УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №274/5766/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.537 КПК Доповідач ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі матеріали кримінального провадження №274/5766/23 за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04 вересня 2023 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
ВСТАНОВИВ:
зазначеною ухвалою відмовлено в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну, а своїм рішенням задовольнити його клопотання про звільнення умовно-достроково від подальшого відбування покарання. При цьому, наголошує, що перебуває вже значний час у місцях позбавлення волі, одружений та має на утриманні неповнолітню дитину.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, позицію прокурора, який просив оскаржену ухвалу залишити без змін, перевіривши доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали провадження, а також ухвалу суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КІІК України.
Згідно ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З ухвали убачається, що приймаючи рішення про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення, суд першої інстанції діяв у відповідності до положень ст.81 КК України та ст.539 КПК України, відповідним чином мотивувавши свої висновки.
Відповідно до ст.81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за умови, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, та після фактичного відбуття ним призначеної судом частини строку покарання, яка визначена у ч.3 ст.81 КК України.
Зі змісту вказаної норми випливає, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за наявності таких обов'язкових умов, як відбування покарання у виді позбавлення волі, доведення засудженим свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці, фактичне відбуття встановленої законом частини призначеного покарання в залежності від класифікації злочину за ступенем тяжкості, формою вини та об'єктом суспільно-небезпечного посягання, наявності попередніх судимостей.
Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно- дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» від 26.04.2002 року №2 умовно - дострокове звільнення від відбування покарання, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого та якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Аналізуючи дані про поведінку засудженого та ставлення його до праці за весь період відбування покарання, суд першої інстанції правильно встановив відсутність відповідних підстав для задоволення заяви засудженого.
З таким висновком суду погоджується й апеляційний суд та вважає, що в матеріалах провадження відсутні переконливі докази, котрі свідчать про готовність засудженого до самокерованої правослухняної поведінки, а отже клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого наразі є передчасним.
Так, дослідженням матеріалів судового провадження №274/5766/23 встановлено (а.п.10-14), що ОСОБА_7 засуджений вироком Святошинським районним судом м. Києва від 25.02.2021 за ч.2 ст.187 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Початок строку: 15.07.2017. Кінець строку: 15.07.2025.
Як убачається з характеристики наданої начальником ДУ «Житомирська виправна колонія (№73)», засуджений ОСОБА_7 з 05.05.2023 відбуває покарання в ДУ «Райківська виправна колонія (№73)». За час відбування покарання характеризується посередньо, порушень вимог встановленого порядку не допускав. Не працевлаштований. Ставлення до суспільно-корисної праці байдуже. Заохочень немає. Не завжди дотримується правомірних відносин та ввічливого ставлення до персоналу установи, їх законні вимоги виконує під контролем. Участі у програмі диференційованого виховного впливу не приймає. Вину у скоєному злочині не визнав.
При цьому, засуджений ОСОБА_7 має 5 стягнень (за період 31.10.2022-28.02.2023 р.р., 28.02.2023 - поміщений в ДІЗО на 7 діб), заохочень не має (а.п.13).
Проаналізувавши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що факт того, що хоча засуджений ОСОБА_7 формально виконує свої прямі обов'язки, свідчить лише про те, що останній виконує їх на підставі закону, оскільки це є прямим обов'язком усіх засуджених, а умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є заохочувальною нормою кримінального та кримінально-виконавчого законодавства, має на меті стимулювання засуджених до чіткого виконання правил внутрішнього розпорядку, дотримання вимог режиму відбування покарання, прагнення до продуктивної праці, визнання вини у скоєному злочині, і з огляду на це, такі дії засудженого, за відсутності жодного заохочення, і навпаки протягом відбуття покарання - 5 стягнень (в останнє 28.02.2023 - поміщений в ДІЗО на 7 діб), не можна безумовно розцінювати як сумлінну поведінку та належне ставлення до праці, а тому, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що засуджений ОСОБА_7 своїм відношенням до праці та поведінкою достатньо ще не довів своє виправлення та перевиховання і обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви останнього про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
При цьому, на думку апеляційного суду, наявність у засудженого сім'ї (співмешканка) та на утриманні осіб (не підтверджено матеріалами провадження), як і відбуття нам 2/3 призначеного покарання, на противагу накладеним стягненням, як і відсутність жодного заохочення, об'єктивно не є беззаперечними підставами для умовно-дострокового звільнення останнього.
Визнання, за даних обставин, факту дійсності виправлення засудженого ОСОБА_7 буде передчасним.
Таким чином, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити їх без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 04.09.2023, якою відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення, - без змін.
Ухвала апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :