УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №276/160/21 Головуючий у 1-й інст. Бобер Д. О.
Категорія 41 Доповідач Шевчук А. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі
цивільну справу №276/160/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2021 року, яке ухвалене під головуванням судді Бобра Д.О. у смт Хорошеві,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк» або банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг від 09 листопада 2006 року станом на 18 травня 2021 року в сумі 13 307,58 грн, яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 13 307,58 грн.
Позов обґрунтований тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 09 листопада 2006 року підписала заяву №б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. При підписанні заяви відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді. Банк відкрив кредитний рахунок та встановив початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування банківського рахунку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 20 000 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором та ураховуючи внесені позичальником кошти на погашення заборгованості, вищевказана сума залишилася непогашеною.
Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 29 вересня 2017 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 20 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 3,6% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів банку, а тому є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції. Відповідач не навів ніяких обставин та не надав будь-яких доказів, які б свідчили про те, що кредитний договір був укладений без вільного волевиявлення відповідача. Відповідно до п.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, але цим правом позичальник не скористалася. Оцінивши всі фінансові ризики, позичальник не відмовилася від отримання кредитних коштів та умов їх повернення, що запропоновані на умовах банку. Відповідач не надала ніяких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона була обмежена у праві вибору умов кредитування та, що передбаченими умовами договору виключається чи обмежується відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або наявні інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася і що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла би цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Судом першої інстанції залишено поза увагою висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 вересня 2020 року в справі №200/5647/18.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, при тому, що ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу із додатками до неї отримала (а.с.180).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у заяві від 09 листопада 2006 року зазначений розмір процентної ставки за користування кредитними коштами 3% на місяць із розрахунку 360 днів, а на підтвердження вимог банк надав Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, які не містять підпису відповідача. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення між сторонами у належній формі кредитного договору, оскільки надані позивачем Умови та Правила отримання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття та затвердження, а також підпису відповідача, а тому позивачем не доведено, що під час підписання заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами, а тому суд не прийняв їх як доказ. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, оскільки відповідачем надані докази про повне повернення банку кредитних коштів, використаних з карткового рахунку.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Відповідно до частин першої та другої ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання (його умови) розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 09 листопада 2006 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.19). У заяві зазначено про те, що ОСОБА_2 згодна із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між нею і банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 ознайомилася і згідна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку.
У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 09 листопада 2006 року визначено розмір тіла кредиту (кредитний ліміт) - 250 грн та базова процентна ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році.
Окрім заяви відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, банк надав також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та Правила надання банківських послуг, які відповідачем не підписані (а.с.20-31).
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та Умов і Правил розуміла відповідач, коли ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання відповідачем заяви містили процентні ставки саме у зазначених в цих документах розмірах, що додані банком до позовної заяви, а також саме такий порядок їх нарахування.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяги з Тарифів та Умов у редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення його позову.
Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяги з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Конституційний Суд України у рішенні в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року в справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
У постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Відповідно до частин п'ятої-сьомої ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Із довідки банка слідує, що на виконання умов кредитного договору №б/н ОСОБА_1 були видані кредитні картки за наступними номерами: 09 листопада 2006 року № НОМЕР_1 із терміном дії до листопада 2012 року; 14 листопада 2012 року № НОМЕР_2 із терміном дії до червня 2016 року; 05 липня 2016 року № НОМЕР_3 із терміном дії до березня 2018 року; 20 квітня 2018 року № НОМЕР_4 із терміном дії до грудня 2021 року (а.с.17).
У довідці АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , відображено зміну кредитного ліміта в період із 12 грудня 2006 року по 06 серпня 2020 року. Так, 12 грудня 2006 року кредитний ліміт був установлений у розмірі 250 грн; 13 серпня 2007 року кредитний ліміт збільшився до 5 500 грн; 21 травня 2008 року кредитний ліміт збільшився до 7 000 грн; 12 лютого 2009 року кредитний ліміт зменшений до 6 100 грн; 16 червня 2009 року кредитний ліміт зменшений до 5 050 грн; 21 жовтня 2009 року кредитний ліміт зменшений до 4 540 грн; 19 липня 2010 року кредитний ліміт зменшений до 3 540 грн; 14 вересня 2010 року кредитний ліміт зменшений до 3 300 грн; 17 березня 2011 року кредитний ліміт зменшений до 3 050 грн; 30 травня 2011 року кредитний ліміт зменшений до 2 850 грн; 04 липня 2011 року кредитний ліміт зменшений до 2 500 грн; 20 жовтня 2011 року кредитний ліміт зменшений до 2 130 грн; 11 лютого 2015 року кредитний ліміт зменшений до 2 000 грн; 13 грудня 2015 року кредитний ліміт збільшений до 5 000 грн; 13 липня 2016 року кредитний ліміт збільшений до 9 000 грн; 22 червня 2017 року кредитний ліміт зменшений до 7 000 грн; 06 серпня 2018 року кредитний ліміт збільшений до 20 000 грн; 17 липня 2020 року кредитний ліміт зменшений до 19 499,65 грн; 31 липня 2020 року кредитний ліміт зменшений до 19 489,65 грн, а 06 серпня 2020 року кредитний ліміт зменшений до 0 грн (а.с.18).
Відповідно до розрахунків заборгованості, які надані позивачем, станом на 19 травня 2019 року за відповідачем рахується заборгованість у сумі 13 307,58 грн, яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 13 307,58 грн (а.с.103-114).
Виписка за договором №б/н за період з 12 грудня 2006 року по 16 січня 2021 року за рахунками ОСОБА_1 підтверджує здійснення грошових операцій у межах суми кредитного ліміту 7 000 грн, але не підтверджує здійснення грошових операцій у межах суми кредитного ліміту 20 000 грн.
Поряд із цим, виписка про рух коштів підтверджує здійснення банком автоматичного погашення заборгованості з карти відповідача та самостійне списання позивачем процентів за користування кредитним лімітом за ставками 3,4%; 3,5%; 3,6% в місяць, хоча розмір процентів за користування кредитом погоджений сторонами за процентною ставкою на рівні не більше 3% на місяць (а.с.40-49).
У розрахунку банком використані процентні ставки (поточні) - 43,2% річних, процентні ставки (прострочені) - 34,8%;43,2% річних та процентна ставка при порушенні умов кредитування - 84%; 42%; 40,8% річних, на що відповідач у письмовому вигляді не погоджувалася. Отже, знову сторони таких умов договору не погоджували.
Оцінені вище у сукупності докази зворотного не доводять, а тому виконаний банком розрахунок беззаперечно не підтверджує нараховану банком заборгованість.
Як убачається з розрахунку заборгованості за договором від 09 листопада 2006 року №б/н, наданого АТ КБ «ПриватБанк», із 12 грудня 2006 року по 18 травня 2021 року відповідачем здійснювалося використання кредитних коштів для споживчих потреб, а також повернення використаних кошти на картковий рахунок.
Відповідач на спростування розрахунку банка надала свій розрахунок за договором від 09 листопада 2006 року №б/н за період із 10 січня 2007 року по 07 червня 2021 року. Так, використано 53 964,54 грн, а поповнено картковий рахунок на суму 77 725,84 грн (а.с.124-140).
Із вищевикладеного вбачається, що ОСОБА_1 повернула банку кошти у повному обсязі та сплатила проценти за користування ними за процентною ставкою на рівні 3% у місяць. Позивач контррозрахунку на спростування розрахунку відповідача не подав, а тому колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення визначеної банком заборгованості.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 будь-якої заборгованості на користь кредитора.
Із огляду на вищевикладене, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги, з огляду на вищевикладене, висновків суду першої інстанції не спростовують та додаткового обґрунтування не потребують.
Відповідно до п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 частина шоста ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст.ст.259,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 30 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуюча Судді: