ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"27" грудня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/78/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.
за участю секретаря судового засідання Кафланової А.С.
розглянувши справу № 923/78/22 в порядку загального позовного провадження
за позовом: державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" /ЄДРПОУ 30401456, адреса - 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а, e-mail: info@ukragroleasing.com.ua/
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-українська морська компанія" /ЄДРПОУ 39947854, адреса - 73000, м. Херсон, смт. Антонівка, пров. Янтарний, 36/
про стягнення у розмірі 1 361 106,39 грн
за участю представників:
від позивача: Деркач А.В. в порядку самопредстаництва юридичної особи;
відповідача: не з'явився, повідомлений належним чином, причини неявки невідомі.
ВСТАНОВИВ:
31.01.2022 державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» звернулося до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою /вх. № 186/22/ до товариства з обмеженою відповідальністю «Південно-українська морська компанія» про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 21-20-92 ств-фл/233 від 25.06.2020 у розмірі 1 361 106,39 грн, з яких: 1 102 750,01 грн - основний борг, 86 462,81 грн - пеня, 35 556,13 грн - інфляція, 133 213,44 грн - 25 % річних та 3 124,00 грн - штраф у порядку п. 8.1 договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу № 21-20-92 ств-фл/233 від 25.06.2020.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 03.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 923/78/22; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 03.03.2022.
Проте, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 внаслідок військової агресії Російської Федерації в Україні уведено воєнний стан, який діє по теперішній час.
Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною 7 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 18.03.2022 № 11/0/9-22 " Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської та Херсонської областей)" змінено підсудність судових справ Господарського суду Херсонської області на Господарський суд Одеської області.
За Актом прийому-передачі евакуйована справа № 923/78/22 була передана Господарському суду Одеської області.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.06.2023 для розгляду справи визначено суддю Петренко Н.Д.
Ухвалою суду від 16.06.2023 прийнято справу № 923/78/22 до провадження; постановлено розгляд справи № 923/78/22 почати спочатку; підготовче засідання по справі призначено на 07.09.2023 о 11:00 год.
14.08.2023 на адресу суду надійшла заява позивача державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду /вх. № 27575/23/ у справі № 923/78/22.
Ухвалою суду від 30.08.2023 постановлено здійснено проведення підготовчого засідання на 07.09.2023 о 11:00 год. в режимі відеоконференції через Електронний кабінет Електронного суду (http://cabinet.court.gov.ua).
У підготовчому засіданні 07.09.2023 судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 28.09.2023 на 12:40 год.
У підготовчому засіданні 28.09.2023 судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 923/78/22 до судового розгляду по суті; судове засідання по суті призначено на 15.11.2023 об 11:30 год.
15.11.2023 об 11:30 год судове засідання у справі № 923/78/22 не відбулося у зв'язку із знаходженням головуючого судді Петренко Н.Д. на лікарняному з 13.11.2023. Після виходу головуючого судді Петренко Н.Д. з лікарняного ухвалою суду від 20.11.2023 призначено судове засідання для розгляду справи № 923/78/22 по суті на 12.12.2023 о 09:40 год.
12.12.2023 о 09:40 год судове засідання не відбулося через несанкціоноване втручання внаслідок хакерської атаки в роботу інформаційних (автоматизованих) електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду. Було відключенно користувачів суду від Комп"ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" та інших мереж суду /наказ керівника апарату суду від 30.11.2023 № 56/.
З 08.12.2023 на підставі наказу голови суду № 46 від 07.12.2023 "Про введення особливого режиму роботи Господарського суду Одеської області" відновлено роботу в КП "ДСС" та електронній комп'ютерній мережі суду. Відновлено розгляд справ у судових засіданнях з 15.12.2023.
У зв'язку із чим ухвалою суду від 12.12.2023 призначено судове засідання для розгляду справи по суті по справі № 923/78/22 на 27.12.2023 о 12:30 год.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.
Відповідач до судового засідання не з'явився, повідомлений належним чином, причини неявки невідомі.
До повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.06.2023 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві (73035, м. Херсон, смт. Антонівка, пров. Янтарний, 36), про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотньому боці другої сторінки цих ухвал з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті „Судова повістка".
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
10.07.2023 за вх. № 15099/23 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу з відміткою відділення поштового зв'язку Укрпошта - "адресат відсутній за вказаною адресою", з ухвалою суду від 16.06.2023. Також на адресу 22.09.2023, 07.11.2023, 20.12.2023 повернуті рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу.
Також суд звертає увагу, що положеннями ч. 7 ст. 120 ГПК України визначено, що учасники судового засідання зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою в вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за відповідною адресою не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/15442/17 від 16.05.2018 року).
Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.06.2023 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач, обізнаний про розгляд справи № 923/78/22, міг ознайомитися з текстом цієї ухвали.
Окрім того відповідач повідомлявся про розгляд справи публікацією у мережі інтернет від 11.09.2023, 04.10.2023, 24.11.2023, 20.12.2023.
Оскільки відповідач по справі не надав суду відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, суд в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, 25.06.2020 між державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" /лізингодавець/ та товариством з обмеженою відповідальністю "Південно-українська морська компанія" /лізингоодержувач/ укладено договір фінансового лізингу № 21-20-92 ств-фл/233, за умовами якого лізингодавець зобов'язується набути у власність у постачальника предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати його (предмет лізингу) за плату (лізингові платежі) у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому договорі строк не менше одного року /п. 1.1 договору/.
Строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між сторонами, що укладається у 5 автентичних примірниках /п. 2.2 договору/.
Постачальник, перелік, кількість, ціна, вартість, строк передачі і адреси місця передачі предмета лізингу, строк лізингу встановлюються додатками до цього договору «найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу». Місцем поставки (передачі) предмета лізингу є: 73002, м. Херсон, вул. Перекопська, 20 /п. 2.3 договору/.
Протягом 7 календарних днів з моменту набрання чинності цим договором лізингоодержувач перераховує на рахунок лізингодавця: попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу у розмірі 20 % його вартості (включаючи ПДВ). Датою сплати попереднього лізингового платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця /п. 4.1 договору/.
Відповідно до п. 4.2 договору, з моменту підписання акту лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають:
4.2.1. відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу;
4.2.2. комісію за організацію лізингової операції у розмірі 2 відсотків (без ПДВ) від вартості предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно із сплатою першого, другого та третього лізингового платежу у частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору згідно з графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору;
4.2.3. комісію за супроводження договору у розмірі 16 відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості предмету лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.
Комісія за супроводження договору є складовою частиною лізингового платежу, не відноситься до послуг та не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Згідно п. 4.3 договору, лізингові платежі у частині відшкодування вартості предмета лізингу сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця один раз на три місяці. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту. Перший лізинговий платіж у частині відшкодування вартості сплачується через три місяці з дати підписання акта, всі наступні платежі - через три місяці.
Лізингові платежі у частині комісії за супроводження договору сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця щомісячно. Термін сплати кожного лізингового платежу у частині комісії за супроводження договору встановлюється числом дати підписання акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання акта, всі наступні лізингові платежі - щомісячно.
Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору /п. 4.4 договору/.
Предмет лізингу передається лізингоодержувачу за актом, за умови перерахування платежу у розмірі та в порядку, визначеному п. 4.1 цього договору, та (за необхідності) у разі укладення забезпечувального договору відповідно до розділу 7 цього договору /п. 5.1 договору/.
Сторони цим договором домовилися і встановили, що за будь-яке порушення умов договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене п. 8.4 цього договору, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 0,1% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. Для розрахунку штрафу, визначеного цим пунктом, сума невідшкодованої вартості предмета лізингу становить різницю між первинною вартістю предмета лізингу та сумою попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу /п. 8.1 договору/.
Сторони цим договором домовилися і встановили, що за кожен день прострочення сплати лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, та відсотки у розмірі 25 % річних. Сплата лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів за цим договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п. 8.1 цього договору /п. 8.3 договору/.
Пунктом 8.9 договору визначено, що нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов'язань у повному обсязі.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного у додатку до цього договору «найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу», та виконання сторонами всіх зобов'язань за цим договором, якщо інше не визначено цим договором /п. 9.1 договору/.
Строк позовної давності за цим договором, у тому числі для стягнення заборгованості, пені, штрафу, інших видів неустойки, процентів річних та індексу інфляції - 10 років /п. 10.3 договору/.
Спори, які можуть виникнути при виконанні цього договору, вирішуються в судовому порядку /п. 10.9 договору/.
Додатком № 1 до договору фінансового лізингу № 21-20-92 ств-фл/23 від 25.06.2020 є «найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу», відповідно до якого предметом лізингу є транспорте обладнання для складських робіт ТС-300, строк лізингу - 4 роки, ціна - 3 905 000,00 грн з ПДВ. Попередній лізинговий платіж у частині відшкодування вартості предмету лізингу, що в подальшому пережається в лізинг, у розмірі 20 % його вартості складає 781 000,00 грн з ПДВ. Предмет лізингу буде передано в термін не пізніше 25.06.2021.
Додатком № 1 до договору фінансового лізингу № 21-20-92 ств-фл/23 від 25.06.2020 є Графік сплати лізингових платежів.
01.07.2020 між сторонами підписано акт № 1 приймання-передачі сільськогосподарської техніки. Акт підписано та скріплено печатками сторін без зауважень та застережень.
09.07.2021 позивач направив на адресу відповідача вимогу вих. № 145/32-22, в якій вимагав у триденний строк сплатити кошти у розмірі 352 026,67 грн, що є заборгованістю з лізингових платежів станом на 01.07.2021.
03.09.2021 позивач направив на адресу відповідача вимогу вих. № 199/32-22, в якій вимагав у триденний строк сплатити кошти у розмірі 607 360,00 грн, що є заборгованістю з лізингових платежів станом на 01.09.2021.
Позивач вказує, що станом на 17.01.2022 заборгованість в частині лізингових платежів складає 1 102 750,01 грн. Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором позивач нарахував: 3 124,00 грн - штраф у порядку п. 8.1 договору; 86 462,81 грн - пеню, 35 556,13 грн - інфляцію, 133 213,44 грн - 25 % річних.
Оскільки, відповідач не здійснив сплату лізингових платежів у строк, визначений договором, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача зі сплати лізингових платежів у строки, визначені Графіком сплати лізингових платежів, що є Додатком № 1 до договору фінансового лізингу № 21-20-92 ств-фл/23 від 25.06.2020, у розмірі 1 102 750,01 грн відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надав, та вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, суд вважає позовні вимоги державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в частині стягнення основного боргу цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Аналізуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, пені, інфляційних збитків та 25 % річних суд вказує наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Як встановлено судом вище, сторони цим договором домовилися і встановили, що за кожен день прострочення сплати лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, та відсотки у розмірі 25 % річних. Сплата лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів за цим договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п. 8.1 цього договору /п. 8.3 договору/.
Судом перевірено розрахунок 25 % річних, здійснений позивачем та встановлено його правильність. Так, 25 % річних за прострочення оплати лізингових платежів становить 133 213,44 грн.
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та встановлено його правильність. Так, інфляційні втрати за прострочення оплати лізингових платежів становить 35 556,13 грн.
При цьому суд зазначає, що позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат та 25 % річних із застосуванням вірних вихідних даних.
Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 86 462,81 грн та штрафу на підставі п. 8.1 договору у розмірі 3 124,00 грн, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Однак пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року №540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Окрім того суд зазначає, що п. 10.3 договору визначає, що строк позовної давності за цим договором, у тому числі для стягнення заборгованості, пені, штрафу, інших видів неустойки, процентів річних та індексу інфляції - 10 років.
Судом перевірено розрахунок пені, здійснений позивачем, так за розрахунком позивача пеня за прострочення оплати лізингових платежів становить 86 462,81 грн, а штраф на підставі п. 8.1 договору - 3 124,00 грн.
При цьому суд зауважує, що відповідачем у ході розгляду справи не заявлено жодних заперечень щодо розрахунку пені та штрафу, здійсненого позивачем.
Частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність/ відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, з урахуванням викладеного у сукупності, суд, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, перевіривши ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язань, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи та обставини не надання позивачем доказів завдання йому додаткових збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов'язань, з урахування запровадженого воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та місцезнаходження відповідача на тимчасово окупованій території, господарський суд дійшов висновку про зменшення пені, штрафц та процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України на 75 %.
Згідно із частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує висновки Великої Палати викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно із яким Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Отже, розмір пені, який підлягає до стягнення з відповідача становить 21 615,70 грн, штраф - 781,00 грн, а 25 % річних - 33 303,36 грн.
Щодо зменшення інфляційних витрат господарський суд виходить з наступного.
По-перше, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Тобто, за загальним правилом нараховані позивачем інфляційні втрати не підлягають зменшенню господарським судом.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 1 194 006,2 грн, з яких: 1 102 750,01 грн - основний борг, 35 556,13 грн - інфляція, 21 615,70 грн - пеня, штраф - 781,00 грн, а також 25 % річних - 33 303,36 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 20 416,60 грн., що вбачається із платіжного доручення № 217 від 21.01.2022.
Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" - задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-українська морська компанія" /ЄДРПОУ 39947854, адреса - 73000, м. Херсон, смт. Антонівка, пров. Янтарний, 36/ на користь державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" /ЄДРПОУ 30401456, адреса - 01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а, e-mail: info@ukragroleasing.com.ua/ грошові кошти у розмірі 1 194 006,2 грн /один мільйон сто дев'яносто чотири тисячі шість гривень 20 копійок/, з яких: 1 102 750,01 грн - основний борг, 35 556,13 грн - інфляційні втрати, 21 615,70 грн - пеня, штраф - 781,00 грн, 33 303,36 грн - 25 % річних; судовий збір у розмірі 20 416,60 грн /двадцять тисяч чотириста шістнадцять гривень 60 копійок/.
3. В іншій частині вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження аби прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 28 грудня 2023 р.
Суддя Н.Д. Петренко