233 № 233/2422/22
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 січня 2024 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого
судді: ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
за участю
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянув у закритому судовому засіданні клопотання щодо запобіжного заходу у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022000000000430 від 18 серпня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.111КК України, -
ВСТАНОВИВ:
Прокурор звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зважаючи на те, що ризики, передбачені п.п.1,2,4,5 ч.1 ст.177КПК України станом на теперішній час не перестали існувати, а запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, не надасть повної можливості контролювати обвинуваченого та забезпечити повне та всебічне розслідування кримінального провадження.
Захисник та обвинувачений - заперечували проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на безпідставність ризиків зазначених в ньому, вказували на тривалий час утримування ОСОБА_7 в умовах ізоляції, акцентували увагу суду на соціальних зв'язках останнього, наявність на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей, потребу в їх лікуванні, а також на неналежні умови утримування обвинуваченого в умовах ізоляції, який потребує відповідного медичного догляду, зазначали про відсутність доказів інкримінованого. Враховуючи зазначене, просили змінити запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, приходить до такого.
Відповідно до ч.1 ст.331КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За загальними правилами статті 331КПК України у разі спливу строку утримання обвинуваченого під вартою, суд, за наявним клопотанням, зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою.
На даний час розгляд кримінального провадження триває та знаходиться на стадії судового слідства і завершити його розгляд у судовому провадженні до спливу строку дії попередньої ухвали - не можливо.
Обговоривши з учасниками кримінального провадження питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та/або його зміни на більш м'який, суд вважає, що на час розгляду справи, не зникли існуючи ризики, передбачені п.п.1,2,4,5 ч.1 ст.177КПК України, а саме те, що ОСОБА_7 може спробувати: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Розглядаючи зазначене питання, судом враховується, що за вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/ продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЧ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9КПК України.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з ч.1 ст.177КПК України метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178КПК України, зокрема тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення /зменшення/ ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Тримання під вартою, відповідно до ч.1 ст.183КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою ст.176 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року.
Тобто із зазначених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує й особу обвинуваченого, а разом з тим й те, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.2 ст.111КК України, яке відповідно до вимог ст.12КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів санкція якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна, а тому зазначає, що можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачають вимоги п.4 ч.2 ст.183КПК України.
Крім того, судом враховується наявність вищенаведених та, передбачених ст.177КПК України, ризиків.
Відповідно до вимог ст.177КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для суду подій, визначених у ч.1 ст.177КПК України.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку, коли така особа обвинувачується у вчиненні злочину: ризик того, що особа не з'явиться до суду; ризик того, що підозрюваний (обвинувачений), у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (справа «Пірузян проти Вірменії»).
Тож, зазначені та встановлені судом ризики виправдовують обрання відносно обвинуваченого виняткового запобіжного заходу, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Суд погоджується із стороною обвинувачення, що у разі застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, не можливо запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне та всебічне встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
Обґрунтовуючи доцільність продовження обвинуваченому виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під варто, суд враховує, правову позицію Європейського суду з прав людини викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, де Суд вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків переховування від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чиномта вчинення іншого кримінального правопорушення та/або продовжити свою злочинну діяльність, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_7 , судом на теперішній час не встановлено. Не застосування такого запобіжного заходу, на переконання суду, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам.
Враховуючи, що кримінальне провадження неможливо завершити до закінчення строку дії попередньої ухвали про продовження запобіжного заходу, суд, не роблячи передчасних висновків щодо вини обвинуваченого, не даючи оцінки зібраним доказам, приймаючи до уваги тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим у його скоєнні; дані про особу обвинуваченого, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, зазначені у ч.1 ст.177КПК України, вважає необхідним продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів.
До того ж, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан на 30 діб, який на теперішній час продовжено Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затверджено Законом України № 3429-ІХ від 08 листопада 2023 року, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.
Так, відповідно до ч.6 ст.176КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5,260,261,437-442Кримінального кодексу України, за наявності ризиків зазначених у статті 177КПК України застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Обвинувачення у вчиненні злочинів за зазначеними вище кваліфікаціями статей Закону, тим більш, під час дії правового режиму воєнного стану, свідчить про максимальний ступінь суспільно-небезпечного діяння.
Крім того, за приписами ст.183КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 114-2, 258 - 258-5, 260, 261,402 - 405,407,408,429,437 - 442 Кримінального кодексу України.
Враховуючи все вищенаведене, а також підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178КПК України, суд не вбачає можливості та необхідності для застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Тож, у суду не має підстав для задоволення потреб сторони захисту, щодо зміни запобіжного заходу, бо враховуючи все вищенаведене, така позиція захисту, на думку суду, викликана самим лише досягненням бажаного результату у виді звільнення з під варти обвинуваченого, що в жодному випадку не може бути підставою для зміни обраного раніше запобіжного заходу, а доводи сторони обвинувачення, враховуючи все вищезгадане, є більш пріоритетними під час вирішення питання щодо запобіжного заходу, в зв'язку з чим, суд вважає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що йому інкримінується, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, ухиленню від суду, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
До того ж, як вже зазначалось вище, посилання сторони захисту на сімейний стан обвинуваченого наявність на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей з відповідним статусом та потребами у лікуванні, з якими перебуває та знаходиться дружина ОСОБА_7 , як то повідомляв і сам обвинувачений, самі по собі, не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, зокрема на такий, як домашній арешт, а офіційна інформація з приводу неможливості в повній мірі забезпечити перебування ОСОБА_7 в умовах ізоляції, ані за станом здоров'я, ані за неналежності самих умов утримування, суду не надана.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, цілком підлягає задоволенню, тоді як у клопотанні сторони захисту, про зміну запобіжного заходу, слід відмовити.
Керуючись ст. 331КПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання прокурора - задовольнити.
У клопотанні сторони захисту - відмовити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до:
02 березня 2024 року- включно.
Обвинуваченого ОСОБА_7 тримати під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Копію ухвали для відома направити прокурору та захиснику, а також начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» для виконання та вручення обвинуваченому ОСОБА_7 із отриманням від останнього особистої розписки про вручення йому копії ухвали суду.
Контроль за виконанням ухвали суду - покласти на прокурора ОСОБА_5 ..
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту проголошення, а особою яка тримається під вартою з моменту отримання копії ухвали.
Головуючий
Судді