Справа № 308/16262/22
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі :
головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2
з участю:
прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченої - ОСОБА_4
захисника - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород кримінальне провадження № 308/16262/22, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022071030001578 від 12.11.2022 р. про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,-
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Ужгородського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження №308/16262/22 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Згідно ухвали судді Ужгородського міськрайонного суду від 22.12.2022 р. обвинуваченій ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 17 лютого 2023 року.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 16.02.2023 р. обвинуваченій ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 14 квітня 2023 року включно.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 13.04.2023 р. обвинуваченій ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 09 червня 2023 року включно.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 05.06.2023 р. обвинуваченій ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 02 cерпня 2023 року включно.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 24.07.2023 р. обвинуваченій ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 20 вересня 2023 року включно.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 14.09.2023 р. обвинуваченій ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 10 листопада 2023 року включно.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання, яке подав у письмовому вигляді про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченій ОСОБА_4 під вартою до двох місяців у зв'язку із наявними ризиками передбаченими у п. п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інші кримінальні правопорушення. Зазначені ним ризики, існували на час обрання запобіжного заходу та не зменшились на час розгляду справи. Просив врахувати, дані про особу обвинуваченої ОСОБА_4 , яка міцних соціальних зв'язків не має, офіційно ніде не працює, обвинувачена раніше притягувалася до кримінальної відповідальності, та вчинила кримінальне правопорушення у період дії іспитового строку. Прокурор зазначає, що остання скоїла тяжкий злочин, а також наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених у клопотанні.
Позиція сторони обвинувачення в суді
У судовому засіданні прокурор клопотання про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави підтримав та просив суд його задовольнити з підстав викладених у клопотанні. Зазначив, що наявні ризики передбачені у п. п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого, санкція за вчинення якого, згідно ч.4 ст.185 КК України, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, тому існують ризики, що вона не буде виконувати покладені на неї обов'язки та зможе переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке загрожує їй у разі визнання винною.
Позиція сторони захисту в суді
Захисник обвинуваченої в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання прокурора, вважає клопотання необґрунтованим, а ризики не доведеними, просив суд відмовити у задоволенні клопотання прокрора . Подав до суду клопотання про зміну запобіжного заходу , згідно якого просив суд : обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави достатньої для виконання нею покладених обов'язків та спів розмірної вчиненому злочину, а саме - 50 неоподатковуваних мінімумів для працездатних осіб, що становить 134 200 гривень (сто тридцять чотири тисячі двісті гривень) та покласти на підозрювану обов'язки передбачені ст.. 194 КПК України. Надав пояснення аналогічні викладеним у письмовому клопотанні. Наголосив на тому, що громадянка ОСОБА_4 знаходиться під дією самого важкого запобіжного заходу передбаченого КПК України, не враховуючи обставин її здоров'я.
Зауважив, що в громадянки ОСОБА_4 є на вихованні неповнолітній син якому 16 років, і в теперішній час немає кому його виховувати, громадянка ОСОБА_4 є внутрішньо переміщена в зв'язку з військовою агресією РФ, вчинила злочин кваліфікований органом досудового розслідування як ч.4 ст. 185 КК України, а саме крадіжку з магазину, за яку вона вже майже рік перебуває під вартою без альтернативи, будучи раніше особою, яка не затримувалась, цей досвід впливає негативно на неї та її дитину.
Обвинувачена ОСОБА_4 підтримала доводи захисника, просила змінити запобіжний захід. Вказала, що тривалий час перебуває під вартою без визначення розміру застави.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених клопотань, заслухавши доводи учасників судового провадження, виходячи з вимог ст.331 КПК України ,суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.331 КПК України - під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
До спливу строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
Строк тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_4 у кримінальному провадженні закінчується 10 листопада 2023 року. Завершити судове провадження до спливу строку тримання під вартою не надалось можливим.
Норми кримінального процесуального закону, якими керується суд
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.331 КПК України - під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
До спливу строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
Відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід є заходом забезпечення кримінального провадження.
Однією з підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження є наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення відповідного ступеню тяжкості.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
При вирішенні клопотання про продовження строків тримання під вартою слід враховувати вимоги статей 177, 178 КПК України, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_4 був обраний з метою забезпечення виконання нею покладених на неї процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, потерпілих; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інші кримінальні правопорушення.
Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_4 суд враховує вимоги КПК України та п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Згідно частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відносно ОСОБА_4 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 КПК України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема ст.331, 333 КПК України. За наявності підстав можлива причетність особи до злочину є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини особи в інкримінованому їй діянні. Така особа має інший процесуальний статус - статус обвинуваченого, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу особи на даній стадії кримінального провадження немає. Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особі згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні. Отже, суд доходить висновку, що розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177, 178 КПК України.
Аналогічна правова позиція висловлена Колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 12 вересня 2022 року по справі № 761/35760/19.
Кримінальне правопорушення передбачене ч.4 ст.185 КК України, відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину.
Суд, звертає увагу сторони захисту на те, що питання щодо доведеності чи недоведеності вини обвинуваченої не являється предметом розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченої під вартою.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Оцінка судом наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.
Обґрунтовуючи клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, прокурор послався на існування ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому суду належить оцінити наявність кожного з них.
Існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, було встановлено ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 22.12.2022 року. Зазначені ризики на даний час не зменшились та зберігають свою актуальність.
Щодо існування ризику переховування від суду
Так, на переконання суду, ймовірна можливість переховування ОСОБА_4 від суду підтверджується тим, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується, передбачає, зокрема, покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років , що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченої переховуватись від суду.
Суд погоджується із доводами прокурора, що на теперішній час ризик переховування ОСОБА_4 , встановлений під час обрання запобіжного заходу , не втратив свою актуальність.
Існування цього ризику пов'язане, у першу чергу, із тяжкістю злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 . Так, санкція ч. 4 ст. 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років .
Означена обставина сама по собі може бути причиною для переховування обвинуваченого від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На переконання суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).
Співставлення негативних для обвинуваченої наслідків переховування у вигляді її покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором її винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.
Суд вважає, що небезпека переховування обвинуваченої здається явно переконливою.
Суд вважає, що направленням обвинувального акта до суду означений ризик не нівелюється, а навпаки актуалізується.
Про актуальність цього ризику вказують і умови, в яких перебуває Україна. На думку суду, з урахуванням введення воєнного стану, ресурси контролю за поведінкою обвинувачених у контексті встановлення місцезнаходження, перетину державного кордону є більш обмеженими. Це вимагає вжиття додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів та покладення обов'язку здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, який обумовлений саме існуванням саме ризику переховування. На даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, ризик переховування ОСОБА_4 від суду наразі якщо не збільшився, то залишився високим.
Окрім того, переховуватись від суду можливо не лише за кордоном, а і в межах території України. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Отже, обставини, встановлені під час розгляду клопотання, у сукупності дають підстави для висновку про те, що ризик переховування ОСОБА_4 від суду є актуальним, продовжує існувати.
Даний факт у сукупності з обставинами, що характеризують особу обвинуваченої, її соціальні зв'язки, вчинення кримінального правопорушення у період іспитового строку , не працює, вказує на наявність ризику переховування від суду.
Кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_4 , належить до тяжких злочинів, за який передбачено відповідальність у виді позбавлення волі строком до 8 років, з неможливістю застосування процедури, передбаченої ч. 1 ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробовуванням). Дана обставина, може спонукати обвинувачену до переховування від суду.
З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, передбаченими ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження існування ризику переховування від суду, а належна процесуальна поведінка ОСОБА_4 у статусі обвинуваченої не може свідчити про відсутність даного ризику.
Суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, санкція даної статті кримінального правопорушення, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Щодо існування ризику незаконного впливу на свідків
Перевіряючи наявність ризику впливу обвинуваченої ОСОБА_4 на свідків, потерпілих, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Суд вважає, що ризик впливу на свідків, потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків , потерпілих та дослідження їх судом.
На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків , потепілих лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.
Відповідний незаконний виплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, що вчинила злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв'язку із його особою (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).
Суд вважає ризик впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні обгрунтованим, оскільки їх показання відповідно, є процессуальними джерелами доказів ( ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування.
Також дотепер судом не допитано всіх свідків, потерпілих.
Оскільки наразі триває судовий розгляд кримінального провадження, відповідно, не всі свідки сторони обвинувачення судом допитані, а тому існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_4 такі особи можуть змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.
З огляду не це, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків , потерпілих , які не допитані продовжує існувати.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Про наявність та продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, свідчить наступне.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні нового умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, яке вчинила у період іспитового строку.
З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, зокрема обвинувачена офіційно не працевлаштована, не має постійного джерела прибутків, а тому не має сталих соціальних зв'язків, суд дійшов висновку про продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
На підтвердження наявності ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України також свідчить те, що обвинувачена офіційно не працевлаштована, постійного джерела доходу немає, а відтак може вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Таким чином , судом констатовано продовження існування ризиків - переховування від суду, незаконного впливу на свідків,потерпілих; вчинення іншого кримінального правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Існування таких ризиків обґрунтовується також характером протиправних дій, спосіб вчинення кримінального правопорушення, який має високий ступінь суспільної небезпеки, та тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у інкримінованому злочині та наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Перевіряючи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд доходить висновку, що прокурором доведено продовження існування ризиків -переховування від суду, незаконного впливу на свідків,потерпілих; вчинення іншого кримінального правопорушення чи перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченої у вигляді тримання під вартою.
Аналізуючи доцільність подальшого застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого вона обвинувачується, приймає до уваги, що ризики, передбачені положеннями ст.177 КПК України, що стали підставою для обрання суддею відносно обвинуваченої ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров'я обвинуваченої суду не надано.
Застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою на переконання суду не зможе забезпечити здійснення контролю за поведінкою обвинуваченої та виконання нею процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість продовження відносно обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторонами не надано. Таким чином, неможливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою суд вважає доведеною, що виключає вимоги захисника про відмову у задоволенні клопотання прокурора.
На користь реального існування вказаних ризиків слід віднести ті обставини, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.185 КК України, який відносяться до категорії тяжкого злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі п'яти до восьми років, вчинила дане кримінальне правопорушення у період іспитового строку.
Водночас суд вважає, що вік та стан здоров'я ОСОБА_4 дозволяють та не перешкоджають продовженню дії відносно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Доказів про те, що стан здоров'я ОСОБА_4 перешкоджає продовженню дії відносно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не надано.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що зазначені ризики зменшилися або ж відпали, наразі відсутні, тому підстави для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченої на більш м'який теж відсутні. Застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу, на думку суду, не забезпечить виконання нею процесуальних обов'язків та унеможливить запобігання встановленим ризикам.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченої судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено, тож суд приходить до висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_4 до 60 днів.
Отже, з метою забезпечення судового розгляду справи, як складової кримінального провадження, з урахуванням наведеного вище подальше тримання обвинуваченої під вартою суд вважає обґрунтованим, у зв'язку з чим клопотання прокурора в цій частині підлягає задоволенню, а в задоволенні клопотання захисника слід відмовити.
Запобіжний захід , як тримання під вартою направлений на запобігання наявним ризикам у справі, але ніяк не на виправлення та кару особи, як захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду.
Крім того, суд хотів би закцентувати увагу дотичних до цієї справи правозастосувачів на підходах та практиці Європейського суду з прав людини в частині тимчасового утримання особи під вартою, зокрема, що тимчасове ув'язнення особи та пов'язане з цим подальше перебування її у вразливому стані не може досягатися за рахунок та на шкоду принципу змагальності сторін і потребує від правоохоронної системи найвагоміших наявних у часі об'єктивних відомостей.
При цьому суд уважно ставиться до того, що зі сплином часу продовжуване тримання обвинуваченого під вартою потребує більшого обгрунтування і що сторона обвинувачення повинна надавати додаткові підстави щодо цього питання.
Водночас, суд враховує поступове зменшення інтенсивності встановлених ризиків за час перебування обвинуваченої ОСОБА_4 під вартою, перебування кримінального провадження на стадії судового розгляду.
Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях вказував на необхідність обговорення можливості обрання альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою, враховуючи тяжкість та характер інкримінованих обвинуваченим злочинів, характеристику осіб обвинувачених.
Суд в даному випадку, вважає за необхідне , щоб тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_4 не було безальтернативним запобіжним заходом для неї, визначити розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу.
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України передбачені випадки, коли суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
З системного аналізу зазначених норм слідує, що законодавець передбачив можливість, а не обов'язок прийняття рішення щодо визначення чи не визначення розміру застави.
Суд також враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 в справі "Тодоров проти України", відповідно до якої "для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи від вартою протягом досить тривалого строку.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе визначити розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_4 достатній для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених названим Кодексом. Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків; розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього. ( ст. 182 КПК України)
Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого суд з урахуванням положень ст. ст. 177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу обвинуваченого, тяжкістю злочину у вчиненні якого він обвинувачується. При цьому, необхідно мати на увазі, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникло бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
У п.2 ч.5 статті 182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
Дана норма визначає, що у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб .
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на наступні критерії, які слід врахувати під час визначення розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченої ; її сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб її фінансових операцій; дані про особу обвинуваченої ; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; "професійне середовище" обвинуваченої ; помірність обраного розміру застави та можливість її внесення, а також за певних обставин розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Визначаючи розмір застави, достатньої для забезпечення обвинуваченій ОСОБА_4 обов'язків, передбачених КПК України, суд враховує як характер кримінального правопорушення у якому обвинувачується особа , кількість та ступінь ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, так і дані про особу обвинуваченої, її сімейний стан, помірність обраного розміру застави та можливість її внесення , а також з огляду на тривалий час перебування обвинуваченої під вартою без визначення розміру застави, вважає за необхідним визначити обвинуваченій ОСОБА_4 заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто - 214 720,00 грн., саме такий розмір буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків .
Відповідно до ч.7 ст.182 КПК України обвинувачена або заставодавець мають право в будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі суду .
У разі внесення застави, на ОСОБА_4 відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, слід покласти відповідні обов'язки.
У разі внесення застави за ОСОБА_4 відповідно до ч. 5 ст.194 КПК України, слід покласти наступні обов'язки:
- з'являтися до суду з встановленою періодичністю;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає, а саме м. Ужгород без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи і навчання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну.
Також роз'яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання вище перерахованих обов'язків до неї може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на неї може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі обвинуваченої ОСОБА_4 та тяжкості пред'явленого їй обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченою своїх процесуальних обов'язків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження та суспільному інтересу, а відтак слід продовжити строк тримання ОСОБА_4 під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів з визначенням розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу.
Водночас, оцінюючи інші доводи обвинуваченої та її захисника, суд виходив з усталеної практики ЄСПЛ щодо мотивування судового рішення. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання (рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (рішення у справі Boldea проти Румунії, §30).
Керуючись ст.ст. 176-178, 331, 369-372 КПК України суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Краматорськ, Донецької обасті, громадянки України, не заміжньої, з середньою освітою, тимчасово не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимої вироком Ужгородського міськрайонного суду від 28.07.2022 року за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років, на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком один рік, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України ? запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 (шістдесят) днів, а саме до 27 грудня 2023 року включно.
Визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання покладених на ОСОБА_4 , суддею обов'язків в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 грн. ), тобто - 214 720,00 грн.
Роз'яснити, що обвинувачена ОСОБА_4 або заставодавець мають право в будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У разі внесення застави на ОСОБА_4 покласти наступні обов'язки:
- з'являтися до суду з встановленою періодичністю;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає, а саме м. Ужгород без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи і навчання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну.
Строк дії покладених на обвинувачену обов'язків два місяці.
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - відмовити.
На ухвалу в частині продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути подано апеляційну скаргу до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 5 днів з дня її оголошення.
Копію ухвали надіслати начальнику Закарпатської УВП №9.
Повний текст ухвали оголошено 03.11.2023 року о 13 год. 45 хв.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1