ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
29 грудня 2023 рокусправа № 380/29466/23
Суддя Львівського окружного адміністративного Потабенко В.А., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , 11 комендатури охорони та обслуговування про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановила:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , 11 комендатури охорони та обслуговування, у якій просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.05.2018 по 30.03.2020;
- зобов'язати 11 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.05.2018 по 30.03.2020 із застосуванням березня 2018 року, як місяця обчислення індексу споживчих цін, для подальшої індексації з врахуванням абз. 4 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправними дії 11 комендатуру охорони та обслуговування щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2020 по 18.09.2022;
- зобов'язати 11 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 31.03.2020 по 18.09.2022 із застосуванням березня 2018 року, як місяця обчислення індексу споживчих цін, для подальшої індексації з врахуванням абз. 4 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язати 11 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.05.2018 по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Ухвалою від 18.12.2023 суддя залишила позовну заяву без руху.
На виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду від 18.12.2023 (вх. № 99541), в якій просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду з даним позовом.
Так, позивач у заяві про поновлення строку для звернення до суду вказує в якості причини пропуску строку на те, що оскільки порушення законодавства про оплату праці відбулось в період, коли строки звернення не застосовувались, тому вважає, що ОСОБА_1 не пропустила строки звернення до суду. Крім того, представник позивача посилається на обов'язок відповідача повідомити позивача письмово про виплачені останньому кошти, а оскільки відповідач цього не зробив, то це перешкодило позивачу вчасно звернутись до суду з відповідним позовом. Зазначає, що позивач отримала письмове повідомлення про розмір їй нарахованого грошового забезпечення із розбивкою по складових видах (з якого дізналась про відсутність нарахованої індексації грошового забезпечення) лише 28.10.2023 з відповіді відповідача-2, оформленої листом від 26.10.2023 № 350/173/171/229, що підтверджується конвертом про вручення листа із трекінгом відстеження. Вказує також, що навіть за умови застосування строків, визначених у чинній редакції ст.. 233 КЗпП України, то позивач подала позов у межах тримісячного строку з моменту одержання письмового повідомлення про розмір нарахованих сум.
Надаючи оцінку наведеним у поданій заяві обставинам, враховую наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Втім, положення ст. 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 233 якого у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 у справі № 1-18/2013 надав офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України і роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення вказаної норми слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Тобто у разі невиплати складових грошового забезпечення або компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати строк звернення до адміністративного суду не застосовується.
Разом із тим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, до Кодексу Законів про працю України внесено зміни.
Так, п. 18 ч. 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 Кодексу Законів про працю України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у Кодексі Законів про працю України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін ч. 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України встановлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Як свідчить зміст позовної заяви, окрім іншого у ній йдеться про бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.05.2018 по 30.03.2020; з 31.03.2020 по 18.09.2022.
Тобто спір стосується невірного обрахунку відповідачем грошового забезпечення позивача.
При цьому наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.09.2022 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Отже, в цьому випадку тримісячний строк звернення до адміністративного суду має обраховуватися з 19.09.2022, адже 18.09.2022 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Разом із тим необхідно врахувати те, що відповідно до п. 1 глави XIX Кодексу Законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, наведеною нормою визначено імперативний припис щодо продовження строків, визначених ст. 233 Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), без будь-яких винятків.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023.
Постановою від 25.04.2023 № 383 Кабінет Міністрів України через COVID-19 продовжив режим надзвичайної ситуації в єдиній державній системі цивільного захисту, а також карантин на всій території України до 30.06.2023.
Тобто, Урядом було продовжено строк дії карантину через COVID-19 до 30.06.2023, а тому з урахуванням п. 1 глави XIX Прикінцеві положення Кодексу Законів про працю України строки, визначені ст. 233 Кодексу законів про працю України, автоматично продовжено до 30.06.2023.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
При цьому необхідно врахувати те, що позивач не міг передбачити наперед дату, з якої строк дії карантину завершиться, адже постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Тобто позивач був позбавлений можливості звернутися до суду з цим позовом в період дії карантину, тобто до 30.06.2023.
Отже, на переконання суду, позивач мав право звернутися до суду за захистом своїх прав з урахуванням процесуальних строків, визначених п. 1 глави XIX Кодексу Законів про працю України, у тримісячний строк з дня завершення дії карантину, тобто до 02.10.2023 (з урахуванням того факту, що 30 та 31 вересня 2023 були вихідними днями).
Однак, позовну заяву позивач подав до Львівського окружного адміністративного суду лише 15.12.2023.
Так, позивач у заяві про поновлення строку для звернення до суду вказує в якості причини пропуску строку на те, що оскільки порушення законодавства про оплату праці відбулось в період, коли строки звернення не застосовувались, тому вважає, що позивач не пропустив строки звернення до суду. Крім того, представник позивача посилається на обов'язок відповідача повідомити позивача письмово про виплачені останньому кошти, а оскільки відповідач цього не зробив, то це перешкодило позивачу вчасно звернутись до суду. Зазначає, що позивач отримала письмове повідомлення про розмір їй нарахованого грошового забезпечення із розбивкою по складових видах (з якого дізналась про відсутність нарахованої індексації грошового забезпечення) лише 28.10.2023 з відповіді відповідача -2, оформленої листом від 26.10.2023 № 350/173/171/229, що підтверджується конвертом про вручення листа із трекінгом відстеження. Зазначає також, що навіть за умови застосування строків, визначених у чинній редакції ст. 233 КЗпП України, то позивач подала позов у межах тримісячного строку з моменту одержання письмового повідомлення про розмір нарахованих сум.
Доводи позивача в якості поважності причин пропуску звернення до суду про те, що порушення законодавства про оплату праці відбулось в період, коли строки звернення не застосовувались, суддя вважає безпідставними, адже до правовідносин у цій справі, (зважаючи на дату звільнення позивача з військової служби 18.09.2022) застосуванню підлягають норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 26.10.2023 у справі № 380/653/23.
Щодо доводів позивача про те, що навіть за умови застосування строків, визначених у чинній редакції ст.. 233 КЗпП України, то позивач подала позов у межах тримісячного строку з моменту одержання письмового повідомлення про розмір нарахованих сум, суд зазначає таке.
Так, згідно з п. 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Таким чином, з отриманням грошового забезпечення позивачу достеменно було відомо щодо розміру недоплаченого грошового забезпечення та про те, що індексація не нарахована та не виплачена.
При цьому наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.09.2022 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
З відповідним зверненням до відповідача з питань надання інформації про виплачені позивачу суми грошового забезпечення, здійснення обрахунку грошового забезпечення, нарахування та виплати грошового забезпечення представник позивача звернувся з адвокатським запитом лише 04.10.2023, тобто по закінченню трьохмісячного строку, встановленого для звернення до суду.
Тобто, лише у жовтні 2023 року позивач лише розпочав вчиняти дії, спрямовані на виплату сум грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення).
Відтак, ні дата звернення до відповідача 2 з адвокатським запитом, ні дата одержання відповіді від нього аж ніяк не є початком перебігу строку звернення до суду, як помилково про це вважає представник позивача.
Суд вказує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер про Бельгії" виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п. п. 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.11.2018 у справі № 804/958/17 та від 07.09.2023 у справі №160/914/23.
Позивачем не надано жодних інших належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого тримісячного строку (з дня завершення дії карантину до 02.10.2023).
З огляду на викладене, суд приходить до висновків про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про поновлення пропущеного процесуального строку.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 є неприпустимим, адже в ній вказано про правове регулювання відносин, які мали місце до 19.07.2022 та до внесення відповідних змін до КЗпП України, який на той час не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Частиною 1 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч. 2 ст. 123 КАС України).
Враховуючи все наведене вище, суддя доходить до висновку, що заяву про поновлення строку на звернення до суду належить залишити без задоволення, унаслідок чого позов підлягає поверненню у порядку ч. 2 ст. 123 КАС України.
Керуючись ст. ст. 4, 6-9, 121, 122, 123, 169, 241-243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
ухвалила:
у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , 11 комендатури охорони та обслуговування про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.ст. 293-297 КАС України.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна