УХВАЛА
м. Вінниця
03 січня 2024 р. Справа № 120/12824/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни, розглянувши письмово заяву про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом: ОСОБА_1 до: Військової частини НОМЕР_1 про: визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 23.08.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
У строк встановлений судом відповідач подав відзив на позовну заяву. Одночасно із відзивом відповідач подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду. В обгрунтування своїх доводів відповідач вказує, що останнє нарахуванння коштів позивачу відбулось 04.05.2023, а відтак трьохмісячний строк в межах якого позивач мав звернутися до суду з вимогами про виплату йому належних сум закінчився 05.08.2023.
Вирішуючи підняте відповідачем питання про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з наступного.
Так, позивач, за захистом своїх прав, звернувся до суду з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року.
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 24.04.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020-2022 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 обчислити та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 24.04.2023, грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань за 2020-2022 роки, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
У рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, зазначено, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді справи № 260/3564/22 щодо спору про виплати належних працівникові заробітної плати, Верховний Суд звернув увагу на те, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Отже, з урахуванням висновків Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України, які суд застосовує при розгляді даного спору.
Разом з тим, відповідно до Глави XIX Перехідних положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Водночас необхідно врахувати, що позивач не міг передбачити наперед дату, з якої строк дії карантину завершиться, адже постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023. Тобто у позивача об'єктивно була відсутня можливість звернення до суду з цим позовом в межах дії карантину.
Відтак, на переконання суду, позивач мав право звернутися до суду за захистом своїх прав, з урахуванням процесуальних строків, визначених пунктом першим глави XIX "Прикінцевих положень" КЗпП України, у тримісячний строк з дня завершення дії карантину, тобто до 30.09.2023.
Отже, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах положення статті 233 КЗпП України та з урахуванням дії карантину на території України, який було скасовано (припинено) 30.06.2023, частина друга статті 233 КЗпУкраїни фактично почала діяти лише з 01.07.2023, тому суд приходить до переконання, що позивач звернувся до суду в межах встановленого законодавством строку.
За наведених підстав, суд відмовляє у задоволені клопотання про залишення позову без розгляду.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 КАС України, -
УХВАЛИВ:
В задоволені клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна