ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" грудня 2023 р. Справа №914/1587/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Костерева О.А.
розглянув апеляційну скаргу Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» від 20.10.2023
на рішення Господарського суду Львівської області від 27.09.2023 (повний текст рішення складено 06.10.2023, суддя Галамай О.З.)
у справі № 914/1587/23
за позовом Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», м. Львів
до відповідача Приватного підприємства «Еліста-1», м. Львів
про стягнення 351848,79 грн
за участю представників:
від позивача - Паращак І.В.
від відповідача - Кондратюк В.В.;
Комунальне підприємство (далі КП) «Адміністративно-технічне управління» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства (далі ПП) «Еліста-1» 351848, 79 грн за несвоєчасну поставку товару за договором № 12/12/22-2 від 12.12.2022, що складається з штрафних санкцій в розмірі подвійної облікової ставки в сумі 283178, 08 грн, інфляційних втрат 51680, 00 грн та 3% річних 16990, 68 грн.
Господарський суд Львівської області у рішенні від 27.09.2023 у даній справі позовні вимоги КП «Адміністративно-комунальне управління» задоволив частково; стягнув з ПП «Еліста-1» на користь позивача 169906,85 грн пені, зменшивши таку, в силу своїх дискреційних повноважень, на 40% та відмовивши в задоволенні решти позовних вимог в цій частині. Судом відмовлено в задоволенні стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, позаяк зобов'язання ПП «Еліста-1» за договором, що полягають у поставці товару, не містять ознак грошового зобов'язання, за невиконання якого можливе нарахування інфляційних втрат та 3% річних, у відповідності до ст. 625 ЦК України.
Позивач не погодився з ухваленим рішенням, оскаржив його в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає рішення в цій частині таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на таке:
- позивач вважає безпідставним зменшення судом пені на 40% та зазначає, що не реалізація відповідачем можливих зусиль для виконання зобов'язання, відсутність оперативного повідомлення позивача про неможливість виконання умов договору, відсутність намагання відповідача вирішити спір в досудовому порядку, фактичне зазнання позивачем негативних наслідків в господарчій сфері, не підтверджує підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені;
- апелянт зазначає, що суд безпідставно відмовив йому в стягненні інфляційних втрат та 3% річних, оскільки, на його переконання, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 справу за № 914/1587/23 передано на розгляд суду у складі головуючої судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н.А. та Желіка М.Б.
Процесуальний хід розгляду даної справи відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
Відповідач своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав, однак його представник, який прибув в судове засідання, заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Львівської області від 27.09.2023 у даній справі залишити без змін.
Представник позивача, що прибув в судове засідання, підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а його позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 12 грудня 2022 року між ПП «Еліста-1» (постачальник) та КП «Адміністративно-технічне управління» (замовник) було укладено договір поставки № 12/12/22-2 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити наступний товар: костюм утеплений: куртка вітровологозахисна зимова, куртка флісова, штани утеплені (надалі - товар), а замовник прийняти і оплатити такий товар, загальною вартістю 6460000, 00 грн (пункт 3.1. договору).
Кількість та ціна товару відображені у специфікації, що є додатком № 1 до договору.
За умовами п. 2.2. договору поставка товару здійснюється транспортом та коштом постачальника, в розмірах та кількості відповідно до специфікації (додаток № 1 до договору) не пізніше 23 грудня 2022 року. Водночас, в пункті 5.1. договору наголошено, що поставка товару має бути здійснена не пізніше 23 грудня 2022 року.
Відповідно до п. 7.2 у разі несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів постачальник сплачує на вимогу замовника штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення.
На виконання умов договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 6460000, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною за № 98 від 25.01.2023 та актом прийому-передачі товарів і матеріально-технічних засобів від 25.01.2023.
29.03.2023 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу про стягнення штрафних санкцій на суму 283178, 08 грн., яка залишена останнім без відповіді.
З огляду на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки обумовленого товару, позивачем з 24.12.2022 по 24.01.2023 нараховано відповідачу 283178, 08 грн пені, 51680, 00 грн інфляційних втрат та 16990, 68 грн 3% річних, що слугувало підставою даного позову.
З огляду на характер спірних правовідносин, предметом доказування в даній справі є встановлення факту неналежного виконання умов договору, а відтак виконання обов'язку щодо строку поставки товару.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України ).
В силу положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Сторони 12.12.2022 уклали договір поставки № 12/12/22-2, в якому, зокрема, обумовили строки здійснення поставки - не пізніше 23.12.2022, та на його виконання належним чином оформили видаткову накладну на суму 6460000, 00 грн, яка не містить жодних зауважень чи застережень.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором в частині здійснення своєчасної поставки товару на суму 6460000, 00 грн не виконав, поставивши товар позивачу лише 25.01.2023, тобто з простроченням на 32 дні.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з положеннями пункту 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (пункт 1 статті 549 Цивільного кодексу України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з положеннями статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У п. 7.2 спірного договору поставки від 12.12.2022 сторони погодили, що у разі несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів постачальник сплачує на вимогу замовника штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення.
Обов'язки постачальника передбачено у пункті 6.3 договору, зокрема у підпункті 6.3.1. передбачено обов'язок забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором, тобто до 23.12.2022.
Як вже було встановлено судом, відповідач допустив порушення умов договору в частині своєчасного виконання зобов'язань, тому сплата штрафних санкцій є його договірним зобов'язанням, яке узгоджується також з приписами частини 2 статті 546 та статті 627 Цивільного кодексу України. Беручи до уваги умови договору, спосіб нарахування, суд першої інстанції встановив, з чим погоджується й апеляційна інстанція, що нараховані позивачем кошти в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за своєю правовою природою є пенею..
Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що такий є правильним, отож, позивач правомірно заявив до стягнення 283178, 08 грн пені.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи відповідачем було заявлено клопотання про зменшення нарахованої санкції до 35000, 00 грн, якщо суд дійде висновку про правомірність її заявлення до стягнення.
Представник позивача заперечила щодо наявності підстав зменшення санкцій, що, зокрема, є однією із підстав апеляційного оскарження.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Як на підстави для зменшення санкцій, відповідач покликався на скрутне матеріальне становище підприємства в умовах воєнного стану в Україні, а також на наказ ЛОВА № 154/22 від 08.08.2022 «Про встановлення обмежень щодо проведення полювання та регулювання питань мисливства в період воєнного стану на території Львівської області», ліцензію АВ № 601530 на «Торгівлю вогнепальною зброєю невійськового призначення, боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4, 5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду»; податкові повідомлення-рішення від 05.09.2023 та 08.06.2023; податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також суму нарахованого єдиного внеску за 2 квартал 2023 року; судові рішення у справі № 380/7837/23.
При здійсненні права на зменшення розміру пені, суд повинен враховувати не лише майнові, але й інші інтереси сторін спору, керуючись у тому числі засадами справедливості, добросовісності та розумності.
Стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора.
Суд першої інстанції ухвалив зменшити пеню на 40% виходячи з того, що прострочення поставки товару є не значним та склало 32 дні; мала місце затримка дій виробника та митниці; основним видом діяльності відповідача є роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, яка, враховуючи встановлені обмеження щодо проведення полювання та регулювання питань мисливства в період воєнного стану на території Львівської області, відобразилась на господарській діяльності та фінансовому стані відповідача, а також, що позивачем не подано доказів щодо наявності у нього збитків, завданих несвоєчасним виконанням зобов'язання відповідачем.
Враховуючи перелічені фактори, які спровокували затримку поставки обумовленого договором товару, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін та користуючись своїми дискреційними повноваженнями, дійшов висновку про зменшення пені та стягнення з відповідача на користь позивача 169906, 85 грн нарахованої пені, тобто 60% від заявленої до стягнення, а в задоволенні решти вимог позивача щодо стягнення пені обґрунтовано відмовив.
Разом з тим, у зв'язку з порушенням умов договору, позивач нарахував відповідачу 51680, 00 грн інфляційних втрат та 16990, 68 грн 3% річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Проте, в даному випадку, хоча відносини між сторонами виникли на підставі відплатного договору, предметом спору є заявлені до стягнення нарахування за несвоєчасну поставку товару. Відповідні зобов'язання відповідача не містять ознак грошового зобов'язання за невиконання якого можливе нарахування згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України суми інфляційних втрат та 3% річних.
З огляду на те, що ПП «Еліста-1» не виконало свої зобов'язання з поставки товару, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вказані зобов'язання відповідача не є грошовими, відтак в задоволенні вимоги про стягнення 51680, 00 грн інфляційних втрат та 16990, 68 грн 3% річних судом правомірно відмовлено.
За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.
Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні апеляційної скарги Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» відмовити.
Рішення Господарського суду Львівської області від 27.09.2023 у справі № 914/1587/23 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови складено 02.01.2024
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік