ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 січня 2024 року ЛуцькСправа № 140/32139/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинської області, Пенсійного фонду України про визнання незаконним рішення, незаконними дії та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1), Пенсійного фонду України (далі - ПФУ, відповідач-2) про визнання незаконним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про перерахунок (зменшення) пенсії позивача від 04.04.2023; визнання незаконними дій Пенсійного фонду України від 26.09.2022 по відмові прийняти інформацію віл Державної податкової служби України про зняття позивача з обліку як платника Єдиного соціального внеску; зобов'язання відповідачів провести службове розслідування незаконних дій їх державних службовців з направленням позивачу усіх матеріалів службового розслідування; стягнути з кожного відповідача по 196,50 грн. майнової шкоди та по 15 000,00 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 незаконно зменшив розмір пенсії позивача на 427 грн. (з 2520 грн. до 2093 грн.), з підстав невнесення інформації про припинення незалежної професійної діяльності. На неодноразові скарги позивача відповідачі не вчинили дій передбачених ч.2 ст.8 Закону України «Про державну службу».
Таким чином позивач вважає що обома відповідачами відносно нього вчинено незаконні дії у вигляді винесення помилкового рішення від 04.04.2023 про зменшення розміру пенсії та обоє відповідачів від правомірних дій по проведенню службового розслідування. З цих підстав просить позовні вимоги задовольнити. Крім того просить стягнути із обох відповідачів майнову шкоду в сумі 393 грн. та моральну шкоду 30 000,00 грн., оскільки пережив стрес, який полягав у душевних стражданнях у зв'язку з позбавленням частини пенсії.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с.20).
Ухвалою суду від 02.11.2023 клопотання позивача задоволено витребувано від Пенсійного фонду України лист від 08.01.2023 №2800-030201-9/1019 та від Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області пенсійну справу позивача.
На виконання вимог вищевказаної ухвали на адресу суду надійшла оригінал пенсійної страви ОСОБА_1 № НОМЕР_1 та електронний примірник листа Пенсійного фонду України лист від 08.01.2023 №2800-030201-9/1019.
У відзиві на позовну заяву який надійшов до суду через підсистему Електронний суд представник відповідача-1 позовних вимог не визнала та просила відмовити в задоволення позову (а.с.89-91). В обґрунтування своєї позиції зазначила, що з 07.12.2018 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно даних Державної податкової служби України позивач з 1993 року перебував на обліку як фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), тобто, мав статус самозайнятої особи.
За заявою ОСОБА_1 від 28.09.2022 про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі довідки про припинення підприємницької діяльності, виданої ГУ ДПС у Волинській області від 27.09.2022 позивачу помилково проведено перерахунок пенсії, оскільки згідно витягу з Єдиного реєстру страхувальників для ФОП, який доданий до заяви, відсутня інформація про припинення підприємницької діяльності.
В травні 2023, після отримання даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачу проведено перерахунок пенсії з 26.09.2022 у зв'язку із звільненням (припиненням незалежної професійної діяльності). Нарахована сума доплати 429,44 грн за період з 26.09.2022 по 31.05.2023 виплачена ОСОБА_1 в червні 2023 року.
З врахуванням вище зазначеного, розмір пенсії позивача обчислений та виплачується згідно норм чинного законодавства.
Крім того представник відповідача-1 вважає безпідставними вимоги про зобов'язання провести службове розслідування незаконних дій державних службовців та стягнення матеріальної та моральної шкоди з підстав наведених у відзиві.
Аналогічну позицію висловив представник відповідача-2 у відзиві на позовну заяву який надійшов на адресу суду 21.12.2023 через підсистему Електроний суд (а.с.118-120).
Ухвалою суду від 11.12.2023 в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено.
У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача-2 викладену у відзиві на позовну заяву та підтримав свою позицію наведену у позовній заяві (а.с.145-147).
Також ухвалою суду від 02.01.2024 в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено (а.с.152).
Інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
З оглянутої судом пенсійної справи позивача встановлено, що ОСОБА_1 з 07.12.2018 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі Закон №1058-IV).
Згідно витягу з реєстру страхувальників №15739 щодо фізичної особи-підприємця або фізичної особи, провадить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_1 знятий з обліку платника єдиного внеску з 26.09.2022 (а.с.24)
28.09.2022 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку із звільненням (припиненням діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування). Даний перерахунок був зроблений відповідачем-1 що не заперечується позивачем.
В травні 2023 позивачу проведено перерахунок пенсії з 26.09.2022 у зв'язку із звільненням (припиненням незалежної професійної діяльності).
07.07.2023 позивач звернувся до відповідача-2 зі скаргою в порядку звернення громадян, щодо неправомірних дій посадових осіб ПФУ по ненадані вичерпної інформації на його скарги від 20.05.2023 та 16.06.2023 та ініціювати дисциплінарне провадження, накласти дисциплінарне стягнення, та провести службове розслідування відносно неправомірних дій державних службовців (а.с.11).
Листом від 02.08.2023 №0300-0305-8/44701 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача про те що під час опрацювання заяви від 28.09.2022 про припинення діяльності спеціалістами ГУ ПФУ у Волинській області та ГУ ПФУ у Сумській області некоректно внесені дані про припинення діяльності позивача. В подальшому, після виправлення помилки у реєстрі страхувальників спеціалістами Луцької державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Волинській області пенсійну справу проведено у відповідність. Одночасно зазначено , що перерахунок позивачу як непрацюючому пенсіонеру проведено з 26.09.2022. Доплата в розмірі 429,44 грн. за період 26.09.2022 (один день) та з 01.05.202023 по 31.05.2023 нарахована та виплачена додатковою відомістю червня 2023 (а.с.14).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у п.5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до п.2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу, що надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними. У разі відсутності у зареєстрованої (взятої на облік) внутрішньо переміщеної особи документів, що підтверджують факт звільнення (припинення зайнятості), факт звільнення з роботи встановлюється на підставі особистої заяви із зазначенням дати, з якої особа не працює, та поясненням обставин, у зв'язку з якими неможливо внести запис у трудову книжку чи надати оригінал трудової книжки.
У разі звільнення (припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) особа повідомляє орган, що призначає пенсію, про дату звільнення (припинення діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) шляхом подання відповідної заяви згідно з цим Порядком.
Суд звертає увагу, що структурними підрозділами Головного управління ДПС у Волинській області позивачу 26.09.2022 сформовано та надано довідки про зняття з податкового обліку за формою 12-ОПП та повідомлення про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою 10-ЄСВ, про що зазначено у листі ГУ ДПС у Волинській області від 26.05.2023 №8451/6/03-20-57-06. Таким чином датою зняття з обліку ОСОБА_1 в якості платника податків та платника єдиного внеску є дата 26.09.2022.
Проте, як зазначено у листі ДПС України від 22.06.2023 №3165/10/99-00-12-01-01-09 за результатами розгляду скарги останнім встановлено, що інформація про зняття з обліку ОСОБА_1 передана до ПФУ в порядку взаємного обміну вчасно 26.09.2022, але з технічних причин зазначена інформація ПФУ прийнята не була. Відомості про успішне оброблення інформації ПФУ надійшли до ДПС 24.05.2023.
Разом з тим, з дослідженої судом пенсійної справи №0003858/1921 встановлено, що 25.05.2023 після отримання даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачу проведено перерахунок пенсії з 26.09.2022 у зв'язку із звільненням (припиненням незалежної професійної діяльності). Та нарахована сума доплати 429,44 грн за період з 26.09.2022 по 31.05.2023 виплачена ОСОБА_1 в червні 2023 року.
Виходячи із заявлених позовних вимог, а також враховуючи, те що позивачу проведено перерахунок, як непрацюючому пенсіонеру з 26.09.2022 та виплачена сума перерахунку в розмірі 429,44 грн додатковою відомістю в червні 2023 році, суд погоджується із твердженням відповідачів що спір між сторонами станом на момент подання позову відсутній. Відтак суд не вбачає протиправних дій відповідачів, у зв'язку з чим в даній частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідачів провести службове розслідування незаконних дій їх державних службовців з направленням позивачу усіх матеріалів службового розслідування, суд зазначає таке.
Відповідно до п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пп.17 п.4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до п.7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні управління.
Згідно з пп.4 п.4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань забезпечує своєчасну та у повному обсязі виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання, здійснює страхові виплати та надає соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інші виплати, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, в межах обсягів фінансування цих виплат.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 12.10.2007 року № 18-6, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.11.2007 за № 1241/14508, затверджено Порядок розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, який визначає процедуру подання та розгляду скарг на рішення про призначення, перерахунок, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, виплаті, прийняті головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управліннями Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями.
З урахуванням зазначеного, на думку суду, відповідачем-2 були розглянуті скарги позивача в межах компетенції, в порядку та у строк, встановлені Законом України «Про звернення громадян», та була надана відповідь листом від 24.06.2023 №2800-030203-8/35152 та повторна від 08.08.2023 № 2800-030203-8/44566, в якій повідомлено про правомірності дій працівників Пенсійного фонду України при їх виконанні без встановлення порушень в їх діях та зокрема повідомлено про повноваження щодо дисциплінарного провадження та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Головного управління належить начальнику ГУ ПФУ у Волинській області.
Крім того, запитувану позивачем в зверненні на адвокатський запит від 25.09.2023 інформацію було надано Пенсійним фондом України разом із листом ПФУ від 08.01.2023 №2800-030201-9/1019, про що повідомлено листом від 10.10.2023 №2800-030203-8/56878.
Суд погоджується з Пенсійним фондом України, незгода заявника з відповіддю не свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян».
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі № 520/3571/17, в якій суд зазначив, що звернення вважається розглянутим, якщо розглянуто по суті всі порушені у ньому питання.
Разом з тим, суд погоджується із твердженнями представників відповідачів, про те що діючим законодавством не передбачено проведення службового розслідування стосовно державного службовця, за виключенням проведення службового розслідування з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону України «Про запобігання корупції» в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов'язки (Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950).
З іншого боку, суд зауважує, що у випадку, якщо позивач вважає, що в діях посадових осіб ГУ ПФУ у Волинській області наявні ознаки адміністративного або кримінального правопорушення, позивач не позбавлений права звернутися до відповідних державних та/або правоохоронних органів в порядку, встановленому законодавством України.
Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 12 травня 2022 року (справа № 480/4233/18).
Відтак підсумовуючи вищевикладене вказані позивачем обставини не є прямою та беззаперечною підставою для призначення та проведення службового розслідування, а також для притягнення посадових осіб відповідачів до відповідальності.
Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів завданої майнової шкоди в загальному розмірі 393 грн. та моральної в сумі 30000,00 грн., пропорційно з кожного відповідача, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України кожному надано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх посадових повноважень.
В силу статті 22 Цивільного Кодексу України (ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
При цьому, позивач просить відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоплаченої пенсії.
Однак, на переконання суду, недоотриманий позивачем розмір пенсії не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України.
Під час розгляду вказаного спору судом встановлено, що відсутні елементи складу правопорушення, оскільки не встановлено протиправних дій відповідачів.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З вищенаведеного слідує, що для відшкодування моральної шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, підлягають з'ясуванню такі питання: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи наявний причинно-наслідковий зв'язок між діями та завданою шкодою, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 в справі № 804/2252/14.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу спричинення йому моральної шкоди, не доведено причинного зв'язку між цим та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача у вигляді моральної шкоди.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної та моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні даної справи, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
На думку суду, відповідачами належними та допустимими доказами доведено правомірність своїх дій, відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, тому з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги задоволенню не підлягає.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України у даній справі не вирішується, у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 7, 72-77, 90, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинської області, Пенсійного фонду України про визнання незаконним рішення, незаконними дії та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, код ЄДРПОУ 13358826);
Пенсійний фонд України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 9, код ЄДРПОУ 00035323).
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський