Дата документу 02.01.2024 Справа № 335/3404/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 335/3404/22 Головуючий у 1 інстанції: Гашук К.В.
Провадження № 22-ц/807/129/24 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 січня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Бєлки В.Ю.
Гончар М.С.
розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трифонов Андрій Володимирович, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2023 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач Концерн «МТМ» у червні 2022 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з відпуску теплової енергії у розмірі 13 419,77 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 332,18 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 147,44 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2481, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за період з жовтня 2015 року по квітень 2021 року відпустив у нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є відповідач, теплову енергію на загальну суму 13 419,77 грн., однак відповідач не оплачувала надані їй за вказаною адресою послуги, що спонукало позивача звернутися до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді від 13.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.09.2022 позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за відпущену теплову енергію, яка відпускалась за адресою: АДРЕСА_2 , у період з жовтня 2015 року по квітень 2021 року у розмірі 13 419 грн. 77 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 332 грн. 18 коп., 3 % річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 147 грн. 44 коп., а всього стягнуто 13 899 39 коп.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2481 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.07.2023 за заявою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Трифонова А.В. скасовано заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.09.2022 у цій справі та призначено справу до судового розгляду.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2023 року позов Концерну «МТМ» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборго-ваність за відпущену теплову енергію, яка відпускалась за адресою: АДРЕСА_2 , у період з березня 2017 року по квітень 2021 року у розмірі 5 701 грн. 29 коп., суму інфляційних втрат у розмірі 332 грн. 18 коп., 3 % річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 147 грн. 44 коп., а всього стягнуто 6180,91 грн. Також стягнуто судовий збір в сумі 1103,27 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Трифонов А.В., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційноїскарги зазначено, що в нежитловому приміщенні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , відсутнє централізоване опалення, оскільки відсутні прилади споживання теплової енергії. По приміщенню проходять лише транзитні труби опалення. Укладеного договору між нею та Концерном «МТМ» на надання послуг з централізованого опалення не мається.
Вважає, що споживачем теплової енергії є особа, яка є кінцевим отримувачем теплової енергії від теплопостачальника, та яка використовує цю теплову енергію в якості засобу для обігріву належного цій особі житла або приміщення. Оскільки відповідач не є кінцевим отримувачем теплової енергії, яка проходить через транзитні трубопроводи в належних їй нежитлових приміщеннях до квартир (приміщень) споживачів теплової енергії, відсутні правові підстави для стягнення з неї вартості спожитої теплової енергії. Вказує, що ці обставини встановлені у постанові Верховного Суду у справі № 317/1636/16-ц у спорі між тими ж сторонами з приводу заборгованості за послуги теплопостачання у ті ж самі нежитлові приміщення. Але суд першої інстанції цих обставин не перевірив, припустившись неповноти при розгляді цієї справи.
Вважає також, що її нежитлові приміщення є місцями загального користування, а тому обов'язок з оплата послуг теплопостачання покладається на усіх мешканців будинку. Вказує, що вона сплачує внески на управління будинком, з яких ОСББ має оплачувати послуги з постачання теплової енергії по трубам, що проходять у підвалі, які належать до загальних комунікацій. Тож, позивач у такий спосіб хоче отримати подвійну оплату одних і тих же послуг з ОСББ та окремо з неї.
В скарзі зазначається, що відповідачка не є належним споживачем послуг з надання теплової енергії, оскільки вона їй не потрібна тому, що її нежитлові приміщення пустують і не використовуються. Вважає, що позивач штучно нав'язує їй свої послуги, але вона не повинна платити лише за сам факт проходження по її нежитловим приміщенням транзитних трубопроводів.
Відзив на апеляційну скаргу Концерном «МТМ» не подавався, хоча скарга була отримана ним через електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» 23.10.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із п.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.
Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо (п. 2.2 Статуту).
Отже, Концерн "Міські теплові мережі" є юридичною особою, яка надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Відповідач є власником об'єкта нерухомості, що складається із нежитлових приміщень АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23.12.2011 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майн від 23.12.2011 № 10859071 (а.с. 8-10). Нежитлове приміщення відповідача вузлом розподільного обліку не оснащене.
Концерном «Міські теплові мережі» надавалась пропозиція відповідачу про укладення типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії у вказане вище нежитлове приміщення, але остання на цю пропозицію не відреагувала.
Нежитлове приміщення відповідача є невід'ємною частиною житлового будинку АДРЕСА_1 . Об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку.
Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів, які розміщені в загальному доступі в мережі Інтернет на офіційному сайті Запорізької міської ради та відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.
В період з 01 червня 2015 року по 30 квітня 2021 року позивач надав відповідачу послугу з постачання теплової енергії на загальну суму 13 419,77 грн.
Позивачем були сформовані рахунки на оплату спожитої послуги з постачання теплової енергії за період з червня 2015 року по травень 2021 року, які не оплачені відповідачем.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч.1 ст. 525 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг закріплений також у статті 162 Житлового кодексу України.
У відповідності до статті 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), належному громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими у встановленому законом порядку тарифами.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду
України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі
№ 6-2951цс15, який у подальшому був підтриманий Верховним Судом у чисельних судових рішеннях.
Послуги з централізованого опалення відносяться до комунальних послуг.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений обов'язок споживача оплачувати житло-
во-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Пунктом 18 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Задовольняючи позов частково, суд вважав його обґрунтованим, а розмір забор-гованості доведеним. Але з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності та з урахуванням продовження строків позовної давності на період дії карантину в Україні судом було відраховано із заборгованості той борг, що виник поза межами позовної давності за період з червня 2015р. по 01.03.2017р., та стягнуто суму заборгованості в межах позовної давності за період з 01.03.2017р. по 01.05.2021р. в розмірі 5 701,29 грн., а також суму інфляційних втрат та 3 % річних.
Апелянт ОСОБА_1 в особі адвоката Трифонова А.В. заперечує укладення договору постачання теплової енергії з позивачем, тому вважає, що це є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки комунальні послуги відповідно до приписів ч. 1 статті 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» надаються лише на підставі відповідного договору.
Аргументуючи безпідставність цих стверджень, колегія посилається на Закон України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», який з 1 травня 2019 року в повному обсязі введено в дію, у зв'язку із чим Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» втратив чинність.
Предметом регулювання згідно ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Дійсно, відповідно до статті 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Пунктом 4 ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що з пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг може звернутись будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору, складений згідно з типовим.
На виконання вказаних приписів Закону, листом № 814/09 від 09.08.2019р. позивач надіслав відповідачу пропозицію про укладення договору та надав примірним проекту договору, але відповідач не відреагувала на цю пропозицію.
До цього, під час дії старої редакції ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» Концерн «МТМ» листом № 08-1/09 від 06.01.2015р. також направляв примірник договору купівлі-продажу теплової енергії ОСОБА_1 , але остання і в той час не відреагувала на пропозицію.
Відповідно до п. 5 ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відмова спожива-
ча від укладення договору не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої послуги, наданої виконавцем.
Отже, приписами самого цього спеціального закону передбачено обов'язок споживача оплатити надані послуги їх виконавцю навіть попри відсутність укладеного з виконавцем договору.
До того ж, колегія суддів звертає увагу, що відповідач має абонентський номер споживача НОМЕР_1 - особовий рахунок, який дає змогу ідентифікувати її виконавцю комунальної послуги або уповноваженій особі, за яким і обліковується оплата за надані послуги з теплопостачання.
Як склалась судова практика, підтверджена чисельними рішеннями Верховного Суду у спорах про заборгованість за комунальні послуги, факт надання цих послуг та їх прийняття споживачем є підставою для покладення обов'язку на останнього з їх оплати навіть при відсутності укладеного договору між ними.
Отже, суд правильно виснував про можливість стягнення заборгованості за послуги теплопостачання у разі відсутності договору з Концерном «МТМ», яким виконано умову щодо направлення споживачу проекту індивідуального типового договору.
Щодо доводів відповідача про відсутність у неї в нежитлових приміщеннях приладів опалення, наявність лише транзитного трубопроводу, а тому не доведення фактичного надання їй послуг з теплопостачання, то колегія виходить із наступного.
Об'єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень, які є невід'ємною частиною житлового будинку. За рахунок теплопровідності, випромінювання і конвекції теплова енергія, що подається в житловий будинок через приєднану мережу розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання, розташованого на цих мережах, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях. При цьому, відсутність окремих елементів системи опалення не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення.
Відповідно до визначення, наведеного в Правилах № 830, опалювана площа (об'єм) приміщення - загальна площа (об'єм) приміщення без урахування площі лоджій, балконів, терас.
Відповідно до визначення, наведеного в Методиці № 315, опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньо будинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.
Приміщення відповідача приєднане до внутрішньо будинкової системи житлового будинку, виходячи з наявних у справі документів.
01 серпня 2016 року сторонами складено акт обстеження системи теплоспоживання нежитлових приміщень АДРЕСА_1 , у якому встановлено, що система опалення в приміщенні № 65 складається із: сталевого трубопроводу зворотного теплоносія без ізоляції, діаметром 50 мм, довжиною 11,5 метрів у підлоги; пластикового трубопроводу зворотного теплоносія без ізоляції, діаметром 32 мм, довжиною 6,9 метрів у стіни; пластикового стояка без ізоляції, діаметром 20 мм, довжиною 1,8 метрів; сталевого стояка в азбоцементній ізоляції армованого дранню 50 мм, діаметром 20 мм, довжиною 2 метри; сталевого стояка без ізоляції діаметром 15 мм, довжиною 2 метри. Дослідити систему опалення в приміщенні № 66 не виявилось можливим, оскільки до даного приміщення доступ не надано.
При проведенні аналогічного обстеження приміщень АДРЕСА_1 , яке відбулось 04 жовтня 2016 року, встановлено, що станом на момент огляду система опалення в приміщенні № 65 складається із: сталевого трубопроводу зворотного теплоносія в ізоляції, діаметром 50 мм, довжиною 12 метрів; пластикового трубопроводу зворотного теплоносія в ізоляції, діаметром 32 мм, довжиною 7,4 метри; пластикового стояка в ізоляції, діаметром 20 мм, довжиною 1,9 метрів; сталевого стояка в азбоцементній ізоляції армованого дранню, діаметром 20 мм, довжиною 1,9 метри; сталевого стояка в ізоляції, діаметром 15 мм, довжиною 1,9 метри.
Система опалення в приміщенні № 66 вказаного житлового будинку складається із: сталевого трубопроводу зворотного теплоносія в ізоляції, діаметром 40 мм, довжиною 1 метр; сталевого трубопроводу зворотного теплоносія в ізоляції, діаметром 70 мм, довжиною 14,5 метри; сталевого стояка в азбоцементній ізоляції армованого дранню, діаметром 20 мм, довжиною 5,5 метри; сталевого стояка в ізоляції, діаметром 20 мм, довжиною 1,9 метри; сталевого стояка в азбоцементній ізоляції армованого, діаметром 20 мм, довжиною 3,2 метри (акт від 04 жовтня 2016 року).
За вказаних досліджень приміщень відповідача можна зробити висновок, що відсутність у приміщенні опалювальних приладів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків, підводок до приладів свідчить про надходження тепла в приміщення, яке виділяється від зазначених трубопроводів та має бути оплачена.
На користь вказаному свідчить аналіз наступного документа.
У жовтні 2016р. ТОВ «Теплотехнік і К» було складено розрахунок теплового потоку на опалення по приміщенням АДРЕСА_1 , який узгоджено тепловою інспекцією Концерну «МТМ», згідно з яким від усіх заізольованих трубопроводів цих приміщень відбувається тепловіддача, яка складає Qmax - 523 ккал/год. ( а.с. 17-22).
Отже, нежитлові приміщення АДРЕСА_1 , а транзитні прямі та зворотні трубопроводи, які проходять через нежитлові підвальні приміщення відповідача, відносяться до внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Через трубопроводи прямого та зворотного току теплоносія, які встановлені у вказаних нежитлових приміщеннях, здійснюється постачання теплової енергії (надається послуга з централізованого теплопостачання).
Порядок обліку та оплати послуг визначається Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018р. № 315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг»: розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
З огляду на приписи законодавства про право власності, належні на праві власності нежитлові приміщення не можуть бути місцями загального користування, хоча і розташовані у підвалі житлового будинку. Відповідач придбавала їх на підставі договору купівлі-продажу як окремі об'єкти нерухомого майна, а тому на такі приміщення не поширюється статус спільного майна співвласників багатоквартирного будинку.
З урахуванням того, що вказані нежитлові приміщення, хоча й розташовані в підвалі багатоквартирного будинку, але є самостійними об'єктами нерухомого майна, які належать на праві власності відповідачу, то на них не може поширюватись статус спільної сумісної власності співвласників будинку, а отже саме власник має оплачувати за фактич-
не надходження тепла у це приміщення від зазначених трубопроводів.
Зважаючи на вказані обставини, колегія відхиляє як необґрунтовані доводи скарги відповідача про те, що відповідач не є належним споживачем послуг з надання теплової енергії, а таким споживачем теплової енергії є особа, яка є кінцевим отримувачем теплової енергії від теплопостачальника та яка використовує цю теплову енергію в якості засобу для обігріву належного цій особі житла або приміщення.
При цьому, ніякого правового значення не мають ті обставини, що на теперішній час відповідач не використовує належні їй нежитлові приміщення, а тому не потребує їх обігріву, оскільки теплова енергії надається незалежно від користування приміщенням, а отже є фактично спожитою. Тому має відбуватись і її оплата власником цих приміщень.
З розрахунку заборгованості та актів вбачається, що позивач нараховував оплату тепла саме по тих приладах (трубопроводи), які маються у нежитлових приміщеннях відповідача та з урахуванням фактичного надходження тепла, на що вказують щомісячні нарахування в зимові місяці, які для приміщення розміром 177,8 кв. м не перевищують у періоді, за який судом стягнуто заборгованість, 500 грн.
Що стосується посилань відповідача у скарзі на те, що ОСОБА_1 сплачує внески за управління будинком, а тому саме ОСББ повинно сплачувати кошти на постачання теплової енергії по трубах, які знаходяться у підвалі, тобто є загальними комунікаціями, колегія відкидає їх як безпідставні.
Так, встановлено, що ОСББ «Патріотична 32» було створено лише у 2021 році та датою його реєстрації є 12.07.2021р., в той час як заборгованість з відповідача стягнута за період з березня 2017 по квітень 2021 року, тобто ще до утворення цього ОСББ. Вказане підтверджується й доданою до скарги квитанцією (розрахунком) про сплату внесків, яка датована квітнем 2023 року ( а.с. 173).
В скарзі також зазначається, що судом не було взято до уваги висновки, викладені у постанові ВС у справі № 317/1636/16-ц у спорі між тими ж сторонами з приводу заборгованості за послуги теплопостачання у ті ж самі нежитлові приміщення. Але суд першої інстанції цих обставин не перевірив, припустившись неповноти при розгляді цієї справи.
Дослідивши вказану постанову, колегія дійшла наступного.
Так, дійсно у тій справі спір виник між Концерном «МТМ» та ОСОБА_1 з приводу заборгованості з теплопостачання до цих же нежитлових приміщень, що і в цій справі. Судом першої інстанції та апеляційним судом відмовлено в тій справі в задоволе-
нні позову Концерну «МТМ» з тих підстав, що обслуговування транзитних трубо-проводів, які проходять через нежитлові приміщення відповідача, є обов'язком виконавця, який надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій мешканцям будинку. Судами констатовано, що, оскільки відповідач не є кінцевим отримувачем теплової енергії, яка проходить через транзитні трубопроводи в належних їй нежитлових приміщеннях до квартир (приміщень) споживачів теплової енергії, відсутні правові підстави для стягнення з неї вартості спожитої теплової енергії.
Касаційний суд постановою від 13 червня 2018 року скасував судові рішення місцевого та апеляційного судів та повернув справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, де позовна заява Концерну «МТМ» була залишена без розгляду.
Отже, в такому разі постанова Верховного Суду будь-яких правових висновків не містить, оскільки справа спрямована на новий розгляд для перевірки тих стверджень, які вважає встановленими обставинами відповідач. При цьому, останній наводить аргументи касаційного суду тезово, відриваючи їх від загального контексту, чим штучно надає їм вигляд встановлених позицій.
Так, підсумовуючи власні висновки про необхідність спрямування справи на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд зазначив, що, посилаючись на те, що відповідач не є кінцевим отримувачем теплової енергії, яка проходить через транзитні трубопроводи в належних їй нежитлових приміщеннях до квартир (приміщень) споживачів теплової енергії, суди не врахували, що обов'язок по оплаті послуг опалення, зокрема, і місць загального користування, покладається на усіх мешканців будинку, не перевірили обставин щодо фактичного споживання відповідачем послуг теплопостачання, відмовивши у позові, фактично звільнили відповідача від обов'язку їх оплати.
В той час як цю фразу адвокат Трифонов А.В. викладає в скарзі без посилання на останню частину складнопідрядного речення, а саме, що суди не перевірили «обставин щодо фактичного споживання відповідачем послуг теплопостачання, відмовивши у позові, фактично звільнили відповідача від обов'язку їх оплати».
Таким чином, колегія суддів, проаналізувавши вище наведені обставини, погоджується з судом першої інстанції щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії за період з березня 2017 року по травень 2021 року, яка на момент прийняття рішення судом першої інстанції, була не погашена.
Колегія констатує, що суд не припускався процесуальних порушень при розгляді цієї справи. Спір по суті вирішено правильно, норми законів, якими врегульовані спірні відносин, судом застосовані вірно.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача у цій справі не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, натомість, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, суд першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України вирішив питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України, у разі відмови відповідачу у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст.ст. 367-369, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трифонов Андрій Володимирович,, залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Постанова прийнята, складена та підписана 02 січня 2024 року.
Головуючий: С.В. Маловічко
Судді: В.Ю. Бєлка
М.С. Гончар