Справа № 199/1881/23
(2/199/1277/23)
РІШЕННЯ
Іменем України
25.12.2023
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Спаї В.В.,
секретар судового засідання Подварченко А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 заявив у позові вимогу до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 18 грудня 2018 р. та додатковою угодою від 30.12.2021 р. в загальному розмірі 2 410,56 доларів США (дві тисячі чотириста десять доларів США 56 центів), з яких: 2341 доларів США (дві тисячі триста сорок один доларів США) - основний борг, 3% річних - 69,56 доларів США (шістдесят дев?ять доларів США 56 центів), а також за договором позики від 16 вересня 2019 р. в загальному розмірі 11806,21 доларів США (одинадцять тисяч вісімсот шість доларів США 21 центів), з яких 11 000 доларів США (одинадцять тисяч доларів США) - основний борг, 3% річних - 806,21 доларів США (вісімсот шість доларів США 21 цент).
Позов обґрунтований тим, що 18.12.2018 р. відповідач отримала від позивача в позику грошові кошти в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) дол. США, які зобов'язалась повернути до 18.03.2019 р., та 2 000 ( дві тисячі) дол. США, які зобов'язалась повернути до 27.03.2019 р., про що власноруч відповідач склала розписки. У зазначені строки відповідач не виконала договірні зобов'язання перед позивачем.
16.09.2019 р. відповідач отримала від позивача в позику грошові кошти у розмірі 11 000 (одинадцять тисяч) дол. США, взяв зобов'язання повернути до 16.09.2020 р., про що надала розписку від 16.09.2019 р.
Як зазначається позивачем при зверненні до суду, він та відповідач були друзями, та він (тобто позивач) з розумінням ставився до проблем відповідача та обіцяв почекати з поверненням коштів.; ОСОБА_2 пояснювала затримання з повернення коштів скрутним матеріальним становищем.
В 2021 р. відповідач звернулася до позивача з проханням не звертатися до суду та не арештовувати її квартиру з подальшим укладенням договору купівлі - продажу. Відповідач почала виконувати свої зобов'язання перед позивачем та повертати кошти за розпискою від 18.12.2018 року на суму 5000 доларів США та 2000 тисячі доларів, а саме: 02.04.2021 року в сумі 2500 доларів США: 26.05.2021 року 500 доларів США; 09.10.2021 року 1000 доларів США; 30.12.2021 року 500 доларів США, усього відповідачем було повернуто 4500 тисяч доларів США.
Відповідно до додаткової угоди від 30.12.2021 р. сторони досягли згоди щодо продовження строку повернення боргу до 18.03.2022 р.
З часу введення воєнного стану на території України позивач більше не бачив відповідача; останні розрахунки відповідач робила на платіжку карту позивача: 31.10.2022 року - платіж 2010,05 грн., що за ринковим курсом долара США, був розрахований, як 49 доларів США; (а.с. 11); 30.11.2022 року - платіж 2010,05 грн., що за ринковим курсом долара США, був розрахований, як 49 доларів США (а.с. 12); 30.12.2022 року - платіж 2512,05 грн., що за ринковим курсом долара США, був розрахований, як 61 долар США (а.с. 13).
Означений розрахунок в гривні на загальну суму 159 доларів США був погоджений з відповідачем.
Таким чином, за підрахунком позивача, усього за розпискою від 18.12.2018 р. та додатковою угодою від 30.12.2021 р. було перераховано 4 659 дол. США.
Сума боргу по розписці від 18.12.2018 р. та додатковій угоді від 30.12.2021 р. складає 2341 доларів США основного боргу.
Сума заборгованості по розписці від 16.09.2019 року складає 11000 доларів США основного боргу.
Заборгованість не погашена.
Позивач наголошує на тому, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути борг, та відповідач обіцяла його повернути, але не повернула, у зв'язку з цим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Позивач в окремо поданій суду заяві просив суд про розгляд справи у його відсутності, просив позов задовольнити.
Від представника відповідача адвоката Вільямовського Ю.В. до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі, в якій також зазначено, що між сторонами є домовленість про підписання мирової угоди, на підтвердження чого представник надав суду мирову угоду та заяву про затвердження мирової угоди, втім, зазначені документи не підписані ані позивачем, ані відповідачем.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76 - 80 ЦПК України, 18.12.2018 р. відповідач отримала від позивача у власність грошові кошти (позику): грошові кошти в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) доларів США, які зобов'язалась повернути до 18.03.2019 р., а також отримала 2 000 ( дві тисячі) доларів США, які зобов'язалась повернути з 27.12.2018 р. по 27.03.2019 р., що підтверджується власноруч написаною розпискою (а.с. 9).
16.09.2019 р. відповідач отримала від позивача в позику грошові кошти у розмірі 11 000 (одинадцять тисяч) доларів США, які зобов'язалась повернути до 16.09.2020 р., що підтверджується розпискою від 16.09.2019 року (а.с. 10).
Як встановлено судом, відповідач частково виконала грошове зобов'язання за розпискою від 18.12.2018 р.: 02.04.2021 р. повернула 2 500,00 дол. США;
26.05.2021 р. повернула 500,00 дол. США;
09.10.2021 р. повернула 1000,00 дол. США,
30.12.2021 р. повернула 500,00 дол. США,
що підтверджується розписками боржника та кредитора на зворотному боці розсипки від 18.12.2018 р., усього за цим договором повернуто 4 500,00 дол. США.
Відповідно до додаткової угоди від 30.12.2021 р. сторони досягли згоди щодо продовження строку повернення боргу до 18.03.2022 р.
31.10.2022 р. відповідач перерахувала на банківську картку позивача 2010,05 грн. (49,00 дол. США); 30.11.20221 р. - 2010,05 дол. США (49 дол. США), 30.12.2022 р. - 2 512,05 грн. (61 дол. США); даний розрахунок у гривні був погоджений учасниками правочинів (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Суду не надано доказів виконання відповідачем грошового зобов'язання.
За договором позики від 18.12.2018 р. заборгованість складає 2 341,00 дол. США.
За договором позики від 18.12.2018 р. заборгованість складає 11 000,00 дол. США.
Позивач наголошує на порушенні його права власності в результаті неповернення в обумовлені договором строки суми боргу, та просить суд про застосування відповідальності за ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнути суму боргу та 3% річних.
У клопотанні про призначення судово-почеркознавчої експертизи (а.с. 81 - 82), яке подано представником відповідача адвокатом Вільямовським Ю.В., останнім наголошувалося на тому, що підпис у наданій позивачем розписці від 16.09.2019 р. не належить відповідачу.
Судом була призначена судово - почеркознавча експертиза (ухвала від 28.06.2023 р. (а.с. 91)), втім, судова експертиза не була виконана у зв'язку з непроведенням відповідачем попередньої оплати за проведення судової експертизи (повідомлення про неможливість надання висновків експертів складено 16.11.2023 р.).
Процесуальні дії у справі:
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2023 р. заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, забезпечено позов шляхом заборони вчиняти будь-які дії, пов'язані з відчуженням квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору дарування ВАК №399422 реєстр 1077 від 29.04.2003 р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дерев?янко О.К.;
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2023 р. виправлено описку в ухвалі Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.02.2023 р. про забезпечення позову: постановлено вважати правильним в описовій та мотивувальній частині (п'ятий та тринадцятий абзац) та у другому абзаці резолютивної частини вказаного судового рішення номер будинку, в якому розташована квартира АДРЕСА_2 , «106» замість зазначеного «10 Б»;
-ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.03.2023 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі;
-- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.06.2023 р. призначено у цивільній справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено судовим експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С.Бокаріуса», на вирішення якої поставити наступне питання:
-чи належить підпис у розписці від 16.09.2019 р. ОСОБА_2 чи іншій особі?
- коли було вчинено підпис у розписці від 16.09.2019 р.?
- ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2023 р. провадження у справі поновлено.
Між учасниками даної справи виникли зобов'язальні правовідносини (зазначене встановлено судом на підставі відповідних розписок, складених відповідачем на виконання укладених договорів позики, які регулюються ст. 202, ч. 1 та ч. 2 ст. 524, ст. 526, ч. 1 ст. 527, 509, ст.ст. 599-601, 604-609, 1046, ч. 2 ст. 1047, ч. 1 ст. 1049 ЦК України.
Дослідив докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.
Згідно зі змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; на виконання ч. 1 ст. 1047 цього Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Ч. 1 ст. 1049 ЦК встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Досліджуючи розписки від 18.12.2018 р. та від 16.09.2019 р., суд дійшов до висновку, що письмова форма договору внаслідок його реального характеру є доказом факту укладення договорів; факт наявності боргу відповідачем не спростований.
Суд встановив наявність між сторонами відносин з невиконання грошового зобов'язання та наявність у позивача оригіналів відповідних розписок на підтвердження їх укладення, які підтверджують, як факт виникнення грошових зобов'язань відповідача перед позивачем, так і визнання відповідачем зобов'язання повернути ці кошти позикодавцеві (позивачу) у встановлені договорами строки.
Грошові зобов'язання виконані частково.
Суд виходить з дійсності укладених 18.12.2018 р. та 16.09.2019 р. договорів відповідно до ст. 204 ЦК України, оскільки в межах судового розгляду іншого не доведено.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за статтею 559 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).
Втім, з боку боржника було допущено порушення умов виконання зобов'язання, що призвело до утворення боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6).
За ст. 13 ЦПК України (ч. 1) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На переконання суду позивач виконав обов'язок доказування, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 76 - 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Оскільки іншого не доведено, суд дійшов висновку, що відповідач в порушення ст.ст. 530, 1049 ЦК України відступив від умов зобов'язання за договорами від 18.12.2018р. та від 16.09.2019р. в частині обов'язку повернення позикодавцеві такої ж суми грошей на зазначених в цьому договорі на умовах та в порядку, у зв'язку з чим він (тобто відповідач) прострочив виконання згідно ст. 612 цього Кодексу щодо повернення позивачу позики.
Ухвалюючи у даній справі рішення, суд також керується тим, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Оскільки, Конвенція та практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права на виконання ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" поняття «власність» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тлумачиться дуже широко, адже воно охоплює цілу низку інтересів економічного характеру та, згідно з рішеннями Суду визнавалося таким, що підпадає під захист статті 1 Першого протоколу рухоме і нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні блага, зокрема акції, патенти, відшкодування згідно з рішенням арбітражу, право на пенсію, право землевласника на оренду плату, економічні права, пов'язані з веденням підприємницької діяльності, право займатися професійною діяльністю, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому, право вимоги.
Отже, зважаючи на наведене, у тому числі на широкий зміст статті 1 Першого протоколу, порушене право власності позивача підлягає захисту та поновленню у зазначеній в цьому рішенні спосіб (ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховані 3% річних на суму боргу за договором від 18.12.2018 р. та від 16.09.2019 р.
Таким чином на користь позивача з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором від 18.12.2018 р. та додатковою угодою від 30.12.2021 р. в сумі 2 410 (дві тисячі чотириста десять) дол. США 56 центів (з яких 2 410,56 дол. США сума боргу, 69,56 дол. США - 3% річних), та за договором позики від 16.09.2019 р. - 11 806, 21 дол. США, з яких: 11 000,00 дол. США сума боргу, 806,21 дол. США - 3% річних).
При ухваленні судового рішення суд керується також положеннями ч. 1 ст. 109 ЦПК України, які були роз'ясненні судом у відповідній ухвалі про призначення судово-почеркознавчої експертизи, про призначення якої клопотав саме відповідач: уразі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
У клопотанні адвокат Вільямовський Ю.В., діючи в інтересах відповідача, просив призначити судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити судовим експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Заслуженого професора М.С.Бокаріуса», на вирішення якої поставити наступне питання: чи належить підпис у розписці від 16.09.2019 р. ОСОБА_2 чи іншій особі, та коли було вчинено підпис у розписці від 16.09.2019 р. Призначаючи судово - почеркознавчу експертизу, витрати по проведенню експертизи покладені на відповідача ОСОБА_2 , про що зазначено у відповідній ухвалі суду, судом також були роз'яснені положення ч. 1 ст. 109 ЦПК України, втім, відповідач ухилилася та не здійснила оплату рахунку за проведення судової експертизи.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд визнає факт, для з'ясування якого експертиза була призначена: підпис у розписці від 16.09.2019 р. належить ОСОБА_2 , підпис у розписці від 16.09.2019 р. вчинений ОСОБА_2 16.09.2019 р.
Що стосується наданого представником відповідача примірника мирової угоди та заяви про укладення мирової угоди, то зазначені документи не підписані відповідачем, що свідчить про відсутність волевиявлення відповідача на укладення мирової угоди.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до ч.ч. 1, 2 та п. 1 ч. 3 ст. 133, ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 141, п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України: судові витрати відносяться на рахунок відповідача, який повинен на користь позивача відшкодувати витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 5197,65 грн. (а.с. 6).
Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ч. 1, ч. 6, ч. 8 ст. 259, ст.ст. 264, 265, ст. 273 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) суму боргу за договором позики від 18.12.2018 р. та додатковою угодою від 30.12.2021 р. в сумі 2 410 (дві тисячі чотириста десять) дол. США 56 центів.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) суму боргу за договором позики від 16.09.2019 р. в розмірі 11 806 (одинадцять тисяч вісімсот шість) дол. США 21 цент.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 5 197 (п'ят тисяч сто дев'яносто сім) грн. 65 коп.
Дата складення повного судового рішення 04.01.2024 р.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Спаї