номер провадження справи 5/121/23-26/14/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.12.2023 Справа № 908/1336/23(908/1423/23)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали господарської справи за участю секретаря Лісовик О.В.
за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтенд" (вул. Чайкіної Лізи, буд. 53, прим. 61-64, 66-67, м. Запоріжжя, 69067; код ЄДРПОУ 31425939)
до відповідача: Приватного підприємства "Максфорт" (вул. Академіка Ф.М. Муравченка, буд. 5, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 40907474)
про стягнення 1 277 413,70 грн.
за зустрічним позовом: Приватного підприємства "Максфорт" (вул. Академіка Ф.М. Муравченка, буд. 5, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 40907474)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтенд" (вул. Чайкіної Лізи, буд. 53, прим. 61-64, 66-67, м. Запоріжжя, 69067; код ЄДРПОУ 31425939)
про визнання довіреності від 10.02.2020 та договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) від 17.05.2021 №17052021 недійсними
в межах справи № 908/1336/23
про банкрутство - Приватного підприємства "Максфорт", код ЄДРПОУ 40907474 (69068, м. Запоріжжя, вул. Академіка Ф.М. Муравченка, 5)
кредитор - Фізична особа-підприємець Крамаренко Богдан Юрійович, РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):
ПозивачЯценко Дмитро Валерійович (в залі суду)
ВідповідачГришко Іван Іванович (в режимі відеоконференції )
СУТЬ СПОРУ:
27.04.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтенд" до Приватного підприємства "Максфорт" про стягнення 1 277 413,70 грн.
27.04.2023 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/1423/23 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 01.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1423/23 в порядку загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження - 5/121/23 та підготовче засідання призначено на 29.05.2023 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов'язковою.
17.05.2023 до суду надійшла зустрічна позовна заява Приватного підприємства "Максфорт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтенд" про визнання довіреності від 10.02.2020 та договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) від 17.05.2021 №17052021 недійсними.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.05.2023, вказану зустрічну позовну заяву передано на розгляд судді Проскурякова К.В.
Судом установлено, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.05.2023 відкрито провадження у справі № 908/1336/23 про банкрутство Приватного підприємства "Максфорт" (вул. Академіка Ф.М. Муравченка, буд. 5, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 40907474).
Вказана ухвала набрала законної сили - 09.05.2023.
У зв'язку з чим, ухвалою суду від 22.05.2023 (суддя Проскуряков К.В.) передано матеріали справи № 908/1423/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтенд" до Приватного підприємства "Максфорт" про стягнення 1 277 413,70 грн. та зустрічну позовну заяву Приватного підприємства "Максфорт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтенд" про визнання довіреності від 10.02.2020 та договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) від 17.05.2021 №17052021 недійсними, до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи №908/1336/23 про банкрутство боржника - Приватного підприємства "Максфорт" (вул.Академіка Ф.М. Муравченка, буд. 5, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 40907474).
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.06.2023 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтенд" до відповідача - Приватного підприємства "Максфорт" про стягнення 1 277 413,70 грн, для розгляду в межах справи № 908/1336/23 про банкрутство відповідача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Прийнято зустрічну позовну заяву Приватного підприємства "Максфорт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтенд" про визнання довіреності від 10.02.2020 та договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) від 17.05.2021 №17052021 недійсними, до спільного розгляду з первісним позовом. Об'єднано вимоги за зустрічним позовом Приватного підприємства "Максфорт" в одне провадження з первісним позовом у справі № 908/1336/23(908/1423/23). Справу № 908/1336/23(908/1423/23) вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 29.06.2023р. об 11-30.
Ухвалою від 29.06.2023 відкладено підготовче засідання на 13.07.2023р. о 10-15; зобов'язано сторін виконати вимоги, викладені в ухвалі суду від 05.06.2023; запропоновано сторонам надати суду додаткові документальні докази по справі до розгляду справи по суті.
У судових засіданнях 13.07.2023, 10.08.2023, 21.09.2023 судом оголошувались перерви.
Ухвалою від 12.10.2023 підготовче засідання відкладено 19.10.2023 о 10-40.
Ухвалою від 19.10.2023 відкладено підготовче засідання на 28.11.2023р. о 12-30; запропоновано сторонам надати суду додаткові документальні докази по справі до розгляду справи по суті.
Ухвалою від 28.11.2023 закрито підготовче провадження у справі №908/1336/23(908/1423/23) з розгляду позовної заяви за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтенд" до Приватного підприємства "Максфорт" про стягнення 1 277 413,70 грн, за зустрічним позовом Приватного підприємства "Максфорт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтенд" про визнання довіреності від 10.02.2020 та договору про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики) від 17.05.2021 №17052021 недійсними, та призначено справу до розгляду по суті на 14.12.2023 о 12-00 год.
Ухвалою від 14.12.2023 судове засідання відкладено на 21.12.2023р. о 13-00, в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 21.12.2023 представники сторін надали усні пояснення по суті спору. Судом досліджено докази у справі.
21.12.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
В обґрунтування позовних вимог за первісним позовом ТОВ «Інтенд» зазначає, що 17.05.2021 між ним, як позикодавцем, та ПП «Максфорт», як позичальником, було укладено Договір № 17052021 про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики), далі - Договір. Позикодавець свої обов'язки за договором виконав, передав позичальнику грошові кошти в розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч) гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 737 від 17.05.2021. Однак, позичальник свої обов'язки за договором виконав лише частково, повернувши лише частину суми позики, а саме 150 000,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 136 від 21.07.2021. Сума позики мала бути повернута в термін до 31.12.2021, однак була повернута лише частково, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 350 000,00 гривень. Тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь 350 000,00 гривень заборгованості, 185 739,73 гривень пені, 175 000,00 гривень штрафу, 106 400,00 гривень втрат від інфляції, 460 273,97 гривень процентів річних, що всього становить 1 277 413 (один мільйон двісті сімдесят сім тисяч чотириста тринадцять) гривень 70 копійок.
17.05.2023 до суду надійшов відзив ПП «Максфорт», в якому відповідач підтверджує факт укладання договору позики і наявність заборгованості, однак вказує, що договір укладено без дотримання вимог статуту ПП «Максфорт» тому вказує, що звернувся до суду із зустрічним позовом. Зазначає, що умови договору складаються зі штрафних санкцій у надмірно великих розмірах, вказує про наявність підстав для зменшення розміру неустойки. Зауважує, що поворотна фінансова допомога не передбачає нарахування процентів. Просить визнати умови договору несправедливими та такими, що суперечать принципу справедливості.
ТОВ «Інтенд» надало до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що нарахування пені у договорі здійснюється з дотриманням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а розмір штрафу є співмірним зі ступенем порушення. Вказує, що виключно відповідач своєю поведінкою, яка полягає в триваючому невиконанні грошових зобов'язань, призвів до того, що проценти річних нараховані у нинішньому розмірі. Крім того, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника. Вказує, що теперішня поведінка відповідача фактично зводиться до спроби односторонньої зміни умов договору та спроби уникнення відповідальності за порушення його умов. Зазначає, що сплачена 09.06.2023 боржником сума в розмірі 335 000,00 грн. за платіжною інструкцією № 150 має спрямовуватися на лише часткове (в частині 335000 грн.) погашення вимоги про стягнення процентів річних.
У відповідності до ч. 4 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Судом встановлено, що після подання 27.04.2023 ТОВ «Інтенд» позову, судом 09.05.2023 було відкрито провадження у справі про банкрутство ПП Максфорт. 22.05.2023 ТОВ «Інтенд» звернулося, як кредитор, із заявою з грошовими вимогами до ПП «Максфорт», як боржника, у справі про банкрутство ПП «Максфорт», в якій просить визнати його грошові вимоги, що виникли, в тому числі, на підставі договору № 17052021 від 17.05.2021 про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики). Ухвалою від 23.05.2023 у справі № 908/1336/23 призначено розгляд цієї заяви. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023 було залишено без змін ухвалу від 09.05.2023 про відкриття провадження у справі № 908/1336/23 про банкрутство ПП «Максфорт». Отже, розгляд справи про банкрутство ПП «Максфорт» триває, і саме у справі про банкрутство суд має розглядати вимоги кредиторів до боржника, в тому числі й вимоги ТОВ «Інтенд», заявлені на підставі договору № 17052021 від 17.05.2021.
Враховуючи ці обставини, на підставі норми ч. 4 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд залишає первісний позов без розгляду. Суд також роз'яснює позивачу за первісним позовом, що у відповідності до ч. 4 ст. 226 ГПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
При поданні первісного позову позивачем було сплачено 19 161,21 гривень судового збору. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням). Суд зазначає, що ТОВ «Інтенд» має право звернутися до суду із клопотанням про повернення судового збору за подання первісного позову, який залишений судом без розгляду.
17.05.2023 до суду надійшла зустрічна позовна заява ПП Максфорт до ТОВ «Інтенд», в якій ПП «Максфорт» просить:
1) визнати довіреність від 10 лютого 2020 року на уповноваження Червоного Віталія Валентиновича (в прохальній частині зустрічної позовної заяви технічна помилка, імовірно малося на увазі по батькові представника - Валерійович), 12.11.1992 року представляти інтереси ПП «Максфорт» з питання укладення, змінювання, розірвання, підписання договорів про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики) - недійсною;
2) визнати договір про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики) від 17.05.2021 року - недійсним.
В обґрунтування зустрічної позовної заяви ПП «Максфорт» зазначає, що договір про надання поворотної фінансової допомоги не може передбачати нарахування та сплату процентів, а сама допомога повертається у тій же сумі, в якій була отримана. Також зазначає, що відповідно до п. 5.3.2 статуту ПП «Максфорт», директор видає довіреності, накази, розпорядження, обов'язкові для виконання всіма членами трудового колективу, однак ОСОБА_1 не є і ніколи не був членом трудового колективу ПП «Максфорт», а статутом ПП «Максфорт» не передбачено уповноважувати директором осіб, які не є членами трудового колективу. Тому, на думку ПП «Максфорт», договір було укладено з перевищенням повноважень.
ТОВ «Інтенд» надано до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому ТОВ «Інтенд» заперечує в повному обсязі проти вимог зустрічного позову і зазначає, з посиланням на постанову Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 904/4790/21, що безвідсотковий характер договорів поворотної фінансової допомоги не позбавляє кредитора права нараховувати проценти річних згідно з нормою статті 625 ЦК України, адже такі проценти є не платою за надану позику (кредит), а мірою відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Вказує, що жодна норма закону і статуту ПП «Максфорт» не обмежувала директора ПП «Максфорт» у праві укладати, в якості довірителя, договір доручення з будь-якою дієздатною фізичною особою (повіреним), фіксуючи при цьому зміст доручення у виданій довіреності, адже пунктом 5.3.2 статуту ПП «Максфорт» визначено, що директор укладає угоди, договори (контракти), до яких віднесено і договір доручення. Зазначає, що положення пункту 5.3.2 статуту ПП «Максфорт» не обмежують директора у праві видачі довіреностей на ім'я інших осіб, які не є членами трудового колективу. Також вказує, що здійсненням ПП «Максфорт» платежу 09.06.2023 на суму 335 000,00 гривень з призначенням платежу «повернення зворотньої фінансової допомоги, зг. дог. № 17052021 від 17.05.2021 р. без ПДВ» ПП «Максфорт» фактично погодилося з тим, що цей договір дійсний і створює для ПП «Максфорт» обов'язки позичальника.
У серпні 2023 року до суду надійшла уточнена зустрічна позовна заява ПП «Максфорт», яка фактично є заявою про зміну (доповнення) підстав позову. У відповідності до ч. 3 ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Оскільки уточнена зустрічна позовна заява надійшла до суду до закінчення підготовчого засідання, а предмет позову не зазнав при цьому змін, суд прийняв цю заяву до розгляду. Судом розглядаються позовні вимоги з урахуванням нових підстав позову, зазначених в уточненій зустрічній позовній заяві.
Нові підстави зустрічних позовних вимог ПП «Максфорт» зводяться до наступного. ПП «Максфорт» вказує, що оспорюваний ним договір є правочином, щодо якого є заінтересованість, оскільки на момент його вчинення, ТОВ «Інтенд» було по відношенню до ПП «Максфорт» афілійованою особою, адже директор ТОВ «Максфорт» ОСОБА_2 володіє часткою в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Інтенд». Вказує, що правочин укладено на вкрай невигідних умовах для ПП «Максфорт», з огляду на те, що сума нарахованих за ним штрафних санкцій та пені значно перевищує суму боргу. Вважає, що реальна відсоткова ставка за оспорюваним договором складає 264,97 % річних. Також зазначає, що укладення такого договору вимагало згоди загальних зборів ПП «Максфор», оскільки розмір чистих активів підприємства становить 2 278 600,00 грн., а внаслідок укладення договору виникли зобов'язання на суму 1 277 413,00 грн., що перевищує половину чистих активів підприємства. Вказує, що ніяких дій щодо схвалення правочину ПП «Максфорт» не вчинялось, а ТОВ «Інтенд» знало про обмеження повноважень ОСОБА_2 . Отже, на думку ПП «Максфорт», при укладенні оспорюваного договору мало місце перевищення повноважень директором ПП «Максфорт» ОСОБА_2 та його дії в умовах конфлікту інтересів.
ТОВ «Інтенд» подало до суду відзив на уточнену зустрічну позовну заяву, в якому заперечує проти доводів ПП «Максфорт». Зокрема, вказує, що в статуті ПП «Максфорт» відсутні будь-які положення про правочини, щодо яких є заінтересованість, та про порядок погодження таких правочинів, отже, норма ч.1 ст.45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», в силу вимог частини третьої цієї ж статті, не може бути застосована до правовідносин сторін. Зазначає, що реальна річна процентна ставка за оспорюваним договором становить 0 %, тому що він є безпроцентним, а отже, договір укладався на вигідних для ПП «Максфорт» умовах, оскільки в період до 31.12.2021 (до дня, що передував простроченню) на суму позики не нараховувалися жодні проценти. Вказує, що договір від імені позичальника підписував не ОСОБА_2 , а представник за довіреністю ОСОБА_3 , тому доводи про конфлікт інтересів не знаходять свого підтвердження. Вважає, що договір не є значним правочином, оскільки сума позики за договором становить 500 000,00 гривень, тобто є меншою ніж 50 % розміру чистих активів ПП «Максфорт» за 2020 рік, тому укладення договору не вимагало згоди загальних зборів ПП «Максфорт». А суми пені, штрафу, процентів річних і втрат від інфляції не входять в суму позики, адже їхнє нарахування зумовлене порушенням ПП «Максфорт» своїх договірних зобов'язань. Також вказує, що твердження ПП «Максфорт» про відсутність дій щодо схвалення оспорюваного правочину - спростовується платіжним дорученням ПП «Максфорт» № 136 від 21.07.2021.
Судом установлено, що ПП «Максфорт» зареєстроване 21.10.2016. Станом на 17.05.2021 його керівником був ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. В цьому ж витягу зазначено, що відомості про ОСОБА_2 як про керівника підприємства в реєстрі містяться починаючи з 01.03.2017.
Установчим документом ПП «Максфорт» є статут, що затверджений протоколом установчих загальних зборів власників ПП «Максфорт» № 1 від 20.10.2016. У відповідності до пункту 5.3.2 статуту ПП «Максфорт», директор, зокрема, діє від імені підприємства без довіреності, укладає угоди, договори (контракти), розпоряджається майном та коштами підприємства, представляє підприємство у відносинах з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, укладає договори та інші угоди від імені підприємства, видає довіреності, накази, розпорядження, обов'язкові для виконання всіма членами трудового колективу.
Станом на початок 2021 року розмір власного капіталу (тобто чистих активів) ПП «Максфорт» становив 2 276 800,00 гривень, що підтверджується даними рядка 1495 балансу ПП «Максфорт» станом на 31.12.2021, стовпчик 3 «На початок звітного року».
В свою чергу, ТОВ «Інтенд» зареєстроване 26.03.2001. Станом на 17.05.2021 його керівником є ОСОБА_4 , а єдиним учасником - ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
10.02.2020 ПП «Максфорт» в особі директора ОСОБА_2 видало довіреність на ім'я ОСОБА_3 терміном до 10.02.2022, з правом підписання від імені ПП Максфорт, як позичальника, договорів про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики).
17.05.2021 між ТОВ «Інтенд», як позикодавцем, та ПП «Максфорт», як позичальником, було укладено Договір № 17052021 про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики), далі - Договір.
Сторони в пункті 1 Договору домовилися про те, що позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч) гривень, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
ТОВ «Інтенд», як позикодавець, свої обов'язки за договором виконав, передав позичальнику (ПП «Максфорт») грошові кошти в розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч) гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 737 від 17.05.2021, а також не оспорюється сторонами у справі.
В пункті 3 Договору міститься домовленість про те, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики в розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч) гривень в повному обсязі в термін до 31 грудня 2021 року.
Однак, позичальник свої обов'язки за договором виконав лише частково, повернувши лише частину суми позики, а саме 150 000,00 (сто п'ятдесят тисяч) гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 136 від 21.07.2021.
Решта суми позики в розмірі 350 000,00 (триста п'ятдесят тисяч) гривень станом на 31.12.2021 залишалася неповернутою позичальником, а отже, позичальник прострочив виконання грошового зобов'язання з повернення суми позики. Прострочення настало 01.01.2022.
Вже після настання прострочення та після звернення ТОВ «Інтенд» із первісним позовом до суду, а саме 28.04.2023, ПП Максфорт здійснило платіж на користь ТОВ «Інтенд» у розмірі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) гривень із призначенням платежу «Повернення зворотньої фінансової допомоги, зг. дог. № 17052021 від 17.05.2021 р. без ПДВ», що підтверджується платіжною інструкцією № 96 від 28.04.2023.
У подальшому, вже після відкриття провадження у справі про банкрутство, а саме 09.06.2023, ПП «Максфорт» здійснило платіж на користь ТОВ «Інтенд» у розмірі 335 000,00 (триста тридцять п'ять тисяч) гривень із призначенням платежу «Повернення зворотньої фінансової допомоги, зг. дог. № 17052021 від 17.05.2021 р. без ПДВ», що підтверджується платіжною інструкцією № 150 від 09.06.2023.
Разом з тим, в пункті 6 Договору сторони, на підставі вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, визначили, що позичальник, який прострочив виконання грошового зобов'язання з повернення суми позики, на вимогу позикодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сто процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Крім того, згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пунктом 7 Договору сторони визначили, що у випадку прострочення виконання позичальником грошового зобов'язання з повернення суми позики, позичальник повинен сплатити позикодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) від суми простроченого платежу. Сторони узгодили, що нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а пеня нараховується за весь час прострочення. Також, у відповідності до пункту 8 Договору, у разі прострочення повернення суми позики позичальником більше ніж на 50 (п'ятдесят) днів, позичальник додатково зобов'язаний сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 50 % (п'ятдесят відсотків) від простроченої суми.
Викладені вище положення Договору зумовили нарахування процентів річних, втрат від інфляції, пені і штрафу у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання з боку позичальника - ПП «Максфорт».
Статтею 534 ЦК України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Враховуючи це, платіж ПП «Максфорт», здійснений 28.04.2023 на суму 15 000,00 гривень за платіжною інструкцією № 96, в силу вимог ч.1 ст.534 ЦК України, спрямовується саме на часткове (в частині 15 000,00 грн.) погашення неустойки, а не основної суми боргу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства, погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе лише в ліквідаційній процедурі.
Оскільки 09.05.2023 було відкрито провадження у справі про банкрутство ПП «Максфорт» і станом на 09.06.2023 процедура банкрутства ПП «Максфорт» перебувала (і зараз перебуває) на стадії розпорядження майном (а не в ліквідаційній процедурі), це свідчить про те, що сплачена 09.06.2023 ПП «Максфорт» сума в розмірі 335 000,00 грн. за платіжною інструкцією № 150 має спрямовуватися на часткове (в частині 335 000,00 грн.) погашення процентів річних, що узгоджується з нормою ст. 534 ЦК України і ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства.
Оспорюючи Договір, ПП «Максфорт» стверджує, що договір про надання поворотної фінансової допомоги не може передбачати нарахування та сплату процентів.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін, суд звертається до положень законодавства, що містять визначення поворотної фінансової допомоги, а саме до норми пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, яка передбачає, що поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
В свою чергу, цивільно-правове законодавство не містить визначення «договір поворотної фінансової допомоги», а містить поняття «договір позики». Так, норма ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Отже, договір поворотної фінансової допомоги є різновидом договору позики, з тією особливістю, що проценти за користування позикою за таким договором не нараховуються. Це підтверджується, зокрема, правовим висновком, викладеним у п. 89 постанови Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 924/556/20, де зазначено, що договір поворотної фінансової допомоги за своїм характером є договором позики, який встановлює обов'язок для позичальника повернути таку ж кількість грошових коштів (суму позики), яку він отримав від позикодавця, однак не передбачає для позичальника сплати процентів, у вигляді плати за користування цими грошовими коштами.
Нормою ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміст оспорюваного в цій справі Договору свідчить про те, що він є безпроцентним, тобто нарахування процентів за користування позикою (за ст.1048 ЦК України) ним не передбачено.
Разом з тим, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 1050 ЦК України, яка має назву «Наслідки порушення договору позичальником», передбачає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Правова природа процентів, визначених ст. 625 ЦК України і процентів, визначених ст. 1048 ЦК України, є різною. Проценти, визначені статтею 1048 ЦК України, нараховуються як плата за користування позикою, в той час як проценти, визначені статтею 625 ЦК України, нараховуються як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Договір поворотної фінансової допомоги виключає можливість застосування процентів за користування позикою (стаття 1048 ЦК України), однак не виключає можливість застосування процентів як міри відповідальності (стаття 625 ЦК України), про що свідчить також і зміст постанови Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 904/4790/21.
Повертаючись до умов оспорюваного Договору, суд зазначає, що проценти, про які йдеться в пункті 6 Договору, є не процентами за користування позикою (за ст. 1048 ЦК України), а процентами за прострочення виконання грошового зобов'язання (за ст. 625 ЦК України), про що свідчить і посилання на норму ст. 625 ЦК України в тексті пункту 6 Договору.
Отже, та обставина, що оспорюваний в цій справі Договір є договором поворотної фінансової допомоги, не перешкоджає застосуванню положень ст. 625 ЦК України про нарахування процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання. З цих підстав, суд відхиляє твердження ПП Максфорт про недійсність Договору через наявність у ньому умови про нарахування процентів.
Надаючи правову оцінку доводам ПП «Максфорт» відносно того, що довіреність від 10.02.2020 була видана на ім'я Червоного В.В., який не був працівником ПП «Максфорт», суд виходить з наступного.
Перш за все, матеріали справи не містять документу, з якого суд міг би перевірити ці доводи і пересвідчитися у тому, які саме особи були працівниками ПП «Максфорт» станом на 10.02.2020, зокрема податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, поданого ПП Максфорт за перший квартал 2020 року.
Разом з тим, обставина перебування чи неперебування Червоного В.В. у штаті ПП Максфорт не має правового значення для дійсності довіреності від 10.02.2020, виходячи з наступного.
Так, норма ч.3 ст.237 ЦК України передбачає, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Отже, представництво інтересів юридичної особи може здійснюватися не тільки працівником на підставі акта органу юридичної особи (наприклад наказу), а й будь-якою дієздатною фізичною особою на підставі договору (такого як договір доручення).
Відповідно до ч.1 ст.244 ЦК України, представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України). Законом не визначена форма договору доручення, разом з тим, у відповідності до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. За змістом ст. 1003 ЦК України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.
Таким чином, юридична особа, в особі її керівника, може видати довіреність на ім'я будь-якої дієздатної фізичної особи. Така довіреність може бути видана як на основі акта органу юридичної особи (такого як наказ), так і на основі договору доручення, укладеного між юридичною особою та її представником (повіреним), про представництво інтересів юридичної особи перед третіми особами.
Отже, цивільне і господарське законодавство не забороняє юридичній особі видавати довіреність на ім'я особи, яка не є її працівником. Не містять таких обмежень і положення статуту ПП «Максфорт», навпаки, в ньому зазначено, що директор діє від імені підприємства без довіреності, укладає угоди, договори (контракти), тобто директор ПП «Максфорт» не був обмежений у праві укласти від імені ПП «Максфорт» договір доручення з повіреним - Червоним В.В., зафіксувавши зміст доручення у виданій 10.02.2020 Червоному В.В. довіреності. Крім того, в статуті ПП «Максфорт» немає положень про те, що директор може видавати довіреності виключно працівникам підприємства.
Дійсно, як зазначає ПП «Максфорт», в пункті 5.3.2 його статуту є положення про те, що директор видає довіреності, накази, розпорядження, обов'язкові для виконання всіма членами трудового колективу. Разом з тим, це положення не обмежує директора у праві видачі довіреностей на ім'я інших осіб, які не є членами трудового колективу, воно лише встановлює, що довіреність, видана члену трудового колективу, є для нього обов'язковою, і не врегульовує питань щодо обов'язковості довіреності для особи, яка не є працівником відповідача. Це викликано тим, що статут юридичної особи не може містити норм, обов'язкових для контрагентів такої особи (зокрема для повіреного, який не є працівником), оскільки обов'язки контрагентів встановлюються правочином (зокрема договором доручення), а не внутрішнім актом однієї зі сторін правочину, яким є статут.
Тому, при видачі довіреності від 10.02.2020 не було порушено ні приписів закону, ні норм установчого документу ПП «Максфорт».
Крім того, заявляючи позовну вимогу про визнання довіреності від 10.02.2020 недійсною, ПП «Максфорт» не залучило Червоного Віталія Валерійовича як відповідача, хоча саме на його ім'я була видана довіреність. При цьому, суд не наділений повноваженнями залучати співвідповідача до участі у справі за власною ініціативою, така процесуальна дія можлива лише за клопотанням позивача (ч. 1 ст. 48 ГПК України). Незалучення позивачем особи, до якої мали б бути пред'явлені такі позовні вимоги, як відповідача у справі, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання довіреності від 10.02.2020 недійсною.
ПП «Максфорт» також посилається на те, що оспорюваний договір є правочином, щодо якого є заінтересованість, оскільки на момент його вчинення, ТОВ «Інтенд» було по відношенню до ПП «Максфорт» афілійованою особою, адже директор ПП «Максфорт» ОСОБА_2 володіє часткою в розмірі 100 % статутного капіталу ТОВ «Інтенд».
Термін «правочин, щодо якого є заінтересованість» вжито у ст. 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Разом з тим, частина третя цієї статті встановлює правило про те, що якщо учасники товариства не дійшли згоди про встановлення у статуті порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю, правила цієї статті не застосовуються.
Аналіз положень статуту ПП «Максфорт» дозволяє дійти висновку про те, що він не містить порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю. Більше того, статут було затверджено при заснуванні підприємства в 2016 році та він не зазнавав будь-яких змін станом на день укладення Договору, тоді як Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» набрав чинності 17.06.2018. І після появи в законодавстві, що регулюють діяльність цих товариств, норм щодо правочинів, щодо яких є заінтересованість, учасники ПП «Максфорт» не змінювали установчий документ підприємства і не передбачали в ньому положень щодо порядку погодження таких правочинів.
Таким чином, та обставина, що станом на день укладення Договору директором ПП «Максфорт» була особа, яка одночасно є єдиним учасником ТОВ «Інтенд» - сама по собі не є обставиною, яка вимагала б отримання згоди загальних зборів ПП «Максфорт» на вчинення правочину з ТОВ «Інтенд». Тому доводи ПП «Максфорт» про вчинення правочину з перевищенням повноважень із посиланням на ст. 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» - є необгрунтованими, оскільки не узгоджуються зі змістом частини третьої цієї ж статті та зі змістом статуту ПП «Максфорт».
Що стосується доводів ПП «Максфорт» про укладення договору в умовах конфлікту інтересів, суд зазначає наступне. У відповідності до ч. 3 ст. 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», конфліктом інтересів є конфлікт між обов'язком посадової особи діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб.
Зміст оспорюваного в цій справі Договору свідчить про те, що від імені позичальника його підписав не ОСОБА_2 , а представник за довіреністю ОСОБА_3 . При цьому, зміст виданої ОСОБА_3 довіреності свідчить про те, що ОСОБА_3 не був обмежений у виборі контрагента для укладення договорів про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики), а також у повноваженнях щодо узгодження із позикодавцями тих чи інших умов договору позики. Таким чином, юридично-значущі дії від імені ПП «Максфорт» щодо укладення Договору здійснив не директор ОСОБА_2 , а представник ОСОБА_3 , що спростовує доводи ПП «Максфорт» про існування конфлікту інтересів.
При цьому, як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «Інтенд», ОСОБА_3 не був ні учасником ТОВ «Інтенд», ні керівником ТОВ «Інтенд», не здійснював контролю над ТОВ «Інтенд», а отже, не був афілійованою особою по відношенню до ТОВ «Інтенд». Тому при укладенні Договору ОСОБА_3 діяв від імені ПП «Максфорт» без конфлікту інтересів.
Окремо слід зауважити, що згідно з ч. 8 ст. 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», порушення посадовою особою обов'язків, передбачених частинами другою, четвертою, шостою і сьомою цієї статті, є підставою для розірвання товариством договору (контракту) з такою особою без виплати компенсації. Таким чином, навіть якщо стверджувати про існування конфлікту інтересів, то порушення визначених законом вимог щодо його врегулювання тягне за собою розірвання договору з посадовою особою товариства, і не тягне за собою визнання правочинів недійсними. Тобто, наявність чи відсутність конфлікту інтересів має правові наслідки саме в межах корпоративних правовідносин щодо управління товариством, тобто у правовідносинах, що складаються між учасниками і посадовими особами товариства, а не у правовідносинах між товариством та його контрагентами.
Крім того, ПП «Максфорт» вказує, що правочин укладено на вкрай невигідних умовах для нього, посилаючись на те, що сума нарахованих за ним штрафних санкцій та пені значно перевищує суму боргу і вважаючи, що реальна відсоткова ставка за оспорюваним договором складає 264,97 % річних.
По-перше, суд зазначає, що термін «вкрай невигідні умови» застосовується в ЦК України лише по відношенню до правочинів, вчинених під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України), а в цій справі ПП «Максфорт» не заявляє про існування тяжких обставин, що могли б вплинути на вчинення правочину, тобто не заявляє таких підстав позову.
По-друге, аналіз умов оспорюваного в цій справі Договору свідчить про те, що він є безпроцентним. Отже, реальна річна процентна ставка за цим договором становить 0 %, а не 264,97 % річних, як помилково вважає ПП «Максфорт». В свою чергу, пеня, штраф, проценти річних і втрати від інфляції не можуть бути включені до реальної річної процентної ставки, оскільки вони підлягають нарахуванню саме за порушення боржником взятих на себе зобов'язань, а не за правомірне користування грошовими коштами в період до моменту настання прострочення.
У період з 17.05.2021 по 31.12.2021 (тобто в період правомірного користування позикою, до моменту прострочення) ПП «Максфорт» користувалося грошовими коштами ТОВ «Інтенд» без сплати процентів за таке користування. Отже, правочин було вчинено на умовах, що є вигідними для ПП «Максфорт», адже Договір передбачав для ПП «Максфорт» безоплатне користування чужими грошовими коштами, що є значно вигіднішим порівняно, наприклад, із банківським кредитуванням.
Нарахування пені, штрафу, процентів річних і втрат від інфляції почалося лише з настанням прострочення 01.01.2022 і було викликане поведінкою ПП «Максфорт», яке допустило порушення взятих на себе грошових зобов'язань. При укладенні договору сторони виходять з того, що умови договору будуть виконуватися належним чином. Поведінка однієї зі сторін, яка полягає у порушенні договірних зобов'язань, не може створювати для цієї ж сторони підстави для ухилення від виконання таких зобов'язань, а ініціювання спору про визнання договору недійсним не може використовуватися учасниками цивільних правовідносин для уникнення виконання ними своїх зобов'язань.
Що стосується розміру процентів річних за порушення грошового зобов'язання, то норма ч. 2 ст. 625 ЦК України надає сторонам право визначити інший (як більший, так і менший ніж 3 % річних) розмір процентів. У Договорі сторони визначили такий розмір на рівні 100 процентів річних, що дорівнює приблизно 0,3 % від простроченої суми за 1 день прострочення. Такий розмір відповідальності не суперечить ні нормі закону, ні засадам справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), оскільки є співмірним як зі ступенем порушення зобов'язання, так і з тривалістю такого порушення.
Відносно пені, суд зазначає, що нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу узгоджується з нормою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а отже, не суперечить закону. Щодо штрафу у розмірі 50 % від простроченої суми за прострочення тривалістю понад 50 днів, то такий штраф також не суперечить засадам цивільного законодавства, адже його розмір обчислюється від розміру простроченої суми, а отже, є співмірним зі ступенем порушення, і застосовується він лише тоді, коли боржник прострочив повернення позики більш ніж на 50 днів. Ця штрафна санкція покликана стимулювати боржника до належного, повного і своєчасного виконання ним грошових зобов'язань. Та обставина, що внаслідок прострочення з боку ПП «Максфорт» у нього виник обов'язок сплатити такий штраф, не свідчить про наявність підстав для визнання договору недійсним, адже обставина прострочення наступила вже в процесі виконання умов договору, а підставою недійсності правочину можуть бути лише ті обставини, що мали місце в момент його вчинення (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Таким чином, доводи ПП «Максфорт» про вкрай невигідний характер вчиненого правочину і про високу реальну відсоткову ставку за оспорюваним Договором - не знайшли свого підтвердження.
Також, ПП «Максфорт» стверджує, що оспорюваний ним Договір був значним правочином, а тому для його вчинення, на думку ПП «Максфорт», необхідно було отримати згоду загальних зборів власників ПП «Максфорт». Надаючи правову оцінку цим доводам, суд звертається до норми ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», згідно з якою, рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Позивач за зустрічним позовом - ПП «Максфорт» - надав суду свою фінансову звітність, з якої вбачається, що станом на початок 2021 року розмір власного капіталу (тобто чистих активів) ПП «Максфорт» становив 2 276 800,00 гривень. В свою чергу, 50 % від цієї суми становить 1 138 400,00 гривень. Разом з тим, сума позики за оспорюваним Договором становить 500 000,00 гривень, тобто є меншою ніж половина чистих активів підприємства. Доводи ПП «Максфорт» про те, що в цю суму мають входити також проценти річних, пеня, штраф, втрати від інфляції - є необґрунтованими з огляду на те, що ці суми не є «вартістю майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину» в розумінні ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а їхнє нарахування відбувається лише внаслідок порушення позичальником взятих на себе зобов'язань.
Положення статуту ПП «Максфорт» не містять обмежень щодо суми правочину, який може вчинятися без отримання дозволу (згоди) загальних зборів власників підприємства. Таким чином, з урахуванням норм закону, положень статуту і обставин справи, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний в цій справі Договір міг вчинятися без згоди загальних зборів власників ПП «Максфорт», а отже, доводи ПП «Максфорт» про вчинення правочину із перевищенням повноважень - не знайшли свого підтвердження.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити про дії ПП «Максфорт», які свідчать про схвалення оспорюваного ним же Договору. Так, навіть якщо взяти до уваги помилкові доводи ПП «Максфорт» про перевищення повноважень, то норма ст. 241 ЦК України передбачає, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
ПП «Максфорт» неодноразово вчиняло дії, що свідчать про прийняття Договору до виконання, про що свідчить платіжне доручення № 136 від 21.07.2021, а також платіжні інструкції № 96 від 28.04.2023 та № 150 від 09.06.2023. Окремо слід зауважити, що останній платіж було здійснено ПП «Максфорт» вже після його звернення до суду із зустрічним позовом в цій справі. При цьому, в якості призначення платежу ПП «Максфорт» зазначає не про повернення безпідставно набутих коштів, а робить посилання саме на Договір, тим самим підтверджуючи прийняття Договору до виконання і підтверджуючи ту обставину, що Договір є для ПП «Максфорт» обов'язковим.
У відповідності до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. Отже, оспорювання ПП «Максфорт» договору і довіреності, в контексті обставин цієї справи, є проявом суперечливої поведінки ПП «Максфорт», яка з огляду на наведену вище позицію Верховного Суду, не допускається.
Таким чином, доводи, наведені ПП «Максфорт» в зустрічній позовній заяві та в уточненій зустрічній позовній заяві, не знайшли свого підтвердження. ПП «Максфорт» не доведено наявності підстав для визнання Договору недійсним. Тому, суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, з викладених вище підстав.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку з цим, судові витрати, понесені ПП «Максфорт» у зв'язку з поданням ним зустрічного позову, покладаються судом на ПП «Максфорт».
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 226, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Первісний позов - залишити без розгляду.
У задоволенні зустрічного позову - відмовити.
Враховуючи наявність у суді обмеженої кількості знаків поштової оплати, суд вважає можливим використати альтернативні способи вручення процесуальних документів учасникам справи, а саме: шляхом направлення даної ухвали на електронні адреси сторін.
Повний текст судового рішення складено та підписано-02.01.2024.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.