Справа № 420/30080/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 січня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання відмови відповідача №618/фес від 16 жовтня 2023 року від виплати позивачу одноразової грошової допомоги під час звільнення з військової служби за контрактом за сімейними обставинами протиправною;
- зобов'язання відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу під час звільнення з військової служби за контрактом за сімейними обставинами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового Військової частини НОМЕР_1 не проведено виплату одноразової допомоги при звільненні в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена Законом України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей”. У той же час, на думку позивача, він звільнений з військової служби з підстави, яка передбачає виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та має відповідну календарну вислугу (12 календарних років) для нарахування зазначеної допомоги. Вказану бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою суду від 06.11.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
21.11.2023 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи що у зв'язку із звільненням за підпунктом “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а саме: контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років - не має підстав для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільнення у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки Переліком 413 не визначена така сімейна обставина.
28.11.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вважає, що відповідач не спростував твердження та аргументи позивача стосовно суті позовних вимог.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.08.2023 № 217 військовослужбовця військової служби за контрактом майора ОСОБА_1 , старшого помічника начальника штабу з безпеки зв'язку - начальника служби захисту інформації та кібернетичної безпеки військової частини НОМЕР_1 , на підставі наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від « 25» липня 2023 року №327 та відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військової обов'язок і військову службу”, звільнено з військової служби у запас за підпунктом “г” (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).
Згідно вказаного наказу остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 01 серпня 2023 року (а.с.10).
Відповідно до наказу від 01.08.2023 № 217 станом на день звільнення позивача вислуга років становить: календарна - 12 років 00 місяців 00 днів, пільгова - 01 рік 00 місяців 26 днів; загальна - 13 років 00 місяці 26 днів.
22 вересня 2023 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою, стосовно вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги. (а.с.11).
Листом від 16.10.2023 за № 618/фес відповідач повідомив, що Наказом від 09 серпня 2023 року №225 внесено зміни до раніше виданого наказу №217 від 01.08.2023 року, а саме виключено абзац щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з відсутністю підстав для виплати (а.с.12).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у вказаному вище розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ст. 40 Закону №2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей”.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 р. (далі за текстом - Закон №2011-ХІІ) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч.2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Нормами ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до абз.2 п.2 ст.15 Закону №2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звільнений з військової служби на підставі пп. “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” та його календарна вислуга становить 12 років 00 місяців 00 днів.
Так, відповідно до пп. “г” п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби через сімейні обставини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII.
Розмір такої допомоги визначається у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача.
Однак, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження факту нарахування та виплати позивачу такої грошової допомоги станом на час звільнення позивача, і право позивача на таку допомогу відповідач заперечує.
Щодо посилань відповідача на відсутність підстави, з якої звільнено позивача, у Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, який затверджено Постановою КМ України від 12.06.2013 року № 413 (далі за текстом - Перелік № 413), суд зазначає таке.
Пункт 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” доповнено підпунктом "г", за яким звільнено позивача, згідно із Законом № 2169-IX від 01.04.2022 року.
Вказаний пункт “г” містить перелік сімейних обставин або інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), для звільнення з військової служби з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації.
При цьому, наведений вище Перелік № 413 на момент звільнення позивача та на даний час діє в редакції, чинній з 07.02.2018 року.
Таким чином, вирішуючи дану справу, суд відповідно до ч.3 ст.7 КАС України застосовує норми Закону №2232-ХІІ та Закону №2011-XII, які передбачають право військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, та не застосовує норми Переліку № 413, який не відповідає положенням вказаних Законів, що мають вищу юридичну силу.
Причина звільнення позивача вочевидь є поважною та викликана сімейними обставинами, що передбачені Законом №2232-ХІІ.
Слід також зауважити, що перелік підстав звільнення з військової служби, за яких одноразова грошова допомога при звільненні не виплачується, наведений в абзаці третьому пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII, і підстава, з якої звільнено з військової служби позивача, до цього переліку не входить.
Відтак, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами правомірність відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а тому позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Що стосується судового збору, то суд зазначає, що позивача звільнено від його сплати на підставі п.13 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат до суду сторонами не надавалось, а отже й підстав для їх розподілу немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Е.А. Іванов