КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/2784/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )
до Управління державної охорони України (код ЄДРПОУ - 00037478; адреса: вул. Богомольця, 8, м. Київ, 01024)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Управління Державної охорони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 19 січня 2021 року по 13 квітня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.11.2022 по справі № 340/3972/22, 13.04.2023 позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 77522, 36 грн. При цьому, відповідач не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року відкрито провадження у відповідній адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову.
Також, відповідач звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення, оскільки про рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду, на підставі якого позивачу виплатили індексацію грошового забезпечення, дізнався - 17.02.2022 .
Такі доводи суду не бере до уваги, оскільки строк звернення до суду починається з моменту остаточного розрахунку з позивачем, а саме з 13.04.2023, тому звернувшись до суду з позовною заявою 12.05.2023, позивач не пропустив такий строк.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в УДО України з 01.08.2014 року (наказ УДО України про прийняття від 05.08.2014 № 192-ос) по 19.01.2021 року (наказ УДО України про звільнення від 19.01.2021 № 40-ос).
При звільненні позивачу було виплачено 86402, 91 грн.
Вважаючи, що за період з 01 січня 2016 року по 19 січня 2019 року позивачу не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, позивач звернувся до суду.
13.04.2023 року, на виконання рішення Кіровоградського адміністративного суду від 01 листопада 2022 року по справі № 340/3972/22, на рахунок позивача зарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 77522,36 грн.
Вважаючи, що таким чином відповідач провів із ним повний розрахунок 13 квітня 2023 року ОСОБА_1 наполягає, що на його користь має бути стягнуто середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 19.01.2021 по 13.04.2023 включно.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення відповідно до вимог ч.1 ст.1 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1283-ХІІ) - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
На підставі ч. 1 ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно до ст. 4 Закону № 1282-ХІІ (в редакції станом на 01.12.2015) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Судом встановлено, що 13 квітня 2023 року, на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/3972/22 від 01 листопада 2022 року, відповідачем було виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення в сумі 77522,36 грн.
Стаття 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) покладає на роботодавця обов'язок щодо виплати всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, у день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про доцільність застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби з Збройних Сил України.
Аналогічні висновки містяться у рішеннях Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16.
При цьому суд зауважує, що зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення (як складову грошового забезпечення) за рішенням суду не виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України та не увільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасну виплату працівникові усіх належних йому сум.
Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд підтримав власну раніше висловлену правову позицію, за якою після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15) та наголосив на тому, що рішення ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від вказаного правового висновку.
Отже, в силу положень статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку №100).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (п. 4 Порядку).
Судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив 38720, 30 грн.
При цьому суд вважає, що у даному випадку середньоденну заробітну плату слід обчислювати із застосуванням показника “календарні дні”, оскільки затримка розрахунку при звільненні компенсується працівникові також за увесь період, безвідносно до кількості робочих днів.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 634,75 грн (38720, 30 грн (19360, 15 + 19360, 15) / 61 день (кількість днів листопад та грудень 2020 року).
Воднораз, на переконання суду, отримавши належні при звільненні суми та не погодившись із таким розрахунком, позивач, добросовісно користуючись наданими йому правами, без зволікань повинен був звернутись до суду за захистом порушеного права (у даному випадку - з вимогою щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення).
Як свідчать відомості з автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду», до суду з позовом про нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 19.01.2019 року, ОСОБА_1 звернувся 29 серпня 2022 року, тобто через один рік та вісім місяців після звільнення та отримання розрахунку.
За наведених обставин суд вважає обгрунтованим виключення періоду, що минув від дня звільнення позивача до його звернення до суду (за винятком одного місяця, достатнього для отримання підготовки позову до суду) із періоду, що обраховується як період затримки розрахунку при звільненні.
Тобто період, з якого суд обраховує затримку розрахунку при звільненні, складає 31 день (від 19 січня 2021 року по 19 лютого 2021 року) + 227 днів (з 29 серпня 2022 року до 13 квітня 2023 року)= 258 днів.
Середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період із розрахунку 634,75 грн за 258 днів затримки складатиме 163765 грн.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов'язку виникає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Разом з тим встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд враховує, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Такий підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 травня 2019 року у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Суд бере до уваги, що сума, отримана шляхом множення середньоденного заробітку позивача на кількість днів затримки розрахунку при звільненні (163765 грн) є неспівмірною сумі заборгованості, яку виплачено позивачеві із затримкою.
За таких умов суд вважає за необхідне вдатися до обрахунків належної до виплати позивачеві суми із застосуванням алгоритмів, визначених Верховним Судом.
Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.
Істотність частки складових заробітної плати позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку суд вираховує відповідно до постанови Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18.
Так, істотність невиплаченої позивачеві при звільненні індексації, складає 47,29 % (із обрахунку 77522,36 (сума виплаченої із затримкою індексації)/ 163925,37 грн (сума, що належала позивачеві до виплати при звільненні) х 100).
Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачеві з урахуванням істотності частки 47,29 % становить: 634, 75 грн (середньоденний заробіток позивача) х 47,29% = 300,17 грн; 300,17 грн х 258 (днів затримки розрахунку) = 39894,00 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачеві у розмірі 77444,70 грн.
За таких умов суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 77444,70 грн.
В силу пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору у даній справі. Докази понесення інших судових витрат позивачем до суду не подані.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління державної охорони України (код ЄДРПОУ - 00037478; адреса: вул. Богомольця, 8, м. Київ, 01024) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Управління державної охорони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 77444,70 грн (сімдесят сім тисяч чотириста сорок чотири гривні, сімдесят копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК