ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа№380/3540/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Крутько О.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-ти річного віку - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте інспектором прикордонної служби 1 - ї категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) майстер сержантом ОСОБА_2 25 січня 2023 року;
зобов'язати уповноважених осіб військової частини № НОМЕР_1 (7 -й Прикордонний Карпатський загін Державної прикордонної служби України) код ЄДРПОУ - 14321653, утриматися від винесення рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що під час перетинання державного кордону України 25.01.2023 року у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Краківець», відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у перетинанні державного кордону з виїзду з України. При цьому, відповідачем не було зазначено в рішенні від 25.01.2023 конкретних документів, які повинні бути подані позивачем для виїзду за кордон. Позивачем 25.01.2023 було надано відповідачеві усі необхідні документи для виїзду з України у зв'язку із навчанням у Республіці Польща, зокрема, довідку Сумського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 29.12.2022 № 3/1794, у якій зазначено про відстрочку від призову на військову службу згідно абз.18 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позивач не погоджується з рішенням про відмову у перетині державного кордону, оскільки вважає, що має право на перетин державного кордону під час воєнного стану у встановленому законом порядку. З наведених підстав звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що надані позивачем 25.01.2023 документи не дали змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, внаслідок чого оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є правомірним. Просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що посвідчується паспортом громадянина України серія НОМЕР_2 , виданим 11.12.1996, Центральним РВССМУ УМВС України у Сумській області.
Згідно Довідки про зарахування від 09.11.2022 року, виданого Університетом «Варшавська школа управління», ОСОБА_3 зарахований на навчання за напрямом управління на денну форму на період з 26.10.2022 р. до 30.09.2025 р.
Згідно змісту довідки Сумського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 29.12.2022 № 3/1794, ОСОБА_1 відповідно до абз.18 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має право на відстрочку від призову на строкову військову службу.
25.01.2023 р. позивач прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Краківець» з метою здійснити перетинання державного кордону на виїзд з України.
Однак, інспектором прикордонної служби 1 - ї категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Краківець» (тип А) майстер сержантом ОСОБА_2 прийнято рішення від 25.01.2023 р. про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-ти річного віку, ОСОБА_1 .
Позивач не погоджується з рішенням про відмову у перетинанні державного кордону України, оскільки вважає, що має право на перетин державного кордону України під час воєнного стану.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VІІІ (далі Закон № 389-VІІІ).
Згідно зі ст. 1 Закону № 389-VІІІ воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 2 Закону № 389-VІІІ правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до п. 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VІІІ в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Позивач покликається на те, що йому протиправно відмовлено в перетинанні державного кордону України, оскільки він не підлягає мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII), так як він є здобувачем вищої освіти.
Однак, суд вважає, що такі твердження позивача є помилковими, з огляду на таке.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Закон № 3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до ст. 1 Закону № 3543, мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Суд зазначає, що статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі Закон № 3857-XII), перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Відповідно до ст. 2 Закону № 3857-XII документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Згідно з ч. 2 Закону № 3857-XII правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Згідно з п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі Правила № 57).
Згідно з п. 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Пунктом 12 Правил № 57 передбачено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Під час судового розгляду встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин на території Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільний виїзд з України обмежувалось законодавством.
Суд, звертає увагу, що відповідно до п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пп. 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Судом встановлено, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону № 3543-XII, оскільки згідно з довідкою про прийняття іноземця на навчання на денну форму навчання від 09 листопада 2022 року, виданої Університетом «Варшавська школа управління», ОСОБА_3 зарахований на навчання на період з 26.10.2022 р. до 30.09.2025 р. Крім цього, право позивача на відстрочку від призову по мобілізації підтверджується довідкою Сумського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 29.12.2022 № 3/1794.
Разом з тим, за встановлених обставин справи, в контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що незважаючи на те, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст. 23 Закону № 3543-XII, однак позивач не має права на перетин державного кордону на виїзд з території України в умовах воєнного стану, оскільки п.п. 2-6 Правил № 57 встановлено обмеження щодо виїзду за межі території України особам, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у відповідності до абз. 2-8 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII.
Крім цього, суд зауважує, що право позивача на відстрочку від призову під час мобілізації, на підставі абз. 2 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII, не є безумовною та самостійною підставою для перетину державного кордону України в умовах воєнного стану.
Суд зауважує, що право відстрочення від призову під час мобілізації та право на перетин державного кордону під час мобілізації є різними за своєю правовою природою, законодавчими нормами, якими такі регулюються, та органами, що визначають їх наявність.
Тому, суд вважає, що наявність в особи відстрочки від призову не гарантує такій особі беззаперечного права перетину кордону, в силу положень пункту 2-6 Правил № 57 таким правом позивач в умовах воєнного стану не наділений.
Щодо покликання позивача на те, що довідкою Сумського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 29.12.2022 № 3/1794 підтверджується право на виїзд за кордон, то суд вважає такі покликання безпідставними з огляду на таке.
Вказаною довідкою позивачу не надано безумовне право на виїзд за кордон, натомість зазначено про можливість такого виїзду «у встановленому порядку», в той же час, відповідно до вимог Правил перетинання державного кордону України № 57, як встановлено вище, позивач не мав права на перетин державного кордону.
Відтак, з огляду на те, що відповідач входить у систему органів Державної прикордонної служби України саме на нього покладено повноваження ухвалювати за наявності підстав рішення про відмову у перетині громадянами України державного кордону. Незважаючи на те, що у вищевказаній довідці вказано про її оформлення «для виїзду за кордон», цей документ не створює додаткових підстав для перетину позивачем державного кордону, адже питання про коло осіб яким дозволено перетин кордону в умовах воєнного стану чітко врегульоване актами чинного законодавства, а саме Правилами № 57.
Разом з тим, позивач не є студентом, який продовжує навчання, у розумінні розпорядження Голови Державної прикордонної служби України від 24 лютого 2022 року № 23-6122/0/6-22-Вих, від 03 квітня 2022 року № 23-7913/0/6-22-Вих, а також розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного від 24 березня 2022 року № 300/1/С/962 та від 03 квітня 2022 року № 300/1/С/1079, оскільки позивач вступив на денну форму навчання 26 жовтня 2022 року, а не продовжує навчання, а тому суд не приймає вказану довідку до уваги.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення від 25 січня 2023 року, яке прийняте інспектором прикордонної служби 1 - ї категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Краківець» (тип А) майстер сержантом ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку немає, оскільки таке прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.
Суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати у відповідності до ст. 139 КАС України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 6, 14, 77, 90, 139, 143, 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Крутько О.В.