УХВАЛА
м. Вінниця
03 січня 2024 р. Справа № 120/19321/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Комар П.А., розглянувши заяву про застосування заходів забезпечення позову у справі за позовом: ОСОБА_1 до: Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та Першого відділу Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про: визнання рішення протиправними та скасування, зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та Першого відділу Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання рішення протиправними та скасування, зобов'язання вчинити дії.
Згідно прохальної частини позову позивачем заявлені наступні позовні вимоги:
- визнати протиправним та скасувати рішення Першого відділу Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оформленого проколом комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при першому відділі Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №42 від 21.11.2023 в частині що стосується відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Гайсинський районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
01.01.2024 до суду представник позивача разом із заявою про усунення недоліків позовної заяви подав заяву про забезпечення позову у якій просить:
- зупинити дію мобілізаційного призначення Першого відділу Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо проведення процедури мобілізації ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі;
- заборонити Гайсинському районному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки та іншим особам проводити процедуру мобілізації відносно ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням у справі.
В обґрунтування заяви про застосування заходів забезпечення позову зазначено, що невжиття заходів забезпеченням позову істотно ускладнити ефективний захист прав заявника, що в свою чергу може мати вплив та негативні наслідки.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Приписами пунктів 2, 3 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Суд не бачить необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін. Відтак, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Вирішуючи питання про забезпечення позову у даній справі суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних обставин, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
З огляду на зміст позовних вимог, спірним у даній справі є, зокрема, правомірність прийняття рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від мобілізації.
В той час, згідно заяви про забезпечення позову заявник, фактично, просить зупинити дію повістки, а тому визначаючись з правовим врегулювання забезпечення позову, суду необхідно встановити відповідність повістки до актів індивідуальної дії.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 08.09.2022 у справі №300/1263/22 виклад наступний правовий висновок про дії територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо вручення повісток.
В силу ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому за приписами ч. 7 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану.
З вимог позовної заяви встановлено, що позивач оскаржує рішення відповідача щодо відмови у наданні йому відстрочки від мобілізації.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову представник позивача посилається на факт вручення позивачу повістки на відправку за №21/11.12 та вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача.
Відповідно до Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21.03.2002 №352, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2021 №100, оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями військових комісарів обласних та районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За змістом п. 56 Положення №352 у триденний строк після набрання чинності Указом Президента України про проведення призову громадян України на строкову військову службу керівники районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки видають накази про проведення призову громадян України на строкову військову службу.
Оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників.
Варто зауважити, що повістка являється лише засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, форма якої визначена Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921, та не має обов'язкового наслідку укладення контракту для проходження військової служби.
При цьому обов'язок військовозобов'язаної особи з'явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування встановлений Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наведене свідчить про відсутність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов'язковою умовою надання правового захисту судом.
Оскільки обов'язок з'явитись до територіального центру комплектування встановлений Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд позбавлений процесуальної можливості зупинити обов'язок позивача з'явитись до територіального центру комплектування.
Крім того, згідно повістки позивача зобов'язано з'явитися до Першого відділу Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки 29.12.2023, в той час заяву про забезпечення позову подано після настання зазначеної дати, а саме 30.12.2023.
Варто відмітити, що зупинення дії чи заборона вчиняти будь-які дії відповідно Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та будь-яких інших законів України не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано в рамках розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Окрім того, суд звертає увагу, що заявником не долучено до заяви про забезпечення позову жодних доказів очевидності небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість відновлення його прав без вжиття заходів забезпечення позову, чи того, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на викладене суд робить висновок про відмову у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
УХВАЛИВ:
у замовленні заяви про забезпечення позову відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Комар Павло Анатолійович