465/4292/16-ц
2-с/465/185/23
УХВАЛА
про повернення заяви
"19" грудня 2023 р. м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого-судді Мартинишин М.О.
з участю секретаря Кондрашин В.Р.
розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу -
ВСТАНОВИВ:
16.11.2023 року боржник ОСОБА_1 звернувся до Франківського районного суду м.Львова із заявою про скасування судового наказу, виданого Франківським районним судом м. Львові 29.07.2016 року по справі № 465/4292/16-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» заборгованості за надані послуги в розмірі 4 312,54 грн. та судового збору в сумі 689,00 грн. Окрім цього, у заяві заявив клопотання про поновлення строку на оскарження даного наказу.
Дослідивши матеріали заяви про скасування судового наказу та матеріали справи № 465/4292/16-ц, в їх сукупності, приходжу до такого висновку.
Відповідно до ч.1 ст.170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу.
До заяви про скасування судового наказу додається клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті (п.3 ч.5 ст.170 ЦПК України).
У ч.2 ст.171 ЦПК України зазначено, що заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
З матеріалів справи вбачається, що 29.07.2016 року Франківським районним судом м. Львові видано судовий наказ по справі № 465/4292/16-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» заборгованості за надані послуги в розмірі 4 312,54 грн. та судового збору в сумі 689,00 грн.(а.с.18).
Копію наведеного вище судового наказу від 29.07.2016 року та копію заяв стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами 19.06.2018 року скеровано на адресу боржників: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.19).
Згідно із повернутим конвертом, судовий наказ від 29.07.2016 року та копії заяв стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами повернуті суду 06.09.2016 року із штриховим ідентифікатором №7903405080430(а.с.20)
Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
У пункті 106 Правил визначено, що під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.
На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» одержувач розписується та зазначає прізвище та ініціали або ім'я та прізвище.
Відповідні дані на бланку повідомлення про вручення також зазначаються про особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», адресованого юридичній особі або фізичній особі за місцем роботи.
Бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертається до суду.
З наведених норм можна дійти висновку, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв'язку.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Таким чином, перевірка документів, що посвідчують особу адресата (фізичну особу), особу, яка одержує поштове відправлення замість такого адресата, родинні зв'язки з адресатом, а також належне оформлення повідомлення про вручення поштового відправлення покладено на працівників поштового зв'язку. Добросовісне виконання працівниками «Укрпошти» своїх службових обов'язків у даному випадку презюмується, а в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази протилежного (наприклад, такі, як квитки про виїзд з території міста чи країни або інші докази, які свідчать про відсутність отримувача за адресою, вказаною в повідомленні про вручення поштового повідомлення).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 639/4278/16.
Відповідно до ст.123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У поданій заяві про скасування судового наказу боржник зазначає, що про судовий наказ не був обізнаний та його не отримував, а дізнався випадково лише 22.10.2023 року, в результаті випадкової зустрічі з своєю матір'ю ОСОБА_2 .. Після чого подавився у судові реєстри, був він шокований, як цим судовим наказом так і іншим, які також не отримував жодного разу. Крім цього, звернувся до ЛКП «Південне» для того щоб йому видали довідку або склали акт, що він не проживає у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , але йому в цьому відмовили. Тоді звернувся в ЛКП «Сигнівка» для складання відповідного акту про своє проживання у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , і з якого часу. Після отримання такого акту він звернувся за допомогою для оформлення заяв про скасування таких наказів. Тому просить поновити строк на оскарження судового наказу від 29.07.2016 року, оскільки він його не отримував і не мав жодної інформації про його наявність і про наявність будь-яких боргових зобов'язань по цій квартирі, так як він не проживає з жовтня 2013 року, а власник квартири не звертався у суд про його виписку із квартир.
Згідно із ч.1 ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
При цьому, поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Доводи боржника зводяться до заперечення факту отримання боржником судового наказу, який спростовується повернутим конвертом із рекомендованим повідомлення «Укрпошти».
Водночас будь-яких інших підстав для поновлення пропущеного процесуального строку боржником наведено не було, а тому поновлення строку буде мати своїм наслідком порушення принципу юридичної визначеності, що є недопустимим.
Крім того, боржником не наведено жодної поважної причини пов'язаної з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для вчинення дій щодо подачі заяви про скасування судового наказу в межах встановленого законом строку.
Належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку (більше 7 років) на звернення до суду із заявою про скасування судового наказу боржник не надав, а наведені у заяві підстави для поновлення пропущеного строку не є поважними та спростовуються матеріалами справи, таким чином приходжу до висновку про відсутність підстав для його поновлення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд його справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя, у тому числі доступність до апеляційного оскарження судового рішення. Право на апеляційне оскарження судових рішень закріплено й в статті 129 Конституції України.
Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди зобов'язанні вказувати підстави, на які вони посилаються як на підставу поновлення строку.
Розглядаючи підстави поновлення строків, ЄСПЛ вказав, що однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, аби дізнатися про стан відомого їм судового провадження (рішення від 26.04.2007р. у справі "Олександр Шевченко проти України" та "Трух проти України" (ухвала) від 14.10.2003 р.).
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008р. у справі «Пономарьов проти України»).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (справа «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Право доступу до правосуддя, не є абсолютним, а його реалізація має відбуватися із дотриманням процесуального строку, що забезпечує юридичну визначеність та остаточність судового рішення.
За змістом ч.2 ст.171 ЦПК України, заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.
Враховуючі вищевикладені обставини, судом не встановлено підстав для поновлення пропущеного строку для подачі цієї заяви, приходжу до висновку, що заява про скасування судового наказу підлягає поверненню боржнику ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 121, 123, 170-171, 247, 258-261, 353 ЦПК України -
ПОСТАНОВИВ:
у поновленні строку на звернення із заявою про скасування судового наказу відмовити.
Заяву боржника ОСОБА_1 про скасування судового наказу, виданого Франківським районним судом м. Львові 29.07.2016 року по справі № 465/4292/16-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» заборгованості за надані послуги в розмірі 4 312,54 грн. та судового збору в сумі 689,00 грн. - повернути боржникуОСОБА_1 .
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана учасниками справи протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 25.12.2023 року.
Суддя Мартинишин М.О.