Справа № 526/2022/23
Провадження № 2/526/528/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 січня 2024 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі
головуючої судді Максименко Л.В.
секретаря судового засідання Синепол С. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гадяч цивільну справу №526/2022/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
ВСТАНОВИВ:
12 червня 2023 року ОСОБА_1 через представника адвоката Бобрищеву І. Р. звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою суду від 19.06.2023 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання клопотання про надання відзиву та розгляд справи з повідомленням сторін.
Позивач ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження у справі отримав 08.07.2023.
Відповідач ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп» цивільний позов з додатками та копію ухвали про відкриття провадження у справі не отримало, зворотне повідомлення повернуто до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н. С. цивільний позов з додатками та копію ухвали про відкриття провадження у справі не отримала, зворотне повідомлення повернуто до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.
Згідно п. 4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Так, відповідач та третя особа не повідомили суд про зміну адреси їх місця знаходження. Оскільки згідно з інформацією, зазначеною у повідомленні про вручення поштового відправлення із штриховими ідентифікаторами відповідно №37300 83077246 та 3730083077254 копія ухвали суду та копія позовної заяви з додатками відповідачу та третій особі не вручені, а поштові відправлення повернуті до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», то суд приходить до висновку, що згідно ч.6 ст. 272 ЦПК України відповідачу та третій особі вручено вказані поштові відправлення і фактично вони є повідомленими про розгляд справи в суді першої інстанції.
Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В. Л. цивільний позов з додатками та копію ухвали про відкриття провадження у справі отримав 14.07.2023, письмових пояснень від нього не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відведений строк, з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, від сторін не надійшли заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд вважає за можливе, відповідно до ст. 279 ЦПК України, розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №35273 від 12.10. 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н. С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп» грошових коштів в загальній сумі 101493, 20 грн за кредитним договором № 014/0928/82/0243605 від 19.12.2017, укладеним з АТ «Райффайзен Банк Аваль», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп» на підставі договору відступлення права вимоги №114/2-31-F від 09.04.2020, укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп».
Судом встановлено, що 12.10. 2020 рокуприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н. С. вчинено виконавчий напис №35273 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп» заборгованості в розмірі 101493, 20 грн.
Виконавчий напис мотивований тим, що ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 014/0928/82/0243605 від 19.12.2017, укладеним з АТ «Райффайзен Банк Аваль», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп» на підставі договору відступлення права вимоги №114/2-31-F від 09.04.2020, укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп».
Строк платежу за кредитним договором настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводитися за період з 30.04.2020 по 23.07.2020.
Сума заборгованості складає 101 043,20грн, яка складається з: 89 466,58грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 11 576,62грн - прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. За вчинення виконавчого написустягнуто 450 грн. Загальна сума, яка підлягає стягненню становить 101493, 20 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л.від 10.11.2020 відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з метою примусового виконання виконавчого напису №35273 від 12.10.2020 приватного нотаріуса Хари Н. С. та цього ж дня винесено постанови про стягнення з боржника основної винагороди та про арешт майна боржника.
22 травня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником В. Л. винесено постанови про арешт коштів боржника та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
При цьому ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів за якими стягнення проводиться у безспірному порядку.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не обмежується лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі необхідно перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що приватним нотаріусом не дотримано принципу безспірності.
Відповідно до п. 1.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. п. 3.1-3.2, 3.4 глави 16 розділу ІІ Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік). Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Пунктом 2 Переліку документів передбачено, що такими документами є кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі.
Отже, однією з основних умов вчинення виконавчих написів є наявність документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника. Ознакою безспірності є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутність будь-яких суперечностей у поданих документах. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172.
Судом встановлено, що у виконавчому написі нотаріуса від 12.10.2020 не зазначено, на підставі яких документів його здійснено, а лише вказано, що грошові суми, які пропонується стягнути, є заборгованістю за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп» на підставі договору відступлення права вимоги.
Надання заявником неповної інформації та документів приватному нотаріусу мало наслідком порушення нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису п.2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» та п.1 Глави 13 Порядку № 296/5, згідно якого на нотаріуса покладається обов'язок відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
Крім того, стягнення з ОСОБА_1 боргу, який не є безспірним, з порушенням процедури повідомлення його про наявність боргу, відбулося у позасудовому порядку і він був позбавлений можливості заперечувати щодо вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Письмової вимоги відповідача про погашення заборгованості позивач не отримував, що є порушенням вимог закону, яке істотно вплинуло на його права та обов'язки. Вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, про яку не було проінформовано боржника та визнання такої заборгованості безспірною суперечить вимогам закону.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 20.05.2015 року у справі № 6-158цс15, можна говорити про правильність вчиненої нотаріальної дії у вчиненні виконавчого напису лише за умови що: 1) нотаріусу надані всі необхідні документи, визначені Переліком, що підтверджують безспірність заборгованості; 2) за наявності доказів належного направлення відповідачем письмової вимоги про усунення порушень; та 3) наявності доказів належного отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Альфа-Банк" про визнання нечинними та скасування п.1 та п.2 Постанови КМУ № 662 від 26.11.2014 року, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, а саме:
п.2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів:
"Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту:
"Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин
2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості."
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року за результатами розгляду касаційних скарг Кабінету Міністрів України та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14 вказана постанова залишена без змін.
Таким чином, судом було скасовано п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, відповідно до якого встановлювалася можливість здійснювати стягнення за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Постановою Великої палати Верховного суду від 20.06.2018 року у справі №826/20084/14 - рішення Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року залишено без змін.
Враховуючи викладене, з 22.02.2017 року законодавством України не було передбачено можливості здійснювати стягнення за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
У постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14 судом зазначено, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який йдеться в Переліку №1172, чи подані всі передбачені Переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов'язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою КМУ внесено зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до п. 2 яких, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Тобто, в своїй постанові Кабінетом Міністрів України, якому законом надано повноваження щодо встановлення переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, встановлено перелік документів, які необхідно надати нотаріусу для одержання виконавчого напису, що фактично нівелює вимогу законодавства щодо необхідності підтвердження наявності та безспірності заборгованості, набуття чинності кредитним договором та повноважень іпотекодержателя.
Разом з тим, слід врахувати, що згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Параграфом 1 встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджені оскаржуваною постановою, не передбачають обов'язку подання нотаріусу разом із оригіналом кредитного договору доказу на підтвердження факту укладення такого договору (шляхом передачі грошей або інших речей), що свідчить про суперечливість та невідповідність вказаних положень Змін наведеним нормам Закону.
Разом з тим, Зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не враховують положень п. 6 ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Таким чином, законодавець забезпечує право боржника на захист його інтересів шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення.
Однак, у пункті 2 Переліку відсутня вимога про надання нотаріусу документів, які б підтверджували повідомлення боржника кредитором про наявність заборгованості та необхідність її погашення, що безперечно є порушенням прав боржника.
Водночас, доповнений Постановою розділ Переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати «односторонній» розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов'язку доведення безспірності боргу, його суми та факту прострочення.
За таких обставин нотаріус не може здійснювати захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису.
Крім того, доповнений оскаржуваною постановою розділ Переліку «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» дозволяє кредиторам без повідомлення боржника здійснювати односторонній розрахунок заборгованості та звільняє кредитора від обов'язку доведення безспірності спору, його суми та факту прострочення.
Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.
Згідно з ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Проте, незважаючи на вказані вимоги закону, відповідач звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, а приватний нотаріус в свою чергу всупереч правилам, встановленим Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, вчинив виконавчий напис від 12.10.2020 року, яким з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ел. Ен. Груп» стягнуто заборгованість в розмірі 101 493,20 грн.
Разом з цим, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України відповідачем ТОВ «ФК «Ел. Ен. Груп» суду не надано доказів того, що позивачу направлялась письмова вимога про усунення порушень за кредитним договором № 014/0928/82/0243605 від 19.12.2017. У зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги ТОВ «ФК «Ел. Ен. Груп» або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред'явленої для стягнення.
Доказів того, що при вчиненні напису нотаріус отримував від ТОВ «ФК «Ел. Ен. Груп» первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо), відповідачем не надано, тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед товариством, суми процентів, зазначені у написі, є безспірними.
Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат».
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а вимоги позивача визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення понесених ним судових витрат з відповідача суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Частиною 4 цієї статті встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи позивачу надавалась правнича допомога адвокатом Бобрищевою І. Р.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Бобрищевою І. Р. подано до суду свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер, розрахунок витрат на правничу допомогу на суму 5000 грн, акт №1/20223 від 22.06.2023 приймання-передачі правничих послуг, квитанцію про оплату послуг від 22.06.2023 на суму 5000 грн.
Згідно вказаного акта, останній включав в себе наступні послуги: первинна правова консультація клієнта, ознайомлення з документами, наданими клієнтом, направлення адвокатського запиту до приватного виконавця, підготовка позовної заяви, підготовка заяви про забезпечення позову.
Понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн підтверджуються детальним розрахунком, квитанцією про сплату та актом виконаних робіт.
У свою чергу, відповідачем не надано заперечення щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Аналізуючи докази, надані стороною позивача на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, об'єм та складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та розумності їхньої вартості, суд приходить до висновку, що заявлений розмір витрат обгрунтований та доведений належними доказами, тому з ТОВ «ФК «Ел. Ен. Груп» на користь ОСОБА_1 слід стягнути понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем були сплачені судові витрати у вигляді судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 536,80 грн, які відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 01 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 грн, тобто 0,4 розміру прожиткового мінімуму складає 1073,60 грн.
Позивач на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає до виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд вважає, що судовий збір по справі в сумі 1073, 60 грнпідлягає компенсації за рахунок держави.
Також підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь судових витрат, які складаються зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Захисником позивача надано до суду обґрунтований розрахунок наданих послуг, який не виходить за межі розумності та допустимості, зважаючи на складність справи та обсяг проведеної роботи, а тому заявлена сума підлягає стягненню зі сторони відповідача.
Керуючись ст. 12, 81, 133, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ.ЕН.Груп», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає до виконання - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 35273 від 12 жовтня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп», грошових коштів в загальній сумі 101493,20 грн за кредитним договором № 014/0928/82/0243605 від 19.12.2017.
Стягти з ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді судового збору за заяву про забезпечення позову в сумі 536,80 грн та витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.
Судовий збір по справі за подання позовної заяви підлягає компенсації за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 .
Відповідач - ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЛ. ЕН. Груп», місцезнаходження - вул. М. Грушевського,10, м. Київ, 01001, фактична адреса: вул. Сверстюка Євгена,17, офіс 728, м.Київ, 02002, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України -41240530.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, місцезнаходження -АДРЕСА_2 .
Третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович, місцезнаходження - вул. Троїцька, 89-А, м. Кременчук, 39600.
Головуюча: Л. В. Максименко