Справа № 130/3527/21
Провадження №2/145/631/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" грудня 2023 р. смт Тиврів
Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Копилової Л. В. ,
за участю секретаря Мигдальської Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Обгрунтовуючи подану позовну заяву посилалася на те, що вона тривалий час проживає АДРЕСА_1 . Поруч з нею останні п'ять років по сусідству проживає відповідачка. Порушуючи правила добросусідства відповідачка систематично по відношенню до неї вчиняє неправомірні дії, публічно поширює недостовірну інформацію, звертається з позовами до судів. В черговий раз відповідачка 09 серпня 2021 року звернулася до служби у справах дітей Жмеринської міської ради із письмовою заявою про те, що вона та її син ОСОБА_3 фактично створили булінг до неповнолітніх дітей відповідачки, внаслідок чого її діти почали боятися виходити на власне подвір'я та на вулицю. Також відповідачка у поданій заяві зазначила, що позивачка своїми діями залякала малолітнього сина відповідачки ОСОБА_4 . Вказане звернення відповідачки стало підставою звернення служби у справах дітей до Національної поліції України та в подальшому проведенню відповідних перевірок. Таким чином відповідачка знову спаплюжила її чесне ім'я, а вона змушена була звертатися до компетентних органів за захистом своїх прав, що спричинило її хвилювання та заподіяння їй моральної шкоди.
З урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати недостовірною інформацію відповідачки, вказану у зверненні від 09 серпня 2021 року до служби у справах дітей Жмеринської міської ради про те, що вона - ОСОБА_1 морально виснажує відповідачку, принижує відповідачку в присутності її ж дітей, постійно ходить, ображає, обзиває, кляне відповідачку та її дітей, що діти відповідачки у постійному стресі через неправомірні дії позивачки, через дії позивачки бояться ходити по подвір'ю та змушені сидіти в будинку, що діями позивачки порушений моральний стан дітей відповідачки та те, що позивачка негативно впливає на життя дітей відповідачки, а тому діти перебувають в пригніченому стані;
- зобов'язати відповідачку спростувати вищевказану недостовірну інформацію шляхом подання власної письмової заяви до служби у справах дітей Жмеринської міської ради, у складі якої повинен бути відображений наступний зміст: "Я, ОСОБА_2 , письмово заявляю, що в моїй заяві від 09 серпня 2021 року, яка мною особисто подана на адресу служби у справах дітей Жмеринської міської ради міститься недостовірна інформація про те, що ОСОБА_1 морально виснажує ОСОБА_2 , принижує ОСОБА_2 в присутності її ж дітей, постійно ходить, ображає, обзиває, кляне ОСОБА_2 та її дітей, що діти ОСОБА_2 у постійному стресі через неправомірні дії позивачки, що діти ОСОБА_2 через дії позивачки бояться ходити по подвір'ю та змушені сидіти в будинку, що діями ОСОБА_1 порушений моральний стан дітей ОСОБА_2 та те, що ОСОБА_1 негативно впливає на життя дітей ОСОБА_2 , а тому діти перебувають в пригніченому стані";
- стягнути з відповідачки на її користь моральну шкоду в сумі 20 000 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідачка ОСОБА_2 надала суду відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що дана справа є не першою і не єдиною в судах України за позовом ОСОБА_1 до неї і членів її сім'ї у зв'язку з неприязними та конфліктними відносинами між ними як сусідами. Тривалі конфлікти між ними часто супроводжуються образами, наклепами, які висловлює позивачка на адресу її та її дітей, що і змусило її звернутися до служби у справах дітей за захистом прав неповнолітніх. Зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими.
У поданій відповіді на відзив позивачка ОСОБА_1 вказувала на те, що доводи ОСОБА_2 у відзиві є необґрунтованими. Фактично відповідачка звинувачує її у булінгу (цькуванні) неповнолітніх дітей, однак докази цього відсутні. Достовірності інформації, викладеної у зверненні відповідачки до служби у справах дітей не доведено, а відтак підстави для задоволення її позовних вимог не спростовані.
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 січня 2022 року відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 травня 2022 року прийнято справу до провадження та призначено підготовче судове засідання у даній справі.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 07 вересня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.
На розгляд справи до суду позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, надавши суду письмову заяву про розгляд справи в її відсутність з участю її представника, в якій підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_5 при розгляді справи підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити повністю з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідачка ОСОБА_2 на розгляд справи до суду для надання пояснень не з'явилася, надавши суду письмову заяву про розгляд справи в її відсутність з участю її представника.
Представник відповідача ОСОБА_6 заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, наведених у поданому відзиві. Також просив стягнути з позивачки на користь відповідачки понесені нею витрати на правову допомогу в сумі 6 000 грн.
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків та дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернулася із письмовою заявою до служби у справах дітей Жмеринської міської ради в якій просила захисту для своїх неповнолітніх дітей.
Зі змісту поданої заяви вбачається, що ОСОБА_2 у заяві повідомила про те, що позивачка ОСОБА_1 морально виснажує її, принижує в присутності її ж дітей, постійно ходить, ображає, обзиває, кляне її та дітей, внаслідок цього діти перебувають у постійному стресі через неправомірні дії позивачки, бояться ходити по подвір'ю та змушені сидіти в будинку. Діями ОСОБА_1 порушено моральний стан її та її дітей, тому ОСОБА_1 негативно впливає на життя дітей, а діти перебувають в пригніченому стані. У зв'язку з цим просила службу у справах дітей вжити заходи з метою захисту прав її неповнолітніх дітей.
В подальшому 28 серпня 2021 року служба у справах дітей Жмеринської міської ради звернулася до Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області з листом, в якому просила посприяти у вирішенні конфлікту між сторонами.
Допитаний судом свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що позивачка по справі ОСОБА_8 є його матір'ю. Проживають вони по сусідству з родиною ОСОБА_9 . Увесь період їх життя по-сусідству між ними точаться сварки, що стали підставою для наявності в провадженні багатьох судів Вінницької області справ. Його мати є особою похилого віку, хворіє, перенесла інсульт. Відповідачка постійно провокує матір на сварки, ображає матір нецензурною лайкою, кричить, хоча сама прикривається малолітніми дітьми та звинувачує його матір в булінгу її дітей. Провокуючи сварки вона сама ж викликає поліцію. В черговий раз ОСОБА_2 звернулася до органу опіки та піклування із заявою, в якій зазначила недостовірні відомості про те, що нібито його мати ображає її двох неповнолітніх дітей, цькує, про те, що вони залякані, морально знервовані і просила вжити заходів відносно їх сім'ї. Ці обставини не відповідають дійсності, оскільки такого не було. Тому його мати і просить суд захистити її та відшкодувати моральну шкоду.
Допитана судом в якості свідка відповідачка ОСОБА_2 пояснила суду, що їх сім'я тривалий час проживала по сусідству з сім'єю позивачки. Між родинами досить довго існують сварки, які фактично виникли з приводу земельної ділянки, що дісталася їй родині в порядку спадкування, а позивачка встановила сервітут на вказану земельну ділянку. Вона та позивачка ОСОБА_8 часто сваряться, позивачка ображає її та її сім'ю. З цього приводу до них неодноразово приїздила поліція, позивачка пише скарги скрізь куди тільки можливо. Дійшло до того, що позивачка почала ображати її неповнолітніх дітей, називала "байстрюками". Після чого діти переживали сильний стрес, пригнічення. У зв'язку з такою поведінкою позивачки вона звернулася до служби у справах дітей з метою захисту їх прав та інтересів. Потім позивачка поскаржилася на неї до поліції, до шкоди, в лікарню з тим, що нібито вона неналежним чином виконує батьківські обов'язки. Зазначила, що в той день, коли приїздила поліція після її звернення до служби у справах дітей ОСОБА_3 вдома не було. Через конфлікти з сім'єю ОСОБА_3 їм довелося придбати новий будинок та переїхати на інше місце проживання.
Допитана судом в якості свідка ОСОБА_10 пояснила суду, що їх сім'я тривалий час проживала по сусідству з сім'єю позивачки. Вона є матір'ю відповідачки у справі. Останнім часом там проживала її донька з сім'єю. Між її донькою та позивачкою часто виникали сварки, конфлікти, внаслідок чого позивачка ображала їх сім"ю. При цьому усьому свідками були її онуки. Дійшло до того, що вона почала ображати онуків, які просто гуляли у себе на подвір'ї. Позивачка називала їх онуку "байстрюком". Для дівчинки це дуже образливо, через що та перенесла моральне потрясіння, хвилювання. У зв'язку із цим вона особисто порадила доньці звернутися до служби у справах дітей з метою захисту їх прав. Вони з донькою пішли на прийом до начальника служби і написали відповідну заяву. Начальник порадив їм викликати поліцію при черговій сварці та зафіксувати це відповідно. Прийшовши додому вони викликали поліцію. ОСОБА_3 вдома при цьому не було. Після такого їх звернення почалося їх переслідування знову з боку позивачки, яка скаржилася на невиконання її донькою батьківських обов'язків, писала до лікарів, до школи, на всі комісії, які тільки є. Через конфлікти з сім'єю ОСОБА_3 їм довелося придбати новий будинок та переїхати на інше місце проживання. Таким чином з лютого 2022 року в будинку по сусідству з позивачкою ніхто не проживає.
Допитаний судом свідок ОСОБА_11 пояснив, що є чоловіком відповідачки. Йому відомо про наявність конфліктів між дружиною та позивачкою, однак безпосереднім їх очевидцем він не був, так як постійно перебуває на роботі і намагається уникати будь-яких конфліктів з сусідами. Також відомо, що його дружина зверталася до служби у справах дітей через конфлікт з ОСОБА_1 , щоб цей орган вжив заходів з метою захисту прав дітей. Однак подробиці звернення йому невідомі.
Згідно із ч.ч.1,4 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Згідно ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Разом з тим, відповідно до ст.68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У зв'язку з чим ст. 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно із п.4 постанови Пленуму чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
Відповідно до позиції Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі №200/10088/19, позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Суд уважно розрізняє факти та оціночні судження і критику у поєднанні з дотриманням розумних меж цих суджень.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки й напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Суд критично оцінює зміст заяви відповідачки ОСОБА_2 від 09 серпня 2021 року до служби у справах дітей Жмеринської міської ради на предмет наявності в ній інформації, яка порушує честь та гідність позивачки ОСОБА_1 та вважає, що в даному випадку мало місце письмове звернення ОСОБА_2 до органу державної влади в межах реалізації її конституційних прав на звернення громадян, в якому відповідачка на ґрунті довготривалих конфліктних ситуацій з позивачкою, вдалася до оціночних суджень, висловивши власні погляди, критичні висловлювання щодо поведінки позивачки, а не поширила недостовірну інформацію.
Щодо показань допитаних судом свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 та самої ж відповідачки ОСОБА_2 , допитаної в якості свідка, то зазначене ними в судовому засіданні не дає підстав для дачі ствердної відповіді про їх об'єктивність та неупередженість. Вказані свідки є членами сім'ї та родичами як позивачки, так і відповідачки, а відтак є зацікавленими у вирішенні спору саме на користь кожної сторони відповідно, тому суд не бере надані показання до уваги.
Крім того, висловлене ними в судовому засіданні підтверджує наявність довготривалого конфлікту між сім"ями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , внаслідок чого обидві сторони звертаються за захистом своїх прав до відповідних державних, правоохоронних та судових органів. Також показання свідків не містять посилання на конкретні факти та докази, які б остаточно підтверджували істинність їхніх тверджень щодо даного предмету спору.
Судом переглянуто диск із відеозаписом, який наданий відповідачкою. Однак суд не приймає наданий доказ до уваги, оскільки такий не містить відомостей, які підтверджують або спростовують позовні вимоги та заперечення відповідачки у даному спорі. На відеозаписі зафіксовано жінку похилого віку, яка голосно кричить на особу жіночої статті, яка здійснює фіксацію її висловлювань на мобільний телефон. При цьому, представник позивача заперечувала відношення позивачки ОСОБА_1 до вказаного відеозапису.
Що стосується інших письмових доказів наданих сторонами, зокрема матеріалів листування, звернень до правоохоронних органів різних інстанції, Верховної Ради України, то суд не вбачає за необхідне вдаватись до зазначення оцінки таких доказів, з огляду на те, що вони не стосуються предмету спору, а саме не містять в собі відомостей про порушення честі та гідності позивачки ОСОБА_1 .
У зв'язку з внесенням із 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину третю) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірності, має відбуватися в загальному порядку.
Суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 не доведено, що вся поширена відповідачкою ОСОБА_2 у зверненні до служби у справах дітей у заяві від 09 серпня 2021 року інформація порушує її особисті немайнові права, зокрема, честь і гідність, або завдала шкоди таким, а оціночні судження спростуванню не підлягають
З урахуванням наведених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь витрат на правничу допомогу в сумі 6 000 грн. суд приходить до наступного висновку.
Враховуючи вимоги ст.141 ЦПК України суд вважає, що оскільки в позові відмовлено, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, слід покласти на позивача.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. (ч.8 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правову допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
До заяви відповідачем долучено Договір про надання правничої (правової) допомоги від 08 лютого 2023 року, розрахунок та погодження витрат на суму 6 000 грн., квитанції до прибуткових касових ордерів № 48 від 22 березня 2023 року на суму 2 000 грн. та № 305 від 22 грудня 2023 року на суму 4 000 грн.
Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19.02.2020 року. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, суд приходить до висновку, що з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 слід стягнути 6 000 грн. витрат на правову допомогу.
Керуючись ст.ст. 32,40,68 Конституції України, ст.277 ЦК України, ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 6 000 (шість) тисяч гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено 05 січня 2024 року.
Суддя Копилова Л. В.