Справа № 182/4835/22
Провадження № 2/0182/775/2024
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем УКРАЇНИ
03.01.2024 м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 20 грудня 2021 року відповідач звернувся до нього з проханням надати йому в борг грошові кошти в розмірі 1 000 грн. 00 коп., які, з усної домовленості, 25 грудня 2021 року ним було направлено, шляхом грошового переказу, із зобов'язанням відповідача повернути суму боргу в строк до 01 серпня 2022 року. Пізніше відповідач повторно звернувся до нього з аналогічним проханням і 05 січня 2022 року ним було перераховано на картковий рахунок відповідача 500 грн. 00 коп., 06 січня 2022 року - 2 500 грн. 00 коп., 15 січня 2022 року - 500 грн. 00 коп., 22 січня 2022 року - 2 000 грн. 00 коп., 03 лютого 2022 року - 2 000 грн. 00 коп., 09 лютого 2022 року - 500 грн. 00 коп., 12 лютого 2022 року - 2 500 грн. 00 коп., 19 лютого 2022 року - 1 350 грн. 00 коп., 24 лютого 2022 року - 2 000 грн. 00 коп., 04 березня 2022 року - 500 грн. 00 коп., 14 березня 2022 року - 5 000 грн. 00 коп., 14 березня 2022 року - 510 грн. 00 коп., 20 березня 2022 року - 500 грн. 00 коп., 23 березня 2022 року - 2 500 грн. 00 коп., 25 березня 2022 року - 2 000 грн. 00 коп., 27 березня 2022 року - 500 грн. 00 коп., 27 березня 2022 року - 1 000 грн. 00 коп., 20 березня 2022 року - 1 000 грн. 00 коп., 01 квітня 2022 року - 1 000 грн. 00 коп., 04 квітня 2022 року - 2 500 грн. 00 коп., 08 квітня 2022 року - 500 грн. 00 коп., 10 квітня 2022 року - 500 грн. 00 коп., 06 травня 2022 року - 500 грн. 00 коп., 17 травня 2022 року - 2 500 грн. 00 коп. Таким чином, за період з 25 грудня 2021 року по 17 травня 2022 року ним на рахунок відповідача було здійснено переказів на загальну суму 35 860 грн. 00 коп. Сума боргу відповідачем в строк домовленості (не пізніше 01 серпня 2022 року) не повернута. Тому, у відповідності до ст.ст.509, 526, 610, 638, 1046 ЦК України, він змушений звернутись до суду та дану суму стягнути в примусовому порядку.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 грудня 2022 року головуючою - суддею було обрано ОСОБА_3 (а.с.44). Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2022 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів (а.с.49-50). Згідно рішення Вищої Ради правосуддя № 527/0/15-3 від 25 травня 2023 року, суддю Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 було звільнено з посади (а.с.89). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 червня 2023 року головуючою - суддею було обрано Кобеляцьку - Шаховал І.О. (а.с.90). Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2023 року суддею дану справу було прийнято до розгляду (а.с.91).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, однак, своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, не скористався, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду не надав. Конверт, який був направлений за адресою його місця проживання та перебування, повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.68). Крім цього, відповідача про розгляд справи було повідомлено на офіційному сайті «Судова влада» (а.с.64).
Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини другої статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно ч.1 ст.528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми ( договори).
Згідно частини першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач як на підставу звернення до суду з даним позовом посилався, зокрема на ст.ст.509, 526, 610, 638, 1046, 1049 ЦК України, якими передбачено вимоги та умови до укладеного договору позики, хоча, безпосереднє посилання на вище вказані статті Цивільного Кодексу України, без належного підтвердження даних обставин, не може свідчити про той факт, що між сторонами наявні боргові зобов'язання щодо укладеного договору позики. При цьому, у суду сумніву не викликає той факт, що картковий рахунок, на який позивачем було здійснено переказ коштів, безпосередньо належить відповідачу по справі, оскільки дані обставини судом перевірені та з'ясовані, про що свідчить відповідь, яка міститься в матеріалах справи та була витребувана судом на підставі ухвали суду. Проте, в розумінні вимог закону, перерахування суми грошових коштів, не може свідчити про той факт, що між сторонами наявний укладений договір, погоджений у усіма істотними умовами, про його предмет та визначенні строки, які сторони погодили, а також не може свідчити про той факт, що позикодавець, в даному випадку, позивач з однієї сторони, та позичальник, в даному випадку, відповідач з другої сторони, починаючи з 25 грудня 2021 року по 17 травня 2022 року, понад 20 разів, шляхом перерахування суми грошових коштів в розмірі 35 860 грн. 00 коп., укладали договір позики.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому, у справах про стягнення боргу за договором позики, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Так, зі змісту заявлених вимог, обставин та правовідносин судом не вбачається за можливе визнати, що між сторонами наявні правовідносини, які передбачені вимогами чинного законодавства, щодо стягнення суми боргу як заборгованості за договором розписки. Тобто, долучена позивачем до позовної заяви довідка про рух коштів по його картковому рахунку не доводить отримання відповідачем від позивача грошових коштів безпосередньо у борг, із зазначенням умов щодо строковості (зворотності) їх повернення.
Згідно ст.12, 81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Отже, дослідивши всі матеріали справи, суд вважає, що для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України, суд повинен виявити справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.
Саме такий правовий висновок про застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, які, згідно зі ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковими для всіх судів України.
Зокрема, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року, за наслідками розгляду справи № 6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого, дійсно, вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі № 753/11670/17 від 11.06.2021 року).
Разом з тим, надана позивачем довідка про рух коштів, яка на йому думку, є належним підтвердженням укладення договору позики, не може бути підтвердженням укладення між сторонами вищевказаного договору, оскільки з її змісту вбачається факт фіксації операції по перерахуванню коштів, в той час коли відомості про строк зворотності (повернення не пізніше 01 серпня 2022 року) остання не містить, так само як і не мітить відомості, що останній дані кошти отримав, безпосередньо у борг та зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Таким чином, з огляду на те, що розписка в матеріалах справи відсутня, яка в свою чергу, є безпосередній доказом та фактом укладання між сторонами договору позики, окрім цього,будь-які відомості щодо умов договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками, зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у визначені строки та у визначеному порядку, позивачем надані не були, що в даному випадку, дає суду підстави вважати, що заявлені вимоги в розумінні положень ст.ст.1046, 1047, 1049 ЦК України, як існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики, відсутні.
Крім цього, суддя вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до частини 1 та частини 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим, відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно зі ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом врегулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і яке не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна, набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину, або інших підстав, передбачених статтею11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до змісту вказаної норми, вимоги про повернення безпідставно набутого майна можуть бути пред'явлені власником до особи, яка його утримує або набула його собі.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при зверненні до суду з позовом, саме на позивача покладається обов'язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог.
При цьому, суд вкотре зазначає та звертає увагу на ту обставину, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом було невиконання ОСОБА_2 покладеного обов'язку по поверненню в строк, не пізніше 01 серпня 2022 року, суми грошових коштів в розмірі 35 860 грн. 00 коп. Проте, з долучених до матеріалів справи довідок (про рух коштів) не вбачається за можливе встановити відомості та умови щодо зворотності та строковості повернення суми боргу.
Згiдно ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та інших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини та відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що довідка про рух коштів за період з 25 грудня 2021 року по 17 травня 2022 року не може підтвердити обставини, а в даному випадку, факт укладання договору позики, на які посилається позивач по справі, а містить лише відомості (інформацію) щодо деталей операції, суми операції та залишок після операції. Тому суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 133, 141, 280, 284, 354 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал