ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 січня 2024 рокуСправа №160/27318/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427 місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26), що полягають у неврахуванні до загального страхового стажу Позивачу періодів роботи з 13.09.1979 року по 22.11.1979 року, з 28.03.1984 року по 03.10.1985 року, з 19.09.1988 року по 24.01.1989 року, та з 24.01.1989 року по 03.01.1994 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 045550019518 від 24.04.2023 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427 місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) зарахувати до загального страхового стажу Позивача періоди трудової діяльності, зокрема з 13.09.1979 року по 22.11.1979 року, з 28.03.1984 року по 03.10.1985 року, з 19.09.1988 року по 24.01.1989 року, та з 24.01.1989 року по 03.01.1994 року, призначити та нарахувати Позивачу з 17.04.2023 року пенсію за віком, зарахувавши до стажу період ФОП і дві відпустки по догляду за 2 дітьми.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона звернулася до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою для призначення пенсії за віком. Проте, рішенням №045550019518 від 24.04.2023 їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідачем не було зараховано до страхового стажу спірні періоди трудової діяльності згідно із записів трудової книжки, оскільки записи в трудовій книжці щодо цих періодів містять виправлення, які не є суттєвими. Позивач вказує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Крім того, вона не має нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником, а не нею особисто. За таких обставин, вважає оспорюване рішення протиправним, просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/27318/23, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду було витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), розрахунку її страхового стажу на дату звернення 17.04.2023 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
15.11.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, просить у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Позивач 17.04.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням № 045550019518 від 24.04.2023 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 13.09.1979 по 22.11.1979, оскільки неможливо визначити назву підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, що суперечить вимогам Інструкції № 162; з 29.06.1984 по 03.10.1985 у зв'язку із виправленням дати прийняття та дати наказу про прийняття, що суперечить вимогам Інструкції № 162; з 19.09.1988 по 24.01.1999 у зв'язку із виправленням дати наказу про звільнення, що суперечить вимогам Інструкції № 58; з 25.01.1989 по 03.01.1994, оскільки на печатці при звільненні відсутній код підприємства, що є порушенням Постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України». За наданими позивачем документами, страховий стаж складає 07 років 15 днів. Законодавством передбачено умови підтвердження певних періодів роботи, коли в трудовій книжці містяться неточні записи про ці періоди. Приписами п.п. 2.6 та 2.7 Інструкції №58 визначено, що виправлення помилкового або неточного запису відомостей про роботу виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Позивачем визнається сам факт порушення Порядку заповнення трудової книжки. У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу. Отже, позивач мала можливість звернутися до власника або уповноваженого ним органу, де було зроблено відповідний запис або за новим місцем роботи для внесення відповідних виправлень в трудову книжку згідно до вимог Інструкції. Щодо зарахування до стажу періоду ФОП і відпусток по догляду за дитиною, то в матеріалах пенсійної справи відсутні будь-які документи в підтвердження зазначених періодів, а саме: свідоцтва про народження дітей, записи в трудовій книжці про періоди підприємницької діяльності, довідки, патенти, трудові договори та інші документи в підтвердження підприємницької діяльності. Зважаючи на викладене, оскаржуване рішення є обґрунтованим, тому підстави для задоволення позову відсутні.
До відзиву долучено копію пенсійної справи позивача.
22.11.2023 позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначає не погодження з відзивом відповідача, повторно зазначаючи про те, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення її права на соціальний захист.
11.12.2023 позивачем надано докази відправлення відповіді відповідачу.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що у періоді з 25.12.2023 по 29.12.2023 включно суддя Бухтіярова М.М. перебувала у відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , є внутрішньо переміщеною особою, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
17.04.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ВОГ №2 (сервісний центр)) із заявою про призначення пенсії за віком.
Згідно із розпискою-повідомленням до заяви від 17.04.2023 вх.№6288 долучено такі документи: диплом (свідоцтво, атестат) про навчання: № НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ; 5021; довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1202-5002552715/17763; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру № НОМЕР_1 ; заява про призначення/перерахунок пенсії № 6288; інший документ ЕРС, Р30, пам., розп.; паспорт НОМЕР_2 , трудова книжка НОМЕР_5 , НОМЕР_6 .
У розписці повідомленні до заяви від 17.04.2023 вх.№6288 у «Перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії» вказано, що недостатньо свідоцтв про народження дитини 2 одиниці, строк подання - 17.07.2023, що засвідчено підписом заявника та спеціаліста органу ПФУ.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.04.2023 № 045550019518 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного страхового стажу.
Означене рішення від 24.04.2023 № 045550019518 обґрунтоване наступним.
На підставі наданих документів страховий стаж становить 07 років 00 місяців 15 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком. До розрахунку стажу не враховано: період з 13.09.1979 по 22.11.1979 оскільки печатка нечитабельна, період з 29.06.1984 по 03.10.1985, оскільки виправлення в даті прийняття та в даті наказу; період 19.09.1988 по 24.01.1999, оскільки виправлення в даті наказу про звільнення, період з 25.01.1989 по 03.01.1994, оскільки звільнення завірено печаткою УРСР.
В рішенні також повідомлено, що у разі набуття необхідного страхового стажу, передбаченого законодавством на відповідний вік, позивач має повторно звернутись до Управління з відповідною заявою та документами щодо призначення пенсії за віком.
Відповідно до роздруківки розрахунку стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 045550019518 на дату звернення 17.04.2023 страховий стаж позивача становить 7 років 0 місяців 15 днів, до якого зараховано наступні періоди:
з 01.09.1978 по 14.07.1979 - 0 років 10 місяців 14 днів;
з 15.07.1979 по 07.08.1979 - 0 років 0 місяці 23 дні;
з 08.01.1980 по 21.04.1980 - 0 років 3місяці 14 днів;
з 22.04.1980 по 23.08.1980 - 0 років 4 місяці 2 дні;
з 09.09.1980 по 03.02.1981 - навчання - 0 років 4 місяці 25 днів;
з 01.09.1981 по 28.06.1984 - навчання - 2 роки 9 місяці 28 днів;
з 01.08.1986 по 11.09.1986 - 0 років 1 місяць 11 днів;
з 07.09.1987 по 23.03.1988 - 0 років 6 місяців 17 днів;
з 01.07.2002 по 31.08.2002 - 0 років 2 місяці 0 днів;
з 04.09.2002 по 10.12.2003 - 1 рік 3 місяці 7 днів;
з 01.05.2004 по 30.11.2004 - 0 років 1 місяць 24 дні.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії та не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 13.09.1979 по 22.11.1979, з 28.03.1984 по 03.10.1985, з 19.09.1988 по 24.01.1989 та з 24.01.1989 по 03.01.1994, а також період ФОП і дві відпустки по догляду за 2 дітьми, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Відповідно до підпункту 1) пункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку.
Відповідно до пунктів 23, 26 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
У межах спірних правовідносинах позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні пенсії за віком та щодо не зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності з 13.09.1979 по 22.11.1979, з 28.03.1984 по 03.10.1985, з 19.09.1988 по 24.01.1989 та з 24.01.1989 по 03.01.1994, а також період ФОП і дві відпустки по догляду за 2 дітьми.
За розрахунком стажу з урахуванням особливостей трудової діяльності та перетину періодів (форма РС-право) номер ПС: 047050022224, страховий стаж позивача станом на дату звернення 17.04.2023 становить 7 років 0 місяців 15 днів, до якого зараховано такі періоди: з 01.09.1978 по 14.07.1979; з 15.07.1979 по 07.08.1979; з 08.01.1980 по 21.04.1980; з 22.04.1980 по 23.08.1980; з 09.09.1980 по 03.02.1981; з 01.09.1981 по 28.06.1984; з 01.08.1986 по 11.09.1986; з 07.09.1987 по 23.03.1988; з 01.07.2002 по 31.08.2002; з 04.09.2002 по 10.12.2003; з 01.05.2004 по 30.11.2004.
Отже, матеріалами справи підтверджено зарахування до страхового стажу позивача періодів її трудової діяльності з 28.03.1984 по 28.06.1984, тож спір між сторонами щодо вказаного періоду відсутній, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Щодо періодів з 13.09.1979 по 22.11.1979, з 29.06.1984 по 03.10.1985, з 19.09.1988 по 24.01.1989 та з 24.01.1989 по 03.01.1994, суд зазначає наступне.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_6 позивач з 13.09.1979 по 22.11.1979 працювала продавцем магазину № 38 Артемівського головного магазину фірми «Мебель» (записи 4-5).
Як вбачається з дублікату трудової книжки серії НОМЕР_7 позивач працювала у періоді:
з 28.03.1984 по 03.10.1985 - медсестрою в терапевтичному відділенні Артемівської центральної районної лікарні (записи 1-2);
з 19.09.1988 по 24.01.1989 - медсестрою здравпункту Артемівської центральної районної лікарні (записи 7-8);
з 24.01.1989 по 21.11.1989 - медсестрою милосердя при Артемівського міськкому Червоного хреста (записи 9-10); з 22.11.1989 - переведена до Ворошилівського райкому Червоного хреста м. Донецьку (розпорядження № 137-ЛС від 21.11.1989;
з 26.04.1993 по 03.01.1994 - медсестрою милосердя в Артемівському міськкомі Червоного хреста (записи 11-12);
Отже, записами трудової книжки позивача підтверджено трудову діяльність з 13.09.1979 по 22.11.1979, з 28.03.1984 по 03.10.1985, 19.09.1988 по 24.01.1989 та з 24.01.1989 по 03.01.1994, трудова книжка в частині спірного періоду оформлена у відповідності до вимог законодавства, вказані записи містять номери та дати наказів (розпоряджень) про прийом на роботу, переведення, звільнення, а також підписи уповноважених працівників та печатки підприємств.
В якості підстави для відмови у зарахуванні вказаних періодів до страхового стажу відповідачем в оспорюваному рішення та у відзиві зазначено, що період з 13.09.1979 по 22.11.1979 не зарахований, оскільки печатка нечитабельна, період з 29.06.1984 по 03.10.1985 не зарахований, оскільки виправлення в даті прийняття та в даті наказу; період 19.09.1988 по 24.01.1999 не зарахований, оскільки виправлення в даті наказу про звільнення, період з 25.01.1989 по 03.01.1994 не зарахований, оскільки звільнення завірено печаткою УРСР.
Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу).
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача (07.08.1979) та дублікату трудової книжки (29.07.1986) була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Підпунктом 1.1. розділу 1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. В трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, п-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу,звільнення (пункт 2.2 розділу 2 Інструкції №162).
Пунктом 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).
Записи заносяться арабським цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо працівник прийнятий на роботу 5 січня 1984, в графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: « 1984.05.01», у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: « 05.01.1984».
Записи вносяться акуратно, пір'яною чи кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольору.
З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (пункт 2.4. розділу 2 Інструкції).
Пунктом 4.1 розділу 4 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пункту 2.26 Інструкції №162 визначено, що запис про звільнення в трудовій книжці здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; у графі 4 вказується, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Відповідно до пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки», за змістом пункту 4 якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов'язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
За таких обставин, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.
При цьому, суд звертає увагу, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Трудова книжка позивача в частині спірного періоду не містить неправдивих або недостовірних відомостей, зворотнього відповідачем не доведено. Тому зазначені відповідачем зауваження, як-то нечіткий відбиток печатки, запис завірено печаткою УРСР, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Наведення цифри « 4» у записі 1 трудової книжки, а також цифри « 1» у записі 7 дублікату трудової книжки не свідчить про внесення виправлень до вказаних записів.
Суд зазначає, підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність заповнення трудової книжки.
За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів її трудової діяльності з 13.09.1979 по 22.11.1979, з 29.06.1984 по 03.10.1985, з 19.09.1988 по 24.01.1989 та з 24.01.1989 по 03.01.1994, відповідач діяв протиправно.
З огляду на викладене, рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком №045550019518 від 24.04.2023 прийняте не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду ФОП, суд зазначає про наступне.
Відповідно до підпункту 1) пункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 встановлено, що для підтвердження страхового стажу до 01.01.2004 подаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 12.08.1993 № 637, а за період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Таким чином, обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сплата страхових внесків (єдиного внеску). При цьому, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України або наявність спеціального торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян тощо.
Позивач для підтвердження провадження нею підприємницької діяльності надано до позовної заяви виписку з мобільного застосунку «ДІЯ», відповідно до якого ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 25.01.1994 року по 27.10.2003 року та перебувала на обліку в ГУ ДПС у Донецькій області (м. Бахмут).
Проте, вказана виписка з мобільного застосунку «ДІЯ» не є належним доказом на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та сплати страхових внесків (єдиного внеску).
При цьому, доказів наявності спеціального торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, квитанцій про сплату фіксованого податку (доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ) протягом спірного періоду позивачем не надано та матеріали справи не містять, в тому числі доказів надання їх до Пенсійного фонду разом із заявою про призначення пенсії від 17.04.2023.
Суд зазначає, що сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження провадження підприємницької діяльності та сплати відповідних внесків, не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до її страхового стажу спірних періодів підприємницької діяльності, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо зарахування до страхового стажу періодів перебування у відпустках по догляду за 2 дітьми, суд зазначає про наступне.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
За змістом пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії не надавались свідоцтва про народження дітей.
У розписці-повідомленні до заяви від 17.04.2023 вх.№6288 у «Перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії» вказано, що недостатньо свідоцтв про народження дітей та встановлено позивачу строк для їх подання до 17.07.2023.
При цьому, про обізнаність позивача з необхідністю подання свідоцтв про народження дітей засвідчено її підписом у розписці. Однак, доказів надання копії свідоцтв про народження дітей та їх розгляду відповідачем позивачем не надано та матеріали справи не містять.
Виходячи з викладеного, Головним управлінням пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не досліджувались відповідні докази на підтвердження права на зарахування спірних періодів відпустки по догляду за дітьми до страхового стажу, відмови відповідача у їх врахуванні матеріали справи не містять.
Суд зазначає, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, або інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
За викладених обставин, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу дві відпустки по догляду за 2 дітьми не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів порушеного права в цій частині позову.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо позовних вимог про зобов'язання призначити та виплачувати пенсію, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Як вбачається з матеріалів справи, спір стосується наслідків розгляду відповідачем заяви позивача 17.04.2023 про призначення пенсії за віком у вигляді рішення від 24.04.2023 №045550019518, яке скасовано судом як протиправне.
При цьому, судом зроблено висновок про неправомірність відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача з 13.09.1979 по 22.11.1979, з 29.06.1984 по 03.10.1985, з 19.09.1988 по 24.01.1989 та з 24.01.1989 по 03.01.1994.
Суд зазначає, обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, враховуючи часткове зарахування відповідачем до страхового стажу періодів, що є спірними у справі, а також дискреції пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.04.2023 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу наступних періодів її трудової діяльності: з 13.09.1979 по 22.11.1979, з 29.06.1984 по 03.10.1985, з 19.09.1988 по 24.01.1989 та з 24.01.1989 по 03.01.1994.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій (рішення) у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору в сумі 536,80 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) № 045550019518 від 24.04.2023 року про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) наступні періоди її трудової діяльності: з 13.09.1979 по 22.11.1979, з 29.06.1984 по 03.10.1985, з 19.09.1988 по 24.01.1989 та з 24.01.1989 по 03.01.1994.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) від 17.04.2023 про призначення пенсії за віком із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова