ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
28 грудня 2023 року Справа № 280/8589/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач (з урахуванням уточнень) просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 грудня 2022 року по 13 вересня 2023 року включно;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 129385,30 грн. (сто двадцять дев'ять тисяч триста вісімдесят п'ять гривень 30 коп.);
- допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у розмірі суми стягнення за один місяць. Видати виконавчий лист.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні позивачу не було виплачено грошове забезпечення в повному обсязі. Повний розрахунок із позивачем було здійснено більш аніж через півроку після відрахування із особового складу Військової частини НОМЕР_2 . Так, враховуючи, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми, він вважає, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) він має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 23 жовтня 2023 року відкрито спрощене провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику сторін.
30 жовтня 2023 року відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову та за зазначає про те, позивач помилково допускає можливість застосування норм законодавства про працю в даному випадку. Вказує, що підставою для виплати відшкодування, передбаченого частиною першою статті 117 КЗпП України є: нарахування сум, належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Вказує, що остаточний розрахунок із позивачем проведено не у день його звільнення з незалежних від відповідача підстав. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.
06 листопада 2023 року представником позивача до суду подано відповідь у якій позивач не погоджується із доводами відповідача стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України. Також, вказана відповідь на відзив, прохальна частина якої, зокрема, містила уточнення позовних вимог.
Ухвалою суду від 06 листопада 2023 року прийнято заяву про уточнення позовних вимог в адміністративній справі № 280/8589/23.
Ухвалою суду від 15 грудня 2023 року від Військової частини НОМЕР_2 витребувано наступні докази:
Про грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням ОСОБА_1 , із зазначенням середнього заробітку, та середньоденного розміру грошового забезпечення.
27 грудня 2023 року від відповідача на адресу суду надійшли витребувані докази.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
У період з 14 травня 2022 року по 30 жовтня 2022 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30 жовтня 2022 року №204 (в редакції наказу командира військової частини НОМЕР_2 (про стройовій частині) від 26 червня 2023 року №177) капітана ОСОБА_1 , звільненого (у відставку) з військової служби наказом командувача Сухопутних військ ЗСУ (по особовому складу) від 12 жовтня 2022 року №921 за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 30 жовтня 2022 року виключено зі списків особового складу військової частини.
З котлового забезпечення позивача знято з 31 жовтня 2022 року, з інших видів забезпечення - з 30 жовтня 2022 року.
У день звільнення (30 жовтня 2022 року) із позивачем остаточного розрахунку не проведено, оскільки залишок невиплаченого грошового забезпечення в сумі 78223,11 грн. на картковий рахунок позивача перераховано лише 13 вересня 2023 року.
Листом Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 13 жовтня 2023 року №К/8752 позивача повідомлено про те, що особова справа капітана ОСОБА_1 була відправлена відповідачеві 08 листопада 2022 року, а повернулась до центру комплектування від відповідача 09 грудня 2022 року. За відсутності особової справи відповідач об'єктивно не мав інформації, потрібної для правильного нарахування сум, належних до виплати позивачеві.
Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку (з 09 грудня 2022 року, оскільки вказана дата є датою повернення особової справи до Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, без наявності якої провести остаточний розрахунок не було можливо), звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати №95, ратифікованої Україною 30 червня 1991 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли не має такого законодавства, угод чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до статті 116 КЗпП України у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача передбачалось, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За приписами статті 117 КЗпП України в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача передбачалось, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на своєчасне отримання грошового забезпечення у належному розмірі просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 грудня 2022 року (останній день, коли з урахуванням перебування у відповідача особової справи позивача з його особистими даними, відповідач був зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок із ОСОБА_1 ) по день фактичної виплати грошового забезпечення - по 13 вересня 2023 року включно.
При цьому відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вважає, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірних сум.
19 липня 2022 року до статті 117 КЗпП внесено зміни в частині строку, за який з роботодавця може бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в судовому порядку. З урахуванням змін вказаний строк не може перевищувати шести місяців, що передують зверненню позивача до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Твердження відповідача про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, є безпідставними.
При цьому суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17) та від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України.
Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Як зазначено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №620/3095/20 та від 27 жовтня 2022 року у справі №1.380.2019.006549, при прийнятті рішення у справах даної категорії слід дотримуватися принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні, з'ясувати, яку частку від суми, що підлягала до виплати позивачу на час його звільнення, становила сума несвоєчасно виплачених коштів.
Судом встановлено та визнається сторонами, що ані при звільненні позивача зі служби та виключенні його зі списків особового складу (30 жовтня 2022 року), ані після одержання особової справа позивача з Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (у період з 08 листопада 2022 року по 09 грудня 2022 року), відповідачем не виплачено всі суми, що підлягали виплаті, остаточний розрахунок при звільненні позивачу здійснено відповідачем із затримання, а саме 13 вересня 2023 року шляхом виплати грошових коштів у загальному розмірі 78 223,11 грн.
Будь-яких належних та допустимих доказів наявності перешкод щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі виплати належних позивачу сум у відповідні строки, відповідачем суду не надано.
Отже, не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником під час звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за період з 09 грудня 2022 року (день повернення особової справи до Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки) по 13 вересня 2023 року (день проведення фактичного розрахунку з позивачем), у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо належної до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).
За змістом пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих/календарних днів, які мають бути оплачені за середньомісячною заробітною платою.
З урахуванням наданого відповідачем детального розрахунку грошового забезпечення та інших видів виплат ОСОБА_1 , копія якого міститься в матеріалах справи, середньоденне грошове забезпечення позивача, розраховане відповідно до Порядку №100, становить 2426, 30 грн. (46002,1 грн. за серпень 2022 року + 102 002,1 грн. за вересень 2022 року = 148 004,2: 61 день)
Час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням дати початку перебігу періоду, визначеної позивачем у позовній заяві) за період з 09 грудня 2022 року по 13 вересня 2023 року складає 278 днів.
Але, з урахування строку визначеного статтею 117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена з урахуванням Порядку №100, становить 2426,30 грн х 182 = 441 586,6 грн.
Разом із тим, вирішуючи питання щодо співмірності належних до виплати працівникові сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із сумами, несвоєчасно виплаченими працівникові, суд враховує, що розмір середнього заробітку за час розрахунку при звільнення, обчислений відповідно до Порядку №100 в сумі 441 586,6 грн. є явно неспівмірним з сумою невиплаченого позивачу грошового забезпечення (78 223,11 грн.), виплаченої позивачу 13 вересня 2023 року.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні складає: 78 223,11 грн (несвоєчасна виплачені суми заробітної плати): 441 586,6 грн. (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 17,71%.
Враховуючи компенсаторний характер такої виплати як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; з огляду на очевидну неспівмірність суми, розрахованої відповідно до Порядку №100, зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості; враховуючи, що позивач звернувся до суду для вирішення спору щодо належних до виплати сум грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій майже через два роки після звільнення з військової служби, що свідчить про те, що значна тривалість строку затримки розрахунку при звільненні зумовлена в тому числі діями самого позивача, а також з огляду на положення статті 117 КЗпП України в редакції, чинній станом на дату звернення позивача до суду із позовною заявою в адміністративній справі № 280/8589/23 - суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача, є середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 78 223,11 грн.
Суд також зазначає, що належним способом захисту порушеного права, який відповідає характеру правопорушення, змісту порушеного права та забезпечить його поновлення, є стягнення з відповідача вказаної суми.
Вимога щодо допущення до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку у розмірі суми стягнення за один місяць не підлягає задоволенню оскільки, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні є компенсаторною виплатою, яка, з урахуванням положень статті 371 КАС України, не є підставою для негайного виконання судового рішення в частині її стягнення в межах місяця.
При цьому, необхідно зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 08 листопада 2018 року у справі №805/1008/16-а).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність сукупності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України “Про судовий збір”, інших судових витрат не заявив, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 грудня 2022 року по 13 вересня 2023 року розмірі 78 223,11 грн. (сімдесят вісім тисяч двісті двадцять три грн. 11 коп.)
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Повне судове рішення складено 28 грудня 2023 року.
Суддя Д.В. Татаринов