ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
З ПИТАНЬ ВСТАНОВЛЕННЯ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ
29 грудня 2023 рокуСправа № 280/4109/23 м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року у справі № 280/4109/23 позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", оформлену листом Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України від 16.05.2023 за вих. № Ф/4118.
Визнано протиправною та скасовано відмову ОСОБА_2 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", оформлену листом Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України від 16.05.2023 за вих. № Ф/4119.
Визнано право ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
18 вересня 2023 року рішення набрало законної сили.
19 грудня 2023 року до суду від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надійшла заява вх.№ 56462 про встановлення судового контролю за виконанням рішення, в якій представник позивачів просить суд застосувати заходи судового контролю за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року у справі № 280/4109/23. Зобов'язати Запорізький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України у 10-денний строк з дня постановлення відповідної ухвали подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування заяви зазначено, що 30.10.2023 позивачі звернулися до відповідача з заявами про здійснення виплат, додавши засвідчену копію рішення суду. Починаючи з 30.10.2023 позивачі не отримали жодного повідомлення з приводу розгляду свого звернення, що у свою чергу, дає підстави вважати, що рішення суду свідомо саботується, у зв'язку із чим заявник звернувся до суду із вказаною заявою.
Ухвалою суду від 20 грудня 2023 року призначено до розгляду заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі №280/4109/23 в порядку письмового провадження. Запропоновано Запорізькому районному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України протягом 3-х днів від дня отримання даної ухвали суду подати до суду письмові пояснення щодо заяви, яка перебуває на розгляді, а також документи в обґрунтування наданих пояснень.
Суд розглянувши заяву позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, дійшов висновку про наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Із наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Відтак, учасник справи, якому належить виконати судове рішення, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Таким чином, зазначені у частині першій статті 383 КАС України правові норми мають на меті забезпечити належне виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням такого судового рішення, або з порушенням прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, тобто саме тих прав, наявність яких вже була перевірена і підтверджена судом, а не тих, що могли виникнути в подальшому при виконанні рішення суду.
Відтак, передбачений правовий інститут контролю за виконанням рішення суду підлягає застосуванню виключно у разі вчинення суб'єктом владних повноважень під час виконання судового рішення протиправних дій чи бездіяльності або прийняття протиправних рішень, які у свою чергу порушують законні права та інтереси позивача. Визнання судом протиправними рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідача - можливе лише у разі встановлення факту протиправного невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру на користь особи-позивача.
Разом з тим, суд зауважує, що для визнання дій або бездіяльності протиправними недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання відповідачем обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправності дій або бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність таких дій для прав та інтересів заінтересованої особи.
Крім того, судове рішення може бути виконано в добровільному, або в примусовому порядку. Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених законом випадках - на приватних виконавців.
Порядок примусового виконання судових рішень регламентовано спеціальним законом - Законом України “Про виконавче провадження”.
За приписами ст.1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Відповідно до абз.1 ч.6 ст.26 Закону України “Про виконавче провадження” за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлено статтею 63 Закону України “Про виконавче провадження”.
Так, відповідно до приписів ст.63 Закону України “Про виконавче провадження” за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч.1 ст.63 Закону).
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч.2 ст.63 Закону).
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником (ч.3 ст.63 Закону).
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом (ч.4 ст.63 Закону).
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.5 ст.63 Закону).
Отже, приписами Закону України “Про виконавче провадження” визначено певний алгоритм дій виконавця в ході примусового виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Таким чином із вищенаведеного, слідує, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21 березня 2019 року у справі №805/1458/17-а сформовано правову позицію відповідно до якої, повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Вказаний висновок суду підтримано Верховним Судом у постанові від 27 червня 2019 року у справі №807/220/18.
Аналогічний підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 260/636/19, від 18 грудня 2020 року у справі № 200/5793/20-а та від 13 вересня 2021 року у справі №9901/235/20.
Заявниками не надано жодних доказів неможливості примусового виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року у справі № 280/4109/23 у загальному порядку.
Відтак, станом на день подання позивачем заяви, що розглядається, судом не встановлено, що загальний порядок виконання його судового рішення не дав очікуваного результату, тому, звернення із заявою в порядку ст.383 КАС України є передчасним.
Відповідно до частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення судового контролю, у зв'язку із чим її слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 243, 248, 382 КАС України, суддя
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення судового контролю про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова