ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
29 грудня 2023 року Справа № 280/8798/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, буд.3, м. Слов'янськ,Донецька область,84122, код ЄДРПОУ 13486010), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Через систему "Електронний суд" до Запорізького окружного адміністративного суду до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.10.2023 №083850019080 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за списком №2.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з дня звернення - 26.09.2023.
Ухвалою суду від 06.11.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву. Третій особі запропоновано надати пояснення щодо суті позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що звернувшись до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивач отримав відмову з огляду на відсутність достатнього пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказану відмову, прийняту пенсійним органом у вигляді рішення, представник позивача вважає протиправним та такою, що підлягає скасуванню. Просить позов задовольнити у повному обсязі.
21.11.2023 представником третьої особи засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» подано пояснення (вх.№ 51855), в яких зазначено, що заява позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за принципом екстериторіальності та прийнято рішення про відмову у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого п.1 ч.2 статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того, зауважує, що 11.10.2017 року набув чинності Закон України від 03.10.2017 року № 2148 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-I "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" та відповідно статті 114 та 115. Питання призначення дострокових пенсій за віком на пільгових умовах на даний час врегульовано саме ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тому, призначити пенсію на пільгових умовах можливо з урахуванням всіх необхідних складових відповідно саме до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Призначення пенсії ОСОБА_1 можливе буде лише відповідно до Закону України № Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та за умови досягнення нею віку 55 років. Враховуючи викладене, представник третьої особи вказує на відсутність підстав для скасування прийнятого рішення, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
28.11.2023 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 52848), в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зокрема, зазначає, що на момент звернення із заявою про призначенню пенсії (09.08.2023), пенсія за віком на пільгових умовах призначається на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 (в редакції від 11.10.2017), яким передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки після досягнення ними 55 років. Підсумовуючи наведене, представник відповідача вважає за неможливе задоволення позовних вимог справі на підставі норм Закону України «Про пенсійне забезпечення». На підставі викладеного, просить відмовити позивачу задоволені позовних вимог.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
26.09.2023 ОСОБА_1 звернулася за місцем реєстрації до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області області із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах.
Надана позивачем заява розглядалась в порядку екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Відповідачем прийнято рішення від 03.10.2023 №083850019080 про відмову у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" зв'язку з недосягненням пенсійного віку відповідно, право на пенсійну виплату набуде після досягнення 56 років.
Водночас, рішенням від 03.10.2023 №083850019080 визнано, що ОСОБА_1 має право на зменшення пенсійного віку на 4 роки.
Змістом рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.10.2023 №083850019080 підтверджується, зарахування ним до страхового стажу ОСОБА_1 32 років 7 місяців 29 днів та до пільгового стажу за Списком №2 - 8 років 4 місяці 16 днів.
Не погодившись із викладеним відповідачем у рішенні від 03.10.2023 №083850019080 про відмову у призначенні пенсії позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII “Про пенсійне забезпечення”(далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом “б” статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі №1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що пенсія за віком- це свого роду державний депозит (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б”статті 13Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до55 років.
09 липня 2003 року було ухвалено Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-ІV).
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”№2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту “б” статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон №213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття13,частина другастатті14, пункти б-г статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом УкраїниПро внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII (пункт1Рішення №1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 визначено підставою позовних вимог (далі - Рішення №1-р/2020).
Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50роківвона має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідач керується Законом №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить55 років.
Водночас, Закон України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від13 липня 2017 року №2136-VIII “Про Конституційний Суд України” (далі - Закон №2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:
а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV в редакції Закону Українивід03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”;
б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України №1788-ХІI та №1058-IV;
в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно із статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України в рішенні від 08 червня 2016 року у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені(частина другастатті150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина другастатті8 Основного Закону України,пункт7 рішення №4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі №4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини другоїстатті150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення №4-рп/2016, яка є тотожноюстатті151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи тастатті8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення №4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимогстатті151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першоюстатті6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення №1-р/2020 від 23 січня 2020 року наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3пункту4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року №1-р/2018). Відповідно до змістустатті8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття13, частина другастатті14, пункти б-г статті54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5роківвіку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті14, пункти б-г статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року №213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України “Про Конституційний Суд України” з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
У третьому пункті Рішення №1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до1квітня 2015 року (набрання чинності Законом №213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону №213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас, у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01 листопада 1996 року “Про застосування Конституції України” вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в їїстатті8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” №2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Отже, відповідно до вищевикладеного, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23 січня 2020 року (набрання чинності Рішення КСУ №1-р/2020) належать особи, які працювали до 01 квітня 2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до 01 квітня 2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Враховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 51 року, мала страховий стаж роботи 32 роки 7 місяців 29 днів, у тому числістаж на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення”, пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” 8 років 4 місяці 16 днів, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20).
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність прийнятого відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії від 03.10.2023 №083850019080, у зв'язку з чим для належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача останнє підлягає скасуванню.
При вирішенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, суд виходить з наступного.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у вказаній частині позовних вимог є зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII за її зверненням за призначенням пенсії 26.09.2023.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовних вимог.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1статті 143 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки саме протиправне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області слугувало зверненню позивача з цим позовом та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 858,88 грн. підлягає стягненню саме з Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській областіза рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, буд.3, м. Слов'янськ,Донецька область,84122, код ЄДРПОУ 13486010), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.10.2023 №083850019080 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п."б" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 за №213-VІІІ "Пpo внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020року, на підставі її заяви про призначення пенсії від 26.09.2023.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 858,88 грн. (вісімсот п'ятдесят вісім гривень 88 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 29.12.2023.
Суддя А.В. Сіпака