печерський районний суд міста києва
Справа № 757/23404/23-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Остапчук Т.В. ,
при секретарі судового засідання - Гаманюк О.С.,
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача Пальчик М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації про стягнення майнової та моральної шкоди
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України , Державної казначейської служби України, Російської Федерації в особі уряду РФ про відшкодування шкоди в порядку статті 1172 ЦК України. В обгрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що зазнав матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок військового вторгнення РФ на територію України, в результаті чого була знищена його нерухомість, яка знаходилась у місті Донецьк. Позивач вважає, що держава Україна є також відповідачем у вказаній справі, оскільки не вжила відповідних заходів щодо ефективного контролю органів місцевого самоврядування їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень та управлінських функцій та недопущення бездіяльності в контексті пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації. Просить стягнути з російської федерації майнову шкоду в розмірі 2 040 000дол.США , заподіяну знищеннямі розграбуванням АЗС і магазину , 5 млн. грн.. моральної шкоди призначену судом для його дружини ОСОБА_3 , 5 млн. для відшкодування заподіяної йому моральної шкоди. Стягнути з держави Україна моральну шкоду в розмірі 4 млн. грн.. за 4 річне знущання і приниження завдане з дружиною правоохоронними і владними структурами України. Зобов'язати Державу Україну виплачувати йому з дружиною місячну грошову допомогу в розмірі 50 000 грн. Зобов'язати Міністерство юстиції України провести внутрішнє розслідування. Зобов'язати Державу Україна повернути йому борг за виконавчим провадженням яке перебуває у виконавчій службі м. Торецьк Донецької області , а саме АСВП № НОМЕР_1 в розмірі 142184 ,80 грн. та № НОМЕР_2 в розмірі 111561 ,43 грн. з урахуванням 3% річних та інфляції. Зобов'язати Державне телебачення України надати йому 30 хвилин ефірного часу. В судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача КМУ надав відзив, в судовому засіданні підтримав, просив відмовити в позові.
Представник відповідача ДКСУ надав відзив, просив відмовити в позові. В судове засідання не з'явився.
Відповідач Російчька Федерація повідомлявся через сайт суду.
Судом визнано можливим розгляд в відсутність відповідачів.
Ухвалою суду від12.06.2023р. позов залишено без руху.
Ухвалою суду від25.07.2023р. відкрито провадження в порядку загального.
Ухвалою суду від 28.09.2023р. призначено справу до розгляду.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до слідуючого.
ОСОБА_1 у позові посилається на протизаконні дії органів поліції, суддів Чернігівського районного суду Запорізької області, Запорізького апеляційного суду, Державної виконавчої служби Ірпінського відділу виконавчої служби, Державного бюро розслідувань, долучення до злочинного угрупування високопосадовця Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Дії (бездіяльність) , внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.
Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Враховуючи норми ст.ст.27,31 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказано, що «з урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган».
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».
В судовому засіданні позивач уточнив ,що шкода йому спричинена працівниками ВДВС, щодо невиконання рішення.
Пленум Верховного Суду України у п. 8 Постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача
Позов пред'явлений до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, який не є належним відповідачем про відшкодування шкоди завданої працівниками ДВС.
Держана Україна в особі Кабінету Міністрів України не є стороною відповідного виконавчого провадження та не є гарантом виконання комунальним підприємством «Саночистка» своїх боргових зобов'язань.
Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України не може здійснювати вплив) щодо зобов'язання відповідного комунального підприємства здійснити відповідні виплати в межах вказаного виконавчого провадження, оскільки такі дії суперечать чинному законодавству.
Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію (частини п'ята та дев'ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Аналогічні правові висновки відображені у постановах Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 та від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17. Таким чином, стягнення майнової та моральної шкоди Позивачеві спричиненої в результаті військового вторгнення рф має повністю понести держава, яка здійснила окупацію, а саме рф.
Позовні вимоги з цих підстав позивачем не заявлялись.
Позовна вимога щодо зобов'язання Державного телебачення України надати Позивачу ЗО хвилин ефірного часу також має бузи заявлена до належного Відповідача, а саме Держкомтелерадіо, який не визначений Позивачем у складі учасників даної справи.
Зважаючи на викладене та в зв'язку з тим, що позов подано до неналежного відповідача, відсутні клопотання позивача щодо залучення у справі належного відповідача чи заміни неналежного відповідача на належного, того, що суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.
Відповідно до ст..141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст. 22 ЦК України ст. 12,13,76,77,79, 81,263,264 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В позові ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Російської Федерації в особі уряду Російської Федерації про стягнення майнової та моральної шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
позивач : ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ,
відповідач 1: Держава України в особі Кабінету Міністрів України: 01008,м.Київ, вул.. Грушевського,12/2
відповідач 2: Державна казначейська служба України: 01601,м.Київ, вул.. Бастіонна, 6
відповідач 3: Російська Федерація в особі Уряду РФ: 103274, м. Москва, Краснопресенська набережна,2, будівля 2, РФ м.Москва
Дата складання повного тексту рішення 26.12.2023р.
Суддя Т.В.Остапчук