ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2023 року м. Ужгород№ 260/10585/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
04 грудня 2023 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, б.22В, код ЄДРПОУ 13358826), яким просить суд: "1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не зарахування до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в росії під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі 1 рік 4 місяці 9 днів з 25.01.1983 по 01.09.1984 року, згідно довідки Міністерства внутрішніх справ СССР № 048713 та навчання згідно атестату № 2272 з 01.09.1983 по 03.07.1984 в Державному комітеті ради міністрів РСФСР з професійної технічної освіти; 2. Скасувати рішення № 0717500086303 від 17.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в росії під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі 1 рік 4 місяці 9 днів з 25.01.1983 по 01.09.1984 року, згідно довідки Міністерства внутрішніх справ №048713 та навчання згідно атестату №2272 з 01.09.1983 по 03.07.1984 в Державному комітеті ради міністрів РСФСР з професійної технічної освіти та повторно розглянути заяву з дати звернення за призначенням пенсії; 3. Стягнути судовий збір.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Свої позовні вимоги позивач мотивував наступним. Позивач звернувся із письмовою заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про призначення пенсії за віком. На вказане звернення позивача відповідач Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області від 17 листопада 2023 року за № 0717500086303 позивач було відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутності необхідного стажу роботи. Таку відмову позивач вважає необґрунтованою, в зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом. Позивач вказує, що спірні періоди трудової діяльності позивача, повністю підтверджуються наявними доказами у справі.
Ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній адміністративній справі, а також адміністративний позов з додатками було надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України в Закарпатській області з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет 06 грудня 2023 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 23).
Ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній адміністративній справі, а також адміністративний позов з додатками було надіслано Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет 06 грудня 2023 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 22).
У встановлений судом строк відповідачами відзив на позовну заяву не надав. Також такий відзив відсутній і на час ухвалення рішення суду.
Статтею 159 частиною 4 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на те, що відповідачем у встановлений судом строк не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини за яких такий відзив не поданий, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову у повному обсязі.
Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Відповідно до статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписом статті 92 частини 1 пункту 6 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 14 листопада 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій. Нова технологія передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Розглянувши документи, подані для призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області (територіальним органом Пенсійного фонду України, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 0717500086303 від 17 листопада 2023 pоку, оскільки страховий стаж роботи позивачки становить 26 років 10 місяців 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (а.с. 11 (на звороті)).
До загального стажу не зараховано період навчання з 01 вересня 1983 по 03 липня 1984 року згідно диплому № 2279, оскільки відсутня дата видачі диплому та період роботи засуджених до трудового стажу 1 рік 4 місяці перебування в місці позбавлення волі з 25 січня 1983 року по 01 вересня 1984 року, згідно довідки Міністерства внутрішніх справ № 048713, оскільки відсутні платіжні доручення, квитанції установ банків, поштові перекази, інші документи про сплату страхових внесків (за наявності), установи виконання покарань із зазначенням відомостей про те, що особа підлягала загально обов'язковому державному соціальному страхуванню, або про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, згідно пункту 12-1 Порядку та Постанови №637 КМУ від 12.08.1993.
Відповідно до статі 56 частини 1, 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788 ХІІ (далі по тексту - Закон України № 1788 ХІІ ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статтею 56 частини 3 підпункту "а" Закону України № 1788 ХІІ до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Як передбачено статтею 62 Закону України № 1788 ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № ПО, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку № 637 передбачено, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 593/283/17.
При цьому, відповідач відповідно до положень пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, як орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Вказані положення свідчать, що відповідач в межах своєї компетенції має право самостійно звертатися до органів державної влади та підприємств з метою перевірки даних про стаж та умови роботи, однак в матеріалах справи відсутні такі відомості.
Як встановлено судом, що трудового стажу позивача не було зараховано спірні періоду під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі з 25 січня 1983 року по 01 вересня 1984 року, оскільки відсутні платіжні доручення, квитанції установ банків, поштові перекази, інші документи про сплату страхових внесків (за наявності), установи виконання покарань із зазначенням відомостей про те, що особа підлягала загально обов'язковому державному соціальному страхуванню, або про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
З довідки № 048713 виданої Міністерством внутрішніх справ СССР вбачається, що позивач відбував покарання у вигляді позбавлення волі у період з 25 січня 1983 року по 01 вересня 1984 року на території російської федерації. Також з даної довідки вбачається, що останній працював та його трудовий стаж становить 1 рік 4 місяці 6 днів (а.с. 12 (на звороті)).
Стаття 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23 грудня 1970 року (який діяв на час відбування кримінального покарання позивачем, та зупинив свою дію зі січня 2004 року), передбачено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі.
Після втрати чинності зазначеним кодексом, а саме 01 січня 2004 року, набрав чинності Кримінально-виконавчий кодекс України, статтею 122 частиною 4 якого встановлено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Згідно із статтею 8 частиною 1 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені мають право на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій відповідно до законів України.
Відповідно до Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України з набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність Виправно- трудовий кодекс України; закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
На момент виникнення спірних правовідносин стаття 122 частини 1 та 2 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачали, що засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
Згідно із пункту 12 Порядку № 637, передбачено, що час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні й на примусовому лікуванні підтверджується довідками МВС і зараховується до трудового стажу за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку.
Робота в'язнів підтверджується довідкою МВС СССР.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі по тексту Угода), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі по тексту Угода від 14.01.1993), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно із абзацами 2, 3 статтею 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Статтею 4 частиною 2 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Згідно статті 24 частини 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі по тексту - Закон України № 1058-ІV) страховий стаж - період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальній страховий внесок.
Статтею 24 частиною 2 Закону України № 1058-ІV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із статтею 20 частиною 1 Закону України № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Відповідно до статті 20 частини 10 Закону України № 1058-IV якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (стаття 20 частина 12 Закону №1058-IV).
Згідно із статтею 4 частиною 2 Закону України №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 10 частина 2Закону України "Про зайнятість населення").
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача. При цьому, невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Отже, суд дійшов висновку, що відсутність страхових внесків не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
На переконання суду, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та/або нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки (архівної довідки), не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком останньому, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
А відтак, у зв'язку з відсутністю нарахування та сплата внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що було підставою для не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача, не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, а тому суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у відмові в призначенні позивачу пенсії за віком.
Відтак, враховуючи зазначене, зарахуванню до страхового стажу позивача підлягає період під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі з 25 січня 1983 року по 01 вересня 1984 року.
Також відповідачем, при призначенні пенсії позивача не було зараховано до його стажу період навчання з 01 вересня 1983 року по 03 липня 1984 року в Державному комітеті ради міністрів РСФСР з професійної технічної освіти, оскільки відсутня дата видачі диплому.
Відповідно до статті 56 частини 3 пункту "д" Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку №637 встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Судом встановлено, що відповідно до атестату № 2279, у період з 01 вересня 1983 року по 03 липня 1984 року позивач перебував на навчанні в Державному комітеті ради міністрів РСФСР з професійної технічної освіти (а.с. 13).
Вказаний атестат містить всі необхідні реквізити, зокрема, відтиск печатки. Однак відповідачем це не взято до уваги, оскільки не містить дату видачі.
На думку суду, вказаним доказом підтверджено період навчання позивача в Державному комітеті ради міністрів РСФСР з професійної технічної освіти, а відтак відмова у врахуванні періоду навчання позивача в Державному комітеті ради міністрів РСФСР з професійної технічної освіти до страхового стажу суперечить нормам законодавства України.
Отже, суд дійшов висновку, що в даному випадку з метою належного способу захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період навчання з 01 вересня 1983 року по 03 липня 1984 у Державному комітеті ради міністрів РСФСР з професійної технічної освіти.
Відповідно до статті 87 Закону України № 1788 ХІ суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає, або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 46 частини 2 Закону України № 1058-ІV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно із статті 6 частини 1 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 2 частини 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач 2 протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі з 25 січня 1983 року по 01 вересня 1984 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 03 липня 1984 року в Державному комітеті ради міністрів РСФСР з професійної технічної освіти, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 0717500086303 від 17 листопада 2023 року, у частині відмови в зарахуванні до страхового стажу позивачу спірних періодів роботи є протиправним та підлягає скасуванню.
Відтак наявні достатні та обґрунтовані підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу позивачу період роботи під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі з 25 січня 1983 року по 01 вересня 1984 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 03 липня 1984 року в Державному комітеті ради міністрів РСФСР з професійної технічної освіти.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) та Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, б.22В, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за № 0717500086303 від 17 листопада 2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14 листопада 2023 року та зарахувати ОСОБА_1 до стажу період роботи під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі з 25 січня 1983 року по 01 вересня 1984 року та період навчання з 01 вересня 1983 року по 03 липня 1984 року в Державному комітеті ради міністрів РСФСР з професійної технічної освіти.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко