СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2023 року м. Харків Справа № 922/3953/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В.О.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх.№2288 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023, ухвалене суддею Шатерніковим М.І. у приміщенні Господарського суду Харківської області 11.05.2023 об 11 год. 42 хв. (повне рішення складено 22.05.2023), а також на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023, ухвалене суддею Шатерніковим М.І. у приміщенні Господарського суду Харківської області 29.05.2023 о 12 год. 01 хв. (повний текст додаткового рішення виготовлено та підписано 08.06.2023) у справі №922/3953/21
за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури, м. Богодухів, в інтересах держави в особі Валківської міської ради Харківської області, м.Валки Харківської області, до відповідачів:
1. Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків,
2. Фізичної особи ОСОБА_1 ,
АДРЕСА_1 ,
про скасування наказу, визнання недійсними договору та повернення ділянки
ВСТАНОВИВ:
Керівник Богодухівської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся 29.09.2021 до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Валківської міської ради Харківської області (далі - Валківська міська рада) до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - ГУ Держгеокадастру), фізичної особи ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Фацелія 2017" (далі - ФГ "Фацелія 2017"), в якому просив:
- визнати незаконним наказ ГУ Держгеокадастру від 30.06.2016 № 5815-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області;
- визнати незаконним наказ ГУ Держгеокадастру від 30.06.2016 № 5817-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.09.2016 площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169), який укладений між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.09.2016 площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979), який укладений між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ФГ "Фацелія 2017" та ОСОБА_1 повернути Валківській міській раді (Валківській ОТГ) до комунальної власності земельні ділянки комунальної власності загальною площею 27,9539 га, кадастрові номери 6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, які розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області (далі - спірні земельні ділянки), шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у справі №922/3953/21 у задоволенні позову прокурора відмовлено повністю.
В обґрунтування вказаного рішення місцевий господарський суд зазначив наступне: відповідно до спірних наказів № 5815-СГ та № 5817-СГ від 30.06.2016, земельні ділянки сільськогосподарського призначення були передані ОСОБА_1 в оренду саме з метою ведення фермерського господарства, в той же час, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.08.2015 №785-СГ вже раніше надавалась земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 22,0056 га з кадастровим №6321282500:03:000:0325 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Заміської сільської ради Банківського району Харківської області (договір оренди землі 03.11.2015, який укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області); таким чином, на час прийняття спірних наказів від 30.06.2016 другим відповідачем було отримано земельну ділянку для ведення фермерського господарства, проте не були вчинені дії щодо реєстрації фермерського господарства, а тому другий відповідач вже використав своє право на отримання земельної ділянки державної власності для цієї мети, та здійснював виробництво сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, наданій йому у користування для ведення фермерського господарства; приймаючи спірні накази № 5815-СГ та № 5817-СГ від 30.06.2016, якими земельні ділянки передано в оренду з метою ведення фермерського господарства, Головне управління Держземагенства у Харківській області, яким під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 використано спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства, не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника на створення фермерського господарства, наявності в нього бажання створити фермерське господарство, наявності уже створеного фермерського господарства та попереднього отримання земельної ділянки для аналогічних цілей. Суд першої інстанції визнав підтвердженими доводи прокурора про те, що дії ОСОБА_1 щодо отримання в оренду земельних ділянок, загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), з кадастровими номерами №6321282500:04:000:0979, №6321282500:02:000:1169 фактично були спрямовані не на ведення (створення) фермерського господарства особисто, а на отримання цих земельних ділянок за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів. Із посиланням на вказані обставини, місцевий господарський суд зазначив, що прокурором доведено правомірність вимог при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах даної справи.
Разом з тим, розглянувши заяву відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог керівника Богодухівської окружної прокуратури у даній справі, господарський суд вказав наступне: позов про визнання незаконними наказів Головного управління Держземагентства у Харківській області від 30.06.2016, про визнання недійсними Договорів оренди землі, укладених 09.09.2016, та повернення орендованих земельних ділянок прокурором подано 29.09.2021, тобто більше ніж через п'ять років з моменту прийняття спірних наказів та укладення на їх підставі відповідних договорів, при цьому, факт подачі позову у справі № 922/1795/19, залишеного без розгляду, не спростовує факту пропуску строку. В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої статтею 257 ЦК України трирічної позовної давності прокурор вказує те, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірних земельних ділянок ОСОБА_1 органи прокуратури дізнались тільки у 2018 році, після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області та опрацювання наданих документів, однак, досліджуючи обґрунтування прокурора щодо наявності поважних причин, які спричинили пропуск строків позовної давності, місцевий господарський суд вказав, що прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб'єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію, при цьому будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання інформації, необхідної для подання позову прокурором, матеріали справи не містять, у відповідь на запит прокуратури, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи, водночас, прокурором не доведено належними у справі доказами, чому саме із відповідним запитом до органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокуратура звернулася лише у 2018 році і які об'єктивні обставини перешкоджали направити органу прокуратури відповідний запит раніше та раніше звернутися до суду з відповідними позовними вимогами. Отже, господарський суд, зазначивши, що, починаючи з червня 2016 року прокурор не був позбавлений права та можливості звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, дійшов висновку, що прокурором не наведено достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 у справі №922/3953/21 клопотання представника ОСОБА_1 та ФГ "Фацелія 2017" про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з прокуратури Харківської області на користь фізичної особи ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. Стягнуто з прокуратури Харківської області на користь ФГ "Фацелія 2017" понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування додаткового рішення господарський суд зазначив, що, як вбачається з наданих другим та третім відповідачами доказів, виконавець (Адвокатське об'єднання "Корт Райдер" ) та замовники ( ОСОБА_1 , ФГ "Фацелія 2017" відповідно) склали ці акти про те, що надані та прийняті наступні послуги про надання правової допомоги у господарській справі №922/3953/21: правовий аналіз позовної заяви; складання відзиву на позовну заяву; участь у судових засіданнях 25.04.2023, 11.05.2023; сторонами договорів про надання правової допомоги було обрано встановлення та оплату наданих послуг у фіксованому розмірі, що не заборонено законом та є їх правом; другим та третім відповідачами документально підтверджено, що ними було сплачено загалом 20000,00 грн за надання правової допомоги у справі № 922/3953/21; прокурором у наданих запереченнях не доведено неспівмірності заявлених до стягнення вимог про стягнення витрат на правову допомогу та/або неправомірності визначення такої плати у фіксованому розмірі.
Харківська обласна прокуратура із вказаним рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у справі № 922/3953/21 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, а також скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2023 у справі № 922/3953/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 та ФГ "Фацелія 2017" - адвоката Яровенко О.Ю. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Обґрунтовуючи підставу оскарження, заявник зазначав, що строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушення права; як зазначає Богодухівська окружна прокуратура, вона не є володільцем або розпорядником інформації щодо надання громадянам у користування земельних ділянок, а тому про порушення вимог земельного законодавства прокурор дізнався лише у 2018 році після отримання документів від Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області. Прокурор також посилався на ті обставини, що накази Держгеокадастру про передачу землі в оренду в загальнодоступному доступі не перебувають та не розміщуються на офіційному сайті Головного управління, тому прокурор не мав об'єктивної можливості дізнатися про порушення вимог законодавства. Стверджуючи, що прокурору про порушення вимог законодавства стало відомо лише 06.07.2018, а з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, апелянт вказує, що з моменту обізнаності прокурора й до продовження відповідних строків сплинуло менше ніж 3 роки, що, на думку заявника скарги, повністю спростовує доводи суду першої інстанції про пропущення прокурором позовної давності.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у справі №922/3953/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов прокурора задоволено. Визнано незаконним наказ ГУ Держгеокадастру від 30.06.2016 № 5815-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.09.2016 площею 15,6014 га із кадастровим номером 6321282500:02:000:1169, який укладений між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.09.2016 площею 12,3525 га із кадастровим номером 6321282500:04:000:0979, який укладений між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 . Зобов'язано ФГ "Фацелія 2017" та ОСОБА_1 повернути до комунальної власності Валківської міської ради (Валківській ОТГ) земельні ділянки комунальної власності загальною площею 27,9539 га, кадастрові номери 6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, які розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що Валківська міська територіальна громада в особі Валківської міської ради, яка є позивачем у даній справі, як сторона у спірних правовідносинах, право якої порушено, об'єктивно, з незалежних від неї обставин, не могла довідатись про порушення, допущені ГУ Держгеокадастру під час передачі на підставі наказів № 5815-СГ та № 5817-СГ від 30.06.2016 спірних земельних ділянок ОСОБА_1 , раніше ніж нею набуто право комунальної власності - 28.12.2020, отже, строк позовної даності у даному спорі позивачем не пропущений.
Судом апеляційної інстанції у постанові від 26.07.2023 також було здійснено розподіл судових витрат. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 у справі №922/3953/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні клопотання представника фізичної особи ОСОБА_1 та ФГ "Фацелія 2017" про ухвалення додаткового рішення.
Постановою Верховного Суду від 03.10.2023 касаційну скаргу Фермерського господарства "Фацелія 2017" задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у справі №922/3953/21 скасовано, справу №922/3953/21 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
В обґрунтування вказаної постанови суд касаційної інстанції зазначив наступне: у спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження земельними ділянками і здійснення контролю за ними внаслідок внесення змін до чинного законодавства не змінює порядку перебігу позовної давності (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 910/1426/15-г); таким чином, визначаючи початок перебігу строку позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений Прокурором позивач (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17), при цьому відповідно до правових позицій Верховного Суду, наведених у цій постанові, а також висновків Верховного Суду, зазначених скаржником, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у випадку, якщо прокурор довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися про порушення прав та інтересів держави раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, проте суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що закон не пов'язує перебіг позовної давності за цим позовом з моментом виникнення права комунальної власності у Валківської сільської ради, у зв'язку із цим суд апеляційної інстанції не з'ясував початкового моменту перебігу позовної давності, не встановив обставин щодо її переривання чи зупинення, наслідків спливу чи наявності поважних причин для пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, як того вимагають положення статті 267 Цивільного кодексу України; під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду 30.10.2023.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури (вх.№2288 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023, а також на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 у справі №922/3953/21. Повідомлено учасників справи, що її розгляд відбудеться "05" грудня 2023 р. о 10:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104. Запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2023 у даній справі.
30.11.2023 Харківська обласна прокуратура через систему "Електронний суд" надала письмові пояснення, в яких просить задовольнити апеляційну скаргу та задовольнити позовні вимоги. У поясненнях апелянт наполягає на тому, що норми законодавства, які визначають повноваження прокурора, об'єктивно виключали можливість для прокурора довідатись про порушення інтересів держави у спірних відносинах без опрацювання спірних договорів та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, мати доступ до оскаржуваних наказів та договорів з моменту їх видачі та укладення, у свою чергу, матеріали справи не містять доказів на підтвердження передбачуваної неминучості інформування прокурора про обставини порушення прав держави у спірних правовідносинах або існування в прокурора певних зобов'язань відповідно до закону, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких він мав би змогу дізнатись про сам факт протиправного набуття права оренди на спірні земельні ділянки, загальною площею 27,9539 га, а також про осіб, наслідком дій та рішень яких стала вищевказана обставина - ОСОБА_1 як ініціатора процедури незаконної передачі йому в оренду спірних земельних ділянок та ГУ Держгеокадастру у Харківській області, діючого всупереч волі власника - держави. Прокурор зазначає, що у червні 2019 року він у межах строку позовної давності звертався до Господарського суду Харківської області із аналогічним позовом до ГУ Держгеокадастру у Харківсьій області, ОСОБА_1 , ФГ «Фацелія-2017», зокрема, про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 30.06.2016 №5815-СГ та №5817-СГ, визнання недійсними договорі оренди від 09.09.2016 земельних ділянок з кадастровими номерами 6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, зобов'язання повернути зазначені спірні земельні ділянки у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Рішенням господарського суду Харківської області від 05.12.2019 у справі №922/1795/19 позов керівника Дергачівської місцевої прокуратури було задоволено, однак постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 у справі №922/1795/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02.02.2021, вищевказане рішення господарського суду Харківської області скасовано, та прийнято нове рішення, яким позов керівника Дергачівської місцевої прокуратури залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України із посиланням, зокрема, на недотримання прокурором вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Проте, практика застосування Верховним Судом норми ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у правовідносинах, де прокурор набуває статусу позивача у зв'язку з відсутністю відповідного суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави (зокрема, якщо такий суб'єкт є особою, до якої прокурором пред'явлено сформовану за позовом матеріально-правову вимогу), упродовж 2019-2021 років не була сталою, зокрема, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, яка діяла на час подання прокурором позову у справі № 922/1795/19, органи Держгеокадастру не мали повноважень на самостійне подання позову, тому гіпотетичне виконання прокурором наведеної норми закону не відповідає принципам розумності і справедливості цивільного закону (п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України) і міркуванням здорового глузду (немає жодного сенсу направляти лист про причини не реагування установі, яка позбавлена можливості такого реагування). За таких обставин, на думку прокурора, оскільки з позовом у справі №922/1795/19 він звернувся вчасно, однак цей позов було залишено без розгляду (виключно внаслідок мінливої судової практики) - відповідне є підставою для визнання поважними причин пропуску позовної давності при зверненні прокурора з позовом у даній справі №922/3953/21.
Окрім того, із посиланням на практику Верховного Суду, прокурор зазначає про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин норм ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, а також про те, що до відповідного негаторного позову позовна давність не підлягає застосуванню, про що, зокрема, зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.
У судовому засіданні 05.12.2023 прокурор підтримав зазначену правову позицію, а також звернувся з усним клопотанням про надання йому часу для підготовки письмових пояснень з питань, що виникли під час розгляду справи, зокрема - щодо визначення прокуратурою початку перебігу позовної давності.
Представник другого та третього відповідачів, який не надав письмових пояснень після відкриття апеляційного провадження, виклав усні заперечення проти вимог апелянта, зазначивши про незмінність правової позиції ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Фацелія 2017" у даній справі.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про оголошення в судовому засіданні перерви до 20.12.2023 о 14:00 год. з метою надання учасникам справи можливості додатково обґрунтувати свої вимоги та заперечення, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду - про що було постановлено відповідну ухвалу від 05.12.2023.
15.12.2023 представник другого та третього відповідачів через систему "Електронний суд" надав додаткові пояснення у справі, в яких наполягає на тому, що нікчемність спірних договорів оренди земельних ділянок прямо законодавчо не встановлена; на думку вказаного учасника справи, той факт, що суд першої інстанції встановив, під час розгляду справи, що договори укладено без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених ч. 2 ст. 134 ЗК України, не означає, що вказані договори є нікчемними, оскільки їхня невідповідність чинному законодавству могла бути встановлена лише судом під час судового розгляду, а не вбачалася з прямої норми законодавства; прокурор звернувся з вимогами щодо визнання вказаних договорів недійсними, а зміна позовних вимог на стадії апеляційного оскарження не допускається.
15.12.2023 Богодухівська окружна прокуратура через систему "Електронний суд" надала пояснення щодо визначення початкового моменту перебігу позовної давності, в яких стверджує, що про наявність у користуванні ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 6321282500:02:000:1169 та 6321282500:04:000:0979 прокуратура довідалася з листа ГУ Держгеокадастру від 23.06.2018, отриманого 06.07.2018.
16.12.2023 Головне управління Держгеокадастру у Харківської області надіслало поштою до Східного апеляційного господарського суду пояснення (вх.№15682 від 18.12.2023), в яких наполягає на тому, що прокурором пропущено позовну давність, оскільки прокуратура могла довідатися про стверджувані порушення земельного законодавства у будь-який момент з дня прийняття оскаржуваних наказів ГУ Держгеокадастру. Також перший відповідач зазначає, що спірні накази вичерпали свою дію повністю після реалізації і оскарженню не підлягають; за вимогами про визнання договорів оренди недійсними ГУ Держгеокадастру не може бути відповідачем, оскільки, у зв'язку зі змінами нормативно-правового регулювання земельних відносин, управління не є стороною відповідних договорів. Головне управління Держгеокадастру у Харківської області просить Східний апеляційний господарський суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а оскаржувані рішення суду першої інстанції залишити без змін; розглядати справу в судовому засіданні 20.12.2023 без участі представника управління; про час та місце проведення наступного судового засідання у справі повідомити першого відповідача у встановленому чинним законодавством порядку.
18.12.2023 Харківська обласна прокуратура через систему "Електронний суд" надала письмові пояснення з окремого питання, а саме, щодо практики Верховного Суду, яка існувала на час самостійного звернення прокурора у червні 2019 року з позовом у справі №922/1795/19 стосовно повернення у відання держави земельних ділянок з кадастровими номерами 6321282500:02:000:1169 та 6321282500:04:000:0979. Прокуратура наполягає на тому, що добросовісні учасники цивільного обороту не повинні нести відповідальності за волатильність правових позицій вищих судів, оскільки такий підхід суперечить принципу верховенства права як головної засади господарського судочинства (ч. 3 ст. 2 ГПК України); враховуючи вищевикладені обставини, а також активні дії прокурора із захисту інтересів держави у вигляді подання позову в межах строків позовної давності та із додержанням процедури, визначеної ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", але в умовах мінливих висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми Закону, на думку прокурора, обґрунтованим є висновок про поважність причин пропуску прокурором строку позовної давності у цій справі № 922/3953/21 та наявність підстав для захисту порушеного права.
У судове засідання 20.12.2023 до Східного апеляційного господарського суду прибув прокурор та представник другого і третього відповідачів.
Однак проведення судового засідання було унеможливлене через технічні проблеми, про що Східним апеляційним господарським судом складено Акт про технічні проблеми в роботі підсистем ЄСІТС №12-33/324 від 20.12.2023. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про продовження перерви, оголошеної в судовому засіданні 05.12.2023, до 26.12.2023 о 10:45 год - про що було постановлено відповідну ухвалу від 20.12.2023.
У судовому засіданні 26.12.2023 прокурор та представник другого і третього відповідачів підтримали раніше викладену ними правову позицію.
В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.
Присутні у судовому засіданні учасники справи не висловлювали заперечень щодо повноти дослідження доказів, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.
За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Богодухівською окружною прокуратурою Харківської області в ході вивчення стану законності надання у власність та користування, а також використання земель виявлені факти порушення інтересів держави Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та громадянином ОСОБА_1 .
Встановлено, що наказами Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 30.06.2016 № 5815-СГ та № 5817-СГ, ОСОБА_1 затверджено проекти землеустрою та передано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), з кадастровими номерами №6321282500:04:000:0979 та №6321282500:02:000:1169, розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, строком на 21 рік.
На підставі наказів від 30.06.2016 № 5815-СГ та № 5817-СГ між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , 09.09.2016 укладено два договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 21 рік, які 20.12.2016 зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 18248941, 18257008.
В подальшому, ОСОБА_1 засноване фермерське господарство "Фацелія 2017" (код ЄДРПОУ - 41306711), яке зареєстроване як юридична особа 27.04.2017.
За результатами проведеного вивчення встановлено, що накази Головного управління Держгеокадастру в Харківської області від 30.06.2016 № 5815-СГ, № 5817-СГ прийнято з порушенням вимог земельного законодавства (статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакціях на час виникнення правовідносин), у зв'язку з чим вищевказані земельні ділянки, загальною площею 27,9539 га було надано ОСОБА_1 в оренду незаконно, оскільки право на отримання земельної ділянки державної власності громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин, або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Проте, ОСОБА_1 не мав правомірних (справедливих) сподівань на отримання землі в оренду, був обізнаний про можливість допущення правових порушень з боку публічної влади, отримав земельні ділянки поза конкурсом, без обґрунтування розмірів земельних ділянок та їх кількості, які розташовані на територіях різних рад. Зокрема, окружною прокуратурою встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.08.2015 №785-СГ, вже раніше надавалась земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 22,0056 га з кадастровим №6321282500:03:000:0325 для ведення фермерського господарства, що розташована за межами населених пунктів Заміської сільської ради Валківського району Харківської області (договір оренди землі 03.11.2015, який укладений між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області). При цьому, ОСОБА_1 усвідомлюючи, що протягом 1 року вже має у користуванні земельну ділянку площею 22,0056 га для ведення фермерського господарства, під приводом початку займатися фермерством, з метою уникнення проведення обов'язкових земельних торгів звернувся до Головного управління Держземагенства у Харківській області про отримання в оренду додаткової землі. В свою чергу, Головному управлінню Держземагенства у Харківській області було відомо про наявність у ОСОБА_1 у користуванні земельної ділянки площею 22,0056 га, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована за межами населених пунктів Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дата внесення відомостей про інше речове право вказана 05.11.2015, тобто майже за один рік до отримання спірних ділянок, а підставою для реєстрації є договір оренди землі між ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
Таким чином, до моменту відведення Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, загальною площею 27,9539 га (12,3525 га та 15,6014 га), без проходження процедури земельних торгів, ОСОБА_1 приховав інформацію, що вже отримував раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства.
Крім того, ОСОБА_1 при зверненні з заявами про надання в оренду цих земель не підтверджено наявності в нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо).
Так, згідно з листом Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 25.04.2019 №7.0/5267 за громадянином ОСОБА_1 сільськогосподарська техніка не обліковується.
Відповідні обставини стали підставою для звернення прокурора до господарського суду з позовом у даній справі.
Прокурор зазначає, що Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, усупереч вимогам ст. 122, 123, 124, 134, Земельного кодексу України, ст.1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), прийнято накази від 30.06.2016 №5815-СГ, №5817-СГ, якими незаконно передано ОСОБА_1 у користування вищевказані земельні ділянки державної власності. Окрім скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, прокурор просить також визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 09.09.2016, укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 , оскільки останні укладені на підставі та на виконання вищевказаних наказів; та зобов'язати фермерське господарство "Фацелія 2017" та ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки державної власності, загальною площею 27,9539 га (кадастрові номери №6321282500:02:000:1169 та 6321282500:04:000:0979), які розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області.
В обґрунтування заявлення даного позову в інтересах держави саме в особі Валківської міської ради Харківської області прокурор зазначив, що згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №7018-ОТГ від 27.09.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» спірні земельні ділянки передано у комунальну власність Валківської міської ради (Валківської ОТГ), яка на теперішній час є власником відповідних земельних ділянок. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовуються її учасниками.
Місцевий господарський суд рішенням від 11.05.2023 відмовив у задоволенні вказаного позову, також було прийнято додаткове рішення від 29.05.20232 про розподіл судових витрат; постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури було задоволено, рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у справі №922/3953/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов прокурора задоволено, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 у справі №922/3953/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні клопотання представника фізичної особи ОСОБА_1 та ФГ "Фацелія 2017" про ухвалення додаткового рішення; постановою Верховного Суду від 03.10.2023 касаційну скаргу Фермерського господарства "Фацелія 2017" задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 у справі №922/3953/21 скасовано, справу №922/3953/21 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду - з наведених вище підстав.
Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом позову в даній справі є: вимога про визнання незаконними наказів ГУ Держгеокадастру (першого відповідача), згідно з якими ОСОБА_1 було надано в оренду дві земельні ділянки для ведення фермерського господарства; вимога про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених на підставі зазначених наказів; а також вимога про зобов'язання ОСОБА_1 та ФГ "Фацелія 2017" (другого та третього відповідачів) повернути до комунальної власності відповідні земельні ділянки.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За змістом частин 1-3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
За змістом частини 3 статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального дачного будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (частина 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство").
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).
За змістом положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
За змістом положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у даній справі №922/3953/21.
В ході розгляду даної справи №922/3953/21 встановлено, що ГУ Держгеокадастру під час розгляду заяви громадянина ОСОБА_1 застосувало спрощений режим отримання земель для ведення фермерського господарства всупереч цілям, визначеним Законом України "Про фермерське господарство", не перевірило попереднього отримання земельної ділянки для аналогічних цілей та можливість самостійно ним та працею найманих працівників здійснювати фермерську діяльність. Отже, накази ГУ Держгеокадастру від 30.06.2016 № 5815-СГ та № 5817-СГ щодо передачі в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства прийняті з порушенням статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України і статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство". При цьому дії ОСОБА_1 щодо отримання в оренду земельних ділянок фактично були спрямовані не на ведення (створення) фермерського господарства особисто, а на отримання цих земельних ділянок за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів.
Під час нового апеляційного розгляду справи відповідачі не спростували вищевказаних обставин та висновків, які наведено у постанові Верховного Суду від 03.10.2023 у даній справі №922/3953/21.
Разом з тим, надаючи послідовну правову оцінку позовним вимогам прокурора на предмет ефективності та відповідності нормам чинного законодавства обраного ним способу захисту, колегія суддів зазначає наступне.
У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц), серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
У постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди; у справі № 633/408/18 мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов'язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів; той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб'єкта (територіальної громади).
Як вбачається з позовних вимог у даній справі №922/3953/21, метою звернення прокурора до суду є повернення відповідній територіальній громаді земельних ділянок, які фактично не вибували з комунальної власності, а були передані в оренду з порушенням вимог чинного законодавства (про що зазначено вище).
Тобто за своїм змістом та спрямованістю даний позов фактично є негаторним, тобто позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Фізичне зайняття особою земельної ділянки, іншого нерухомого майна, користування цими об'єктами, право власності на які зареєстровано за іншою особою (володільцем), не є позбавленням володіння цієї особи. Воно не здатне ані позбавити володільця його володіння, ані створити перешкоди у розпорядженні нерухомим майном, а створює натомість лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Отже, у таких випадках особа може захищатися від порушення свого права негаторним позовом. Метою такого позову є усунення порушення з боку третіх осіб у здійсненні прав, які не пов'язані з позбавленням володіння майном. Характерною особливістю цього позову як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі. Негаторний позов має на меті усувати триваючі порушення правомочностей позивача, а не ті, що мали місце в минулому; тобто, вдаючись до такого способу захисту, позивач захищається від порушень, що мають місце на час звернення із позовом, та від відповідного порушника. Триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов звернення з негаторною вимогою. Відповідні висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 04.10.2023 у справі № 910/6205/22.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 за позовом заступника керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, Фермерського господарства "Агрозем-7" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та їх повернення, зазначила, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача; для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.
У постанові від 04.10.2023 у справі 916/2319/22 Верховний Суд вказав, що рішення Одеської міської ради від 06.06.2018 про передачу спірної земельної ділянки в оренду вже було реалізоване та вичерпало дію укладенням відповідного логовору оренди, отже оспорювання вказаного рішення не призведе до захисту інтересів держави і повернення земельної ділянки територіальній громаді, тому в задоволенні цих вимог суди мали відмовити; для ефективного захисту інтересів держави у спірних правовідносинах достатньо повернути спірну земельну ділянку її власникові.
За приписами ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 вказала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про визнання незаконними наказу ГУ Держгеокадастру від 30.06.2016 № 5815-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, а також наказу ГУ Держгеокадастру від 30.06.2016 № 5817-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області - не підлягають задоволенню, оскільки зазначені накази були реалізовані та вичерпали свою дію, тому задоволення цих позовних вимог не призведе до ефективного захисту інтересів держави в особі Валківської міської ради Харківської області.
Стосовно позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди, укладених на підставі вищезазначених наказів ГУ Держгеокадастру, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановлений законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За умовами ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
За змістом частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 ст. 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Як встановлено судом, спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності передані в оренду відповідачу-1 з порушенням норм земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Пунктами "б", "ґ" ст. 5 ЗК України унормовано, що земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.
Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
У постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неконкурентне надання землі у користування не відповідає зазначеним принципам. Разом з тим, згідно з ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, передбачених ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України, договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.
У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 зазначено, що якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.
У постанові від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22 Верховний Суд вказав, що оскільки спірний договір оренди за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці 2 частини 2 статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц та від 20.07.2022 зі справи № 923/196/20). Верховний Суд у цій постанові також зауважив, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю; враховуючи викладене, у задоволенні вимоги про визнання недійсним спірного договору оренди слід відмовити, оскільки цей договір є нікчемним і не потребує визнання судом недійсним за відповідною позовною вимогою.
Як було встановлено вище, відповідно до обставин даної справи №922/3953/21, спірні договори від 09.09.2016 оренди земельних ділянок площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) та площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979), укладено між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 без дотримання конкурентних засад за відсутності для цього підстав, визначених частиною другою статті 134 ЗК України, тобто ці правочини спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності. Отже, згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України, такі договори є нікчемними.
Відповідно, позовні вимоги про визнання цих договорів недійсними не підлягають задоволенню, оскільки нікчемний договір не потребує визнання судом недійсним.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання другого та третього відповідачів повернути Валківській міській раді спірні земельні ділянки (що, власне, і становить фактичну мету позову прокурора) колегія суддів зазначає наступне.
Як уже зазначалося, дане провадження є новим апеляційним розглядом справи №922/3953/21, у відповідності до постанови Верховного Суду від 03.10.2023 у даній справі, в якій суд касаційної інстанції, вказавши на обґрунтованість позовних вимог прокурора, зокрема, про зобов'язання другого та третього відповідачів повернути Валківській міській раді спірні земельні ділянки, водночас надав вказівку суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи надати правову оцінку обставинам, пов'язаним із позовною давністю, яку було застосовано місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні (що і стало підставою для відмови в позові).
Згідно з ч.1 ст.316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
На виконання відповідних вказівок суду касаційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим, як було встановлено вище з урахуванням обставин даної справи, норм чинного законодавства та актуальної практики Верховного Суду щодо їх застосування (з дотриманням принципу "jura novit curia"), даний позов є негаторним, оскільки він спрямований на забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). При цьому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.
Згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред'явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Тобто позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.08.2021 у справі №910/20607/17.
Аналогічні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі 922/1832/19, від 04.10.2023 у справі №916/2319/22, від 24.10.2023 у справі № 911/2093/21, від 22.11.2023 у справі № 918/244/22 тощо.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами прокурора в апеляційному провадженні про те, що позовна давність у даному випадку не підлягає застосуванню.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що в ході нового апеляційного розгляду даної справи дійшла наступних висновків:
- позовні вимоги про визнання незаконними наказу ГУ Держгеокадастру від 30.06.2016 №5815-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, а також наказу ГУ Держгеокадастру від 30.06.2016 № 5817-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979) із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області - не підлягають задоволенню, оскільки зазначені накази були реалізовані та вичерпали свою дію, тому задоволення цих позовних вимог не призведе до ефективного захисту інтересів держави в особі Валківської міської ради Харківської області;
- позовні вимоги про визнання недійсними договорів від 09.09.2016 оренди земельних ділянок площею 15,6014 га (кадастровий номер 6321282500:02:000:1169) та площею 12,3525 га (кадастровий номер 6321282500:04:000:0979), укладених між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки ці договори є нікчемними, а відтак, не потребують визнання судом недійсними;
- позовні вимоги про зобов'язання ФГ "Фацелія 2017" та ОСОБА_1 повернути Валківській міській раді (Валківській ОТГ) до комунальної власності земельні ділянки комунальної власності загальною площею 27,9539 га, кадастрові номери 6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, які розташованої за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області (далі - спірні земельні ділянки), шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації, які Верховний Суд у постанові від 03.10.2023 у даній справі № 922/3953/21 визнав обґрунтованими, підлягають задоволенню, при цьому позовна давність до вказаних вимог не застосовується в силу негаторного характеру відповідного позову, спрямованого на усунення триваючого правопорушення.
Оскільки місцевий господарський суд при розгляді питання щодо застосування позовної давності у даній справі неправильно застосував відповідні норми матеріального права, що призвело до необґрунтованої відмови у позові з підстав пропуску позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а позов слід задовольнити частково - з наведених вище підстав. Відповідно, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.
З урахуванням приписів ст.129 ГПК України, колегія суддів зазначає, що судовий збір, що сплачено прокурором за звернення до суду першої інстанції з двома немайновими вимогами (про зобов'язання другого та третього відповідачів повернути міській раді дві земельні ділянки) та за апеляційне оскарження відмови у задоволенні цих вимог покладається пропорційно на другого та третього відповідача.
Стосовно додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 у справі №922/3953/21, яким клопотання представника ОСОБА_1 та ФГ "Фацелія 2017" про ухвалення додаткового рішення було задоволено та стягнуто з прокуратури Харківської області на користь фізичної особи ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн; стягнуто з прокуратури Харківської області на користь ФГ "Фацелія 2017" понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн - колегія суддів зазначає наступне.
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21, у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20, від 15.02.2023 у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07.03.2023 у справі № 922/3289/21.
Отже, оскільки, як було встановлено вище, рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у справі № 922/3953/21 підлягає скасуванню, колегія суддів зазначає, що має бути скасовано і додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2023 у цій справі.
Та обставина, що за результатами нового апеляційного розгляду справи у задоволенні позову прокурора частково відмовлено, не може бути визнана підставою для стягнення витрат другого та третього відповідачів на правову допомогу у відповідній частині, враховуючи, що як уже зазначалося, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення господарського суду в повному обсязі, при цьому правові підстави для часткової відмови в позові є іншими, ніж ті, які зазначені у рішенні Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 і які наводилися представником другого та третього відповідачів під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Керуючись п.2 ч.1 статті 275, п.4 ч.1, ч.2 статті 277, статтями 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх.№1141Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2023 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2023 у справі № 922/3953/21 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у справі №922/3953/21 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов керівника Богодухівської окружної прокуратури задовольнити частково.
Зобов'язати фермерське господарство "Фацелія 2017" (код ЄДРПОУ 41306711) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути до комунальної власності Валківської міської ради (Валківській ОТГ) земельні ділянки комунальної власності загальною площею 27,9539 га, кадастрові номери 6321282500:02:000:1169, 6321282500:04:000:0979, які розташовані за межами населених пунктів на території Заміської сільської ради Валківського району Харківської області, шляхом внесення відповідних відомостей до земельно-кадастрової документації.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) на користь Харківської обласної прокуратури (код 02910108, банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, рахунок IBAN UA 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову, 3405,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з фермерського господарства "Фацелія 2017" (61024, м. Харків, вул. Лермонтовська, 38, кв. 20; ідент. код 41306711) на користь Харківської обласної прокуратури (код 02910108, банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, рахунок IBAN UA 178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2270,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову, 3405,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2023 у справі №922/3953/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання представника фізичної особи ОСОБА_1 та фермерського господарства "Фацелія 2017" про ухвалення додаткового рішення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 02.01.2024.
Головуючий суддя О.В. Шевель
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.О. Фоміна