ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" січня 2024 р. Справа № 922/4717/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Байбака О.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 03035, м. Київ, вул. Гетьмана Петра Скоропадського, буд. 61; код ЄДРПОУ 41149437)
до Фізичної особи-підприємця Чубука Олександра Володимировича (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 500231,67 грн.
без виклику учасників справи
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Чубука Олександра Володимировича (далі - відповідач) 500231,67 грн, з яких:
325779,96 грн - основного боргу;
133795,55 грн - пені;
9773,40 грн - штрафу;
22742,61 грн - інфляційних збитків;
8140,15 грн - 3% річних від суми заборгованості.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за орендними платанами за період користування орендованим майном з березня 2022 року по березень 2023 року..
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.11.2023 відкрито провадження у справі № 922/4717/23; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом трьох днів з дня отримання відзиву на позов; встановити відповідачу строк для подання заперечень на відповідь протягом трьох днів з дня отримання відповіді на позов.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч. 5-6 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Днем вручення судового рішення є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою КМУ № 270 від 05.03.2009 рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
З метою повідомлення сторін про розгляд справи та надання їм можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового (на юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) та електронного зв'язку направлено копію ухвали від 10.11.2023 про відкриття провадження у справі.
Надіслана засобами поштового зв'язку на адресу реєстрації відповідача копія ухвали від 10.11.2023 повернулась на адресу суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою" (а. с. 32-36). Відомостей про наявність у відповідача іншої адреси матеріали справи не містять.
Копія ухвали від 10.11.2023 направлена до електронного кабінету позивача в системі «Електронний суд».
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи, а останні в розумінні вимог ст. ст. 120, 242 ГПК України вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.
Відповідач надіслав на адресу суду відзив (вх. № 32723 від 29.11.2023), в якому повідомляє суд що ним не використовувалися приміщення які є предметом оренди за договором з 23.03.2022 по 07.09.2022, оскільки вони були вилучені для використання військовою адміністрацією, що підтверджується актом про вилучення приміщень для користування військовими від 09.09.2022. Як наслідок, відповідач вважає, що орендна плата має бути зменшена на час коли він не міг користуватися орендованим майном, а саме, на суму 143666,78 грн.
Також відповідач вважає що в даному випадку наявні обставини які зумовлюють необхідність зменшити нараховані позивачем штрафні санкції, а саме, пеню до розміру 1000,00 грн та штраф до розміру 1000,00 грн., оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховані всі істотні обставини в яких опинився відповідач з початком війни..
Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 33943 від 11.12.2023) в якому наполягає на задоволення заявленого позову в повному обсязі. Зокрема позивач зазначає, що він, як орендодавець, не надавав будь-якого дозволу на тимчасове використання нежитлових приміщень, яке є предметом оренди, військовою адміністрацією, а остання не зверталася до позивача з відповідним запитом. При цьому зазначені приміщення на потреби військових підрозділів балансоутримувачем не надавались; керівних вказівок від адміністрації АТ «Укрзалізниці» щодо надання додаткових повноважень або делегування повноважень начальнику залізничної станції Харків-Балашовський в частині оформлення документів на передачу майна до ВСП на потреби військових не надходило; акти про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, надані відповідачем, не відповідають формі та змісту, визначеним Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та Постановою КМУ від 31.10.2012. Крім того, позивач зазначає, що майно орендодавцю від орендаря не повернуто і продовжує перебувати у користуванні відповідача, при цьому позивач має право для здійснення нарахувань орендної плати згідно з умовами договору, а також у випадку прострочення її оплати, на нарахування пені та штрафів у розмірі, визначеними в договорі.
Також позивач вважає, що правові підстави для зменшення розміру штрафних санкцій судом також відсутні.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання заперечень в порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.11.2023.
Розглянувши подані на розгляд суду матеріали справи, суд визнає їх достатніми для прийняття судового рішення по суті спору.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.
Як свідчать матеріали справи, 25.03.2020 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна № БМЕС-01/33-ВУМ (далі за текстом - договір; а. с. 21-27), за змістом якого на умовах та в порядку, визначених цим договором, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 221,30 кв. м., а саме: частину нежитлового приміщення будівлі пакгаузу 1-6, 7-8 літ. М/1-1 - складське та подсобне приміщення № 13/2, 14, що розташоване в м. Харкові та знаходиться за адресою: вул. Плеханівська № 114, літ. М/1-1, загальною площею 2793,20 кв. м. (далі - майно), в тому числі коефіцієнт загальних площ 7,92% згідно з планом за поверхами, з викопіюванням з поверхового плану відповідно до акту приймання-передачі майна, що складає невід'ємну частину цього договору (п. 1.1).
Згідно з п. 3.1 договору, розмір орендної плати визначається за результатами електронних торгів (аукціону), який відбувся 06.03.2020 і становить перший базовий місяць березень 2020 року користування за 1 кв. м. майна 75 грн 00 коп. (сімдесят п'ять гривень 00 коп.), крім того ПДВ 15 грн 00 коп. (п'ятнадцять гривень 00 коп.), а всього разом з ПДВ - 90 грн 00 коп. (дев'яносто гривень 00 коп.).
За змістом п. 3.2 договору, загальний розмір орендної плати за перший базовий місяць березень 2020 року користування майном становить 16597 грн 50 коп. (шістнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто сім гривень 50 коп.), крім того ПДВ - 3319 грн 50 коп. (три тисячі триста дев'ятнадцять гривень 50 коп.), а всього разом з ПДВ - 19917 грн 00 коп. (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сімнадцять гривень 00 коп.).
Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до п. 3.3 договору, орендна плата нараховується починаючи з дати передання майна за актом приймання-передачі майна від орендодавця до орендаря та сплачується орендарем щомісяця шляхом перерахування у безготівковій формі на поточний банківській рахунок орендодавця до 20 числа поточного місяця, за попередній місяць, за який здійснюється розрахунок.
Не виставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором.
Відповідно до п. 3.6 договору нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування майном.
У п. п. 8.2, 8.4 договору сторонами узгоджено, що у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором орендар сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення грошового зобов'язання.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати, заборгованість орендаря по її сплаті становить загалом більше, ніж три місяці, орендар також зобов'язується сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
Згідно з п. 11.1 договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін (за наявності) і діє до 20 березня 2023 року, та в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 11.10. договору, у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього договору або зміну його умов не менше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, про що строни укладають додаткову угоду до договору.
Як свідчать матеріали справи, 26.03.2020 між сторонами на виконання умов договору складено та підписано акт приймання-передачі майна в оренду (а. с. 20).
Таким чином, з моменту підписання цього акту між сторонами виникли орендні правовідносини.
Як свідчать матеріали справи, в процесі виконання умов договору позивач виставив відповідачу до сплати наступні рахунки:
№ 874-639 від 30.06.2022 (за березень 2022 року) на суму 23630,36 грн.;
№ 874-678 від 30.06.2022 (за квітень 2022 року) на суму 24693,73 грн.;
№ 874-717 від 30.06.2022 (за травень 2022 року) на суму 25459,24 грн.;
№ 874-754 від 30.06.2022 (за червень 2022 року) на суму 26146,63 грн.;
№ 874-851 від 31.07.2022 (за липень 2022 року) на суму 26957,17 грн.;
№ 874-948 від 31.08.2022 (за серпень 2022 року) на суму 27145,87 грн.;
№ 874-1237 від 30.09.2022 (за вересень 2022 року) на суму 27444,48 грн.;
№ 874-1302 від 31.10.2022 (за жовтень 2022 року) на суму 27965,93 грн.;
№ 874-1598 від 30.11.2022 (за листопад 2022 року) на суму 28665,07 грн.;
№ 874-1802 від 31.12.2022 (за грудень 2022 року) на суму 28865,72 грн.;
№ 874-230 від 28.02.2023 (за лютий 2023 року) на суму 29300,33 грн.;
№ 874-423 від 31.03.2023 (за березень 2023 року) на суму 29505,43 грн.;
При цьому позивач стверджує, що за зазначеними рахунками відповідач має борг з орендної плати на загальну суму 325 779,96 грн.
Однак, відповідачем факт існування заборгованості за договором у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 заперечується, оскільки у вказаний період він був позбавлений можливості використовувати орендоване майно.
На підтвердження зазначеного факту відповідачем надано акт про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, відповідно до якого приміщення які є предметом оренди за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 для отримання гуманітарної допомоги.
В акті також зазначено, що у зв'язку з цим, у вищезазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що орендна плата має бути зменшена на час коли він не міг користуватися орендованим майном, а саме, на суму 143666,78 грн.
Разом з тим, позивач обставин щодо відсутності у відповідача заборгованості у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 не визнає, вважає що при передачі майна до військової адміністрації не дотримано вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» Також позивач стверджує, що ним не надавались повноваження Катасовнову В. В. на підписання наведеного акту від 09.09.2022, а від відповідача пропозицій щодо перегляду розміру орендної плати у зв'язку з обставинами, не передбаченими договором, не надходило.
Як свідчать матеріали справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 4 від 29.03.2023 (а. с. 7), в якій вимагав погашення існуючої заборгованості.
Однак, вказана вимога залишені відповідачем без задоволення.
Наведені обставини, в свою чергу, стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 325779,96 грн заборгованості з орендної плати за період користування предметом оренди з березня 2022 року по березень 2022 року
Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства також нараховано до стягнення з відповідача 9773,40 грн - штрафу, а також 133795,55 грн пені, 22742,61 грн інфляційних збитків та 8140,15 грн 3% річних за прострочення оплати кожного з щомісячних орендних платежів по 31.08.2023
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.11.2021 у справі № 910/15963/20 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
В даному випадку матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем відповідачу приміщень в оренду відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020.
Отримавши приміщення в оренду відповідач зобов'язаний вносити орендну плату в порядку та розмірі, визначеному умовами зазначеного договору.
В даному випадку, як стверджує позивач, в зв'язку з несплатою рахунків № 874-639 від 30.06.2022 (за березень 2022 року) на суму 23630,36 грн., № 874-678 від 30.06.2022 (за квітень 2022 року) на суму 24693,73 грн., № 874-717 від 30.06.2022 (за травень 2022 року) на суму 25459,24 грн., № 874-754 від 30.06.2022 (за червень 2022 року) на суму 26146,63 грн., № 874-851 від 31.07.2022 (за липень 2022 року) на суму 26957,17 грн., № 874-948 від 31.08.2022 (за серпень 2022 року) на суму 27145,87 грн., № 874-1237 від 30.09.2022 (за вересень 2022 року) на суму 27444,48 грн., № 874-1302 від 31.10.2022 (за жовтень 2022 року) на суму 27965,93 грн., № 874-1598 від 30.11.2022 (за листопад 2022 року) на суму 28665,07 грн., № 874-1802 від 31.12.2022 (за грудень 2022 року) на суму 28865,72 грн., № 874-230 від 28.02.2023 (за лютий 2023 року) на суму 29300,33 грн., № 874-423 від 31.03.2023 (за березень 2023 року) на суму 29505,43 грн., відповідач має заборгованість з орендної плати за договором в загальній сумі 325 779,96 грн.
Відповідач факт несплати зазначених рахунків не заперечує.
Разом з тим, Відповідно до п. 3.6. укладеного між сторонами Договору, нарахування Орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування Майном.
Згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Зазначена норма чинного законодавства регулює дії сторін у випадку, коли орендар позбавлений можливості використовувати передане в оренду майно через обставини, за які він не відповідає, а саме звільняє його від обов'язку вносити орендну плату за весь час, протягом якого орендоване майно не могло бути використане через такі обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.
Для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у пункті 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17.
В даному випадку, в зв'язку з збройною агресією Російської федерації проти України та початком воєнних дій, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 р. «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, на законодавчому рівні воєнний стан неодноразово продовжувався, і станом на дату винесення даного судового рішення запроваджений в Україні воєнний стан триває.
Згідно з Актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022, приміщення які є предметом оренди за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, були вилучені у відповідача для використання представниками Харківської військової адміністрації в період з 23.03.2022 по 07.09.2022 для отримання гуманітарної допомоги. В даному акті також зазначено, що у зв'язку з цим, у вищезазначений період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020.
Даний акт містить підписано представником відповідача та Начальником залізничної станції «Харків-Балашовський» Виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Катасоновим Віталієм Валерійовичем, а також скріплено печаткою, яка містить порядковий номер.
Таким чином, зазначеним актом засвідчено що у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 відповідач не міг використовувати приміщення для цілей, визначених зокрема договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020, тобто орендоване майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
За таких обставин, є підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення відповідача від орендної плати за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 у період з 23.03.2022 по 07.09.2022 протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
При цьому, не спростовують відповідні висновки посилання позивача на те, що при передачі майна до Харківської військової адміністрації нібито не дотримано вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», оскільки для застосування до спірних правовідносин частини 6 статті 762 ЦК України достатнім є встановлення саме факту неможливості використання орендарем майна через обставини, за які він не відповідає (що в даному випадку підтверджується актом про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022), тоді як питання правомірності або неправомірності передачі майна до Харківської військової адміністрації не є предметом розгляду суду в межах даної справи.
Також суд критично ставиться до посилань позивача на відсутність у Начальника залізничної станції «Харків-Балашовський» Виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Катасонова Віталія Валерійовича повноважень на підписання акту б/н від 09.09.2022 від імені позивача, оскільки при підписанні акту зазначена особа діяла як Начальник залізничної станції «Харків-Балашовський» Виробничого підрозділу «Харківська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця», та в межах своєї компетенції прийняла участь у встановленні обставин, зазначених в акті про вилучення приміщень для використання військовими б/н від 09.09.2022.
Тобто, відсутність у зазначеної особи повноважень на представництво інтересів позивача будь-яким чином не спростовують обставин, встановлених у зазначеному вище акті.
До того ж вказаний акт підписала особа, яка входить до керівництва виробничого підрозділу АТ «Укрзалізниця», тоді як позивач у даній справі також є філією АТ «Укрзалізниця».
Таким чином, за період з 23.03.2022 по 07.09.2022 не підлягає сплаті орендна плата за договором № БМЕС-01/33-ВУМ від 25.03.2020 в сумі 143666,78 грн.
При цьому, оскільки відповідач не надав суду доказів сплати решти нарахованої позивачем до стягнення орендної плати за вказаним договором, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 182113,18 грн. В іншій частині позову про стягнення орендної плати слід відмовити з огляду на вказані вище обставини.
Щодо позову в частині стягнення інфляційних та річних, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
В даному випадку відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору.
Разом з тим, оскільки в даному випадку, як вже зазначалося, не підлягає оплаті відповідачем орендна плата за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення інфляційних та 3 % річних за її прострочення також відсутні.
Зазначене, з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України, надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3 % річних за весь час прострочення на решту суми простроченої орендної плати в загальній сумі 182113,18 грн.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, ним за прострочення оплати кожного з щомісячних орендних платежів нараховано інфляційні та річні по 31.08.2023
Періоди прострочення грошових зобов'язань та суми таких зобов'язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять та останнім суду не надано.
Перевіривши за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон" складений позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних в вищенаведеній частині, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4565,50 грн. інфляційних та 3594,12 грн. 3% річних.
В іншій частині позову про стягнення інфляційних та річних слід відмовити в зв'язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.
Щодо позову в частині стягнення штрафу та пені, суд зазначає наступне.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначалось, згідно з п. 8.2 договору у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором орендар сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення грошового зобов'язання.
В даному випадку, як вже зазначалося, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами договору.
Разом з тим, оскільки в даному випадку, як вже зазначалося, не підлягає оплаті відповідачем орендна плата за період з 23.03.2022 по 07.09.2022, відповідно і правові підстави для нарахування та стягнення пені за її прострочення також відсутні.
Разом тим, зазначене надає позивачу право на нарахування пені за час прострочення на решту суми простроченої орендної плати в загальному розмірі 182113,18 грн., однак з урахуванням обмежень щодо строку її нарахування та розміру, визначеними Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, ним за прострочення оплати кожного з щомісячних орендних платежів нараховано пеню по 31.08.2023
Періоди прострочення грошових зобов'язань та суми таких зобов'язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять та останнім суду не надано.
Перевіривши за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон" складений позивачем розрахунок пені в вищенаведеній частині, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 42499,25 грн.
В іншій частині позову про стягнення пені слід відмовити в зв'язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.
Також відповідно до п. 8.4. договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати, заборгованість орендаря по її сплаті становить загалом більше, ніж три місяці, орендар також зобов'язується сплатити штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
В даному випадку, заборгованість відповідача перед позивачем становить загалом більше, ніж за три місяці.
Зазначене в свою чергу також надає позивачу право на нарахування штрафу у розмірі 3% від суми заборгованості.
В даному випадку, виходячи з загальної суми боргу відповідача з орендної плати за договором (182113,18 грн.) сума штрафу становить 5463,41 грн. Таким чином, позов в частині стягнення штрафу у вказаній сумі також підлягає задоволенню.
В іншій частині позову про стягнення штрафу слід відмовити в зв'язку з безпідставністю його нарахування на суму боргу, яка не підлягає оплаті відповідачем.
Щодо клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій.
Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо:
- належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора;
- якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).
В даному випадку, в обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій відповідача вказує на те, що з початком воєнної агресії Російської федерації проти України він фактично зупинив господарську діяльність, вказаний випадок є форс-мажорним, в результаті прострочення сплати орендної плати позивач не поніс збитків, а нарахована сума штрафних санкцій є надмірно великою.
Однак, розглянувши матеріали справи, суд констатує, що жоден з зазначених доводів відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.
Зокрема, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що з початку війни він фактично зупинив господарську діяльність, що даний випадок для нього є форс-мажорним.
Крім того, війна (на яку посилається відповідач в якості підстав для звільнення його від відповідальності) це доволі специфічна та непередбачувана надзвичайна обставина в контексті її масштабів, тривалості, дій ворога, наслідків тощо. Тобто, не для кожного зобов'язання та не для всіх суб'єктів господарської діяльності військова агресія російської федерації проти України є тією надзвичайною обставиною, яка звільняє від відповідальності за невиконання будь-якого обов'язку або зменшує розмір цієї відповідальності. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили. Однак, в даному випадку відповідачем існування таких обставин не доведено.
Окрім того, відповідач усвідомлюючи наявність несприятливих обставин, не звертався з пропозицію щодо зміни умов договору або припинення договірних відносин, та за твердженням позивача, до цього часу використовує майно яке є предметом оренди за договором.
Суд також констатує, що в даному випадку, розмір штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, є співрозмірним щодо розміру простроченого зобов'язання та ступеню допущеного відповідачем порушення умов договору.
За таких обставин, клопотання відповідача про зменшення суми штрафних санкцій не підлягає задоволенню.
З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3573,53 грн судового збору, що є пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 244 ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чубука Олександра Володимировича (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (адреса: 03035, м. Київ, вул. Гетьмана Петра Скоропадського, буд. 61; код ЄДРПОУ: 41149437):
182113,18 грн - основного боргу;
42499,25 грн. - пені;
5463,41 грн. - штрафу;
4565,50 грн. - інфляційних збитків;
3594,12 грн. - 3% річних від суми заборгованості;
3573,53 грн. - судового збору;
В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням вимог п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя О.І. Байбак