Справа № 638/5992/23
Провадження №1-кп/638/1384/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження №12023221200001094 від 08.05.2023 року стосовно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Малий Дивлин Коростенського району Житомирської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, на утриманні осіб не має, не працевлаштованого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, -
встановив:
26 червня 2022 року, у невстановлений у ході досудового розслідування та судового розгляду час, ОСОБА_4 перебував за адресою: АДРЕСА_3 , а саме на території домоволодіння, що належить ОСОБА_5 , де за проханням останньої він доглядав за домашніми тваринами, порядком у будинку та на території домоволодіння. В цей час, коли ОСОБА_4 перебував на території вищевказаного домоволодіння, у нього раптово виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
Так, знаходячись у вказаному місці ОСОБА_4 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), шляхом вільного доступу, діючи умисно, таємно, в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає і вони є таємними для оточуючих, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди та бажаючи їх настання, з метою власного незаконного збагачення, підійшов до вхідних дверей будинку АДРЕСА_3 , та шляхом вільного доступу зайшов до приміщення вищевказаного будинку. Далі, ОСОБА_4 , знаходячись в приміщенні вказаного будинку, продовжуючи реалізацію свого раптово виниклого злочинного умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), побачив майно, що належить потерпілій ОСОБА_5 , а саме: ланцюгову пилу ТМ «FORTE», моделі FGS 145, С/№:11301400619ARS, вартість якої становить 3899 гривень 70 копійок, яку ОСОБА_4 визначив предметом свого злочинного посягання.
Після чого, ОСОБА_4 доводячи свій раптово виниклий злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), взяв до рук вищевказану ланцюгову пилу, та утримуючи при собі майно, що належить потерпілій ОСОБА_5 , покинув приміщення буд. АДРЕСА_3 , таким чином з місця скоєння кримінального правопорушення з викраденим зник, отримавши реальну можливість розпоряджатися ним у подальшому на власний розсуд. Своїми протиправними діями ОСОБА_4 заподіяв потерпілій ОСОБА_5 , майнову шкоду на суму 3899 грн. 70 коп.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердивши вищезазначене в повному обсязі. Пояснив, що влітку 2022 року він перебував на території домоволодіння у Шевченківському районі, де доглядав за домашніми тваринами та порядком у будинку та на території домоволодіння, звідки викрав ланцюгову пилу. Після чого покинув вказане помешкання. При цьому повідомив, що про введення на території України воєнного стану йому було відомо. У скоєному щиро кається.
Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає доведеною винність ОСОБА_4 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого в умовах воєнного стану та кваліфікує його дії за ч.4 ст.185 КК України.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України - є тяжкими злочином, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом'якшує та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 , є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_4 раніше не судимий, не одружений, на утриманні осіб не має, офіційно не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КНП «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» не звертався, на диспансерному (профілактичному) обліку у КНП ХОР «ОНД» не перебуває, згідно досудової доповіді Шевченківського РВ філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінюються як високий, за місцем мешкання характеризується негативно.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого злочину, суб'єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, наявність обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді позбавлення волі.
Однак суд вважає, що обвинувачений не потребує ізоляції від суспільства, його виправлення можливе без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконання покладених на нього обов'язків, та приймає рішення про звільнення його у відповідності зі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
Об'єктивні обставини, які б давали підстави для висновку про неможливість виправлення обвинуваченого при призначенні йому покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням з іспитовим строком відсутні.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, має бути індивідуальним щодо кожної особи та на думку суду не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ним нових кримінальних правопорушень.
У той же час, з метою контролю за поведінкою засудженого, суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов'язки передбачені п.п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Процесуальні витрати, які пов'язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не подавався.
Інформації про речові докази матеріали провадження не містять.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку - 2 (два) роки не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов'язати засудженого ОСОБА_4 з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_6 716 гривень 94 копійок на відшкодування процесуальних витрат за проведення судової товарознавчої експертизи №561М від 24.05.2023 року.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1