Справа №303/12125/22
2/303/1905/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 січня 2023 року м.Мукачево
МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
в особі: головуючого судді Монич В.О.
за участю секретаря судового засідання Добош О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-
ВСТАНОВИВ:
15 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу укладеного між нею та відповідачем ОСОБА_2 , який було зареєстровано 14 травня 2016 року у Свалявському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про що відповідно складено актовий запис №31, та про стягнення з ОСОБА_2 на її користь на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму визначеного на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття.
Позовні вимоги мотивує тим, що 15 грудня 2023 року зареєструвала шлюб з відповідачем. Від даного шлюбу в подружжя народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні. Підставою для розірвання шлюбу стало те, що спільне життя в подружжя не склалося, через різні погляди на життя, відсутність взаємопорозуміння.
Шлюб існує тільки формально, сумісне проживання та ведення спільного господарства між сторонами припинено, більше одного року проживають окремо, можливість подальшого збереження шлюбу є неможливою. Крім того, відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку щодо утримання дитини, а доходу позивача не вистачає для належного утримання дитини, яке б забезпечило достатній та гармонійний розвиток.
Відповідно до ч.2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
З огляду на предмет позову, зокрема, те що дана справа відповідно до п.4 ч.6 ст. 19 ЦПК України є малозначною справою, яка підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно ч.3 ст.274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.
Враховуючи викладене, Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.12.2023 року, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи через опублікування оголошення у мережі Інтернет за веб-адресою: mkm.zk.court.gov.ua.
Відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
У наданий судом строк та станом на 04 січня 2024 року відповідач своїм правом подання до суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на позов не подав, заперечення щодо розгляду справи в спрощеному порядку подано не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частиною п'ятою ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Положеннями частин третьої та четвертої ст.56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
За ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 14 травня 2016 року зареєстровано шлюб у Свалявському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про що відповідно складено актовий запис №31, (а.с.12).
Відповідно до статей 12,13 ЦПК України сторони користуються рівними правами щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, подружжя шлюбних стосунків не підтримує, протягом одного року проживають окремо, спільного господарства не ведуть то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Суд вирішуючи справу про розірвання шлюбу, перш за все виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Позивач скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, та позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.
Приймаючи до уваги, що причини, що спонукають наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.
Статтею 113 СК України, передбачено право особи, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище, позивач просить залишити шлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 13.07.2018 (а.с.09) який перебуває на утриманні матері та проживає разом з нею.
Згідно ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесіє Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989p., батько (- ки) або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення знайшло своє відображення в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч.2 ст.51 Конституції України) закріплюється в сімейному законодавстві (ст. 180 СК України).
Відповідно із ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частини 3 статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших представників дитини, разом з якими проживає дитина.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Положеннями статті 183 СК України передбачено, що розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України.
Згідно до ч. 1 ст. 184 СК України і роз'яснень, викладених в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № З «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ відносно батьківства, материнства і стягнення аліментів», якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі; вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Законом України від 17.05.2017 № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу ст.182 викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».
Закон не містить вимоги визначення точного розміру аліментів суто як половини відповідного розміру прожиткового мінімуму на дитину, відповідні розміри прожиткового мінімуму є не абсолютними величинами (базою) для визначення розміру аліментів, а можуть слугувати лише певним орієнтиром при вирішенні питання, яким суд не зв'язаний з огляду на фактичні обставини справи, динаміку дійсних витрат тощо. Слід враховувати також, що за наявності для того підстав, істотної зміни обставин, законодавства тощо, сторони не позбавлені права ставити в подальшому питання про зміну розміру стягуваних аліментів, зміну способу стягнення, участь у додаткових витратах і т.ін.
Згідно частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Це положення знайшло своє відображення в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) та закріплюється в сімейному законодавстві (ст. 180 СК України).
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Проаналізувавши надані в судовому засіданні докази в їх сукупності, позицію позивача та відповідача, який не подав відзиву на позов, враховуючи в першу чергу якнайкраще забезпечення інтересів дітей, та те, що спільні діти сторін проживають разом із позивачем і остання апріорі несе більші витрати на утримання дитей та необхідність за загальним правилом дотримання паритету (рівності) батьків у виконанні обов'язку з матеріального утримання дітей, якщо не встановлено і не доведено підстав для відступу від такого паритету та дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позову та визначення аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу відповідача, щомісячно, оскільки доказів, які б давали підстави стягувати з відповідача аліменти в меншому розмірі сторонами не надано та судом не встановлено.
Згідно ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць, згідно із вимогами ст. 430 ЦПК України, підлягає негайному виконанню.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.
Керуючись ст. ст. 19, 81, 141, 263-265, 430 ЦПК України, ст.ст. 24, 55, 56, 110, 112, 113, 181-185, 191, 192 СК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задоволити повністю.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14 травня 2016 року у Свалявському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про що відповідно складено актовий запис №31, - розірвати.
Після розірвання шлюбу позивачу ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_4 ».
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму визначеного на дитину відповідного віку, починаючи з 15 грудня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1073 (одну тисячу сімдесят три гривні) 60 копійок, судового збору та 1073 (одну тисячу сімдесят три гривні) 60 копійок, судового збору в дохід держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканка АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований АДРЕСА_2 .
Головуючий В.О.Монич