ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №380/22582/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України, про зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України, в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області нарахувати суддівську винагороду судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в сумі 211134 грн. та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплаченої суми та сплачених сум на відрахування обов'язкових платежів;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Львівській області кошти для виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року судді Франківського районного суду м. Львова Дзеньдзюрі Степану Маркіяновичу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що положення Закону України №553-ІХ від 13.04.2020 про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" неможливо розглядати як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону в розумінні застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача. Крім того, рішенням Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року. Отже, на думку позивача, нараховуючи та виплачуючи йому суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру згідно з приписами закону, яким внесено зміни до Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік", відповідач діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав.
Ухвалою суду від 29.09.2023 відкрито загальне позовне провадження у справі.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області проти позову заперечило з підстав викладених у відзиві. Вказало, що як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ). Крім того, зазначено, що окремої програми, на яку б з державного бюджету України виділялися кошти для проведення виплат з метою виконання рішень судів на користь судді для територіальних управлінь ДСА України не передбачено.
Ухвалою суду від 08.11.2023 у задоволенні клопотання представника відповідача 2 про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.
Державна судова адміністрація України подала пояснення щодо виплати суддівської винагороди за період дії карантину. Вказує, що відповідно до Закону №553-ІХ та враховуючи рішення Ради суддів України від 24 квітня 2020 року №22, Державна судова адміністрація України направила на адреси всіх Територіальних управлінь та головам апеляційних, місцевих судів лист від 29.04.2020 №10-8619/20 щодо встановлення законодавством України обмеження при нарахуванні заробітної плати та суддівської винагороди. З огляду на викладене, у відповідачів відсутні правові підстави для здійснення перерахунку суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року (включно) всупереч вимогам чинного на той момент законодавства України.
Сторони клопотали про розгляд справи без їх участі.
Ухвалою суду від 06.12.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Сторони повноважних представників у судове засідання не направили, належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення.
Відповідно до приписів КАС України суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд на підставі позовної заяви, відзивів, а також долучених письмових доказів,-
ВСТАНОВИВ:
Указом Президента України "Про призначення суддів" №484/2012 від 28.08.2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Франківського районного суду м. Львова терміном на п'ять років.
Указом Президента України "Про призначення суддів" №156/2019 від 22.04.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Франківського районного суду м. Львова безстроково.
Згідно з наказом голови Франківського районного суду м. Львова №53/К від 23.04.2019 ОСОБА_1 вважається таким, що з 22.04.2019 призначений на посаду судді Франківського районного суду м. Львова та приступив до виконання обов'язків судді з 24.04.2019, які виконує до цього часу. Цим же наказом голови Франківського районного суду м. Львова від 23.04.2019 з 24.04.2019 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу відповідно до стажу роботи, що дає право на отримання доплати, який станом на 24.04.2019 становив 09 років 06 місяців 23 дні /арк.спр.8/.
Наказом голови Франківського районного суду м. Львова від 02.10.2019 №151/К з 02.10.2019 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу відповідно до стажу роботи, що дає право на отримання доплати, який станом на 02.10.2019 року становить 10 років 00 місяців 04 дні. З 2019 року суддівська винагорода позивачу нараховувалась у розмірі посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з доплатою за вислугу років - 30% посадового окладу /арк.спр.9/.
Водночас позивач вказує, що у період з квітня по вересень 2020 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області нараховувало та сплачувало йому щомісяця суддівську винагороду щомісяця в обмеженому обсязі, а саме, у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що суперечить нормам Конституції України, законам України і правовій природі суддівської винагороди, що призвело до порушення прав та гарантій судді.
Враховуючи викладене позивач звернувся до суду.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Вказані обставини підтверджуються розрахунковим листом за квітень-серпень 2020 року та не заперечується відповідачами /арк.спр.7/.
Судом встановлено, що суддівська винагорода позивача за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 нарахована відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, замість ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з ч.ч. 4,5 ст. 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до ч. 6 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
З аналізу ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суд встановив, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до п.п. 7, 8 ч. 5 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону №1402- VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у ст. 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у п.п. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено ст. 29 наступного змісту: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Суд звертає увагу, що з 18.04.2020 суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених зазначеним Законом №553-ІХ. Відповідно до довідки Територіального управління державної судової адміністрації україни у Львівській області від 18.09.2023 №02-1230/23, загальний розмір обмеження суддівської винагороди, який застосовувався з квітня по вересень 2020 року становить 211134,00 грн. /арк.спр.7/
Однак рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ.
Зокрема, у зазначеному рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз. 8 п.п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абз. 5 п.п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону №294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з ч. 1 ст. 113 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з викладених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди, не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Водночас суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Також, судом враховано, що Конституційний Суд України у вказаному рішенні від 28.08.2020 №10-/2020 вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження, також, може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Отже, в силу приписів ч. 3 ст. 7 КАС України до спірних правовідносин суд застосовує ч. 2 ст. 130 Конституції України, а тому, розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом та не застосовує до спірних правовідносин статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі передбаченому ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Тому, обмеження встановлені Франківським районним судом м. Львова щодо виплати позивачу в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди (розмір, якої не перевищує десять мінімальних заробітних плат) на підставі ст. 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ) встановлені неправомірно.
Водночас слід звернути увагу, що позивач помилково вказує на період обмеження розміру суддівської винагороди з 18.04.2020 по 28.08.2020 оскільки судом встановлено, що обмеження виплати суддівської винагороди відбулися в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно.
Отже, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення у спірний період нарахування та виплати суддівської винагороди в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01.01.2020 та зобов'язання нарахувати і виплатити не виплачену винагороду, підлягають задоволенню шляхом зобов'язання здійснення такої виплати за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в сумі 211134,00 грн. з утриманням обов'язкових платежів.
Під час вирішення спору судом також враховано, що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації.
Згідно з ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України, основними завданнями якої, зокрема, є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 6 вказаного Положення передбачено, що Державна судова адміністрація України відповідно до визначених завдань здійснює, зокрема, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі №520/12960/2020 зазначив, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, тому саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що Господарський суд Харківської області є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Господарського суду Харківської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання. Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Схожі за змістом позиції щодо аналогічних обставин та норм права викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №620/6056/20, від 03.03.2021 у справі №340/1916/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, на думку колегії суддів Верховного Суду, яка відображена в постанові від 14 грудня 2021 року у справі №120/5245/20-а - «для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з'ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), адже Вінницький апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік)».
Зважаючи на зазначені положення ст.ст. 148, 149 Закону №1402-VIII у співставленні з положеннями ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 5 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, суд дійшов висновку, що оскільки головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, передбачені ст. 245 КАС України у співставленні з позовними вимогами, суд дійшов висновку, що достатнім та ефективним способом захисту прав позивача є визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження згідно з ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов'язати відповідного суб'єкта владних повноважень здійснити нарахування та виплату (перерахунок) суддівської винагороди позивачу за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в сумі 211134,00 грн., з відрахуванням обов'язкових платежів; та зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесені витрати, пов'язані з розглядом справи, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати у справі розподіляти не слід.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263 КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження згідно з ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
3. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (ЄДРПОУ 26306742) здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в сумі 211134 (двісті одинадцять тисяч сто тридцять чотири) грн. 00 коп., з відрахуванням обов'язкових платежів.
4. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (ЄДРПОУ 26255795) виділити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Львівській області (ЄДРПОУ 26306742) кошти для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно.
5. Судовий збір не стягувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кравців О.Р.