Справа № 167/7/24
Номер провадження 2/167/75/24
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
05 січня 2024 року м. Рожище
Суддя Рожищенського районного суду Волинської області Сіліч І. І., вивчивши заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Альянс Україна», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рожищенський відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності на нерухоме майно та зняття арешту
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до кредитної спілки «Альянс Україна», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рожищенський відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності на нерухоме майно та зняття арешту.
Разом із позовною заявою позивач подала заяву про звільнення від сплати судового збору. Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 не працює, не отримує доходів, в тому числі пенсії. Живе з чоловіком ОСОБА_5 , з яким в шлюбі не перебуває, чоловік є інвалідом першої групи. Єдиним джерелом їхнього доходу є його пенсія по інвалідності. Іноді матеріально допомагають діти.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши підстави заявленого клопотання, суд доходить такого висновку.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави».
Відповідно до ч. 2 ст. 136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено вичерпний перелік суб'єктів, які мають пільги та звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Судом встановлено, що позивач не відноситься до жодної з пільгових категорій та повинна сплачувати судовий збір за подачу позовної заяви до суду.
Крім того, судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим, при здійсненні правосуддя, суди повинні вирішувати питання, пов'язані із судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ст. 136 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Статтею 8 Закону України «Про судовийзбір» передбачано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Фактичний аналіз змісту вищевказаних законодавчих норм свідчить про те, що процесуальна можливість відстрочки судом належних до оплати судових витрат, зокрема й судового збору, належить до дискреційних повноважень суду, а тому немає імперативного характеру.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі ст. 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Основна умова, за якою може мати місце відстрочка чи розстрочка, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати - це майновий стан сторони, який повинен бути підтверджений суду достовірними доказами.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України», зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України»).
Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в ЦПК України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву заявнику.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95, від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами її неспроможність сплатити судовий збір в повному обсязі.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин, що вказують на її неплатоспроможність на даний час.
До позовної заяви в підтвердження майнового стану надано копію відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джелела/суми виплачених доходів та утримання податків, згідно якої становлено, що ОСОБА_1 за період з 3 кварталу 2022 року по 2 квартал 2023 року доходів не отримувала. Однак, даний факт не може бути визнано поважною підставою для звільнення від сплати судового збору, так як позивач не є пенсійного віку, чи за станом здоров'я неспроможна працювати.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для звільнення позивачки від сплати судового збору за подання позовної заяви, оскільки переконливих доказів на підтвердження свого скрутного матеріального стану позивачка не надала, та, враховуючи, що звільнення від сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду, у задоволенні заявленого клопотання слід відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 187 ЦПК України, суд відкриває провадження у справі за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд доходить такого висновку.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору встановлена у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна.
Відповідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості.
Відповідно до п. 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою Кабінетів Міністрів України № 1440 від 10 вересня 2003 року, ринкова вартість - це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.
Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.
Позивач звернулася в суд з двома позовними вимогами майнового характеру: - визнати право власності на частку житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, як на частку в спільному майні подружжя та визнати право власності на 3/8 частини житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, як на спадкове майно після смерті чоловіка.
Згідно висновку про вартість об'єкта оцінки - житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами становить 380 400, 00 грн.
За таких умов, вартість частини спірного нерухомого становить 190 200 грн: 380 400 грн : 2 = 190 200 грн, а вартість 3/8 частини спірного нерухомого майна становить 142 650 грн: 380 400 грн : 8 = 47 550 грн х 3 = 142 650 гривень.
За таких умов, згідно підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України « Про судовий збір», позивач має сплатити судовий збір за дві майнові вимоги: 1 902, 00 грн за визнання права власності на частини спірного нерухомого; 1 426 грн 50 коп за визнання права власності на 3/8 частини спірного нерухомого майна, а всього - 3 328,50 гривень судового збору.
Крім того, позивачем заявлено також одну вимогу немайнового характеру, яка також не оплачена судовим збором.
Згідно з п.п. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за позовну заяву немайнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлена у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1073,60 грн).
Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір за ще одну заявлену нею вимогу немайнового характеру в розмірі 1073,60 грн.
Порядок сплати судового збору визначено ст. 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документи, що підтверджують його сплату.
(Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів - ГУК у Волин.обл/м.Рожище/ 22030101; код отримувача - 38009371; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача UA058999980313141206000003578).
Ураховуючи вищенаведене, позивачу необхідно виправити вказані в ухвалі недоліки, а саме: сплатити судовий збір та надати документ, який підтверджує його сплату.
Частиною першою статті 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З врахуванням вищенаведеного, позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків, протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись ст. 136, 175, 177, 185, 260-261 ЦПК України, Законом України «Про судовий збір», суддя
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до кредитної спілки «Альянс Україна», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рожищенський відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна та визнання права власності на майно відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до кредитної спілки «Альянс Україна», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рожищенський відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності на нерухоме майно та зняття арешту залишити без руху і надати позивачу строк для усунення недоліків протягом десять днів з дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання вимог суду позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя І. І. Сіліч