Справа № 361/4595/23
Провадження № 2/361/3143/23
21.12.2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2023 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Радзівіл А.Г.
за участю секретаря Коваль О.О.
представника позивача Яворської Є.А.
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом Броварської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади села Зазим"я Броварського району Київської області до Зазимської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним, скасування рішення органу місцевого самоврядування, усунення перешкод у користуванні майном шляхом його повернення із незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
12 січня 2021 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів із вказаним вище позовом.
03 березня 2021 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 07 червня 2021 року.
12 червня 2023 року ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області роз'єднано позовні вимоги за позовом керівника Броварської окружної прокуратури до Зазимської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення та усунення перешкод у користуванні майном, за позовом Броварської окружної прокуратури до Зазимської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання незаконним і скасування рішення та усунення перешкод у користуванні майном, за позовом Броварської окружної прокуратури до Зазимської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_6 про визнання незаконним і скасування рішення та усунення перешкод у користуванні майном, в окремі самостійні провадження.
Позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 16.04.2010 № 1959-40-У ?Про передачу земельних ділянок у власність 34-ом громадянам в Зазим'є? в частині передачі у приватну власність громадянам: ОСОБА_3 - земельної ділянки, площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105, а такоє просив суд усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою с. Зазим'є Броварського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом їх витребування (повернення) на користь територіальної громади с. Зазим'є Броварського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 - земельну ділянку, площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105.
Свій позов обгрунтував тим, що рішенням Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 16.04.2010 № 1959-40-У ?Про передачу земельних ділянок у власність 34-ом громадянам в с. Зазим'є?, вирішено передати безоплатно у власність земельні ділянки загальною площею 6,2600 га (сіножаті) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Зазим'є за рахунок земель запасу громадянам.
Так, на підставі вказаного рішення земельні ділянки передано у власність наступним громадянам:
- ОСОБА_3 - земельну ділянку, площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105.
Крім того, встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105 від ОСОБА_3 перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2351 від 10.12.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сердюк Н.А.
Разом з тим, за результатами опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, встановлено, що передача у власність спірних земельних ділянок відбулась з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області № 1959 від 16.04.2010 в частині передачі у приватну власність громадянам спірних земельних ділянок є незаконним та підлягає скасуванню, а земельні ділянки - витребуванню в державну власність.
Спірні земельні ділянки були сформовані за рахунок земель водного фонду, та були передані у приватну власність всупереч вимог закону.
Відповідно до листа КДП ?Київгеоінформатика? № 01-01/ від 15.09.2017, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221282801:01:129:0098, 3221282801:01:129:0099, 3221282801:01:129:0100, 3221282801 :01:129:0101, 3221282801:01:129:0102, 3221282801:01:129:0103, 3221282801: 01:129:0104, 3221282801:01:129:0105, 3221282801:01:129:0107 накладаються на землі водного фонду, а саме, на 100 метрову прибережно-захисну смугу річки Десна та 100 метрові прибережно-захисні смуги озер.
Крім того, відповідно до листа Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського № 02-08/36 від 03.01.2020, водний об'єкт, з яким межують спірні земельні ділянки - це озеро без назви (озеро - стариця) природного походження, яке розташовано на заплавній частині річки Десна.
Річка Десна має загальну площу водозбору 88900 км2, довжину 1130 км.
Згідно зі ст. 79 Водного кодексу України, річки Десна і Дніпро з їх затоками, протоками належить до великих річок. Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України, навколо великих річок встановлюється прибережно захисна смуга шириною 100 м.
Тобто, спірні земельні ділянки включають в себе землі, які відносяться до земель водного фонду (прибережна захисна смуга).
Крім того, відповідно до листа Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра (БУВР) 01-12/245 від 18.02.2020, згідно з Публічною кадастровою картою, спірні земельні ділянки розташовані в заплаві річки Десна (відноситься до категорії великих річок), а також, заплавних озер, зокрема:
- земельна ділянка з кадастровим номером: 3221282801:01:129:0105 з одного боку знаходиться поряд з водоймою на відстані від урізу води водного об'єкта приблизно 50 метрів, а з іншого - 223 метри до р. Десна.
Таким чином, оспорюване рішення прийнято Зазимською сільською радою з порушенням вимог ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 58-61, 84 Земельного кодексу України ст. ст. 4, 88, 89 Водного кодексу України, оскільки землі прибрежної захисної смуги взагалі не можуть передаватися у приватну власність.
Тобто, спірна земельна ділянка включає в себе землі, які відносяться до земель водного фонду (прибережна захисна смуга).
Отже, територіальна громада села Зазим'є Броварського району як власник спірного майна делегувала органу місцевого самоврядування повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, включно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, здійснення Зазимською сільською радою права власності, зокрема, розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Разом з тим, надання у приватну власність земель водного фонду для будівництва та обслуговування господарських будівель і споруд без врахування імперативної заборони щодо використання земель водного фонду з цією метою та відсутності передбачених законом підстав для перебування у приватній власності земель вказаної категорії, суперечить вимогам законодавства, зокрема ст.ст. 20, 21, 60, 61 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України, призвело до вибуття спірної земельної ділянки з державної власності всупереч встановленому законом порядку.
Зважаючи на те, що спірна земля до моменту передачі її у власність відповідачу, відносились до земель водного фонду, Зазимська сільська рада не мала права ними розпоряджатись. Таким чином, спірна земля вибулиа із власності територіальної громади поза волею останньої, оскільки уповноважений державою орган відповідного рішення не примав.
03 березня 2021 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 07 червня 2021 року.
02 червня 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Посилався на те, що він є законним і повноправним власником нерухомого майна (земельної ділянки) за адресою: АДРЕСА_1 .
У відзиві зазначив, що між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 10.12.2010 р. земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сердюк Н.А., зареєстровано в реєстрі за № 2351.
10.12.2010 р. нотаіусом було внесено запис до Державного реєстру правочинів про даний договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.
Земельна ділянка має площу 0,25 га, кадастровий номер 3221282801:02:129:0105; належала продавцю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217678, виданого на підставі рішення Зазимської сільської ради 40 сесії 05 скликання №1959 від 16 квітня 2010 року та зареєстрована в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 12 серпня 2010 року за № 011094003258; цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
До моменту підписання договору від 10.12.2010 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було надано нотаріусу повний пакет документів, передбачений чинним законодавством для укладання відповідних договорів.
Договір від 10.12.2010 р. містить усі істотні умови, передбачені законодавством для договорів купівлі-продажу, підписано уповноваженими представниками сторін та посвідчено нотаріально.
Продаж земельної ділянки було вчинено за 149272 грн., які ОСОБА_2 було сплачено на користь продавця у встановленому договором від 10.12.2010р. порядку. Вартість земельної ділянки підтверджено Звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки,
виданого суб'єктом оціночної діяльності ПП "АКТИВ ПЛЮС" від 05.12.2010 р.
Згідно п.п.10.1 Договору від 10.12.2010р. на укладення договору надані згоди дружинами сторін, згідно п.6 - передача нерухомого майна здійснюється 10.12.2010 р.
Згідно довідки № 796 від 16.08.2010 р., виданої виконкомом Зазимської сільської ради за підписом сільського голови Спичак Л.В., ОСОБА_3 належить земельна ділянка 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в с. Зазим'є, державний акт серії ЯЛ №217678, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів 12.08.2010 р., кадастровий номер 3221282801:02:129:0105, ділянка вільна від забудови.
Держкомземом України (управління у Броварському районі) було надано висновок про наявні обмеження на використання земельної ділянки № 3056 від 15.08.2010 р. та довідку № 379 від 16.08.2010 р.
Крім того, дійсність та чинність договору від 10.12.2010 р. та права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку було підтверджено рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03.06.2016 р. у справі №361/8080/15-ц (провадження № 2/361/477/16, суддя Селезньова Т.В.).
Зокрема, 26.05.2015 р. ОСОБА_3 через представника за довіреністю ОСОБА_7 було незаконно та протиправно повторно продано вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_8 . Використовуючи зміни в законодавстві та введення з 01.01.2013р. в дію державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначені особи у шахрайський спосіб здійснили відчуження землі. Випадково довідавшись про позбавлення його права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 відразу звернувся до правоохоронних органів із відповідною заявою (Броварським відділом поліції ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслудування у кримінальному провадженні, внесеному 05.04.2016р. до ЄРДР за №42015110130000148 за злочином, передбаченим ст.190 КК України), а також з позовом до суду.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03.06.2016 р. у справі № 361/8080/15-ц встановлено, що ОСОБА_2 з 10.12.2010 р. є законним і повноправним власником придбаного нерухомого майна - земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, посилання Броварської місцевої прокуратури Київської області у позовній заяві на відсутність права власності у відповідача ОСОБА_2 на відповідне нерухоме майно та належність вказаного майна державі є безпідставними, незаконними та не відповідають дійсності.
Головним та основним твердженням та підставою для позову Броварської місцевої прокуратури є те, що, на думку прокуратури, земельні ділянки відповідача на момент отримання у власність знаходилися в прибережній захисній смузі річки Десна та належать до земель водного фонду, а тому не можуть перебувати у власності фізичних осіб.
Відповідач ОСОБА_2 зазначив, що згідно рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області 40 сесії 05 скликання № 1959 від 16 квітня 2010 року "Про передачу земельних ділянок у власність 34-ом громадянам в с.Зазим'є":
- затверджено розроблений ТОВ "Меридіана" проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 34-ом громадянам згідно списку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с.Зазим'є Зазимської сільської ради Броварського Київської області;
- передано безоплатно у власність земельні ділянки загальною площею 6,26 га (сіножаті) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд с.Зазим'є за рахунок земель запасу громадянам за списком (в т.ч. ОСОБА_3 - площею 0,25 га № НОМЕР_1 згідно з схемою поділу), кадастровий номер 3221282801:02:129:0105);
- доручено ТОВ "Меридіана" виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки громадян;
- доручено землевпоряднику сільської ради внести відповідні зміни до земельно-кадастрової документації.
На підставі вказаного рішення сільської ради ОСОБА_3 було виготовлено та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217678. При цьому ОСОБА_2 не має будь-якого стосунку до оскаржуваного рішення сільради: він не звертався із відповідними заявами чи клопотаннями, не здійснював дій щодо розробки проекту землеустрою земельної ділянки, не брав участі в сесії ради, не отримував державний акт та земельну ділянку на підставі цього рішення. На підставі відплатного договору від 10.12.2010 р. ОСОБА_2 придбав земельну ділянку у ОСОБА_3 майже через 8 місяців після рішення сільради.
Відповідач також зазначив, що він обізнаний з вимогами законодавства щодо захисних прибережних смуг та земель водного фонду. За станом на 31.05.2021 р. відстань по прямій лінії від межі земельної ділянки ОСОБА_2 (кадастровий номер 3221282801:02:129:0105) до річки Десна (уріз води) складає близько 200 метрів. На момент укладання Договору від 10.12.2010 р. вказана відстань складала більше 200 метрів (за понад 10 років Десна в окремих місцях суттєво підмила лівий берег).
Твердження прокуратури щодо перебування земельної ділянки ОСОБА_2 (кадастровий номер 3221282801:02:129:0105) на дату прийняття оскаржуваного рішення сільською радою (16.04.2010р.) та на дату придбання ним земельної ділянки (10.12.2010 р.) в межах прибережної захисної смуги р.Десна (землі водного фонду) ґрунтуються лише на листах від "ЦГО ім. Бориса Срезневського" (лист від 18.02.2020 р.) та від КДП ?Київгеоінформатика" (лист від 15.09.2017 р.).
В листі ?ЦГО ім. Бориса Срезневського" від 18.02.2020 р. вказано, що земельні ділянки (в т.ч. кадастровий номер 3221282801:02:129:0105) межують з водним об'єктом - це озеро без назви (озеро-стариця) природного походження.
Згідно статті 79 Водного кодексу України річка Деснп з її затоками, протоками та старицями належить до великих річок. Згідно статті 88 навколо великих річок встановлюється прибережна захисна смуга шириною 100 м. Разом з тим спостереження за рівнем води озера-стариці гідрометеорологічними організаціями не проводиться.".
В листі КДП "Київгеоінформатика" від 15.09.2017 р. вказано, що земельні ділянки (в т.ч. кадастровий номер 3221282801:02:129:0105) "... частково або повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Десна та на 100 метрові прибережні захисні смуги озер ...".
Вищевказані висновки не відповідають дійсності та грубо порушують права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_2 .
Об'єкт, який прокуратура намагається кваліфікувати як частину р. Десна, це заборонена водойма, що має історичну назву "Колодень", тому і вулиця називається Колодень, і адреса земельної ділянки ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 .
На дату придбання ОСОБА_2 земельної ділянки (10.12.2010 р.) (кадастровий номер 3221282801:02:129:0105) відстань від краю земельної ділянки до урізу води заболоченного водного об'єкту Колодень складала понад 50 метрів.
Заболочений водний об'єкт Колодень не є частиною річки Десна, її затокою, протокою чи старицею (чи озером-старицею без назви).
Відповідач зверув увагу на те, що проекти землеустрою та оскаржуване прокуратурою рішення Зазимської сільської ради від 16.04.2010 р. було прийнято на підставі:
-погодження управління Держкомзему у Броварському районі Київської області від 15.03.2010 р. №141;
-погодження Броварського районного відділу містобудування і архітектури та розвитку інфраструктури від 16.03.2010р. №679;
-погодження Броварської районної санітарно-епідеміологічної станції від 30.03.2010 р. № 03/31;
-погодження Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 24.03.2010 р. № 11-13/2759;
-висновку управління водного господарства у м.Києві та Київській області від 09.04.2010р.т № 210;
-погодження Управління культури і туризму від 25.03.2010р. № 11а/1277/02;
-довідки про якісну характеристику грунтового покрову земельної ділянки, видану ТОВ ?Київський регіональний інститут земельної реформи" від 16.04.2010р. №205/1;
-висновку комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою у Броварському районі Київської області;
-рішення 38 сесії V скликання від 04.02.2010р. №1854 "Про надання дозволу ...".
Про жодний із вказаних документів (виданих саме в 2010 році) прокуратура в позові суд не повідомляє, так як ці документи спростовують твердження позивача про те, що земельні ділянки (т.ч. земельна ділянка ОСОБА_2 з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105) перебували на дату прийняття рішення сільською радою 16.04.2010 р. в прибережній захисній смузі річки Десна та належали до земель водного фонду.
З огляду на те, що рішення сільради прийнято на підставі чинного на той момент законодавства та з урахуванням погоджень органів державної влади (Броварського районного відділу містобудування і архітектури та розвитку інфраструктури, Броварської районної санітарно-епідеміологічної станції від 30.03.2010р. № 03/31, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області від 24.03.2010р. № 11-13/2759, Управління водного господарства у м.Києві та Київській області, Управління культури і туризму від 25.03.2010р. № 11а/1277/02, ТОВ "Київський регіональний інститут земельної реформи", комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою у Броварському районі Київської області), підстави для його скасування відсутні.
Відповідач посилався на те, що позивач не має права витребувати майно у ОСОБА_2 як добросовісного набувача згідно ст. 330 ЦК України.
Договір від 10.12.2010 р. є відплатним, містить усі істотні умови, передбачені законодавством для договорів купівлі-продажу, підписано уповноваженими представниками сторін та посвідчено нотаріально. Законність та належність повноважень сторін щодо підписання Договору від 10.12.2010 р. перевірялася приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сердюк Н.А. Договір від 10.12.2010 р. укладався сторонами виключно на добровільній основі.
ОСОБА_2 під час укладання Договору від 10.12.2010 р. (в зимовий меженний період) не знав і не міг знати про будь-які обмеження чи можливу відсутність права у ОСОБА_3 на продаж майна, а тому є добросовісним набувачем вказаного майна у розумінні ст. 388 ЦК України.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем майна за Договором від 10.12.2010 р., здійснив оплату в сумі 149272 грн. за вказане майно, і на законних підставах оформив право власності на майно, власник ( ОСОБА_3 ) з власної волі здійснив реалізацію вказаного майна і використав отримані за вказане майно кошти на власні потреби.
01 жовтня 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду додаткові пояснення аналогічні змісту відзиву на позовну заяву, в яких просив залишити даний позов без задоволення.
23 червня 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву у якій просив застосувати строки позовної давності до заявлених вимог. Відповідач зазначив, що з 10 грудня 2010 року (понад 10 років) ОСОБА_2 на підставі відплатного договору відкрито володіє, корситується та має право на розпорядження вказаною земельною ділянкою. Інформація про набуте право власності відповідача ОСОБА_9 є відкритою та є у вільному доступі з реєстрації правочину. Крім того, внаслідок незаконних дій шахраїв ОСОБА_2 вже доводилось відстоювати своє право власності на зазначену землю в суді, що підтвержується рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2016 року у справ за № 361/8080/2015. Рішення уу також протягом 5-ти років перебуває у загальнодоступних реєстрах. На думку позивача намагання прокуратури уникнути порушення строків позовної давності через використання схем подання негаторного позову, який не має будь якого стосунку до права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку є незаконнми та протиправним. Таким чином, строк позовної давності (три роки) за вимогами щодо витребування майна особи, яка е є строною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦКУкраїни сплив 11 грудня 2013 року.
26 травня 2023 року представник прокуратури подала до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просила суд:
- усунути перешкоди у здійсненні державою в особі територіальної громади села Зазим'я Броварського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 16.04.2010 №1959-40-У ?Про передачу земельних ділянок у власність 34-ом громадянам в с. Зазим'є? в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність громадянам ОСОБА_3 - земельної ділянки, площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105;
- усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою с. Зазим'є Броварського району Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, шляхом їх витребування (повернення) на користь територіальної громади с.Зазим'є Броварського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 - земельну ділянку, площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105.
Також позивач просив стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури фактично понесені судові витрати.
Обґрунтування зазначені в заяві про зміну предмету позову аналогічні викладеним й позовній заяві.
17 липня 2023 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі, суду надала пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив відмовити, пояснення надав аналогічно змісту відзиву на позовну заяву.
Інші сторони, будучи належним чином повідомленими, в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Суд вислухавши представника позивача, відповідача ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази в справі, встановивши обставини в справі та відповідні правовідносини, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 16.04.2010 № 1959-40-У ?Про передачу земельних ділянок у власність 34-ом громадянам в с. Зазим'є?, вирішено передати безоплатно у власність земельні ділянки загальною площею 6,2600 га (сіножаті) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Зазим'є за рахунок земель запасу громадянам. (а.с. 25-27)
Так, на підставі вказаного рішення земельні ділянки передано у власність наступним громадянам:
- ОСОБА_3 - земельну ділянку, площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105;
- ОСОБА_10 - земельну ділянку, площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0104
- ОСОБА_11 - земельну ділянку, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0098;
- ОСОБА_5 - земельну ділянку, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0099;
- ОСОБА_12 - земельну ділянку, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0100;
- ОСОБА_13 - земельну ділянку, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0101;
- ОСОБА_14 - земельну ділянку, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0102;
- ОСОБА_15 - земельну ділянку, площею 0,1200 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0103;
- ОСОБА_16 - земельну ділянку, площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0107;
- ОСОБА_17 - земельну ділянку, площею 0,2000 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0096.
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105 від ОСОБА_3 перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2351 від 10.12.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сердюк Н.А. (а.с.37-38, 122-123)
Земельна ділянка має площу 0,25 га, їй присвоєний кадастровий номер 3221282801:02:129:0105.
Вказана земельна ділянка належала продавцю ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217678, виданого на підставі рішення Зазимської сільської ради 40 сесії 05 скликання № 1959 від 16 квітня 2010 року та зареєстрована в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 12 серпня 2010 року за № 011094003258; цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. (а.с. 124)
03 червня 2016 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області позов ОСОБА_2 було задоволено, визнано недійсним свідоцтво НОМЕР_2 про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:02:129:0105, видане Реєстраційної службою Броварського МРУЮ 10.06.2015р. на ім'я ОСОБА_3 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої в селі Зазим'я Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282801:02:129:0105, укладений між продавцем ОСОБА_3 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_7 , і покупцем ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Дмух Б.Л. 26 червня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за №1004; у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 про визнання договору купівлі - продажу недійсним відмовлено. (а.с. 131-138)
Із документів зібраних щодо спірної земельної ділянки станом на 2010 рік, вбачається наступне.
Згідно довідки від 16.08.2010 року за № 796 виданої сільським головою ОСОБА_18 , земельна ділянка площею 0,2500 га для будівницта і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с.Зазим"є (державний акт серія ЯЛ № 217678, зареєстрований в Книіз записів реєстрації державних актів 12.08.2010 року за №011094003258, кадастровий номер ділянки 3221282801:02:129:0105) вільна від забудови. (а.с. 128)
У висновку про наявні обмеження на використання земельної ділянки наданої Управлінням Держкомзему у Броварському районі Київської області від 16 серпня 2020 року № 3056, зазначено, що земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, в с.Зазим"є в адміністративних межах Зазимської сільської ради, яка належить ОСОБА_3 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217678 зареєстрованого 12.08.2010 рокуза № 011094003258, повинна використовуватись з дотримання обовязків співвласників та змісту добросусідства встановлених у ст.ст. 91,103 Земельного Кодексу України, ст. 35 Закону України "Про охорону земель", законодавства про охоронунавколишнього природного середовища. На використання земельної ділянки існують обмеженн: заборона на зміну цільового призначення земельних ділянок - 01.06.05. (а.с. 129)
16.08.2010 року за № 1379 видана довідка Управління Держкомзему у Броварському районі Київської області про те, що земельна ділянка площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, в с. Зазим"є, Зазимської сільської ради Броварського арйону Київської області, яка належить ОСОБА_3 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217678, зареєстрованого 12.08.2010 року за № 011094003258 і має такий склад угідь - землі житлової забудови. (а.с. 130)
У листі КДП ?Київгеоінформатика? № 01-01/ від 15.09.2017 року, зазначено, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221282801:01:129:0098, 3221282801:01:129:0099, 3221282801:01:129:0100, 3221282801:01:129:0101, 3221282801:01:129:0102, 3221282801:01:129:0103, 3221282801:01:129:0104, 3221282801:01:129:0105, 3221282801:01:129:0107 накладаються на землі водного фонду, а саме, на 100 метрову прибережно-захисну смугу річки Десна та 100 метрові прибережно-захисні смуги озер. (а.с. 41)
До листа додані додатки: схема накладення земельних ділянок на землі водного фонду, викопіювання з топографічної карти масштабу 1:10000; схема накладення земельних ділянок на землі водного фонду, викопіювання з матеріалів космічної зйомки станом на 2010 рік.
Із схеми накладення земельних ділянок з кадастровими номерами згідно запиту на землі водного фонду в межах Броварського району Київської області, викопіювання з топографічної карти масштабу 1:10000 станом на 1993 рік, вбачається, що розташування земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:01:129:0105 згідно умовних позначень перебуває в межах прибережної 100-метрової захисної смуги р.Десна та озер. (додаток 1)
Також згідно із схеми накладення земельних ділянок з кадастровими номерами згідно запиту на землі водного фонуд в межах Броварського району Київської області, викопіювання з ортофотопланів 1:10000 станом на 2010 рік (на докумені міститься виправлення) вбачається, що що розташування земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:01:129:0105 згідно умовних позначень перебуває в межах прибережної 100-метрової захисної смуги р.Десна та озер. (додаток 2)
У листі Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського від 18 лютого 2020 року за № 02-08/477, зазначено, що водний об'єкт, з яким межують спірні земельні ділянки, в тому числі із кадастровим номером 3221282801:01:129:0105 - це озеро без назви (озеро - стариця) природного походження, яке розташовано на заплавній частині річки Десна і утворилось внаслідок багатолітніх руслових процесів, планової деформації та зміни морфометричних характеристик заплавної частини р.Десна. Гідравлічний зв"язок озера - стариці з основним руслом Десни відбувається пі час затоплення заплави в період весняної повені або значних дощових паводків. (а.с. 49)
Річка Десна має загальну площу водозбору 88900 км2, довжину 1130 км.
У листі Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра (БУВР) 01-12/260 від 20.02.2020 року, зазначено, що згідно з Публічною кадастровою картою, спірні земельні ділянки розташовані в заплаві річки Десна (відноситься до категорії великих річок), а також, заплавних озер, зокрема:
- Земельна ділянка з кадастровим номером: 3221282801:01:129:0105 з одного боку знаходиться поряд з водоймою на відстані від урізу води водного об'єкта приблизно 50 метрів, а з іншого - 223 метри до р. Десна. (а.с. 151, том 2)
У листі міститься також посилання на вимоги ст. 88 Водного кодексу України розмір прибережних захисних смуг:
-малих річок, ставків площею менше 3 га - 25 метрів;
-середніх річок, ставків площею більше 3 га- 50 метрів;
- великих річок, озер - 100 метрів.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обстав справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів, 3) показаннями свідків.
Відповідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд неможе збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту "ґ" частини третьої статті 83, підпункту "г" частини третьої, підпункту "д" частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п'ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19) вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, якийможна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.
Також належним способом захисту є визнання незаконним та скасування рішень Зазимської сільської ради Броварського району Київської області.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).
Враховуючи наведені норми та висновки Верховного суду, в задоволені заяви відповідача ОСОБА_2 щодо застосування строків позовної давності слід відмовити.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 2 Закону України ?Про охорону земель? визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Відповідно до статті 84 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Згідно зі статями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно зі статтею 1 ВК України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Згідно з пунктом ?д? частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.
На підставі зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, згідно зі статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 05 листопада 2004 року № 434 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України ?Про землеустрій?.
Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об'єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.
Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойми, на якій встановлено особливий режим.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18) міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
У постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, у пункті 45 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та у пункті 51 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України та ВК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України.
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
З урахуванням наведеного та правильно встановленого судом факту належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, до спірних правовідносин слід застосувати приписи статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України.
Такі висновки щодо належного способу захисту порушеного права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17-ц (провадження № 14-317цс19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Таким чином, судом встановлено, що передача у власність спірної земельної ділянки відбулась з порушенням вищезазначених вимог законодавства, у зв'язку з чим рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області № 1959 від 16.04.2010 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105 є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка підягає поверненню на користь територіальної громади с.Зазим"є Броварського району Київської області.
Спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду, та була передана у приватну власність ОСОБА_3 всупереч вимог закону.
Враховуючи вищенаведені норми, встановлені обставини у справі та досліджені докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із вказаним позовом прокуратурою Київської області сплачений судовий збір в розмірі 4204 грн. 00 коп. платіжне доручення № 1546 від 01 липня 2020 року. Враховуючи заявлені вимоги до трьох відповідачів, судовий збір повинен бути розподілений пропорційно, а тому слід стягнути із Зазимської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі по 382 грн. 18 коп. на користь Київської обласної прокуратури.
Керуючись ст. ст. 76-83, 141, 264, 268 ЦПК України, суд-
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 16 квітня 2010 року № 1959-40-V "Про передачу земельних ділянок у власність 34-ом громадянам в с.Зазим"є" в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105.
Усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою с.Зазим"є Броварського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221282801:02:129:0105, на користь територіальної громади с.Зазим"є Броварського району Київської області.
Стягнути із Зазимської селищної ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі по 382 грн. 18 коп. на користь Київської обласної прокуратури.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Радзівіл А.Г