Справа № 2/593/64/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" грудня 2023 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої - судді Данилів О.М.
при секретарі Паньків М.М.
за участі в режимі відеоконференції представника позивача Рибачка А.М. представника відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Бережани цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу колишнього подружжя в порядку зворотної вимоги ( регресу),-
ВСТАНОВИВ:
21 січня 2022 року із Козівського районного суду Тернопільської області надішли матеріали цивільної справи за позовною вимогою, поданою представником позивача адвокатом Рибачком Анатолієм Михайловичем в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу колишнього подружжя, в порядку зворотної вимоги ( регресу).
У поданому позові представник позивача адвокат Рибачок А.М., посилаючись на те, що оскільки рішенням Козівського районного суду від 17 червня 2021 року набуту у шлюбі житлову квартиру, що в АДРЕСА_1 , визнано спільною сумісною власністю сторін, а позивач ОСОБА_3 та його матір ОСОБА_5 для її придбання в ПАТ ''ПУМБ'' взяли кредитні кошти, яких нехватало на купівлю квартири та які самостійно сплачували, просив суд винести рішення, яким 1/2 частину сплачених ними коштів, а саме: 56 749.30грн. в порядку зворотної вимоги ( регресу) на підставі ч.1 ст. 544 ЦК України стягнути із відповідачки ОСОБА_4 .
30 травня 2022 року ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області відкрито провадження за вказаними позовними вимогами та визначено проводити розгляд даної цивільної справи у порядку загального позовного провадження із викликом сторін.
В судове засідання позивач ОСОБА_3 не з'явився. Будучи присутнім у судовому засіданні, його представник - адвокат Рибачок А.М. заявлені позовні вимоги, викладені у поданому суду позові, підтримав, просив їх задоволити, дав суду пояснення аналогічні поданому позову, пояснив, що сторони, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, в АДРЕСА_2 , придбали квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 65 кв.м.. Вказану квартиру було придбано за спільні заощадження подружжя, наявні в останніх на час придбання квартири, та кредитні кошти, які були отримані позивачем та його матір'ю ОСОБА_5 .Тобто для придбання вказаної квартири позивач 28 серпня 2018 року у Банку ПАТ «ПУМБ» оформив кредитний договір № 1001113657501 на суму 28 000 грн., за який він разом з відсотками поніс витрати у розмірі 54 801,70грн.. Повернення кредиту разом із відсотками за користування кредитними коштами позивач здійснював одноособово, оскільки вже не підтримував шлюбних стосунків з відповідачкою, а перебування у шлюбі носило формальний характер. Далі у своїх усних поясненнях представник позивача зазначив, що також для купівлі вказаної квартири мати позивача ОСОБА_5 8 жовтня 2018 отримала кредит у ПАТ «ПУМБ» № НОМЕР_1 у розмірі 32 000 грн., за який разом із відсотками сплатила 58 696.89 грн.. Тобто для купівлі спільної квартири, крім спільних заощаджень подружжя, наявних в останніх на час придбання квартири, було затрачено кредитні кошти позивача та його матері ОСОБА_5 . Загальна сума кредитних коштів разом з відсотками складає - 113 498 грн. 59 коп. А так як рішенням Козівського районного суду від 17 червня 2021 року набуту у шлюбі житлову квартиру, що в АДРЕСА_1 , визнано спільною сумісною власністю сторін, а позивач ОСОБА_3 та його матір ОСОБА_5 для її придбання в Банку ПУМБ взяли кредитні кошти, яких нехватало на купівлю квартири та які самостійно сплачували, просив суд винести рішення, яким 1/2 частину сплачених ними коштів, а саме: 56 749.30грн. в порядку зворотної вимоги ( регресу) на підставі ч.1 ст. 544 ЦК України стягнути із відповідачки ОСОБА_4 . Крім заявлених основних вимог представник позивача просив суд при постановленні рішення стягнути із відповідачки понесені стороною позивача витрати по сплаті судового збору та 10 000 грн. за надану позивачу правову допомогу.
Відповідачка ОСОБА_4 позову не визнала, пояснила, що після реєстрації їх з відповідачем шлюбу вони жили в с. Криве Козівського району разом із батьками позивача. У 2015 році у них народився син та їм було тісно у вказаному житлі, бо там була лише кімната і кухня, а тому надумали купити житло. Для того, щоб заробити гроші на купівлю житла позивач їздив на заробітки у Польщу. Спочатку поїхав на 3 місяці, потім на 5 місяців та трохи заробив грошей. А так як їм на купівлю житла не вистачало дві тисячі доларів, а продавець не бажав розстрочувати вказану суму, а хотів отримати всі гроші зразу, тому вони вирішили взяти кредит в банку. Поскільки вона не працювала, а перебувала по догляду за дитиною, тому Банк не хотів дати їй позику, а тому чоловік, порадившись із своєю матір'ю, вирішили та оформили в Банку ПУМБ два кредити, один був оформлений на позивача, а другий на його маму, оскільки вона була офіційно працевлаштована. Позивач, перебуваючи у Польщі, передавав їй, відповідачці, щомісяця 200 доларів США, а вона вже сплачувала 100 доларів за кредит, оформлений на чоловіка та 100 доларів за кредит, який був оформлений на його матір. А так як у неї хворіла дитина та їздити в банк сплачувати кошти для неї було накладно, а її чоловік заробляючи кошти на сплату кредиту, мусив бути у Польщі та не мав можливості бути разом із нею, а вона, бажаючи підтримки по догляду за дитиною своєї матері, повернулася в помешкання своїх батьків в село Поручин, оскільки у новопридбаній квартирі ще жити не було можливості, бо вона потребувала ремонту і була не придатна для проживання, а із свекрухою вона сама жити не хотіла, тому її чоловік дав вказівку документацію по взятих кредитах передати його матері, якій він передавав гроші на сплату кредитних коштів і матір чоловіка вже носила їх в банк і погашала кредити. Між нею та її чоловіком була домовленість, що він сплачує кредитні кошти, а вона сама утримує їх дитину. Чоловік постійно жив та працював у Польщі, а на утримання дитини їй нічого не надсилав. Вона знаючи, що йому також важко, не вимагала від нього нічого, бо розуміла, що він заробляє гроші на сплату позики. З часом можливо через те, що вони довший час проживали роздільно, вона помітила, що їх відносини стали холоднішими, чоловік все менше телефонував та цікавився їх життям, а коли він їй дав зрозуміти, що їх сім'ю неможливо відновити та він до неї не повернеться, тому подала позов про розірвання шлюбу та про поділ нажитого у шлюбі майна. Сторона відповідача просила суд при постановленні рішення врахувати, що позивач самостійно сплатив позичені в банку кошти ще підчас перебування у зареєстрованому шлюбі, однак за ці два роки з 2018-2020рр. не давав їй жодних коштів на утримання їх хворої дитини, утримання і лікування якої вимагає значних затрат, оскільки їх син втрачає зір, у нього виявлено тракційне відшарування сітківки лівого ока, виявлено ускладнену початкову катаракту. В даний час їх малолітньому сину через втрату зору встановлено інвалідність, що підтверджується наданими суду для огляду документами. При постановленні рішення сторона відповідача просила врахувати, що у період, коли позивач заробляв гроші на погашення взятої ним позики, відповідачка доглядала їх спільну дитину та не мала можливості працювати, а поскільки статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), тому просила заявлені стороною позивача позовні вимоги залишити без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, заслухавши пояснення самої відповідачки та пояснення представників сторін, пояснення допитаного по справі свідка ОСОБА_5 , оцінивши досліджені в судовому засіданні докази на предмет належності, допустимості та достатності у їх логічному взаємозв'язку, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, виходячи із наступного.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Судом встановлено, що 10 червня 2014 року між сторонами по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб, який 12 січня 2021 року рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області було розірвано.
Під час перебування у шлюбі сторони 29 жовтня 2018 року купили двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 , яку оформили на ОСОБА_3 . А так як квартира була придбана за час шлюбу, а сторони у добровільному порядку не дійшли згоди щодо її поділу, тому 17 червня 2021 року Козівським районним судом було постановлено рішення, яким за відповідачкою ОСОБА_4 визнано право власності на 1/2 її частини.
Вищевказані факти підтверджуються оглянутими у судовому засіданні документами, а саме: договором купівлі -продажу квартири від 29 жовтня 2018 року, рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2021 року про розірвання шлюбу, рішенням Козівського районного суду від 17 червня 2021 року про поділ майна та не заперечуються поясненнями представників сторін.
Судом також встановлено, що поскільки 17 червня 2021 року Козівським районним судом було прийнято рішення про поділ майна, яким за відповідачкою визнано право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як майно, яке набуте у шлюбі, однак позивач, вважаючи, що вказана квартира була придбана за спільні кошти подружжя та кошти, які були позичені ним і його матір'ю ОСОБА_5 в кредитній установі, звернувся до суду про стягнення 1/2 частини вказаних коштів із відповідачки у порядку регресу. У поданому суду позові позивач зазначив, що для придбання квартири він 28 серпня 2018 року взяв в ПАТ"ПУМБ" позику у вигляді оформлення кредитного договору № 1001113657501 на 24 місяці на суму 28 000грн., яку зобов'язувався сплачувати до 28 числа кожного місяця рівними частинами -по 2447,13 грн..
Також для купівлі квартири матір позивача ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 взяла в Банку ПАТ"ПУМБ" позику у вигляді оформлення кредитного договору №1001145007001 на 24 місяці на суму 32 000грн., яку зобов'язувалася сплачувати до 8 числа кожного місяця рівними частинами, тобто сплачувати по 2470,38 грн.. А так як разом із позиченими кредитними коштами позивач разом із матір'ю сплачували відсотки банку за користування кредитними коштами і вказані кошти ними було сплачено самостійно, без допомоги відповідачки, тому він просив суд постановити рішення, яким 1/2 частину сплачених ними коштів, а саме: 56 749.30грн. в порядку зворотної вимоги ( регресу) у відповідності до ч.1 ст. 544 ЦК України стягнути із відповідачки ОСОБА_4 .
У якості доказу підставності своїх вимог сторона позивача подала суду інформаційні картки /а. с. 12 та а.с. 132/ та фотокопії квитанцій /а.с. 12-31/, які свідчать про те, що вказані кредитні договори укладалися та що він імені позивача ОСОБА_3 та його матері ОСОБА_5 сплачувалися кредитні кошти. Враховуючи вищезазначене, сторона позивача вважає, що вказані зобов'язання є спільним зобов'язанням подружжя і відповідачка, як один із подружжя, має нести солідарну відповідальність за виконання вищенаведеного зобов'язання.
Відповідно до ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Ч.1 ст. 544 ЦК України передбачено, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу/регрес/ до кожного з решти солідарних боржників у рівних частках, якщо інше не встановлено договором або законом, з вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
І хоч у поданому суду позові позивач стверджує, що 28 серпня 2018 року був укладений кредитний договір з ПАТ "ПУМБ" згідно якого він взяв у кредит 28 000 гривень, які використав саме для потреб його сім'ї тобто на купівлю квартири та разом із сплатою відсотків самостійно без допомоги відповідачки сплачував вказані кредитні кошти, заробляючи їх на заробітках у Польщі, а тому просив в порядку регресу стягнути їх із відповідачки та в якості доказу зазначеного долучив фотокопії квитанцій, які стверджують про сплату ним вказаних коштів, а саме:
квитанція № 43 від 18 березня 2019 року на суму 2800 грн. - а.с. 21
квитанція № 3 від 01 жовтня 2019 року на суму 2450 грн. - а.с. 22
квитанція № 2 від 28 жовтня 2019 року на суму 2448 грн. - а.с. 22
квитанція від 25 січня 2019 року на суму 2448 грн.- а.с. 23
квитанція № 56 від 15 серпня 2019 року на суму 3000 грн. - а.с 23
квитанція № 14 від 24 червня 2019 року на суму 2600 грн. - а.с. 24
квитанція № 32 від 18 липня 2019 року на суму 3096 грн. - а.с 24
квитанція № 3 від 27 квітня 2019 року на суму 2500 грн. - а.с. 25
квитанція № 27 від 21 травня 2019 року на суму 2564 грн. - а.с 25
квитанція № 1 від 27 грудня 2019 року на суму 2450 грн. - а.с 26
квитанція № 18 від 29 листопада 2018 року на суму 2448 грн а.с.26
квитанція № 20 від 26 листопада 2018 року на суму 2448 грн. - а.с. 27
квитанція № 40 від 26 грудня 2018 року на суму 2448 грн. - а.с. 28
квитанція № 6 від 02 березня 2020 року на суму 5322 грн. - а.с. 29
квитанція № 3 від 17 квітня 2020 року на суму 2500 грн. - а.с. 29
квитанція № 15 від 25 червня 2020 року на суму 3900 грн. - а.с. 30
квитанція № 1 від 24 квітня 2020 року на суму 2500 грн. - а.с. 30
квитанція № 2 від 23 вересня 2019 року на суму 2448 грн. - а.с. 31
квитанція № 7 від 25 травня 2020 року на суму 2631 грн. - а.с. 31
Суд, оглянувши вказані документи, вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки із оглянутих в судовому засіданні квитанцій, які як доказ до матеріалів справи долучила сторона позивача, видно, що всі вказані кошти в погашення кредиту були внесені позивачем в період 2019-2020 р.р., тобто у період перебування із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, оскільки шлюб сторін відповідно до долученого до матеріалів справи рішення було розірвано лише 12 січня 2021 року, тобто після повного погашення отриманого кредиту.
До вказаного часу відповідачка перебувала із позивачем у зареєстрованому шлюбі, виховувала та сама утримувала їх спільну малолітню дитину-сина ОСОБА_6 , 2015 року народження, який з народження хворіє і є дитиною, на утримання та лікування якої потрібні значні кошти, що підтверджується долученими до справи доказами, а саме: випискою з медичної карти амбулаторного хворого та посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого відділом соціального забезпечення УСЗН Тернопільської РВА на ім'я ОСОБА_7 , з яких видно, що син сторін є дитиною з інвалідністю, і йому встановлено діагноз: тракційне відшарування сітківки, ускладнена початкова катаракта, амбіліопія високого ступеня, однак відповідачка сама утримувала та лікувала дитину та із позовом про стягнення аліментів звернулася лише після виплати позивачем кредитних коштів.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення в порядку регресу із ОСОБА_4 грошових коштів, які були сплачені його матір'ю ОСОБА_8 , то вони також не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.
Частина 1 ст. 21 Сімейного Кодексу України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї.
Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
За таких обставин, згідно з нормами сімейного законодавства, умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з'ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12.
Хоч під час розгляду справи судом було встановлено, поряд із позивачем ОСОБА_9 його матір ОСОБА_5 8 жовтня 2018 року оформила кредитний договір № 1001145007001 із банком ПАТ ''ПУМБ'', на підставі якого отримала кредит у розмірі 32 000грн. Про що свідчать представлені стороною позивача та оглянуті в судовому засіданні інформаційна картка та квитанції про сплату кредитних коштів, і вказані гроші також були витрачені на придбання квартири, що в АДРЕСА_1 , однак суд вважає, що вказані кошти не можуть бути в порядку регресу стягнуті із відповідачки, оскільки вказаний кредит, хоч був офіційно оформлений на матір позивача, однак фактично він сплачувався самим позивачем і був сплачений ним також під час перебування із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі про що свідчить представлена суду довідка про погашення кредиту, яка свідчить про те, що станом на 27 липня 2020 року вказаний кредит був погашений в повному обсязі.
Вказане підтверджується усними поясненнями, даними в судовому засіданні самою відповідачкою ОСОБА_4 , яка пояснила, що чоловік працював в Польщі та передавав щомісяця по 200 доларів: 100 доларів на погашення кредиту, оформленого у Банку ПУМБ на нього та 100 доларів на погашення кредиту, що був формально оформлений на його матір. Сама матір позивача не мала б можливості сплачувати кредит, так як вона працювала на заводі прибиральницею та отримувала мізерну зарплату, а її чоловік по стану здоров'я також не міг допомогти їй матеріально, бо він зловживав алкоголем та пропивав зароблені гроші. В своїх усних поясненнях відповідачка також просила не брати до уваги представлену стороною позивача розписку, яка 8 жовтня 2018року, в день оформлення матір'ю кредиту, була написана позивачем та якою він зобов'язувався повернути матері всі сплачені нею кошти та відсотки по кредиту, оскільки ця розписка написана не позивачем і не ним підписана. Стверджує, що це не позивача почерк та крім цього, в цей час позивач не приїздив в Україну, а був в Польщі і не мав можливості написати таку розписку та про існування такої розписки їй нічого не було відомо. Крім цього, дана розписка спростовується текстом рішення Козівського районного суду від 17 червня 2021 року, яке набрало законної сили. У тексті вказаного рішення зазначено, що ОСОБА_5 , будучи допитаною у якості свідка, стверджувала, що вона в жовтні 2018 року отримала в банку кредитні кошти у розмірі 32 000 гривень з метою передачі їх сину і його дружині для придбання квартири. Повернення даних коштів нею ні від сина, ні від невістки не вимагалося, оскільки між ними була домовленість, що вона буде жити разом із ними у придбаній квартирі.
Вирішуючи вказані позовні вимоги, суд посилається на ч. 3 ст. 61 СК України та ч. 4 ст. 65 цього Кодексу, які передбачають, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина 3 ст. 65 СК України).
Тлумачення частини 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності таких умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, якщо другий з подружжя дав свою письмову згоду на укладення такої позики. Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12 .
А так як із представленої суду розписки, що була датована 8 жовтня 2018 року, лише позивач ОСОБА_3 зобов'язується повернути ОСОБА_8 позичені гроші, однак відповідачка ОСОБА_4 таку розписку не писала та не підписувала її, а відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України, згода другого з подружжя має бути подана письмово, тому суд прийшов до переконання, що остання не має відповідати за вказаним зобов'язанням, а тому у задоволенні вказаних позовних вимог також слід відмовити.
Що стосується судових витрат, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
А так як суд позовні вимоги ОСОБА_3 залишив без задоволення, тому судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються саме на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 141 , 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ч. 3 ст. 368 та ч.1 ст. 544 ЦК України, ст. ст. 21, 60, 61, 65 Сімейного Кодексу України, Постановою Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу колишнього подружжя в порядку зворотної вимоги залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення у відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України складено 1 січня 2024 року.
Суддя Бережанського районного суду
Тернопільської області Данилів О.М.