Номер провадження: 22-ц/813/6640/23
Справа № 501/4630/21
Головуючий у першій інстанції Петрюченко М.І.
Доповідач Погорєлова С. О.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2023 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича про встановлення порядку виконання рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області, постановлену під головуванням судді Петрюченко М.І. 09 червня 2023 року у м. Чорноморськ Одеської області, -
встановила:
У квітні 2023 року Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. звернувся до суду першої інстанції з поданням про встановлення порядку виконання рішення, в якому просив суд встановити порядок виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області №501/4630/21, що набрало законної сили 14.08.2022 року, шляхом надання дозволу на примусову реалізацію (продаж) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження нерухомого майна боржниці ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 09.06.2023 року провадження у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. про встановлення порядку виконання рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу було закрито.
В апеляційній скарзі представник приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки виконавець, в силу приписів ч. 1-3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій, а ст. 435 ЦПК України передбачено право виконавця звертатися до суду із вимогою про зміну способу та порядку виконання рішення суду, подання приватного виконавця про встановлення порядку виконання рішення шляхом надання судом дозволу на примусову реалізацію майна боржника, у якому зареєстровані неповнолітні, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Сторони про розгляд справи на 19.12.2023 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явився представник Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М.
Філатова В.В., Данилова О.М. про розгляд справи було здійснено за допомогою месенджера Viber на підставі Порядка надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23 січня 2023 року № 28.
Службу у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, як орган опіки та піклування було сповіщено шляхом направлення судових повісток на офіційну електронну адресу.
Колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (ч. 6 ст. 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Вказаний висновок також узгоджується із правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18 зазначено, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно положень ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Закриваючи провадження у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. про встановлення порядку виконання рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що законом не передбачено надання судом дозволу на реалізацію майна, та подання виконавця не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з наступних підстав.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов'язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об'єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Приватний виконавець, серед іншого, обґрунтовував подання тим, що у ході перевірки майнового стану боржника приватним виконавцем виявлено квартиру АДРЕСА_1 , у якій зареєстровані неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Відповідно до абз. 7 п. 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29.06.2016 року №2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року за №1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).
У п. 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону.
Таким чином, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.
Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду від ід 25.11.2019 року в справі №718/482/15-ц (провадження №61-16089св19) від 10.10.2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження №61-12151св19).
З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.
Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов'язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов'язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.
Разом із тим, виконавець в силу приписів ч. 1 п. 1 ч. 2 , п. 3, 6, 22 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», зобов'язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.
У постанові від 26.10.2021 року у справі №755/12052/19 (провадження №14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.
Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду, державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. про встановлення порядку виконання рішення у справі, вищевказаного не врахував та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, що законом не передбачено надання судом дозволу на реалізацію майна, подання виконавця не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, у зв'язку із чим ухвала Іллічівського міського суду Одеської області від 09 червня 2023 року підлягає скасуванню, а цивільна справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича - задовольнити.
Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 09 червня 2023 року - скасувати.
Справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича про встановлення порядку виконання рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 05 січня 2024 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе