465/3207/20
2/465/431/23
РІШЕННЯ
Іменем України
21.12.2023 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Мартинишин М.О.
за участю секретаря Кондрашин В.Р.
представника відповідача АТ «Кредобанк» - Вуса А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», Акціонерного товариства «Кредобанк», з участю третіх осіб: приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Черник Наталії Степанівни, приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів -
ВСТАНОВИВ:
Позивач у червні 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства «Кредобанк» (далі також - АТ «Кредобанк»), в якому просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Наталією Степанівною від 14.11.2018 року, зареєстрований в реєстрі за №2272, про звернення стягнення на транспортний засіб марки HYUNDAI, модель SOLARIS, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2016 року випуску, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , на користь АТ «Кредобанк» для погашення заборгованості по кредитному договору №3072/2016 від 07.09.2016 року в сумі 299 800,15 грн., таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 07.09.2016 між АТ «Кредобанк» укладено кредитний договір №3072/2016. На погашення заборгованості в сумі 299 800,15 грн. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. 14.11.2018 року вчинено виконавчий напис №22722 про звернення стягнення на транспортний засіб марки HYUNDAI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на користь АТ «Кредобанк», на підставі якого приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Мілоцьким О.Л. відкрито виконавче провадження №57927002. Вважає, що виконавчий напис нотаріуса є таким, що не підлягає виконанню, оскільки заборгованість за кредитним договором не є безспірною, мотивуючи, зокрема, невідповідністю нарахування відсотків на прострочену заборгованість, пені, нарахуванням відсотків та пені після пред'явлення вимоги від 13.09.2018 року про дострокове повернення кредиту.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2020 року для розгляду справи визначено суддю Франківського районного суду м.Львова Кузь В.Я., який ухвалою від 11.06.2020 року матеріали позовної заяви залишив без руху.
Ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова Кузь В.Я. від 22.06.2020 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 повернуто позивачу.
Цю ухвалу судді оскаржила ОСОБА_1 до Львівського апеляційного суду, який постановою від 10.12.2020 року скасував ухвалу Франківського районного суду м.Львова від 22.06.2020 року, а справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.12.2020 року справу передано для продовження розгляду судді Франківського районного суду м.Львова Кузь В.Я.
Ухвалою від 30.12.2020 року задоволено самовідвід судді Франківського районного суду м.Львова Кузь В.Я., а матеріали справи передано для її повторного автоматизованого розподілу між суддями Франківського районного суду м.Львова.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2021 року для розгляду справи визначено суддю Франківського районного суду м.Львова Мартинишин М.О., а ухвалою судді від 25.01.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати таку за правилами загального позовного провадження.
12.02.2021 року представником позивача адвокатом Ляхов О.В. подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить:
- визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Наталією Степанівною від 14.11.2018 року, зареєстрований в реєстрі за №2272, про звернення стягнення на транспортний засіб марки HYUNDAI, модель SOLARIS, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2016 року випуску, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , на користь АТ «Кредобанк» для погашення заборгованості по кредитному договору №3072/2016 від 07.09.2016 року в сумі 299 800,15 грн., таким, що не підлягає виконанню;
- стягнути з АТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 230 004,00 грн.;
- стягнути з АТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Мотивує тим, що автомобіль HYUNDAI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , продано у виконавчому провадженні №57927002 за 230 004,00 грн., які у разі визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, підлягають стягненню з відповідача, як безпідставно набуті.
Від представника відповідача АТ «Кредобанк» адвоката Павленка С.В. надійшов відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову з підстав того, що АТ «Кредобанк» дотримало усіх вимог для вчинення виконавчого напису, проценти та пеню на поточну та прострочену заборгованість має право нараховувати до звернення до суду, відсутні необхідні умови для повернення безпідставно набутих коштів.
Ухвалою суду від 07.02.2022 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 05.05.2022 року замінено сторону відповідача АТ «Кредобанк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі також - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») за клопотанням представника позивача.
Від ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на адресу суду надійшли письмові пояснення, в яких просить відмовити в задоволенні позову з підстав того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не може підтверджувати відсутність чи/або наявність безспірності заборгованості, оскільки не є документом первинного бухгалтерського обліку. Кошти від реалізації заставного майна автомобіля HYUNDAI, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на рахунок ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не перераховувались, а тому останнє не є особою, яка безпідставно набула ці кошти. Вважає себе неналежним правонаступником відповідача, оскільки за договором факторингу набуло право вимоги виключно за кредитним договором, а не за договором застави. Зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 40 000 грн. є неспівмірними зі складністю цієї справи, не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру, відсутній детальний опис послуг із зазначенням витраченого часу, а отже відсутні підстави для стягнення таких.
Ухвалою суду від 07.11.2023 року АТ «Кредобанк» залучено в якості співвідповідача.
28.11.2023 року від представника відповідача АТ «Кредобанк» адвоката Вус А.П. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову з підстав того, що АТ «Кредобанк» надало нотаріусу усі передбачені законодавством документи та направляло досудову вимогу боржнику, що на думку відповідача вказує на безпідставність відповідних тверджень позивача, які в силу цього підлягають відхиленню.
Також, 28.11.2023 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява АТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення з останньої заборгованості за кредитним договором №3072/2016 від 07.09.2016 року в розмірі 230 004 гривень.
Ухвалою суду від 21.12.2023 року у прийнятті зустрічного позову АТ «Кредобанк» відмовлено, зустрічну позовну заяву та додані матеріали повернуто останньому.
Від третіх осіб пояснення на позовну заяву на адресу суду не находили.
Позивач в судове засідання не з'явився, разом з тим в матеріалах справи міститься заява останнього від 24.05.2022 року про розгляд справи без участі позивача, а також клопотання представникаадвоката Ляхов О.В. від 30.11.2023 року аналогічного змісту, в якій позовні вимогипідтримує, а тому суд вважає, що справу слід слухати у відсутності позивача на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.
Представник відповідача АТ «Кредобанк» - адвокат Вус А.П. у судовому засіданні позов заперечив з підстав, аналогічних викладеним у відзиві на позовну заяву. Просви відмовити у задоволенні позову
Представник відповідача ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»у судове засідання не з'явився, разом з тим у письмових поясненнях від 21.06.2021 року заявив клопотання про розгляд справи без участі відповідача, позов заперечив.
Третя особа приватний нотаріус Черник Н.С. у судове засідання не з'явилась, разом з тим 03.12.2021 року подала клопотання про розгляд справи без її участі.
Третя особа приватний виконавець Мілоцький О.Л. у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомляв, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи.
За таких обставин суд вважає, що справу слід слухати за відсутності позивача, відповідача ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»та третіх осіб на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.
Заслухавши пояснення представника відповідача АТ «Кредобанк» - адвокат Вуса А.П., дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що між АТ «Кредобанк» як кредитором та ОСОБА_1 як позичальником укладено 07.09.2016 року кредитний договір №3072/2016 (а.с.157-158, том 1).
Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 кредитного договору Банк надав позичальнику кредит в сумі 342 918,59 грн. на строк до 01.09.2020 року для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки HYUNDAI, модель SOLARIS, дата випуску 2016 року, № кузова НОМЕР_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «БОГДАН-АВТО ЖИТОМИР», а також для сплати страхового платежу по КАСКА в сумі 22 163 грн. та оплати страхування від нещасних випадків у сумі 9 955,59 грн.
Датою видачі кредиту вважається день перерахування коштів (повністю або частково) з позичкового рахунку відповідно до умов цього договору (п.2.8 кредитного договору).
За видачу кредиту позичальник сплачує банку в порядку та строки визначені тарифами банку комісію за видачу кредиту - одноразово - 3,49% від суми кредиту. За користування кредитом встановлюється змінювана процентна ставка на умовах визначених цим договором. На момент укладення договору сторонами обумовлено значення змінюваної процентної ставки на перший період дії ставки, надалі первинна процентна ставка, в розмірі 15,49% річних. (пункти 3.1-3.3 кредитного договору).
Змінювана процентна ставка на другий та наступні періоди дії ставки визначається наступним чином: змінювана процентна ставка = базова ставка + 3,9% (маржа) (п.3.5 кредитного договору).
Згідно з п.3.12 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/36» з моменту видачі кредиту до: терміну, вказаному у п.2.1 цього договору; або до дати звернення банку із заявою до суду з вимогою про дострокове повернення суми кредиту та сплати процентів, комісій та інших платежів або нотаріуса про звернення стягнення на заставне майно для дострокового погашення за його рахунок суми кредиту, сплати процентів комісій та інших належних платежів. У передбачених цим пунктом випадках, разом з припиненням нарахування процентів за кредитом, банк припиняє нараховувати комісії.
Позичальник сплачує проценти щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані проценти (п.3.13 кредитного договору).
За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної діючої по договору процентної ставки, але не менше 10 грн. за кожен день прострочення (п.5.1 кредитного договору).
Згідно з п.5.5 кредитного договору сторони домовились, що строк позовної давності для стягнення неустойки (штрафу і пені) за цим договором, прирівнюється до строку позовної давності, встановленої законом для основної вимоги за цим договором.
У пункті 6 кредитного договору сторони погодили, що виконання зобов'язань за цим договором забезпечується, зокрема, заставою транспортного засобу марки HYUNDAI, модель SOLARIS, дата випуску 2016 року, № кузова НОМЕР_1 , договором поруки №3072/2016/2 на суму 342 918,59 грн.
У зв'язку з тим, між АТ «Кредобанк» як заставодержателем та ОСОБА_1 як заставодавцем 12.09.2016 року укладено договір застави, посвідчений Демецькою С.Л., приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу, реєстровий номер 5690 (а.218-219, том 1), який забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором від 07.09.2016 року №3072/2016. Предметом застави, відповідно до пункту 1.2 цього договору є рухоме майно - транспортний засіб HYUNDAI, модель SOLARIS, дата випуску 2016 року, № шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Пунктом 5.2 та 5.3 договору застави сторони погодили, що заставодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет застави, зокрема, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо у момент настання терміну виконання зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором термін суми кредиту та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлений строк суми відсотків, комісій, неустойки (пені, штрафних санкцій), збитків.
На виконання своїх зобов'язань АТ «Кредобанк» надало ОСОБА_1 кредит: 22 163,00 грн. (меморіальний ордер від 13.09.2016 року №44608770); 9 955,59 грн. (меморіальний ордер від 13.09.2016 року №44609183); 310 800,00 грн. (меморіальний ордер від 13.09.2016 року №44607989) (а.с.167-168, том 1).
На погашення кредиту ОСОБА_1 сплатила: 30.09.2016 року 9 641,00 грн. (2 655,90 грн. - відсотки та 6 985,10 грн. - кредит); 01.11.2016 року 9 641,00 грн. (4 480,89 грн. - відсотки та 5 160,11 грн. - кредит); 29.11.2016 року 9 641,00 грн. (4 269,73 грн. - відсотки та 5 371,27 грн. - кредит); 21.12.2016 року 9 641,00 грн. (4 340,41 грн. - відсотки та 5 300,59 грн. - кредит); 27.01.2017 року 9 645,00 грн. (4 269,71 грн. - відсотки та 5 375,29 грн. - кредит); 28.02.2017 року 9 700,00 грн. (3 791,75 грн. - відсотки та 5 908,25 грн. - кредит); 23.03.2017 року 9 641,00 грн. (4 119,20 грн. - відсотки та 5 521,80 грн. - кредит); 18.04.2017 року 9 650,00 грн. (3 915,05 грн. - відсотки та 5 734,95 грн. - кредит); 06.06.2017 року 9 800,00 грн. (4 128,05 грн. - відсотки та 5 671,95 грн. - кредит); 06.07.2017 року 10 000,00 грн. (4 126,80 грн. - відсотки та 5 873,20 грн. - кредит); 11.08.2017 року 8 000,00 грн. (3 309,35 грн. - відсотки та 4 690,65 грн. - кредит); 22.08.2017 року 2 000,00 грн. (864,71 грн. - відсотки та 1 135,29 грн. - кредит); 04.09.2017 року 9 700,00 грн. (3 796,35 грн. - відсотки та 5 903,65 грн. - кредит); 11.10.2017 року 9 400,00 грн. (3 299,58 грн. - відсотки та 6 100,42 грн. - кредит); 22.11.2017 року 10 205,00 грн. (4 654,92 грн. - відсотки та 5 550,08 грн. - кредит); 14.12.2017 року 10 450,00 грн. (4 652,51 грн. - відсотки та 5 797,49 грн. - кредит); 22.01.2018 року 20 970,31 грн. (8 399,03 грн. - відсотки, 11 712,03 грн. - кредит та 859,25 грн. - комісія) (а.с.162-166, том 1), що разом становить: 167 725,31 грн., з яких 69 073,94 грн. - відсотки та 97 792,12 грн. - кредит.
У зв'язку із невиконанням позичальником свої зобов'язань за кредитним договором АТ «Кредобанк» звернулося до ОСОБА_1 із Досудовою вимогою №27-38345/18 від 13.09.2018 року, надісланою 14.09.2028 року цінним листом з описом вкладеного, в якій вимагало протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35-ти днів з моменту надсилання даної вимоги, достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а також штрафні санкції, що станом на 13.09.2018 року становило 284 851,98 грн., в тому числі 245 126,47 грн. заборгованості по основному боргу (в тому числі 44 708,52 грн. простроченої), 29 538,19 грн. прострочених процентів, 1 662,89 грн. нарахованих процентів, 8 524,43 грн. нарахованої пені (а.с.159-160, том 1).
Листом від 09.11.2018 року №27-47535/18 ПАТ «Кредобанк» звернулося до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. з проханням звернути стягнення на заставне майно позивача для виконання зобов'язань останнього за кредитним договором, до якого додано оригінал договору застави, копію кредитного договору, лист від 13.09.2018 року на адресу позичальника з квитанцією, доказ видачі кредиту, розрахунок заборгованості по кредиту та пені, виписку про рух коштів по рахунку (а.с.154, том 1).
14 листопада 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Наталією Степанівною на підставі статей 37, 87 Закону України «Про нотаріат» та п.1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за №2272, про звернення стягнення на транспортний засіб марки HYUNDAI, модель SOLARIS, 2016 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий, тип легковий седан В, об'єм двигуна 1396 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 06.09.2016 року Центр 1841, та перебуває в заставі ПАТ «Кредобанк» на підставі договору застави, посвідченого 12.09.2016 року Демецькою С.Л., приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу за реєстровим №5690, в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору №3072/2016 від 07.09.2016 року.При цьому, за рахунок коштів від реалізації вказаного транспортного засобу підлягають задоволенню вимоги ПАТ «Кредобанк» станом на 08.11.2018 року за період з 01.03.2018 року до 08.11.2018 року у розмірі: 245 126,47 грн. неповернутої суми кредиту станом на 08.11.2018 року; 38 033,55 грн. прострочених відсотків станом на 08.11.2018 року; 14 640,13 грн. заборгованості по пені за період з 08.11.2017 року до 08.11.2018 року; 2 000,00 грн. плати за вчинення виконавчого напису (а.с.156, том 1).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича від 14.12.2018 року відкрито виконавче провадження №57927002 з примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса (а.с.169, том 1).
Постановою приватного виконавця Мілоцького О.Л. від 28.03.2019 року виконавче провадження №57927002 закінчено (а.с.180, том 1).
Як вбачається з цієї постанови виконавця, 12.03.2019 року проведено електронні торги з реалізації транспортного засобу марки HYUNDAI, модель SOLARIS, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який придбано за ціною 230 004,00 грн. З продажу на рахунок приватного виконавця надійшло 218 503,80 грн., які розподілено наступним чином: повернуто авансовий внесок 5 996,00 грн.; перераховано стягувачу основну заборгованість у розмірі 194 071,64 грн. (платіжне доручення від 26.03.2019 року №195); перераховано виконавцю 19 407,16 грн. основної винагороди та 5 025,00 грн. витрат виконавчого провадження. Залишок нестягнутої заборгованості за виконавчим документом становить 105 728,51 грн.
У подальшому між АТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» 21.12.2021 року укладено договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами №1, відповідно якого та додатку №1 ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 07.09.2016 року №3072/2016 на заборгованість, яка станом на 21.12.2021 року становила 188 943,17 грн. (142 617,11 грн. заборгованість в частині непогашеного кредиту (по тілу) та 46 326,06 грн. заборгованість в частині несплачених процентів за користування кредитом).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Відтак, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 1.1. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (п. 1.2. Глави 16 Порядку).
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі №916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) та від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19.)
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку).
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у пунктах 54-55 постанови від 10 листопада 2021 року по справі №758/14854/20 (провадження №61-15111св21) дійшов висновку, що учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Аналогічні висновки щодо необхідності повідомлення боржника про усунення порушень викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №201/11696/16 (провадження №61-26838св18), від 18 жовтня 2019 року у справі №591/6609/16 (провадження № 61-28093св18), від 01 квітня 2020 року у справі №236/2511/17 (провадження №61-17565св18), від 19 березня 2021 року у справі №750/3781/20 (провадження №61-14943св20), від 07 жовтня 2021 року у справі №761/39464/16 (провадження №61-8875св21).
Оскаржуваний виконавчий напис вчинено нотаріусом 14.11.2018 року про звернення стягнення на рухоме майно ОСОБА_1 (автомобіль марки HYUNDAI, модель SOLARIS, реєстраційний номер НОМЕР_2 ) в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Кредобанк» за кредитним договором від 07.09.2016 року №3072/2016, яка станом на 08.11.2018 року становила 245 126,47 грн. неповернутої суми кредиту; 38 033,55 грн. прострочених відсотків; 14 640,13 грн. заборгованості по пені.
Разом з тим, 14.09.2018 року АТ «Кредобанк» надіслало ОСОБА_1 . Досудову вимогу №27-38345/18 від 13.09.2018 року, в якій вимагало достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а також штрафні санкції, що станом на 13.09.2018 року становило 245 126,47 грн. заборгованості по основному боргу (в тому числі 44 708,52 грн. простроченої), 29 538,19 грн. прострочених процентів, 1 662,89 грн. нарахованих процентів, 8 524,43 грн. нарахованої пені.
Втім, як правильно зауважує позивач, у наданому нотаріусу розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с.161, том 1) за період з 01.06.2017 року до 28.02.2018 року прострочена заборгованість відсутня, а тому суперечливим є нарахування АТ «Кредобанк» відсотків на прострочену суму заборгованості за цей період у розмірі 223,09 грн.
Аналіз розміру вимог АТ «Кредобанк», що вказані у досудовій вимозі від 13.09.2018 року та оскаржуваному виконавчому напису нотаріуса, свідчить, що заборгованість по основному боргу за період з 13.09.2018 року до 08.11.2018 року не зазнала змін і становила 245 126,47 грн., а розмір прострочених процентів збільшився на 8 495,36 грн., з 29 538,19 грн. до 38 033,55 грн.
Однак, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 березня 2018 року по справі №444/9519/12, право банку нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.
За таких обставин, нарахування процентів після пред'явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту у повній непогашеній сумі та сплати всіх нарахованих і несплачених процентів за користування кредитом, суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 березня 2018 року по справі №444/9519/12 і як наслідок вказує на необґрунтованість безспірності заборгованості на момент вчинення нотаріусом оскаржуваного виконавчого напису.
Також, суперечливим слід вважати нарахування АТ «Кредобанк» пені за згаданий період з 01.06.2017 року до 28.02.2018 року, в якому відсутня прострочена заборгованість, як підстава такого нарахування.
Відповідачі у встановленому законом порядку не підтвердили належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед АТ «Кредобанк» за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була такою, як запропонована в ньому до стягнення.
Крім того, відповідачі не надали суду докази отримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором №27-38345/18 від 13.09.2018 року.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що у спірному випадку нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, вчинив виконавчий напис всупереч нормам Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Як встановлено судом, у виконавчому провадженні №57927002 з примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса 12.03.2019 року проведено електронні торги з реалізації транспортного засобу марки HYUNDAI, модель SOLARIS, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який придбано за ціною 230 004,00 грн. На рахунок приватного виконавця надійшло 218 503,80 грн., з яких 5 996,00 грн. авансового внеску повернуто АТ «Кредобанк» та 194 071,64 грн. перераховано останньому в погашення основної заборгованості, 24 432,16 грн., що становлять основну винагороду та витрати виконавчого провадження, перераховано приватному виконавцю. Таким чином, з реалізації майна у виконавчому провадженні АТ «Кредобанк» отримало 200 067,64 грн.
З тих підстав приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. винесено 28.03.2019 року постанову про закінчення виконавчого провадження №57927002.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року по справі №623/363/20, від 08 вересня 2021 року по справі №201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі №206/2212/18.
Оскільки виконавчий напис, вчинений 14 листопада 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Наталією Степанівною, про звернення стягнення на транспортний засіб марки HYUNDAI, модель SOLARIS, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору №3072/2016 від 07.09.2016 року, визнається судом таким, що не підлягає виконанню, то слід дійти висновку, що з моменту набрання судовим актом законної сили отримане майно на підставі вказаного виконавчого напису підлягає поверненню позивачу набувачем такого майна на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій воно було отримано, відпала.
Між тим, постановою приватного виконавця Мілоцького О.Л. від 28.03.2019 року про закінчення виконавчого провадження №57927002 підтверджується, що у виконавчому провадженні стягнено з позивача 218 503,80 грн. шляхом продажу на електронних торгах транспортного засобу марки HYUNDAI, модель SOLARIS, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з яких 5 996,00 грн. авансового внеску повернуто АТ «Кредобанк» та 194 071,64 грн. перераховано останньому в погашення основної заборгованості. Таким чином, з реалізації майна у виконавчому провадженні АТ «Кредобанк» отримало 200 067,64 грн.
З урахуванням вище викладеного, оскільки зазначені грошові кошти у сумі 200 067,64 грн. були отримані внаслідок примусового виконання виконавчого документу, який рішенням суду у даній справі визнається таким, що не підлягає виконанню, тобто правові підстави набуття відповідачем грошових коштів відпали, то отримані відповідачем АТ «Кредобанк» грошові кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.
Згідно зі ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, щодо необхідності задоволення позовних вимог в цій частині, тому слід визнати таким, що не підлягає виконаннювиконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Наталією Степанівною від 14.11.2018 року, зареєстрований в реєстрі за №2272, про звернення стягнення на транспортний засіб марки HYUNDAI, модель SOLARIS, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2016 року випуску, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , на користь АТ «Кредобанк» для погашення заборгованості по кредитному договору №3072/2016 від 07.09.2016 року в сумі 299 800,15 гривень та стягнути з Акціонерного товариства «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 230 004 гривень.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Статтею 15 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
Позивач просив стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу.
Як на доказ цих витрат, позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 12.05.2020 року №08/20, який укладено між позивачем та адвокатом Ляхов Олександр Валерійович, що є адвокатом на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЖТ №001027 від 20.02.2019 року, додаток до договору №2 від 12.05.2020 року, додаткову угоду №2 від 01.07.2021 року, акт виконаних робіт від 24.11.2021 року №1-2-08/20 на суму 47 400 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі №648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18), 01 вересня 2021 року у справі №178/1522/18 (провадження №16-3157св21). Тобто вказана судова практика є незмінною.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18; провадження №12-171гс19).
Відповідно до п.3.2 Договору про надання правової допомоги №08/20 гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатках до цього договору. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг (п.3.5).
У додатку №2 від 12.05.2020 року сторонами погоджено вартість послуг (тарифи), які визначені як в порядку погодинної оплати, так і у фіксованому розмірі.
Відтак, у договорі про надання правової допомоги, всупереч вимог ч.2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», не визначено порядок обчислення гонорару.
Акт виконаних робіт №1-2-08/20 складено 24.11.2021 року, що свідчить про відсутність на момент укладання договору досягнення згоди щодо його ціни.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з рішеннями ЄСПЛ від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 26.02.2015 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Зазначені висновки узгоджуються із висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі №550/936/18, від 04.06.2019 року у справі №9901/350/18 та додатковій постанові у зазначеній справі від 12.09.2019 року.
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з актом виконаних робіт №1-2-08/20 адвокат надав такі послуги: складання позовної заяви протягом 10 год. вартістю 7 000,00 грн., складання клопотання про відкриття провадження на 2 стор. вартістю 1 000 грн., складання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом 4 год. вартістю 2 800 грн., складання клопотання про розгляд справи за відсутності апелянта на 1 стор. вартістю 500 грн., складання заяви про збільшення позовних вимог протягом 3 год. вартістю 2 100 грн., складання клопотання від 09.02.2021 року на 1 стор. вартістю 500 грн., складання клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на 1 стор. вартістю 500 грн., складання клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на 1 стор. вартістю 500 грн., складання клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на 1 стор. вартістю 500 грн., складання клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на 1 стор. вартістю 500 грн., складання клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на 1 стор. вартістю 500 грн., складання клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника та доручення доказів понесення витрат на 2 стор. вартістю 1 000 грн., винагорода (гонорар успіху) 30 000 грн.
Однак, слід звернути увагу, що клопотання про розгляд справи за відсутності апелянта достатньо було навести в апеляційній скарзі, заява про збільшення позовних вимог є процесуальним правом позивача, передбаченим ст.49 ЦПК України, втім за даних обставин така не була необхідною і неминучою, оскільки позовна заява подана до суду 09.06.2020 року, а електронні торги з продажу майна позивача проведено 12.03.2019 року. Тобто на момент звернення до суду вже існували ті обставини, які зумовили подання заяви про збільшення позовних вимог. Крім того, ЦПК України не містить положень, які зумовлюють необхідність складання окремого клопотання для подання такої заяви. Клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції 26.04.2021 року на адресу суду не надходило, таке ж клопотання від 01.06.2021 року надійшло з грубим порушенням вимог ст.212 ЦПК України, у день судового засідання. До того ж, згадані клопотання за своїм змістом не є клопотаннями про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції, оскільки містять вимогу проводити розгляд справи у судовому засіданні за відсутності представника позивача.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 року по справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72).
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Тобто, вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі «гонорару успіху», суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов'язки, та погодженого ними розміру гонорару, а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов'язаним з розглядом справи, які визначені адвокатом та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи.
Отже, суд вважає, що за результатами розподілу судових витрат витрати в формі «гонорару успіху» не можуть бути стягнуті в розмірі, який на понад 60% перевищує вартість понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки це не відповідає критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також принципам справедливості, пропорційності та верховенства права.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності і неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодуванні за рахунок відповідача усього заявленого представником ОСОБА_1 розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89, 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані представником позивача на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, дійшов висновку про часткове задоволення заявлених вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, подану адвокатом Ляхов О.В., та відшкодування позивачу за рахунок Акціонерного товариства «Кредобанк» витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - у розмірі 2 000 грн.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, з відповідача Акціонерного товариства «Кредобанк» на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 720,08 грн., а відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - 840,80 грн.
Керуючись ст.ст.4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 133, 134, 137, 141, 211, 223, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України -
ВИРІШИВ:
позов частково задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконаннювиконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Наталією Степанівною від 14.11.2018 року, зареєстрований в реєстрі за №2272, про звернення стягнення на транспортний засіб марки HYUNDAI, модель SOLARIS, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2016 року випуску, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , на користь АТ «Кредобанк» для погашення заборгованості по кредитному договору №3072/2016 від 07.09.2016 року в сумі 299 800,15 гривень.
Стягнути з Акціонерного товариства «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 230 004 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень.
Стягнути з Акціонерного товариства «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 720,08 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 гривень.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м. Київ вул. Симона Петлюри, буд.30.
Відповідач: Акціонерне товариство «Кредобанк», код ЄДРПОУ 09807862, місцезнаходження: м. Львів вул. Сахарова, буд. 78.
Третя особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Черник Наталія Степанівна, місцезнаходження: м. Львів вул. Генерала Чупринки, буд.52.
Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький Олег Леонідович, місцезнаходження: м.Київ проспект Перемоги, буд.30, офіс 42.
Дата складення повного судового рішення - 29.12.2023 року.
Суддя Мартинишин М.О.