ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2023 року м. Ужгород№ 260/3699/22
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Служби судової охорони про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії , -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Служби судової охорони, в якій просить: 1) Визнати протиправними дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30 000 гривень, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, починаючи з 24.02.2022 року по теперішній час; 2) Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області нарахувати і виплатити ОСОБА_2 додаткову щомісячну винагороду у розмірі 30 000 гривень 00 коп., встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, за період проходження служби з 24.02.2022 року.
Ухвалою судді від 03 жовтня 2022 року відкрито провадження у адміністративній справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року зупинено провадження у справі - до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22 (Пз/990/4/22).
Ухвалою суду від 17 жовтня 2023 року поновлено провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Закарпатській області. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» передбачено на період дії воєнного стану виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць. Однак, жодних виплат з отримання додаткової винагороди позивач не отримав. Позивач звернувся до Територіального управління Служби судової охорони ва Закарпатській області із заявою про виплату додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30000,00 грн., починаючи з 24.02.2022 року по даний час. Однак, відповідач відмовив у виплаті вищевказаної щомісячної винагороди.
Відповідач -1 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв'язку з тим, що для видання наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби судової охорони та територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області відповідних коштів на її виплату за фондом оплати праці співробітників. Однак, у відповідному кошторисі територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області видатки на виплату додаткової винагороди , визначеної Постановою № 168 після її прийняття, Службою судової охорони не затверджувались. Видання територіальним управлінням Служби судової охорони у Закарпатській області наказів про виплату додаткової винагороди без відповідного фінансування є перевищенням повноважень та призвело б до порушення вимог чинного законодавства України. У зв'язку з чим, відповідач вважає, що бездіяльність територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо невиконання Постанови № 168 відсутня.
Позивач надав суду відповідь на відзив відповідача -1.
Відповідач -2 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв'язку з тим, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на їх виплату. Натомість, у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим, існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату. Відтак, накази територіальним управлінням Служби у Закарпатській області про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області від 02 листопада 2020 року № 308 о/с позивача прийнято на службу до територіального управління.
Позивач звернувся до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області із рапортом щодо виплати грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Відповідач листом від 20 вересня 2022 року № 38.06-278 повідомив позивача, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби на 2022 рік та, відповідно кошторисах територіальних управлінь Служби видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв'язку з чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби за період з 24 лютого по теперішній час не проводились.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 160 Закону №1402-VIII підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин першої та другої статті 161 Закону №1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою КМУ №289 затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони.
Крім того, порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
На виконання статті 165 Закону №1402-VIII та постанови КМУ №289, ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок №384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку №384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 “Про введення воєнного стану в Україні” та №69 “Про загальну мобілізацію” КМУ прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Таким чином, указаною постановою №168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно.
Як вже встановлено судом, позивач звернувся до Територіального управління із заявою щодо виплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168.
Листом від 20 вересня 2022 року № 38.06-278 відповідач -1 повідомив позивача, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби на 2022 рік та, відповідно кошторисах територіальних управлінь Служби видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв'язку з чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби за період з 24 лютого по теперішній час не проводились
Суд зазначає, що відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-VI “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ №168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене, суд визнає необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ №168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
Відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, яка викладена в листі Територіального управління від 20 вересня 2022 року, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ №168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України”).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі №21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі №21-44а10).
Суд враховує, що постановою КМУ №793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ №168:
- в абзаці першому слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно” замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць”;
- доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: “Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення”;
- доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: “ 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів”.
Разом із тим, суд зауважує, що зміст внесених постановою КМУ №793 змін до постанови КМУ №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди “до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць” замість “ 30000 гривень щомісячно” не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом “пропорційність” із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Указане підтверджується:
- пунктом 11 розділу І Порядку №384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад встановлені чинним законодавством строки;
- пунктом 14 розділу І указаного Порядку, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;
- пунктом 8 Порядку №396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов'язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров'ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв'язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров'я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.
Ураховуючи наведені вище висновки, суд відхиляє посилання відповідача на те, що розмір додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року слід визначати з розрахунку до 30000 грн., пропорційно в розрахунку на місяць, а не 30000 грн. на місяць, оскільки в подальшому це може призвести до правової невизначеності щодо розміру додаткової винагороди при нарахуванні та виплаті останньої.
Суд вважає необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що Порядок №396 регулює умови виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану та має певні особливості; також суд вважає неправильним застосування до цих правовідносин Порядку №384, оскільки в ньому не врегульовані певні правові аспекти виплати винагороди в період воєнного стану, з огляду на таке.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі №260/3564/22 (провадження №11-74заі23), викладеними в постанові від 21.09.2023 року, при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396 не підлягає застосуванню, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється КМУ.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди позивачу слід застосовувати норми постанов КМУ, а не Порядку №396, який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.
Системний аналіз пункту 2-1 постанови КМУ №168 (у редакції постанови КМУ №793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати “порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги” не є тотожним праву встановлювати “розміри додаткових винагород”.
Відповідно до частини четвертої статті 161 Закону №1402-VIII Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Граничну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує ДСА України. Рішення про утворення територіальних підрозділів Служби судової охорони приймається Головою Служби за погодженням з ДСА України. Структуру та штатну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує Голова Служби за погодженням з ДСА України.
Згідно із частиною п'ятою цієї статті Центральний орган управління Служби судової охорони є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.
За змістом частини шостої статті 161 Закону №1402-VIII Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома цієї статті).
На підставі пункту 8 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.
Пунктом 9 розділу І вказаного Порядку визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункт 10 розділу І Порядку №384).
Пунктом 4 Порядку №396 також, зокрема, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що Територіальне управління є належним відповідачем у справі за пред'явленим позовом, оскільки саме цей суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суді від 21.09.2023 в справі №260/3564/22 (провадження №11-74заі23).
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивачем є співробітник Служби судової охорони;
б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони;
в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168;
г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168;
д) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, ця справа є типовою та у силу приписів частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України №168 у зв'язку з положеннями статей 43 і 58 Конституції України, статей 161, 165 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”, нормами Порядку №384 і Порядку №396 належить застосовувати в адміністративних справах про виплату на користь співробітників Служби судової охорони додаткової винагороди у правовідносинах, що виникли з 24 лютого 2022 року.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22, суд у цій типовій справі робить висновок про протиправність бездіяльності відповідача, що полягає у невиплаті додаткової винагороди передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168.
У зв'язку з вищенаведеним суд вважає позовні вимоги належним чином обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
ВИРІШИВ:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, буд. 30, код ЄДРПОУ 43166763), Служби судової охорони (м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 42902258) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з 24 лютого 2022 року.
3. Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 грн на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька