № 9, передбачає, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такі висновки також сформовані колегією суддів Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц (6-846цс16).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосовувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності необхідно враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 березня 2019 року у справі №824/239/2018.
Подаючи заяву про забезпечення позову, заявник просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку за адресою будинок АДРЕСА_1 площею 0,0932 га. та належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 05.10.2011 року серія ЯМ №420957, виданого на підставі рішення Трипільської сільської ради №4-26 31 сесії 5 скликання від 18.08.2010 року.
При цьому, не надає належних та допустимих доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, та що права заявників можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову та невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-18, 149-150, 153, 154, 157 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали.
Суддя Л.В. Потабенко