Справа № 199/2430/22
(2/199/177/23)
РІШЕННЯ
Іменем України
(заочне)
19.01.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Кузема О.Г.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_3,
представника третьої особи - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», треті особи - Комунальне підприємство «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , про стягнення невиплаченого страхового відшкодування, -
ВСТАНОВИВ:
18 травня 2022 року до Амур-Нижньодніпровського районного суд м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 17 лютого 2019 року о 20 годині 17 хвилин в м. Дніпро вул. Донецьке шосе, 122 сталася ДТП за участю автомобіля позивача «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля швидкої медичної допомоги «Peugeot» д.н.з. НОМЕР_2 , який належить КП «Автопідприємство санітарного транспорту», під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП зазначені транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Співробітниками поліції за фактом події ДТП було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно позивача, а тому він 18 лютого 2019 року подав скаргу до керівництва УПП в Дніпропетровській області, у зв'язку із чим проводилась додаткова перевірка обставин та причин скоєння ДТП, за наслідками чого 18 березня 2019 року було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 . Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2020 року по справі №199/2423/19 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. В свою чергу, постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2020 року по справі №199/2424/19 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, відносно позивача закрито у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Відповідно до висновку експертного дослідження №39/19А від 15 березня 2019 року, вартість складення ого склала 2000 гривень, вартість матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок його авто в ДТП, склала 75159,96 гривень. Після настання ДТП наприкінці лютого 2019 року позивач звернувся до відповідача, як страховика автомобіля швидкої медичної допомоги «Peugeot» д.н.з. НОМЕР_2 , із повідомленням про настання страхового випадку. 04 квітня 2019 року позивач повторно звернувся до відповідача із повідомленням про настання страхового випадку, а заяву про виплату страхового відшкодування відповідача приймати відмовився, мотивуючи це відсутністю у позивача доказів вини іншого учасника ДТП у скоєнні останньої. Після винесення вищевказаної постанови суду від 14 серпня 2020 року позивач знову звернувся до відповідача з приводу виплати страхового відшкодування, однак в усній формі позивачу було повідомлено про пропуск річного строку для подання вказаної заяви, а тому її не прийнято. 14 вересня 2020 року позивач звернувся вже із письмовою заявою до відповідача про перегляд рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, на що 17 вересня 2020 року отримав відповідь про законність відмови у виплаті страхового відшкодування. В подальшому позивач 09 грудня 2020 року звернувся до суду із позовом до КП «Автопідприємство санітарного транспорту», як до власника авто, яким керував винуватець ДТП. Однак за наслідками розгляду справи №199/8454/20 за таким позовом, з огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2021 року по справі №147/66/17, судом 11 травня 2022 року було відмовлено у задоволенні вимог позивача. За таких обставин позивач вважає, що ним вжито всіх розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, а річний строк для подання заяви про виплату страхового відшкодування пропущено через незалежні від нього причини, викладені вище. Відтак, позивач звернувся до суду вже із даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача вартість завданого йому в ДТП від 17 лютого 2019 року матеріальної шкоди в розмірі 75159,96 гривень, вартість проведення експертизи в розмірі 2000 гривень, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2022 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення виявлених недоліків його позову.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2022 року у зв'язку із повним та своєчасним усуненням позивачем недоліків його позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2022 року внесено виправлення до попередньої ухвали суду від 13 липня 2022 року, якою було відкрито провадження у справі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримала, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та обставин, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з'явився, свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, правом на подання відзиву не скористався.
Представник третьої особи КП «Автопідприємство санітарного транспорту» ДМР в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду письмові пояснення щодо позову, в яких також просив суд задовольнити позов, посилаючись на те, що 18 лютого 2019 року КП «Автопідприємство санітарного транспорту» ДМР було подано відповідачу, як страховику належного комунальному підприємству транспортного засобу «Peugeot» д.н.з. НОМЕР_2 , повідомлення про ДТП, ліміт відповідальності відповідача за шкоду, завдану майну, становить 100000 гривень, а тому комунальне підприємство, як страхувальник, не є належним відповідачем, то ж саме ПрАТ «СГ «ТАС» має відшкодувати позивачу вартість матеріального збитку, завданого пошкодження його авто в ДТП. Звернув представник третьої особи увагу і на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2022 року по справі №199/8454/20, яким було відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог до КП «Автопідприємство санітарного транспорту» ДМР про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП від 17 лютого 2019 року з тих підстав, що комунальне підприємство, як страхувальник, не є належним відповідачем у спірних правовідносинах. Підтримав представник третьої особи і твердження позивача про пропуск річного строку звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування зумовлений об'єктивними, не залежними від позивача причинами.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України провести судове засідання та здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України за наведеної явки учасників справи.
Вислухавши представників учасників справи та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що 17 лютого 2019 року близько 20 години 17 хвилин в районі будинку №122 по вул. Донецьке шосе в м. Дніпро сталася ДТП за участю автомобіля «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача та автомобіля «Peugeot Boxer» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , за наслідками якої вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а на позивача працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ОБ №134722 від 17 лютого 2019 року за ст.124 КУпАП із зазначенням про порушення позивачем вимог п.3.2, 10.1 Правил дорожнього руху, як підстав, що призвели до ДТП. Викладені обставини підтверджуються копією вказаного протоколу.
Не погодившись із вищевказаним фактом складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно себе, позивач 22 лютого 2019 року звернувся зі скаргою до УПП в Дніпропетровській області, наслідком чого стало складення за фактом вищевказаної ДТП другого протоколу про адміністративне правопорушення серії ОБ №188508 від 18 березня 2019 року, але вже відносно ОСОБА_2 за ст.124 КУпАП із зазначенням про порушення останнім п.10.1 Правил дорожнього руху, як підстави, що призвела до ДТП. Викладені обставини підтверджуються копіями зазначених скарги та протоколу.
На момент вищевказаної ДТП і дотепер автомобіль «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 належить позивачу, а автомобіль «Peugeot Boxer» д.н.з. НОМЕР_2 - КП «Автопідприємство санітарного транспорту» ДМР, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, полісом обов'язкового страхування, встановлено судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України. При цьому ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Peugeot Boxer» д.н.з. НОМЕР_2 як працівник КП «Автопідприємство санітарного транспорту» ДМР під час виконання своїх посадових обов'язків.
Судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність КП «Автопідприємство санітарного транспорту» ДМР та водія ОСОБА_2 , як власника та водія автомобіля «Peugeot Boxer» д.н.з. НОМЕР_2 відповідно, перед третіми особами на час вищевказаної ДТП була застрахована у відповідача на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АМ/7212232). Забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «Peugeot Boxer» д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується інформацією з централізованої бази даних МТСБУ, відомості якої є загальнодоступними (https://policy-web.mtsbu.ua/), а також копією полісу. Згідно останнього ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну, становив 100000 гривень, розмір франшизи 0 гривень.
Про подію ДТП від 17 лютого 2019 року відповідача було повідомлено КП «Автопідприємство санітарного транспорту» ДМР 18 лютого 2019 року, що підтверджується копією відповідного повідомлення.
04 квітня 2019 року відповідачем отримано повідомлення про ДТП від 17 лютого 2019 року, складене позивачем, що підтверджується його копією.
10 серпня 2020 року суддею Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті справи про адміністративне правопорушення №199/2424/19 (провадження №3/199/2/20), в тому числі протоколу про адміністративне правопорушення серії ОБ №134722 від 17 лютого 2019 року, винесено постанову, якою вирішено на підставі ст.247 п.1 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за ст.124 КУпАП закрити у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Викладене підтверджується копією відповідної постанови, яка набрала законної сили 21 серпня 2020 року, а відтак у відповідності до ст.82 ч.6 ЦПК України має преюдиційне значення для розгляду даної цивільної справи.
В той же час, 14 серпня 2020 року суддею Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті справи про адміністративне правопорушення №199/2423/19 (провадження №3/199/1/20), в тому числі протоколу про адміністративне правопорушення серії ОБ №188508 від 18 березня 2019 року, винесено постанову, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а саме в тому, що 17 лютого 2019 року близько 20 години 17 хвилин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Peugeot Boxer» д.н.з. НОМЕР_2 в районі будинку №122 по вул. Донецьке шосе в м. Дніпро, в порушення вимог п.10.1 Правил дорожнього руху перед початком руху не переконався в безпеці свого маневру та допустив зіткнення з автомобілем «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача. В результаті ДТП автомобілям спричинені механічні пошкодження. Оскільки ж вказана постанова судді набрала законної сили 25 серпня 2020 року, то викладені у ній фактичні обставини ДТП, а також вина ОСОБА_2 в її скоєнні відповідно до ст.82 ч.6 ЦПК України є преюдиційно встановленими та не підлягають доказуванню. Копія постанови наявна у матеріалах справи.
Згідно висновку експертного дослідження автотоварознавця №39/19А з визначення матеріальної шкоди, завданої власнику КТЗ, від 15 березня 2019 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 75159,96 гривень. Варість проведення експертного дослідження склала 2000 гривень та була сплачена позивачем. Копія зазначеного висновку з додатками до нього наявна в матеріалах справи.
14 вересня 2020 року позивач знову звернувся до відповідача із заявою про перегляд раніше прийнятого відповідачем рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування та здійснити таку виплату позивачу на вказаний ним банківський рахунок. Копія заяви наявна в матеріалах справи.
У відповідь на вищевказану заяву позивача відповідач своїм листом від 17 вересня 2020 року №02801/0120 повідомив, що згідно наявних у нього документів позивач вже звертався до нього, як страховика, із повідомленням про ДТП 04 квітня 2019 року, а річний термін подачі заяви про страхове відшкодування перевищено. Відтак, відповідач відмовив у перегляді рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. Копія листа відповідача наявна в матеріалах справи.
Крім того, судом встановлено, що станом на час розгляду даної цивільної справи автомобіль позивача «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 відремонтовано, що підтверджується його фотознімками.
Окрім того, судом встановлено, що позивач у грудні 2020 року звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Комунального підприємства «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпровської міської ради, де треті особи - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС», ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди від 17 лютого 2019 року. За наслідками розгляду такої цивільної справи №199/8454/20 (провадження № 2/199/108/22) судом 11 травня 2020 року було ухвалено рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у в повному обсязі з тих підстав, що позовні вимог подані до неналежного відповідача, оскільки належним є ПрАТ «СК «ТАС». Рішення суду набрало законної сили, а його копія наявна в матеріалах справи.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 09 липня 2010 року №566 (далі - Розпорядження).
Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм ст.ст.11, 629 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договір, який є обов'язковим для виконання, акти цивільного законодавства, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Нормою ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є в тому числі діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності тощо) володіє транспортним засобом, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положеннями ст.1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником майна або відповідальності перед іншими особами.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Положеннями ст.ст.3, 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.979, 980 ЦК України передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників (страхувальників) наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За змістом ст.17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.981 ЦК України договір обов'язкового страхування, яким особа страхує свою цивільно-правову відповідальність, укладається у письмові формі, зокрема, шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва - поліса.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.9 Закону України «Про страхування» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. Розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.
Пунктом 1 Розпорядження встановлено, що розміри страхових сум за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цим розпорядженням (після 30 травня 2017 року) за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 100000 гривень на одного потерпілого.
За змістом ст.ст.12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.9 Закону України «Про страхування» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (страхове відшкодування). Різновидом шкоди, завданої майну, є шкода, пов'язана із пошкодженням транспортного засобу. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої не може перевищувати 2% від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Відповідно до ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний, окрім іншого: поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.
Нормою ст.34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з'явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
Згідно ст.ст.35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (подається причетним до ДТП водієм в письмовій формі невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП) подає страховику заяву про страхове відшкодування та долучає до неї визначені законом документи. В свою чергу, страховик, за умови настання страхового випадку, подання йому повного пакету документів та повідомлення про ДТП із дотриманням вимогу закону, протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється шляхом безготівкового розрахунку. Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно ст.36 п.36.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Положеннями пп.37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» однією з підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до на ступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, наведене вище судом чинне на час виникнення та існування спірних правовідносин сторін цивільне законодавство визначає порядок, підстави та розміри відшкодування винною особою збитків (шкоди), завданих потерпілій особі. При цьому, законом передбачена певна особливість врегулювання тих деліктних правовідносин, за якими шкода майну потерпілої особи завдана внаслідок ДТП транспортним засобом (джерелом підвищеної небезпеки). Така особливість полягає, зокрема, в участі у врегулюванні правовідносин третьої сторони - страховика (страхові організації, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) власника транспортного засобу, винного у заподіянні майнової шкоди (пошкодженні транспортного засобу) потерпілої особи. Такий страховик, за умови обов'язкового за законом попереднього укладення з винним у ДТП власником авто (страхувальником) договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, здійснює відшкодування в межах ліміту своєї відповідальності (страхової суми) завданої страхувальником майнової шкоди потерпілій особі (власнику іншого транспортного засобу, пошкодженого з вини страхувальника), однак з урахуванням зносу пошкодженого в ДТП транспортного засобу/замінюваних при відновлювальному ремонті його складових частин. За таких обставин, згідно положень закону покладення на застраховану винну у ДТП особу обов'язку відшкодувати потерпілому майнову шкоду можливе лише у випадку обґрунтованої, законної відмови страховика здійснити таке відшкодування за свого страхувальника або у випадку, якщо виплачене страховиком страхове відшкодування (страхова виплата) є меншою від розміру завданої майнової шкоди з урахуванням зносу пошкодженого майна. В останньому випадку на винну особу (страхувальника) може бути покладено обов'язок з відшкодування різниці між страховою виплатою та розміром завданої шкоди. При цьому, в такому випадку розмір здійсненої страхової виплати (страхового відшкодування), розрахованого з урахуванням зносу, має бути максимально наближеним до встановленого ліміту відповідальності страховика (страхової суми) і може бути зменшений лише на розмір франшизи та/або розмір відповідного податку (ст.ст.29, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Покладання ж обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Наведений вище правовий висновок узгоджується із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 липня 2018 року по справі №755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року по справі №760/15471/15-ц, у постановах Верховного Суду 06 березня 2019 року по справі №369/11306/16-ц, від 13 березня 2019 року по справі №227/2552/17, від 13 березня 2019 року по справі №727/1881/16-ц, від 20 березня 2019 року по справі №522/438/18, від 20 березня 2019 року по справі №695/882/15-ц.
У справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик (постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року по справі №640/15546/17).
Правильним є висновок про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах річного строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі №465/4287/15).
Законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов'язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.
Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
Припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається лише у випадках, передбачених законом. Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності. Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
В постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі №465/4287/15).
Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи). Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена. Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.
Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілої особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України).
Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.
З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних/страхових виплат взагалі.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), суд з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшов висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Наведений у шістнадцяти абзацах вище правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року по справі №147/66/17.
Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду дійсно знайшов підтвердження факт ДТП від 17 лютого 2019 року, яка сталася з вини водія автомобіля «Peugeot Boxer» д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 , і внаслідок якої останнім завдано власнику автомобіля «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 , яким є позивач, майнової шкоди у вигляді пошкодження його авто. Разом з тим, судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Peugeot Boxer» д.н.з. НОМЕР_2 перед третіми особами на час ДТП була застрахована у відповідача із лімітом відповідальності (страховою сумою) даного страховика в розмірі 100000 гривень за шкоду, завдану майну, франшиза 0 гривень. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 , визначена з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 75159,96 гривень, що охоплюється лімітом відповідальності відповідача, як страховика. Однак, відповідач, як страховик, свої зобов'язання зі здійснення страхової виплати не виконав взагалі, відмовивши позивачу з підстав пропуску останнім річного строку на звернення до страховика із заявою про страхове відшкодування. В той же час, спираючись на наведений вище правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2021 року по справі №147/66/17, в контексті встановлених судом і наведених вище за текстом рішення фактичних обставин спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що пропуск позивачем означеного річного строку зумовлений об'єктивними, не залежними від позивача причинами та обставинами. Такими обставинами та причинам, зокрема, є необхідність позивача відстоювати свою невинуватість у ДТП від 17 лютого 2019 року як в судовому, так і в позасудовому порядках, що зумовило звернення позивача зі скаргою до поліції задля складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно другого учасника ДТП - водія ОСОБА_2 , розгляд судом справ про адміністративні правопорушення за ст.124 КУпАП відносно позивача та ОСОБА_2 , лише за наслідками яких позивач отримав можливість стверджувати про свою невинуватість у ДТП та її вчинення з вини саме ОСОБА_2 , звернення позивача до суду із позовом до власника авто, яким керував ОСОБА_2 , очікування позивачем розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №147/66/17 зі складенням правового висновку, який покладено в основу вже даних позовних вимог та даного рішення суду з метою захисту прав позивача на отримання страхового відшкодування. Отже, на підставі викладеного суд вважає неправомірною відмову відповідача здійснити виплату страхового відшкодування на користь позивача внаслідок страхового випадку - ДТП від 17 лютого 2019 року, що, в свою чергу, зумовлює необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.ст.133, 139, 141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи та види судових витрат, понесених позивачем, приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача судового збору та вартості проведення експертного дослідження автотоварознавця в розмірі 992,4 гривень та 2000 гривень відповідно, а всього 2992,4 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15, 16, 22, 512-514, 516, 625, 629, 979, 980, 981, 999, 1166, 1187, 1188, 1194 ЦК України, ст.ст.3, 5, 9, 12, 17, 21, 22, 28, 29, 35, 36, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.9 Закону України «Про страхування», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274-281, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (ЄДРПОУ 30115243; адреса місцезнаходження: 03117, м. Київ, пр. Перемоги, 65), треті особи - Комунальне підприємство «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 39816845; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 88А), ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), про стягнення невиплаченого страхового відшкодування - задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (ЄДРПОУ 30115243; адреса місцезнаходження: 03117, м. Київ, пр. Перемоги, 65) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) суму невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 75159,96 гривень.
У рахунок відшкодування судових витрат по справі стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (ЄДРПОУ 30115243; адреса місцезнаходження: 03117, м. Київ, пр. Перемоги, 65) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 992,4 гривень, а також вартість проведення експертного дослідження автотоварознавця в розмірі 2000 гривень, а всього 2992,4 гривень.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко